Ухвала суду № 102665657, 17.01.2022, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 8/490/4/2021 Справа № 490/3425/15-ц

Центральний районний суд м. Миколаєва

______________

У Х В А Л А

Іменем України

17 січня 2022 року Центральний районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого судді – Гуденко О.А.

за участю секретаря судового засідання – Волошиній Я.І.,

представника заявника – адвокатки Труба К.Б., відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду заяву представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Труба К.Б. про перегляд рішення за нововиявленими обставинами по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, –

ВСТАНОВИВ:

06 березня 2017 року Центральним районним судом м. Миколаєва було ухвалено рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості – задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за процентами за договором в сумі 59 760,22 доларів США, що еквівалентно 1664829,73 грн, та заборгованість з пені – 39217,12 доларів США, що еквівалентно 1 092 529,90 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судовий збір у розмірі 3654 грн. 00 коп.

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості - відмовлено.

27 серпня 2021 року представник заявника ОСОБА_2 - адвокатка Труба К.Б звернувся до суду з заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами по вказаній справі №490/3425/16 .Заяву мотивовано тим, що постановою касаційної інстанції по справі № 202/29556/13-ц від 05.09.2018 року скасовано рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 13.06.2016 року , справу направлено на розгляд до апеляційної інстанції. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22.06.2021 року

Зважаючи на те, що постанова Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13.06.2016 року є судовим рішенням, яке стало підставою для ухвалення рішення від 06.03.2017 року,адже заборгованість стягнута зха одним і тим самим кредитним договром № 33МФ/2007 від 05.04.2007 року , а тому заявник вважає, що дана обставина є істотною для перегляду рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 06.03.2017 року за нововиявленими обставинами.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 07.09..2021 року дану заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами передано для розгляду судді Гуденко О.А.

Ухвалою судді від 08.09.2021 відкрито провадження за нововиявленими обставинами за заявою ОСОБА_2 про перегляд рішення за нововиявленими обставинами по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

В судовому засіданні представник заявника підтримав заяву з викладених в ній підстав та просив суд про її задоволення.

Відповідач ОСОБА_1 підтримала заяву з викладених в ній підстав та просила суд про її задоволення.

Представник позиваач АТ КБ "ПриватБанк" в судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, просив про відмову у задоволенні заяви за безпідставністю.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 06 березня 2017 було частково задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за процентами за договором в сумі 59 760,22 доларів США, що еквівалентно 1664829,73 грн, та заборгованість з пені – 39217,12 доларів США, що еквівалентно 1 092 529,90 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судовий збір у розмірі 3654 грн. 00 коп.

Як вбачається з вказаного судового рішення , судом встановлено, що 05.04.2007 року між банком та ОСОБА_2 (далі-Позичальник) був укладений кредитний договір №33МФ/2007, відповідно до якого Банк надав Позичальнику кредит у розмірі 200 000,00 доларів США на термін до 04.04.2017 р., а останній зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених цим договором.

При ухваленні вказаного рішення суд послався на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 13.06.2016 року у справі № 202/29556/13, яким задоволено частково апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" щодо наступних обставин:

"... Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 16 червня 2015 року скасовано та ухвалено нове. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором ЗЗМФ/2007 від 05 квітня 2007 року у розмірі 325480,86 доларів США, що еквівалентно сумі 2600592,08 грн. за курсом 7,99 відповідно до повідомлення НБУ від 18 липня 2013 року, та яка складається з наступного:- 166608,31 доларів США, що еквівалентно сумі 1331200,40 грн. заборгованість за кредитом;- 111498,39 доларів США, що еквівалентно сумі 890872,14 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом;- 378519,54 грн. пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 3441,00 грн. за подання позовної заяви та судові витрати у розмірі 3785,10 грн. за подання апеляційної скарги. В частині позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості – відмовлено. Провадження по справі в частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості -закрито.

Як встановлено вказаним рішенням суду, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність спільної поруки, так як договори поруки були укладені з кожним відповідачем окремо та з пропуском строку терміном в 6 місяців для пред`явлення вимоги до поручителя від дня настання строку виконання основного зобовязання. Із матеріалів справи вбачається, що зобов`язання позичальника за кредитним договором № 33МФ/2007 від 05 квітня 2007 року були забезпечені шляхом укладання між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договорів поруки від 05 квітня 2007 року, з кожним окремо, а тому вимога щодо стягнення з поручителів у солідарному порядку суми заборгованості за кредитним договором не підлягає задоволенню, оскільки в даному випадку ч. 3 ст. 554 ЦК України застосована не може бути і поручителі не несуть солідарної відповідальності, так як відсутня їх спільна порука, оскільки укладено окремі договори поруки з усіма співвідповідачами.

