Вирок № 102658093, 17.01.2022, Буський районний суд Львівської області

Єдиний унікальний номер №446/244/14-к

Провадження №1-кп/943/20/2022

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2022 року

м. Буськ

Буський районний суд Львівської області у складі:

головуючого-судді: Коса І.Б.

секретаря судового засідання Дутки С.І.

за участю:

прокурора Ватраля Р.В.,

потерпілого ОСОБА_1 ,

обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника Косендюка Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Буську кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42013150280000001 від 17.01.2013 року, про обвинувачення:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Радехова Львівської області, громадянина України, одруженого, пенсіонера, проживаючого по АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 , 20 жовтня 2012 року близько 13 год. 30 хв., знаходячись поблизу свого господарства по АДРЕСА_1 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин внаслідок суперечки із ОСОБА_1 та після того, як останній вдарив його дружину ОСОБА_4 , умисно наніс потерпілому ОСОБА_1 один удар рукою в область вилицевої частини обличчя зліва, спричинивши потерпілому тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, зламу виличної кістки зліва по нижньому орбітальному краю без зміщення, які відносяться до тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості за ознакою довготривалого розладу здоров`я.

Таким чином, ОСОБА_2 вчинив умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке спричинило тривалий розлад здоров`я, тобто скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КК України.

До такого висновку суд дійшов, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення за частиною першою статті 122 КК України за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, виходячи із наступного.

Статтею 84 КПК України передбачено, що доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Зокрема, допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 свою винуватість у вчиненому кримінальному правопорушенні не визнав. Суду повідомив, що він проживає у власному житловому будинку по АДРЕСА_1 разом із дружиною. 20 жовтня 2012 року близько обіду він разом із дружиною повернулись додому, де побачили сусіда ОСОБА_1 , який на їхньому спільному заїзді бетонував стовпчики, хоча проживає за іншою адресою. На запитання обвинуваченого, чи має потерпілий дозвіл на проведення вказаних робіт, ОСОБА_1 почав із ними сваритись, висловлюючись нецензурними словами. Після чого обвинувачений із дружиною відійшли на своє подвір`я, де зателефонували в міську раду, повідомивши про вказані дії потерпілого. Тоді до них приїхала землевпорядник ОСОБА_5 , яка спитала про наявність у потерпілого дозвільних документів на вказані роботи, після чого вимагала в потерпілого припинити будь-які роботи. При цьому дружина ОСОБА_2 зробила зауваження потерпілому, після чого він завдав їй удару рукою в область голови, від якого вона впала на землю. Тоді ОСОБА_2 , побачивши як лежить його дружина, підбігла дочка, він боявся за життя дружини, а тому миттєво (через декілька секунд) відреагував на це, відштовхнувши ОСОБА_1 одною рукою в груди, а іншою рукою в обличчя, від чого потерпілий зробив декілька кроків назад і присів. Однак потерпілий відразу підвівся, крові в нього не було, сівши в автомобіль та поїхав. ОСОБА_2 викликав на місце пригоди міліцію. При цьому, обвинувачений не заперечив наявність самого конфлікту з потерпілим і те, що він його штовхнув, після того, як останній вдарив його дружину, однак заперечив отримані внаслідок цього у потерпілого тілесні ушкодження у виді перелому виличної кістки, вважаючи медичні документи про це в потерпілого сфабрикованими. Також обвинувачений покликався на те, що він діяв в умовах необхідної оборони, перебуваючи у стані сильного душевного хвилювання. При цьому, ОСОБА_2 зауважив, що сам конфлікт розпочав ОСОБА_1 , раніше із потерпілим у обвинуваченого не було неприязних відносин, але після того, як потерпілий вдарив його дружину, обвинувачений тримає на нього образу і дотепер. Відтак, ОСОБА_2 вважає себе невинуватим, оскільки він діяв в умовах необхідної оборони, захистивши дружину від протиправних дій ОСОБА_1 , аналогічні дії на його місці вчинив би будь-який свідомий громадянин, після вчинення насильства щодо його дружини, а тому просив у зв`язку з цим його виправдати.

