Вирок № 102660641, 13.01.2022, Мостиський районний суд Львівської області

Єдиний унікальний номер 448/712/20

Провадження № 1-кп/448/31/22

В И Р О К

Іменем України

13.01.2022 року м.Мостиська

Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючий - суддя Юрій БІЛОУС

секретарі судового засідання Оксана ТХІР, Ірина РОМАНЧЕНКО,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12020140230000153, що внесене в ЄРДР 14.04.2020 року за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Судова Вишня, Мостиського району Львівської області, мешканця та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, із середньою освітою, непрацюючого, не судимого згідно ст.89 КК України,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України,

та,

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с.Дмитровичі, Мостиського району Львівської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , проживаючого без реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 , із професійно-технічною освітою, українця, громадянина України, непрацюючого, не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.198 та ч.3 ст.185 КК України,

учасники справи:

прокурори Оксана ШЕГІНСЬКА, Ольга БІЛОЗІР,

потерпілий Роман ВАСЬКІВ,

обвинувачений ОСОБА_3 , його захисник – адвокат Богдан МОСКАЛИК,

обвинувачений ОСОБА_4 ,

в с т а н о в и в :

І. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним:

Судом визнано доведеним, що 28.03.2020 року близько 23:00 год., ОСОБА_1 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, через віконний (балконний) отвір на мансардному поверсі проник у приміщення незавершеного будівництва ОСОБА_5 , вільний доступ до якого обмежений та який останній використовував як складське приміщення, що за адресою: АДРЕСА_4 , звідки таємно викрав: 1-н рулон агроволокна білого кольору торгової марки «Agreen», вартістю 2950 грн.; 2-а універсальних тенти (1 шт. 4x5 м, вартістю 120 грн. та 1 шт. 3x5 м, вартістю 90 грн.) та 1-н полімерний пакет, вартістю 30 грн., чим своїми діями завдав потерпілому ОСОБА_5 , матеріальної шкоди на загальну суму 3190 грн.

Викрадені речі ОСОБА_1 , завантажив в автомобіль марки «ЗАЗ-1102», реєстр. номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та відвезли викрадене майно за місцем проживання ОСОБА_1 , де розділили його між собою.

В подальшому, ОСОБА_1 , вступив у злочинну змову із ОСОБА_2 , та переслідуючи корисливий мотив, направлений на таємне викрадення чужого майна, повторно, 28.03.2020 року близько 23:30 год., на автомобілі марки «ЗАЗ-1102», реєстр, номер НОМЕР_1 , який належить останньому, під`їхали до незавершеного будівництва ОСОБА_5 , вільний доступ до якого обмежений та який останній використовував як складське приміщення, що за адресою: АДРЕСА_4 , де ОСОБА_2 допоміг ОСОБА_1 через віконний (балконний) отвір на мансардному поверсі проникнути у вказане приміщення та викрасти звідти: 1-н рулон агроволокна чорного кольору вартістю 2950 грн.; 2-а мішки корму для собак торгової марки «RENO» по 10 кг кожен, вартістю 40 грн. кожен, що на загальну суму 80 грн.; 1-н мішок корму для котів торгової марки «DAX» 10 кг. вартістю 50 грн.; 6-ть універсальних тентів (2 шт. 8x10 м, вартістю 480 грн. кожен, що на загальну суму 960 грн.; 2 шт. 4x6 м, вартістю 144 грн. кожен, що на загальну суму 288 грн.; 1 шт. 4x5 м, вартістю 120 грн.; 1 шт. 3x5 м, вартістю 90 грн.) та 209-ть полімерних мішків білого кольору вартістю 3 грн. кожен, що на загальну суму 627 грн., чим своїми діями завдали потерпілому ОСОБА_5 ,матеріальної шкоди на загальну суму 5165 грн.

Окрім цього, 28.03.2020 року близько 23:00 год., ОСОБА_2 , перебуваючи в АДРЕСА_5 , та достовірно знаючи і усвідомлюючи те, що ОСОБА_1 , із приміщення незавершеного будівництва ОСОБА_5 , вільний доступ до якого обмежений та який останній використовував як складське приміщення, що за адресою: АДРЕСА_4 , таємно викрав майно, серед якого 1-н рулон агроволокна білого кольору торгової марки «Agreen», вартістю 2950 грн., тобто здобув їх злочинним шляхом, заздалегідь не обіцяючи, за відсутності ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, отримав від ОСОБА_1 , рулон вищезазначеного агроволокна та зберігав його за місцем свого проживання, що за адресою: АДРЕСА_3 , до 14.04.2020 року, який в подальшому видав працівникам поліції.