Крім того, судом звернуто увагу, що у ПАТ КБ «ПриватБанк» виникло право пред`явити вимогу до поручителів про виконання порушеного зобов`язання боржника щодо повернення кредиту починаючи з моменту виникнення заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем, а саме з 17 березня 2009 року, протягом наступних шести місяців. В разі пред`явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. Однак, таку вимогу до поручителів ПАТ КБ «ПриватБанк» пред`явив лише 30 липня 2013 року, тобто після спливу встановленого ч.4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 13.06.2016 року, задоволено частково апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк". Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 16 червня 2015 року скасовано та ухвалено нове. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором ЗЗМФ/2007 від 05 квітня 2007 року у розмірі 325480,86 доларів США, що еквівалентно сумі 2600592,08 грн. за курсом 7,99 відповідно до повідомлення НБУ від 18 липня 2013 року, та яка складається з наступного:- 166608,31 доларів США, що еквівалентно сумі 1331200,40 грн. заборгованість за кредитом;- 111498,39 доларів США, що еквівалентно сумі 890872,14 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом;- 378519,54 грн. пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 3441,00 грн. за подання позовної заяви та судові витрати у розмірі 3785,10 грн. за подання апеляційної скарги. В частині позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості – відмовлено. Провадження по справі в частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості -закрито.

Як встановлено вказаним рішенням суду, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність спільної поруки, так як договори поруки були укладені з кожним відповідачем окремо та з пропуском строку терміном в 6 місяців для пред`явлення вимоги до поручителя від дня настання строку виконання основного зобовязання. Із матеріалів справи вбачається, що зобов`язання позичальника за кредитним договором № 33МФ/2007 від 05 квітня 2007 року були забезпечені шляхом укладання між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договорів поруки від 05 квітня 2007 року, з кожним окремо, а тому вимога щодо стягнення з поручителів у солідарному порядку суми заборгованості за кредитним договором не підлягає задоволенню, оскільки в даному випадку ч. 3 ст. 554 ЦК України застосована не може бути і поручителі не несуть солідарної відповідальності, так як відсутня їх спільна порука, оскільки укладено окремі договори поруки з усіма співвідповідачами.

Крім того, судом звернуто увагу, що у ПАТ КБ «ПриватБанк» виникло право пред`явити вимогу до поручителів про виконання порушеного зобов`язання боржника щодо повернення кредиту починаючи з моменту виникнення заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем, а саме з 17 березня 2009 року, протягом наступних шести місяців. В разі пред`явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. Однак, таку вимогу до поручителів ПАТ КБ «ПриватБанк» пред`явив лише 30 липня 2013 року, тобто після спливу встановленого ч.4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку...."

Щодо стягнення суми заборгованості за кредитним договором , то суд посилався на " ... відповідно до Правового висновку , висловленого у Постанові ВСУ у справі № 6-2631цс15 від 21.09.2016 року, виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611, 1046, 1048, 1050 ЦК України можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора про передбачене договором дострокове стягнення тіла кредиту та нарахованих процентів, яке ухвалене до спливу строку договору і не виконане боржником, не позбавляє кредитора права на отримання нарахувань та штрафних санкцій, передбачених умовами договору та цього кодексу. Отже, усі нарахування за користування коштами та інші виплати, передбачені договором, підлягають стягненню до дати повернення позики, але в межах строку позовної давності. ...Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611, 1046, 1048, 1050 ЦК України, змісту кредитного договору можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора про передбачене договором дострокове стягнення тіла кредиту та нарахованих процентів, яке ухвалене до спливу строку договору і не виконане боржником, не позбавляє кредитора права на отримання нарахувань та штрафних санкцій, передбачених умовами договору та цього кодексу. На підставі викладеного, у відповідності зі ст. ст. 509, 525, 526, 527, 611, 612, 615, 625, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд дійшов висновку, що позичальник не виконав зобов`язань, узятих на себе за кредитним договором, у зв`язку з чим з ОСОБА_2 необхідно стягнути на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 98977,34 доларів США...."

Так, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2016 року у справі № 202/29556/13 рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 05 квітня 2007 року у розмірі 325 480,86 доларів США, що еквівалентно 2 600 592 грн 08 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом – 166 608,31 доларів США, що еквівалентно 1 331 200 грн 40 коп., заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом – 111 498,39 доларів США, що еквівалентно 890 872 грн 14 коп., пені – 378 519 грн 54 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Провадження у частині позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості закрито.

Постановою Верховного Суду від 05 вересня 2018 року рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Так, Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22.06.2021 року у справі № 202/29556/13 рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2015 року – скасовано.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором ЗЗМФ/2007 від 05 квітня 2007 року у розмірі 182 472 доларів США, що еквівалентно сумі 1 457 951, 28 грн. за курсом 7,99 відповідно до повідомлення НБУ від 18 липня 2013 року, та 14 508, 61 грн., яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 166 608,31 доларів США, що еквівалентно сумі 1 331 200,40 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 15 863, 69 доларів США, що еквівалентно сумі 126 750, 88 грн. та пені у сумі 14 508, 61 грн.

В частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості – відмовлено.

При цьому апеляційний суд , застосовуючи висновки Верховного Суду, викладнені у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, прийшов до висновку, що заборгованість за кредитним договором необхідно стягнути у розмірі, яка була банком визначена станом на 23 березня 2010 року, тобто на час подання позову у цивільній справі №2-14250/2010 про дострокове стягнення кредиту в повному обсязі. Враховуючи, встановлення строку повернення кредиту за договором до 25 квітня 2017 року та звернення банка з позовом до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська у листопаді 2010 року про дострокове повернення суми кредиту, колегія суддів приходить до висновку, що нараховані банком відсотки та пеня у розмірі визначеному кредитним договором стягненню не підлягають, оскільки дані нарахування можливо здійснювати лише у межах строку кредитування, який закінчився після вимоги банку про дострокове повернення кредиту в повному обсязі.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.

Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів. Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного й обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 09 червня 2011 року у справі «Желтяков проти України» («Zheltyakov v. Ukraine», заява № 4994/04, § 42-43)).

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Окрім того, відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Христов проти України» (Khristovv. Ukraine, заява № 24465/04) від 19.02.2009, де в п. 33 зазначено, що «Суд повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII). 34. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata (див. там же, п. 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-IX).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п`ята статті 263 ЦПК України).

Відповідно до п. 1, 3 ч. 2 ст. 423 Цивільного процесуального кодексу України, підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду

Як роз`яснено у п. 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року за №4 «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв`язку з нововиявленими обставинами», нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.

Нововиявлені обставини – це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин (частина 2 статті 423 ЦПК України).

Отже, нововиявленими є лише такі обставини, які: входять до предмета доказування у відповідній справі, обґрунтовують вимоги або заперечення сторін, можуть вплинути на висновки суду про права й обов`язки її учасників або мають інше істотне значення для правильного вирішення спору; існували на час розгляду справи, рішення в якій переглядається; спростовують фактичні дані, покладені в основу такого рішення; не були встановлені судом, який ухвалював це рішення; не були та не могли бути відомі на час розгляду справи особі, яка звертається із заявою про перегляд зазначеного рішення, та стали відомими тільки після його ухвалення.

Не є нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці доказів, які вже оцінив суд у процесі розгляду справи.

Крім того, судове рішення не може переглядатись у зв`язку з нововиявленими обставинами у разі якщо обставини, передбачені частиною другою статті 423 ЦПК України, відсутні, а також якщо обставини, визначені частиною другою статті 423 ЦПК України, були або могли бути відомі заявникові на час розгляду справи (висновок Великої Палати Верховного Суду у Постанові від 22 січня 2019 року, Справа № 127/10129/17).

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про перегляд судового рішення від 06.03.2017 року у справі № 490/3425/15-ц за нововиявленими обставинами, залишивши рішення суду в силі, оскільки заявником не надано суду доказів наявності істотних для справи обставин, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі заявнику на час розгляду справи. При цьому, судом встановлено, що постанова апеляційного суду Дніпропетровської області від 13.06.2016 року по цивільній справі №202/29556/13 не була підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду, саме в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_2 за кредитним договором.

Так, із мотивувальної частини судового рішення, про перегляд якого заявила ОСОБА_2 , убачається, що суд, ухвалюючи рішення, зазначив про існування вищезгаданої постанови апеляційного суду Дніпропетровської області від 13.06.2016 року у справі № 202/29556/13 , проте, суд також виходив із наявних в справі доказів та праові висновки ВСУ , які були чинні на застосовувалися судами України на час розгляду справи.

Тобто, навіть за відсутності вкзаної постанови апеляційного суду від 13.06.2016 року, існували інші підстави для стягнення з відповідачки ОСОБА_4 , заборгованості за кредитним договром № 33МФ/2007 від 05.04.2007 року - відповідно до положень діючого на час розгляду справи законодавства та сталої судової практики відповідно до висновків Верховного Судуд України.

Скасування вказаної постанови не є нововиявленою обставиною та підставою для скасування рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 06.03.2017 року , а сама по собі зміна судової практики не може слугувати підставою для скасу4вання рішення суду за нововиявленими обставинами.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 429 Цивільного процесуального кодексу України, за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може: відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі. У разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що заява представника відповідача ОСОБА_2 , адвокатат Труба К.Б. про перегляд рішення за нововиявленими обставинами - є необґрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 258-261, 268, 272, 273, 352-354, 423, 429 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Заяву заяву представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Труба К.Б. перегляд рішення від 06.03.2017 року у справі № 490/3425/15-ц за нововиявленими обставинами - залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення.

Суддя Центрального районного суду

м. Миколаєва О.А. Гуденко