Незважаючи на невизнання обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, його винуватість у скоєному доводиться об`єктивно з`ясованими обставинами, які підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду даного кримінального провадження безпосередньо в судовому засіданні та оціненими відповідно до вимог статті 94 КПК України, а саме:

- показаннями потерпілого ОСОБА_1 , який повідомив, що зранку 20 жовтня 2012 року він встановлював стовпчики на межі земельної ділянки з ОСОБА_2 , оскільки вирішив закрити доступ до будівництва. Потім до нього прийшов ОСОБА_2 зі своєю дружиною, які почали із ним сваритись через встановлення цих стовпчиків. Згодом ОСОБА_2 пішов, а через 30 хв. повернувся, привівши землевпорядника ОСОБА_5 , яка спитала про дозвільні документи та вимагала припинити роботи. Тоді ОСОБА_4 пішла з кулаками на потерпілого, на деякий час зупинилась, а потім присіла на землю. Після того, через деякий час ОСОБА_2 вдарив потерпілого рукою в ліву частину обличчя, від чого він знепритомнів і упав, більше нічого не пригадує. Цього ж дня ОСОБА_1 звернувся до місцевої лікарні, де перебував протягом двох тижнів на лікуванні та ще один тиждень він лікувався вдома. У нього було діагностовано: перелом виличної кістки (томографією), струс головного мозку, крововилив у ліве око. Цивільний позов ОСОБА_1 не заявляв, а лише просив суд покарати обвинуваченого;

- показаннями свідка ОСОБА_5 , яка повідомила про те, що вона на час згаданої події працювала на посаді землевпорядника Радехівської міської ради. Її попросила голова міської ради виїхати на місце події, де виник спір між сусідами з приводу встановлення стовпців на земельній ділянці. Прибувши на місце події, свідок побачила сварку ОСОБА_1 із ОСОБА_2 та його дружиною. Вона попросила ОСОБА_1 показати дозвільні документи на вказані роботи. Також вона бачила, як ОСОБА_4 лежить на землі, однак самого падіння вона не бачила, а лише як її дочка допомагала їй піднятися. Тоді ОСОБА_2 підійшов до ОСОБА_1 і один раз його вдарив, після чого останній поїхав і приїхали поліцейські;

- показаннями свідка ОСОБА_6 , яка повідомила, що є дружиною обвинуваченого. В жовтні 2012 року на території їхнього господарства по АДРЕСА_1 здійснювалось будівництво житлового будинку, був викопаний котлован, бігали діти, а для того, щоб ніхто туди не забіг, чоловік вирішив поставити паркан. Після того, як почали встановлювати стовпчики, сусід ОСОБА_2 категорично проти цього заперечував і між ними почався словесний конфлікт. ОСОБА_2 привіз на місце події землевпорядника ОСОБА_5 , яка просила надати їй дозвільні документи, але таких документів у них не було. Чоловік не давав доступу ОСОБА_2 до стовпця. Тоді до потерпілого підбігла ОСОБА_4 , яка вдарившись об нього, відійшла два кроки назад і присіла. Потім свідок побачила, що чоловік лежить на землі, а ОСОБА_2 відходить від нього, а дочка обвинуваченого спитала його «тату, що ти зробив». Тоді приїхали працівники міліції, а чоловіка відвезли в Радехівську міську лікарню, де він лежав протягом десяти днів із переломом щелепної кістки. Також свідок зауважила, що раніше між її чоловіком і обвинуваченим не було конфліктів;

- показаннями свідка ОСОБА_7 , яка суду повідомила, що є дочкою потерпілого. Так, зранку 20.10.2012 року на території господарства по вул. Федьковича у м. Радехові велось будівництво, встановлювались стовпчики для огорожі, а вона знаходилась у будинку. Згодом свідок почула крик між її батьком і обвинуваченим, підійшовши вона побачила суперечку між ними, але за декілька хвилин крик стих. Тоді прийшла мама і приїхала ОСОБА_5 , після чого свідок повернулась до хати, де знову почула сильний крик і через вікно побачила, як ОСОБА_4 рухалась в сторону її батька. Дотулившись до нього грудьми, вона присіла. Після цього ОСОБА_2 кулаком руки вдарив її батька в ліву сторону обличчя, від чого батько впав на землю, і піднявся лише за допомогою своєї дружини. При цьому свідок зауважила, що неприязних відносин між ними раніше не було;