ІІ. Позиція сторони захисту:

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 , вину у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні не визнав. Заперечив обставини, що наведені в обвинувальному акті щодо нього. Пояснив, що із обвинуваченим ОСОБА_6 знайомі. Той був йому винен грошові кошти, однак не мав змоги йому їх провернути, а тому запропонував речі: агроволокно, тенти, полімерні мішки та корм для тварин. Про походження цих речей він, у ОСОБА_7 , не розпитував. Вказані речі взяв тому, що він неофіційно підробляє на фасадних роботах з дядьком ОСОБА_8 , а тому думав, що вказані речі зможе продати, щоб отримати за них кошти. Про те, що вказані речі були викрадені взнав згодом. Вказані товари він зберігав у гаражі за місцем свого проживання. Покликався на те, що дійсно із телефону ОСОБА_9 , він телефонував до ОСОБА_7 , з проханням, щоб останній завіз його додому. Просить суд його виправдати за пред`явленим обвинуваченням.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_1 , - адвокат Москалик Б.С. вважає, що вина його підзахисного у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України не доведена, прокурором не надано належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_1 , даних кримінальних правопорушень.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 , вину у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях визнав частково. Зазначив, що із обвинуваченим ОСОБА_10 добре знайомі. У кінці березня 2020 року, точної дати не пригадує, він поїхав на «пиво». Там до нього підійшла особа на ім`я ОСОБА_11 та запропонувала місце де можна заробити гроші. Надалі він разом із вказаною особою поїхали в одне місце, не пригадує адреси такого, де ОСОБА_11 вийшовши з автомобіля та кудись пішов. Згодом приніс речі: тенти, корм для тварин, агроволокно. Вказані речі він завіз до себе додому, які через декілька днів мав ОСОБА_11 забрати, однак так і не забрав такі. Надалі, вказані речі він віддав ОСОБА_1 , оскільки був такому винен «гроші». Покликався на те, що дійсно із телефону ОСОБА_9 до нього телефонував ОСОБА_12 , однак він не пригадує суті розмови. Вказував, що на нього здійснювали тиск працівники поліції, щоб він вказав, що крадіжку вчиняв разом із ОСОБА_13 . Вказаного дня він зустрічався з таким (обвинуваченим ОСОБА_1 ), однак десь о 23:00 год., він такого підвіз додому. Просить суд взяти до уваги його пояснення при прийняті рішення у даному кримінальному провадженні.

ІІІ. Мотиви Суду:

Крім часткового визнання обвинуваченим ОСОБА_2 , своєї вини, у вчинених ним кримінальних правопорушеннях та не визнанням своєї вини обвинуваченим ОСОБА_1 , у вчиненому ним кримінальному правопорушенні, їх вина повністю та об`єктивно стверджується наступними дослідженими по справі доказами:

- показаннями потерпілого ОСОБА_5 , який безпосередньо в судовому засіданні розказав, що за адресою: АДРЕСА_4 у нього є незавершене будівництво. Зазначив, що на 2-му поверсі незавершеного будівництва за вказаною адресою він зберігав товарно-матеріальні цінності (корм для тварин, тенти, мішки, агроволокно, тощо). Вказував, що у кінці березня 2020 року він виявив відсутність вказаних товарно-матеріальних цінностей, і звернувся із відповідною заявою про викрадення в поліцію. Згодом йому стало відомо зі слів сусідки, що та бачила як в ніч на 27.03.2020 року до вказаного незавершеного будівництва під`їхав автомобіль червоного кольору, в якому було двоє осіб чоловічої статі, які грузили у вказаний автомобіль мішки та інше, винісши такі перед тим із вказаного незавершеного будівництва. Покликався на те, що викрадені товарно-матеріальні цінності є саме його власністю, оскільки такі були придбані офіційного і за його власні кошти, і згодом були віднайдені та вилучені в ОСОБА_14 , із сараю. На питання працівників поліції звідки вказані речі у ОСОБА_14 , взялись у сараї, такий повідомив таким, що йому нічого з цього приводу невідомо;