- показаннями свідка ОСОБА_4 , яка повідомила, що є дружиною обвинуваченого. В жовтні 2012 року вона із чоловіком повертались додому, де побачили, що їх сусід ОСОБА_1 встановлює стовпчики поблизу їхньої огорожі, на що вони висловили претензії, внаслідок чого між ними виник словесний конфлікт. У ході сварки потерпілий її вдарив один раз у ділянку голови, від чого вона впала на землю, після чого нічого не бачила і не пам`ятає. Також пригадує, що на місце події приїжджала землевпорядник ОСОБА_5 , яка вимагала у ОСОБА_1 показати дозвільні документи на проведення вказаних робіт, а також згодом приїхали працівники міліції. Також свідок повідомила, що раніше у них із потерпілим були нормальні відносини;

- протоколом огляду місця події від 20.10.2012 (а.с. 67 том І), із якого вбачається, що слідчим Радехівського РВ ГУМВСУ у Львівській області Притула Ю.Т. протягом: 13:45 год. - 14:40 год. 20 жовтня 2012 року проведено огляд господарства ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 . У північно-східному напрямку від нього, на АДРЕСА_1 , знаходиться новобудова ОСОБА_6 . Навпроти господарства ОСОБА_2 на відстані від входу в господарство по ліву сторону 6 м. розміщений металевий свіжозалитий бетонний стовп висотою 165 см.;

- актом судово-медичного обстеження (дослідження) №188/2012 від 26.11.2012 (а.с. 73-74 том І), згідно якого у ОСОБА_1 при судово-медичному огляді будь-яких тілесних ушкоджень не виявлено. При обстеженні лікарями було встановлено діагнози: «ЗЧМТ. Струс головного мозку. Злам виличної кістки зліва по нижньому орбітальному краю без зміщення», які утворились від дії тупого твердого предмету. Діагноз: «ЗЧМТ. Струс головного мозку» відноситься до легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров`я. Діагноз: «Злам виличної кістки зліва по нижньому орбітальному краю без зміщення» буде оцінено при наявності дослідження - спіралевидної томографії кісток лицевого скелета, а за необхідності встановлення ступеня тяжкості тілесного ушкодження - провести додаткове судово-медичне дослідження чи судово-медичну експертизу;

- висновком експерта №20/13 від 07.03.2013 (а.с. 37-38 том І), із якого слідує, що у ОСОБА_1 згідно з представлених матеріалів досудового розслідування, а саме з «Акту судово-медичного обстеження» № 188/2012, при судово-медичному огляді 12.12.2012 тілесних ушкоджень не виявлено. З представлених медичних документів, під час звернення за медичною допомогою лікарями було встановлено діагноз: «ЗЧМТ. Струс головного мозку. Злам виличної кістки зліва по нижньому орбітальному краю без зміщення», які утворились від дії тупого твердого предмету. Діагноз: «ЗЧМТ. Струс головного мозку» відноситься до легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров`я, а діагноз: «Злам виличної кістки зліва по нижньому орбітальному краю без зміщення» відноситься до тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості за ознакою довготривалого розладу здоров`я;

- висновком комісійної судово-медичної експертизи №288 від 02.12.2015 (а.с. 190-196 том І), із якого слідує, що ОСОБА_1 у жовтні-листопаді 2012 року знаходився на стаціонарному лікуванні в Радехівській ЦРЛ з діагнозом «Закрита черепно-мозкова травма. Струс головного мозку. Перелом лівої виличної кістки». Крім того у потерпілого була відмічена наявність «крововиливу» в ділянці нижньої повіки та щоки зліва. При вивченні членами комісії серії сканів комп`ютерної томографії за грудень 2012 року в ОСОБА_1 виявлено злам тіла та відростків лівої виличної кістки, передньої та латеральної стінок лівої гайморової пазухи без ознак консолідації, а при візуальному огляді відмічено ознаки консолідованого перелому виличної кістки зліва. Вказані тілесні ушкодження утворились від дії тупого предмета і, враховуючи характер перелому, могли виникнути від удару кулаком в ліву половину обличчя. Судово-медичних даних про утворення тілесних ушкоджень, виявлених у ОСОБА_1 внаслідок падіння на площину не має;

- актом №14 амбулаторної судово-психологічної експертизи від 12.01.2018 (а.с. 103-107 том IІІ), проведеної судовим експертом психологом КЗ ЛОР ЛОКПЛ Кошулинською З.В. на підставі ухвали Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 06.12.2017, згідно якого на момент інкримінованих дій ОСОБА_2 в стані фізіологічного афекту не перебував. Психологічна характеристика ОСОБА_2 : емоційна лабільність, загострене почуття справедливості, сенситивність, співпереживання, турбота за сім`ю, теплі родинні стосунки, зверхчутливість, екстравертованість, дружелюбність, глибина внутрішніх переживань, тривожність. В момент вчинення правопорушення ОСОБА_2 перебував в стані емоційного напруження, що є психологічною підставою для юридичного трактування стану сильного душевного хвилювання. У ОСОБА_2 не досліджено особистісних рис, які стали однією з умов та вплинули на його поведінку в момент правопорушення. Спричинення ОСОБА_1 тілесного удару ОСОБА_4 стало пусковим моментом для ОСОБА_2 психологічного стану емоційного напруження. Стан емоційного напруження у ОСОБА_2 в момент правопорушення обмежив його можливість усвідомлювати свої дії та передбачати їх наслідки. На момент правопорушення ОСОБА_2 перебував у стані емоційного напруження, що є юридичною підставою стану сильного душевного хвилювання;

- вироком Червоноградського міського суду Львівської області від 10.11.2017, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12.06.2018 (а.с. 137-144 том ІІІ), відповідно до якого ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України, зокрема, за те, що 20 жовтня 2012 року близько 13 год. 30 хв., ОСОБА_1 , знаходячись поблизу господарства, розташованого по вул. Федьковича, 16 в м. Радехові Львівської області, під час суперечки, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, умисно наніс ОСОБА_4 удар рукою в область лівої скроні голови, чим завдав їй фізичного болю.

Суд вважає, що вищевказані докази, які безпосередньо досліджені у ході судового розгляду цього кримінального провадження, були здобуті у відповідності з вимогами КПК України, тобто є достатніми, належними, допустимими та достовірними.

Жодних клопотань про визнання будь-якого із доказів недопустимими чи виключення доказу із числа обвинувачення стороною захисту заявлено не було.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку зазначаютьсяу разі визнання особи винуватою, зокрема: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Згідно обвинувального акту ОСОБА_2 обвинувачувався у тому, що він 20 жовтня 2012 року близько 13 год. 30 хв., знаходячись поблизу свого господарства по АДРЕСА_1 , на ґрунті неприязних стосунків, під час суперечки з ОСОБА_1 , умисно наніс йому один удар рукою в область вилицевої частини обличчя зліва, спричинивши потерпілому тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, зламу виличної кістки зліва по нижньому орбітальному краю без зміщення, які відносяться до тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості за ознакою довготривалого розладу здоров`я.

Проте, в ході судового розгляду даного кримінального провадження достовірно встановлено, що неприязних стосунків між обвинуваченим та потерпілим до вищевказаної події злочину між ними не було, і такі раптово виникли внаслідок суперечки між ними через встановлення потерпілим стовпців та після того, як останній вдарив дружину обвинуваченого. На цьому наполягала сторона захисту, що додатково підтверджується показаннями допитаних свідків: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_4 .

Тобто, суд вважає, що вказане кримінальне правопорушення скоєне обвинуваченим саме на грунті раптово виниклих неприязних відносин його із потерпілим після того, як останній вдарив дружину обвинуваченого, про що не зазначено в обвинувальному акті, оскільки вказана в обвинувальному акті обставина про існування неприязних відносин між обвинуваченим і потерпілим не знайшла свого підтвердження в судовому засіданні.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 08 грудня 2020 року в справі №278/1306/17 (провадження №51-2490км19) ситуація, коли частина обставин справи, які доводить сторона, не визнається доведеною або спростовується, є природним наслідком судового розгляду. Суд не може погодитися з позицією сторони захисту, яка зводиться до того, що обвинувачений має бути виправданий, якщо тільки сторона обвинувачення не доведе всіх і кожну обставину висунутого обвинувачення. Це суперечило б самій ідеї змагального судового процесу, в якому сторонам надається можливість доводити і спростовувати обставини, які становлять предмет судового розгляду. Недоведеність певних обставин, на яких ґрунтувалось обвинувачення, не обов`язково свідчить про безпідставність обвинувачення вцілому. Суд зазначає, що місце переходу потерпілою дороги було предметом спору між сторонами під час судового розгляду. Розташування потерпілої поза межами пішохідного переходу було однією з обставин, яку сторона захисту послідовно доводила під час судового розгляду і з якою суд першої інстанції погодився. За таких обставин у Суду немає підстав вважати, що сторона захисту не знала про обставину, яку вона сама доводила під час судового розгляду, і, таким чином, що права сторони захисту на ефективне представлення своєї позиції були порушені. Не вдаючись до оцінки значення цієї обставини для правової оцінки події, Суд відхиляє довід сторони захисту про те, що недоведеність версії обвинувачення щодо місця розташування пішохода порушила права сторони захисту і мала потягнути визнання обвинувачення недоведеним вцілому (п.п. 13-24 цієї Постанови ВС).