- показаннями свідка ОСОБА_15 , яка безпосередньо в судовому засіданні розказала, що являється дружиною потерпілого. Зазначила, що її чоловік купив незавершене будівництво за адресою: АДРЕСА_4 . Вказана будівля двоповерхова. На першому поверсі є вікна і двері, однак на другому таких немає. В кінці березня 2020 року її зустріла сусідка ОСОБА_16 , і повідомила, що напередодні бачила якийсь автомобіль червоного кольору біля їх будівлі, і протягом певного часу було чути глухі звуки, неподалік будівлі. Про вказане вона повідомила негайно чоловіка, котрий і викликав працівників поліції. Згодом стало відомо, що з будівлі було викрадено товарно-матеріальні цінності (корм для тварин, тенти, мішки, агроволокно, тощо). Стверджувала, що була присутня під час слідчого експерименту, де обвинувачений ОСОБА_6 , показував і розказував як разом із іншим обвинуваченим ОСОБА_10 , вчинили крадіжку вказаних товарно-матеріальних цінностей;

- показаннями свідка ОСОБА_9 , який безпосередньо в судовому засіданні розказав, що в кінці березня 2020 року йшов додому, коли біля церкви його зустрів ОСОБА_17 подальшому такий попросив його, щоб він набрав ОСОБА_7 , на що він погодився. Набравши номер телефону ОСОБА_7 , він дав телефон ОСОБА_18 . Під час розмови ОСОБА_7 і ОСОБА_14 , останній просив, щоб ОСОБА_6 приїхав до нього, однак той відмовлявся, проте в подальшому під час другого дзвінка все таки ОСОБА_6 , погодився приїхати і зустрітись з ОСОБА_13 . Про що ще між собою розмовляли ОСОБА_6 і ОСОБА_12 він не чув. Згодом ОСОБА_12 пішов в сторону свого будинку, а він подався також додому;

- показаннями свідка ОСОБА_19 , яка безпосередньо в судовому засіданні розказала, що являється приватним підприємцем. Зазначила, що потерпілого ОСОБА_5 знає, оскільки той неодноразово купляв в неї різні товари (корм для тварин, тенти, мішки, тощо), за які вона йому надавала товарні чеки. Обвинувачені в свою чергу жодних з товарів, якими вона торгує в неї не купували;

- показаннями свідка ОСОБА_16 , яка безпосередньо в судовому засіданні розказала, що проживає за адресою: АДРЕСА_6 . Поруч з її господарством є незавершене будівництво, котре належить потерпілому ОСОБА_5 . Зазначає, що наприкінці березня 2020 року, точної дати не пригадує, у нічний час була свідком того, як невідомі молодики, під`їхавши на автомобілі червоного кольору та в подальшому вчинили крадіжку із незавершеного будівництва потерпілого. Наступного дня про вказане вона розповіла дружині потерпілого, яку бачила, йдучи по вулиці. Стверджувала, що однозначно вказати, що крадіжку вчинили обвинувачені вона не може, оскільки було темно, проте наголошувала, що обвинувачені статурою схожі на осіб, які того вечора під`їхали на автомобілі до незавершеного будівництва потерпілого;

- показаннями свідка ОСОБА_20 , який безпосередньо в судовому засіданні розказав, що був понятим під час проведення слідчого експерименту із ОСОБА_6 , який розказував і показував, як саме вчинив крадіжку із незавершеного будівництва потерпілого. Стверджував, що обвинувачений ОСОБА_6 вказав, як саме проник ОСОБА_1 на другий поверх вказаної будівлі. Покликався на те, що послідовність своїх дій він розказував добровільно, без будь якого тиску працівників поліції;

Показання потерпілого і свідків є логічними, послідовними, взаємодоповнюючими, узгоджуються між собою, не викликають сумнівів в їх достовірності, а тому суд визнає їх належними та допустимими доказами вини обвинувачених ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , в пред`явленому обвинуваченні за наведених вище фактичних обставин.