Відтак, суд, аналізуючи зазначені докази з точки зору їх допустимості, належності, об`єктивності та достатності, приходить до висновку про доведеність вини обвинуваченого у скоєному кримінальному правопорушенні. Наведені вище докази винуватості обвинуваченого у своїй сукупності є логічними і послідовними, взаємоузгоджуються між собою та відтворюють реальні події, що мали місце 20 жовтня 2012 року близько 13 год. 30 хв. в АДРЕСА_1 за обставин умисного заподіяння обвинуваченим ОСОБА_2 середньої тяжкості тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_1 . Зокрема вищеперелічені докази безспірно вказують на наявність суперечки між потерпілим з однієї сторони та обвинуваченим і його дружиною з іншої сторони з приводу встановлення потерпілим стовпчиків на межі між їхніми господарствами, на ґрунті чого між ними раптово виникли неприязні відносини, внаслідок яких потерпілий умисно наніс дружині обвинуваченого ( ОСОБА_4 ) удар рукою в область лівої скроні голови, чим завдав фізичного болю, не спричинивши їй будь-яких тілесних ушкоджень, що підтверджується вищевказаними судовими рішеннями, які набрали законної сили.

При цьому, обставину про те, що неприязних відносин між потерпілим і обвинуваченим раніше не існувало, такі виникли між ними раптово після того, як потерпілий вдарив дружину обвинуваченого, за що він тримає образу на потерпілого і дотепер, сторона захисту доводила під час судового розгляду.

Таким чином, судом достовірно встановлено, що після завершення фізичного конфлікту між потерпілим і дружиною обвинуваченого, внаслідок якого вона впала на землю, обвинувачений ОСОБА_2 з метою помсти заподіяв потерпілому один удар рукою в область виличної частини обличчя зліва, спричинивши останньому тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, зламу виличної кістки зліва по нижньому орбітальному краю без зміщення, які відносяться до тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості за ознакою довготривалого розладу здоров`я. При цьому, ОСОБА_2 не заперечив те, що він штовхнув потерпілого, після того, як останній вдарив його дружину, однак заперечив отримані внаслідок цього у потерпілого тілесні ушкодження у виді перелому виличної кістки, вважаючи медичні документи про це в потерпілого сфабрикованими, покликаючись на те, що він діяв в умовах необхідної оборони, перебуваючи у стані сильного душевного хвилювання.

Однак, суд вважає заперечення обвинуваченим виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень у виді перелому виличної кістки необгрунтованими, оскільки такі спростовуються дослідженими у судовому засіданні висновками судових експертиз (№20/13 від 07.03.2013 та №288 від 02.12.2015), які стороною захисту не спростовані. Більше того, як убачається із висновку комісійної судово-медичної експертизи №288 від 02.12.2015, що вищевказані тілесні ушкодження в потерпілого утворились від дії тупого предмета і, враховуючи характер перелому, могли виникнути від удару кулаком в ліву половину обличчя, а судово-медичних даних про утворення тілесних ушкоджень, виявлених у ОСОБА_1 , внаслідок падіння на площину не має.

Відтак, наведені показання обвинуваченого ОСОБА_2 є, на думку суду, неспроможними за своїм змістом і не відповідають характеру і локалізації отриманих потерпілим тілесних ушкоджень, а також зібраним і дослідженим в судовому засіданні доказам, а саме: показанням потерпілого, свідків, висновків судових експертиз. Натомість, зазначені докази є узгодженими як між собою, так з іншими доказами у справі, що не викликають у суду сумнівів у своїй належності та допустимості.