Судом повно та всебічно досліджено докази, що містяться у матеріалах кримінального провадження, зокрема:

- письмову заяву ОСОБА_5 від 14.04.2020 року, з якої вбачається, що такий просить прийняти міри до невідомих осіб, які в ніч на 27.03.2020 року проникли до складського приміщення, що за адресою: АДРЕСА_4 , звідки викрали товарно-матеріальні цінності;

- витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020140230000153;

- дані протоколу огляду місця події - складського приміщення, що за адресою: АДРЕСА_4 від 14.04.2020 року та фототаблиці до вказаного протоколу;

- письмову заяву ОСОБА_2 від 14.04.2020 року, з якої вбачається, що такий добровільно видав працівникам поліції товарно-матеріальні цінності, які наприкінці березня 2020 року він та ОСОБА_12 викрали із складського приміщення, що за адресою: АДРЕСА_4 ;

- дані протоколів огляду майна – товарно-матеріальних цінностей від 14.04.2020 року та фототаблиці до вказаного протоколу;

- ухвалу слідчого судді Мостиського районного суду Львівської області від 14.04.2020 року про надання дозволу на проведення обшуку;

- дані протоколу обшуку від 14.04.2020 року;

- флеш носія від 14.04.2020 року на якому зафіксовано слідчі дії проведені у кримінальному провадженні №12020140230000153;

- заяву потерпілого ОСОБА_5 від 15.04.2020 року, у якій такий зазначив те, що надав працівникам поліції товарні чеки, які стверджують те, що ним дійсно були закуплені товарно-матеріальні цінності, котрі були викрадені у ніч на 27.03.2020 року;

- дані протоколу огляду документів – товарних чеків від 15.04.2020 року;

- дані проведення слідчого експерименту із ОСОБА_2 від 15.04.2020 року;

- протоколу огляду транспортного засобу – автомобіля марки ЗАЗ-1102, реєстр.номер НОМЕР_1 , 1994 року випуску, червоного кольору від 15.04.2020 року та фототаблиці до вказаного протоколу;

- заяву ОСОБА_2 від 15.04.2020 року, у якій такий добровільно надає працівникам поліції скріншот із свого мобільного телефону, де міститься інформація про вхідний дзвінок ОСОБА_9 на його телефон, з якого здійснював телефонний дзвінок ОСОБА_12 ;

- дані протоколу огляду документа – скріншоту із мобільного телефону від 15.04.2020 року;

- ухвалу слідчого судді Мостиського районного суду Львівської області від 23.04.2020 року про арешт майна;

- постанову про об`єднання матеріалів досудових розслідувань від 03.06.2020 року;

- флеш носія із відео файлом тривалість 10 хв. 43 сек., який відтворено у судовому засіданні та з якого встановлено, що під час проведення слідчої дії – слідчого експерименту 15.04.2020 року о 19:14год., за участі слідчого Заблоцького Ю.Б., дружини потерпілого ОСОБА_5 – ОСОБА_15 , понятих і підозрюваного ОСОБА_21 , останній вказав, що в кінці березня місяця 2020 року, точної дати не пригадує, лише пригадує те, що днем тижня була субота, близько 23.30 год., він з ОСОБА_1 під`їхали до незавершеного будівництва, що за адресою: АДРЕСА_4 , де такий казав йому почекати біля вказаної будівлі, а сам подався кудись та через декілька хвилин приніс рулон плівки білого кольору, брезенти, сумку червоного кольору. Погрузивши вказані речі в його, ОСОБА_2 автомобіль червоного кольору, вони поїхали до ОСОБА_1 додому, де поділили викрадені речі. Надалі, вони знову ж таки з ОСОБА_1 приїхали через декілька хвилин до вказаної вище будівлі, де він допоміг ОСОБА_1 пробратись на другий поверх вищевказаної будівлі, підсадивши такого. Останній в свою чергу почав «скидати» речі з другого поверху будівлі, зокрема корм для тварин, рулон чорного кольору, які вони в подальшому погрузили в його, ОСОБА_2 , автомобіль та поїхали до господарства ОСОБА_1 , де на подвір`ї такі знову ж поділили.

Дослідивши надані сторонами кримінального провадження докази та даючи їм належну правову оцінку, суд приходить до наступного.

Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам (ч.1 ст.1 КК України).

Завданням кримінального провадження, зокрема, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, а також забезпечення повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини.

Відповідно до статті 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Суд при розгляді кримінального провадження досліджує докази як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, аналізує їх та дає оцінку з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності для вирішення питань, зазначених у ст.368 КПК України.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Частиною першою статті 85 КПК України встановлено, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

При цьому суд зазначає, що протягом усього часу судового розгляду кримінального провадження сторонам були створені необхідні умови для реалізації їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Вони мали рівні права на збирання та надання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК України.