Крім того, на думку суду, помилковими видаються доводи сторони захисту про одночасне застосування положень частини першої та четвертої статті 36 КК України, оскільки ОСОБА_2 на момент скоєння інкримінованого правопорушення діяв в умовах необхідної оборони, перебуваючи у стані сильного душевного хвилювання, захищаючи свою дружину від протиправних дій самого потерпілого, виходячи із таких мотивів.

Так, частиною першою статті 36 КК України передбачено, що необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Наведені теоретичні положення свідчать, що стан необхідної оборони виникає лише за наявності для неї підстави, зокрема, вчинення суспільно небезпечного посягання, що викликає у того, хто захищається, необхідність у його негайному відверненні чи припиненні шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди. Дана правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 13 жовтня 2016 року в справі №554/12965/14-к.

Крім того, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 2 своєї Постанови «Про судову практику у справах про необхідну оборону» №1 від 26.04.2002 року, що при з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. Суди повинні з`ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, спрямованість, мета і межі вчинення дій особою, яка захищається, де шкода, завдана особі, яка здійснює посягання, має відповідати суспільній небезпечності посягання та обстановці захисту. Право на необхідну оборону виникає з моменту створення особою, яка здійснює посягання, реальної небезпеки заподіяння істотної шкоди охоронюваним суспільним відносинам (життю і здоров`ю), і діє до припинення таких дій і усвідомлення (реальної можливості усвідомити) особою, яка здійснює захист, факту остаточного припинення особою, яка посягає, суспільно небезпечних дій.

Вищевказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 17 листопада 2021 року в справі №559/2530/19 (провадження №51-328км21).

Як убачається з матеріалів справи, що саме після завершення фізичного конфлікту між потерпілим і дружиною обвинуваченого, внаслідок якого вона впала на землю, обвинувачений ОСОБА_2 з метою помсти заподіяв потерпілому один удар рукою в область виличної частини обличчя зліва, спричинивши потерпілому умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження. При цьому, на думку суду, дії потерпілого, який не чинив будь-якого посягання на обвинуваченого чи його дружину після її падіння на землю, у даній ситуації не могли становити для обвинуваченого реальної загрози життю чи здоров`ю його дружини, яка тілесних ушкоджень не отримала, а потерпілий будь-якого посягання на неї після того не чинив, а отже у суду немає обґрунтованих підстав стверджувати про перебування обвинуваченого у стані необхідної оборони, оскільки як зазначав ОСОБА_2 , що він штовхнув потерпілого, після того, як останній вдарив його дружину, яка впала на землю, за що тримає образу на потерпілого і дотепер.

За таких обставин суд критично оцінює доводи сторони захисту про те, що обвинувачений діяв у стані необхідної оборони, захищаючи свою дружину від протиправних посягань потерпілого, оскільки заподіяння обвинуваченим останньому тілесного ушкодження мало місце саме після вичерпання фізичного контакту потерпілого із дружиною обвинуваченого, в момент відсутності будь-якого посягання потерпілого щодо обвинуваченого чи його дружини, а тому потреби в негайному відверненні чи припиненні наявного суспільно небезпечного посягання в обвинуваченого не було.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 20 червня 2019 року в справі №712/11509/17 (провадження №51-8083км18), де Суд нагадує, що стан необхідної оборони виникає як в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, так і у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. З огляду на наведені у вироку докази, Суд приходить до висновку, що потерпілий в ході конфлікту з засудженим не становив будь-якої загрози для нього і підстав для самозахисту або необхідності відвернення посягання з боку потерпілого не виникало. У тому випадку, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони носять протиправний характер і мають розцінюватись на загальних підставах.

Також подібна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 09 липня 2021 року в справі №645/6572/18 (провадження №51-3000ск21). Як зауважив Верховний Суд, що до критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які би не перевищували меж необхідності, при цьому шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала би необхідну. Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу кримінального правопорушення, пов`язаного з перебуванням особи в стані необхідної оборони, суд повинен урахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах. Встановлені судом фактичні обставини, у тому числі шляхом допиту свідків, потерпілого і самого засудженого, оглядом відеозапису з місця події, свідчать про відсутність акту суспільно небезпечного посягання зі сторони потерпілого, який би за своїми об`єктивними ознаками міг створити реальну та безпосередню загрозу заподіяння шкоди для засудженого, що у свою чергу могло викликати в останнього невідкладну необхідність у заподіянні шкоди потерпілому.