Оголошені вище судом протоколи слідчих дій, що покладені в основу вироку, відповідають вимогам Кодексу в частині питання їх оформлення.

Порушень вимог статей 104-106, 223 КПК України судом не встановлено та стороною захисту не доведено.

Як наслідок, цими процесуальними джерелами доказів, у розумінні статті 84 КПК України, підтверджуються обставини, регламентовані статтею 91 КПК України.

Щодо тверджень сторони захисту, - адвоката Москалика Б., що під час проведення слідчої дії – слідчого експерименту 15.04.2020 року об 19:14год., за участі слідчого Заблоцького Ю.Б., дружини потерпілого ОСОБА_5 , – ОСОБА_15 , понятих і підозрюваного ОСОБА_21 , було порушено вимоги КПК і зі слів понятої у ОСОБА_7 , «трусилися руки», то такі на думку суду є голослівними і не маю під собою жодного правового підґрунтя, яке б викликало сумніви у суду, як належний і допустимий доказ.

А щодо психоемоційного стану ОСОБА_7 , на час проведення даної слідчої дії, а саме : «тремтіння рук», то суд вважає, що таке було спровоковано проведенням самої слідчої дії, яка в буденному житті непритаманна для особи такого віку, а також усвідомленням своєї неправомірної поведінки та можливими наслідками такої. Жодних заходів примусу чи психологічного тиску відео матеріал не містить і суд таких не помітив, окрім легкої розгубленості та емоційного дискомфорту ОСОБА_22 ..

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), Series А, заява № 25, від 18 січня 1978 року, пункт 161, та «Коробов проти України», заява № 39598/03, від 21 липня 2011 року, пункт 65, Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

При цьому суд вказує, що винність ОСОБА_2 , за ст.198 та ч.3 ст.185 КК України і ОСОБА_1 за ч.3 ст.185 КК України підтверджується обсягом досліджених в судовому засіданні доказів, які підтверджують винність обвинувачених у скоєних кримінальних правопорушеннях та не викликають у суду сумнівів.

Будь-яких належних та допустимих доказів захисту на спростування доказів обвинувачення стороною захисту, під час судового розгляду суду не надано.

Також доказів, котрі б спростовували обставини обвинувачення, сторона захисту суду не навела, факт крадіжки саме обвинуваченими підтвердили в ході судового розгляду свідки, показання яких сторона захисту ґрунтовно та переконливо не спростувала.

Заперечення своєї вини обвинуваченим ОСОБА_1 , та часткове заперечення своєї вини обвинуваченим ОСОБА_2 , в скоєнні інкримінованих кримінальних правопорушень, а також покликання останніх на свою непричетність до злочину, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

Суд враховує, що обидва обвинувачені, реалізуючи своє право на захист, надали суду показання на обґрунтування своєї позиції, намагаючись спростувати або поставити під сумнів належність та допустимість отриманих під час досудового розслідування доказів.

Щодо показань свідків, в яких можливо мали місце незначні неузгодженості, то суд такі не враховує як істотні, оскільки з моменту події злочину до їх допиту пройшов певний проміжок часу, а отже їх показання можуть містити неточності, які обумовлюються особливостями пам`яті людини.

З приводу показань обвинуваченого ОСОБА_2 , наданих таким в судовому засіданні, про те, що працівники поліції здійснювали на нього психологічний тиск з метою зізнання того, що кримінальне правопорушення такий вчинив разом із ОСОБА_1 , то такі на переконання суду є голослівними і нічим об`єктивним не підтверджені, і лунали лише задля виправдання причин зміни показів.

Щодо показань обвинуваченого ОСОБА_2 , про те, що крадіжку товарно-матеріальних цінностей з незавершеного будівництва потерпілого ОСОБА_5 він вчинив з особою на ім`я ОСОБА_11 , а не з іншим обвинуваченим, - ОСОБА_1 , то суд вважає, що дані показання обвинувачений ОСОБА_2 , надав з метою введення суд в оману задля не притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 , оскільки слідчим було здійснено усі необхідні дії для встановлення особи ймовірного ОСОБА_11 , однак такого встановлено не було, а відповідно ОСОБА_6 , даючи показання суду, не зміг правдиво і логічно довести чи пояснити дії «фантомного» ОСОБА_11 щодо здійснення ними разом даної крадіжки.

Надаючи зібраним по справі доказам оцінку, суд вважає, що пояснення обвинувачених ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , є недостовірними, оскільки суперечать зібраним по справі доказам і розцінюються лише як спосіб уникнути ними кримінальної відповідальності за скоєні кримінальні правопорушення.

Згідно з п.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону.

Відповідно до ст.62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Оцінюючи вищеописані досліджені в судовому засіданні докази, з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності, суд визнає їх належними і допустимими доказами, оскільки такі докази знаходяться в об`єктивному взаємозв`язку, нічим не спростовані, передбачені як джерела доказування КПК України та зібрані у відповідності з чинним кримінально-процесуальним законодавством, а відтак суд вважає повністю доведеним факт вчинення кримінальних правопорушень та винуватість обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочинних дій.

Судом встановлено, що всі докази, досліджені в судовому засіданні і покладені в основу вироку, є достовірними, допустимими і достатніми, які повною мірою підтверджують встановлені в суді фактичні обставини по справі.

Суд вважає за необхідним навести, що судовий розгляд кримінального провадження проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, що передбачено ч.1 ст.337 КПК України.

В силу вимог статей 370, 373 КПК України суд обґрунтовує вирок лише на доказах, які були розглянуті у судовому засіданні і обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 , і ОСОБА_2 , доведена поза розумним сумнівом, адже вищенаведені докази, мотиви, факти та обставини доводять, що обвинувачені вчинили інкриміновані їм кримінальні правопорушення, оскільки в ході судового розгляду встановлено, що єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання осіб винними за пред`явленим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинуваченню і яка сформульована судом у мотивувальній частині даного вироку як формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Суд переконаний у встановлені та доведеності вини ОСОБА_1 , у вчиненні вище зазначеного кримінального правопорушення, а його дії правильно кваліфіковані за ч.3 ст.185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднана з проникненням у приміщення, вчинена повторно та за попередньою змовою групою осіб.

Також суд знаходить доведеною винність обвинуваченого ОСОБА_2 за ст.198 КК України – заздалегідь не обіцяне отримання та зберігання майна, за відсутності ознак легалізації (відмивання) доходів, завідомо одержаних злочинним шляхом та за ч.3 ст.185 КК України - у таємному викрадені чужого майна (крадіжці), з проникненням у приміщення, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

ІV. Призначення покарання:

Згідно статті 368 КПК України, обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у своїй постанові від 01.02.2018 у справі №634/609/15-к (провадження 51-658км17) визначив поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка за визначенням охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України) визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

При призначенні покарання обвинуваченим ОСОБА_1 , і ОСОБА_2 , суд, у відповідності до вимог статті 65 КК України, враховує обставини справи, ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані про осіб винних, кількість та вартість викраденого майна, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Визначаючи ступінь небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема характеру вчинених дій, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення кримінального правопорушення, тяжкості наслідків, що настали.

Відповідно до роз`яснень п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року із змінами та доповненнями "Про практику призначення судами кримінального покарання", досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Обвинувачений ОСОБА_1 , вчинив кримінальне правопорушення, яке згідно ст.12 КК України є тяжким злочином.

Обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_1 відповідно до вимог статей 66 і 67 КК України, - судом не встановлено.

Судом також враховується характер і ступінь суспільної небезпечності кримінального правопорушення, що обвинувачений ОСОБА_1 не судимий згідно ст.89 КК України, є особою молодого віку, має постійне місце проживання, де проживає з матір`ю ОСОБА_23 , 1976р.н., та братом ОСОБА_24 , 1994р.н., негативно характеризується за місцем проживання, завдану потерпілому особі шкоду не відшкодував, його (обвинуваченого) стан здоров`я - на обліку в наркологічному та психоневрологічному диспансерах не перебуває; його матеріальний стан - офіційно не працевлаштований; його роль у скоєному кримінальному правопорушенні та поведінку до і після вчинення такого.

Згідно висновку судово-психіатричної експертизи №217 від 18.05.2020 року, з якої відомо, що громадянин ОСОБА_1 психічною хворобою не страждає, виявляє емоційно нестійкий розлад особистості, імпульсивний тип, що не позбавляє його можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. В період інкримінованих йому дій, психічним захворюванням чи недоумством не страждав, не виявляв ознак будь-яких тимчасових чи інших хворобливих розладів психічної діяльності, міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. ОСОБА_1 застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.

Судом береться до уваги інформацію, викладену у досудовій доповіді Мостиського (на даний час Яворівського) РС з питань пробації відносно обвинуваченого ОСОБА_1 , – а саме, що беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого, його спосіб життя, історію правопорушень, а також високу ймовірність вчинення повторного правопорушення, орган пробації вважає: що виправлення обвинуваченого без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк може становити небезпеку для суспільства.

На думку органу пробації виконання соціально-виховних заходів. Що необхідні для впливу на поведінку особи з метою виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень, неможливо здійснювати без цілодобового нагляду та контролю в умовах ізоляції.

З огляду на викладене та враховуючи позицію прокурора, який просив призначати покарання для обвинуваченого ОСОБА_1 зі звільненням від відбуття такого з випробуванням, керуючись принципом законності, справедливості та індивідуалізації покарання, суд приходить до висновку про те, що виправлення і перевиховання обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства та реального відбуття покарання, тому такому слід призначити покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції ч.3 ст.185 КК України, на підставі ст.75 КК України звільнити від відбування покарання з випробуванням, з покладенням окремих обов`язків, передбачених ст.76 КК України, що буде необхідним і достатнім для його перевиховання та попередження вчинення ним нових злочинів.

Підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 , ст.69 КК України, суд не вбачає.

Обвинувачений ОСОБА_2 , вчинив кримінальні правопорушення, які згідно ст.12 КК України є нетяжким та тяжким злочинами.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_2 відповідно до вимог ст.66 КК України, - є активне сприяння розкриттю злочину на досудовому слідстві.

Органом досудового розслідування обставиною, що відповідно до ст.66 КК України, пом`якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_2 , також визнано щире каяття.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ №12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.

Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к) та від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19).

Разом з тим, в судовому засіданні не знайшла своє підтвердження зазначена обставина, оскільки обвинуваченим ОСОБА_2 , жодного разу не було заявлено суду про щире каяття у вчиненні кримінальних правопорушень. Окрім того, суд враховує те, що ОСОБА_2 , вину визнав лише частково.

Враховуючи вищенаведене, обставину, яка пом`якшує покарання – щире каяття, слід виключити з пред`явленого ОСОБА_2 , обвинувачення.

Судом також враховується характер і ступінь суспільної небезпечності кримінальних правопорушень, що обвинувачений ОСОБА_2 раніше не судимий, є особою молодого віку, має постійне місце проживання, де проживає з дружиною ОСОБА_25 , та малолітньою дитиною ОСОБА_26 , 09.01.2021 року, позитивно характеризується за місцем проживання, завдану потерпілій особі шкоду не відшкодував, його (обвинуваченого) стан здоров`я - на обліку в наркологічному та психоневрологічному диспансерах не перебуває; його матеріальний стан - офіційно не працевлаштований, його роль у скоєних кримінальних правопорушеннях та поведінку до і після вчинення таких.

На підставі викладеного обвинуваченому ОСОБА_2 необхідно призначити покарання відповідно до вимог ст.ст. 50,65 КК України за ст.198 КК України у виді обмеження волі та за ч.3 ст.185 КК України у виді позбавлення волі, в межах санкцій зазначених статей КК України.

Остаточне покарання слід визначити за сукупністю кримінальних правопорушень, за правилами ч.1 ст.70 КК України, застосувавши принцип поглинання менш суворого покарання більш суворим та остаточно призначивши покарання ОСОБА_2 , у виді позбавлення волі.

Крім цього, судом взято до уваги інформацію, викладену у досудовій доповіді Мостиського (на даний час Яворівського) РС з питань пробації відносно обвинуваченого ОСОБА_2 , – а саме, що беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого, його спосіб життя, історію правопорушень, а також середню ймовірність вчинення повторного правопорушення, орган пробації вважає: що виправлення обвинуваченого без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства.

На думку органу пробації виконання покарання у громаді можливе за умови здійснення нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень.

У разі, якщо суд дійде висновку про можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, орган пробації вважає доцільним покладення на обвинуваченого обов`язків відповідно до п.п. 1, 2 ч.1 та п.4 ч.3 ст.76 КК України, а саме: періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання та проходити заходи, передбачені пробаційною програмою: «Формування життєвих навичок».

Приймаючи до уваги вищевказані обставини, а також враховуючи думку прокурора, яка просила призначити у відношенні обвинуваченого ОСОБА_2 , покарання не пов`язане з реальним позбавленням волі, суд прийшов до висновку про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_2 , без реального відбування покарання у виді позбавлення волі і суд на підставі ст.75 КК України вважає за необхідне звільнити останнього від відбування покарання, з покладенням обов`язків передбачених ст.76 КК України.

Враховуючи дані досудової доповіді, суд дійшов висновку про те, що окрім обов`язків, передбачених ч.1 ст.76 КК як обов`язкові, виправленню ОСОБА_2 , сприятиме додатково покладений обов`язок, передбачений п.4 ч.3 ст.76 КК, а саме: обов`язок виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Суд вважає що зазначене покарання буде достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, та таким що цілком відповідає тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, розміру завданої шкоди та особі обвинуваченого.

Підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_2 ст.69 КК України, суд не вбачає.

Суд дійшов глибокого переконання, що таке покарання обвинуваченим ОСОБА_1 , і ОСОБА_2 , перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і осіб винних, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

V. Інші рішення, щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку:

Цивільний позов по кримінальному провадженні не заявлявся.

Долю речових доказів необхідно вирішити у відповідності до вимог ст.100 КПК України.

Процесуальні витрати відсутні.

Запобіжний захід обвинуваченим ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , суд не вбачає підстав застосовувати до вступу вироку в законну силу.

Керуючись ст.ст.368, 370, 374 КПК України, суд –

у х в а л и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 185 КК України та призначити йому покарання - 4 (чотири) роки позбавлення волі.

Відповідно до ст.75 КК України звільнити ОСОБА_1 , від відбування призначеного покарання з випробуванням на іспитовий строк 2 (два) роки, якщо він протягом встановленого іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

Згідно п.п. 1, 2 ч.1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_1 наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання чи роботи.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_1 до набранням вироком законної сили, не обирати.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтею 198 КК України та частиною 3 статті 185 КК України і призначити йому покарання:

- за ст.198 КК України – 1 (один) рік обмеження волі;

- за ч.3 ст.185 КК України - 3 (три) роки 3 (три) місяці позбавлення волі.

Згідно із вимогами ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, передбачених ст.198 та ч.3 ст.185 КК України, шляхом поглинення менш суворого більш суворим покаранням, визначити ОСОБА_2 остаточне покарання – 3 (три) роки 3 (три) місяці позбавлення волі.

Відповідно до ст.75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання з випробуванням на іспитовий строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців, якщо він протягом встановленого іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

Згідно п.п. 1, 2 ч.1 та п.4 ч.3 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_2 наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання чи роботи;

- виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою;

Запобіжний захід щодо ОСОБА_2 , до набранням вироком законної сили, не обирати.

Іспитовий строк ОСОБА_1 , і ОСОБА_2 , у відповідності до вимог ст.165 КВК рахувати з моменту проголошення вироку.

Цивільний позов під час досудового розслідування та судового розгляду у кримінальному провадженні не пред`явлено.

Речові докази: 1-н рулон агроволокна чорного кольору, 2-а тенти синього кольору, 209 полімерних мішечки білого кольору та 1-н полімерний пакет червоного кольору, 1-н рулон агроволокна білого кольору, тенти: 2 шт. 8x10 м, 2 шт. 6x4 м, 1 шт. 4x5 м, 1 шт. 3x5 м; 2-а мішки корму для собак «Reno complete menu» по 10 кг кожен, один з яких розпочатий, 1-н мішок корму для котів «Dax» 10 кг, який розпочатий, котрі находяться на зберіганні в камері зберігання речових доказів ВП №1 Яворівського РВП ГУ НП у Львівській області, - повернути потерпілому ОСОБА_5 .

Речові докази: 4-ри товарні чеки, якими підтверджується вартість викраденого та скріншот із мобільного телефону ОСОБА_2 , котрі знаходяться при матеріалах кримінального провадження, - залишити при матеріалах кримінального провадження №12020140230000153;

Речовий доказ: автомобіль марки «ЗАЗ-1102», реєстр, номер НОМЕР_1 , котрий передано на відповідне зберігання ОСОБА_2 , - вважати такому повернутим;

Процесуальні витрати відсутні.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду через Мостиський районний суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок, якщо інше не передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

З текстом судового рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua

Вирок суду виготовлено та підписано суддею в нарадчій кімнаті 13.01.2022 року.

Суддя Юрій БІЛОУС