Відтак, судом не встановлено об`єктивних обставин про перебування обвинуваченого в стані необхідної оборони у момент заподіяння умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження потерпілому, як і відсутньою була загроза заподіяння останнім шкоди обвинуваченому чи його дружині після її падіння на землю, що у свою чергу могло викликати в обвинуваченого невідкладну необхідність у заподіянні шкоди потерпілому. Натомість заподіяна обвинуваченим шкода потерпілому після завершення конфлікту останнього із дружиною обвинуваченого мала місце виключно на грунті раптово виниклих неприязних стосунків, викликаних образою обвинуваченого за це на потерпілого, та була бажанням обвинуваченого спричинити шкоду потерпілому (розправитися з ним), а не для відвернення нападу чи захисту від потерпілого, а тому такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, як про це послідовно зазначає Верховний Суд у своїх постановах.

Із аналогічних мотивів суд вважає помилковими покликання сторони захисту на наявність правових підстав для застосування положень частини четвертої статті 36 КК України, в силу якої особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту, оскільки як встановлено вище, що обгрунтованих причин для відвернення нападу чи захисту від потерпілого в обвинуваченого не було. Більше того, доводи сторони захисту про одночасне застосування положень частини першої та четвертої статті 36 КК України не заслуговують на увагу також через їх взаємовиключність.

Помилковими також суд вважає покликання сторони захисту на акт №14 амбулаторної судово-психологічної експертизи від 12.01.2018 та пояснення судового експерта Кошулинської З.В. в частині того, що обвинувачений ОСОБА_2 на момент події перебував у стані сильного душевного хвилювання, оскільки як слідує із даного акту експертизи, що відповіді на питання №11 (Чи перебував ОСОБА_2 на момент вчинення інкримінованих дій в стані сильного душевного хвилювання) судовим експертом не надано. Разом із тим, даним актом експерта надано відповідь, що на момент інкримінованих дій ОСОБА_2 в стані фізіологічного афекту не перебував, а перебував в стані емоційного напруження, що є психологічною підставою для юридичного трактування стану сильного душевного хвилювання. Однак, на думку суду, встановлення експертом стану емоційного напруження в обвинуваченого, без встановлення саме стану сильного душевного хвилювання, і за відсутності фізіологічного афекту, не давало підстав судовому експерту для юридичного трактування такого стану як наслідку емоційного напруження, без надання конкретної відповіді на поставлене йому запитання №11, оскільки фізіологічний афект є станом сильного душевного хвилювання.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 25 листопада 2021 року в справі №307/2389/18 (провадження №51-226км19). Як зауважив Верховний Суд, що сильним душевним хвилюванням (фізіологічним афектом) є раптовий емоційний процес, викликаний поведінкою потерпілого, що протікає швидко і бурхливо, та певною мірою знижує здатність особи усвідомлювати свої дії і керувати ними. Тобто, психічне ставлення особи при вчиненні цього злочину характеризують дві особливості: 1) умисел завжди є таким, що раптово виник, і афектованим; 2) емоційний стан винної особи характеризується сильним душевним хвилюванням, що певною мірою знижує її здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Судом враховується правова позиція Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Отже, суд вважає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_2 вчинив умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке спричинило тривалий розлад здоров`я, тобто скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КК України.

Відповідно до вимог статті 65 КК України, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують і пом`якшують покарання, а згідно з частиною 2 статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Отже, при обранні виду і розміру покарання обвинуваченому ОСОБА_2 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який в силу вимог нині чинної редакції статті 12 КК України є нетяжким злочином (у чинній редакції кримінального закону на момент події - злочином середньої тяжкості), обставини та характер його вчинення, особу винного, який на обліку в лікаря нарколога та психіатра не перебуває, одружений, пенсіонер, за місцем свого проживання характеризується позитивно, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.

Обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання згідно вимог ст. 66, ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Відтак, суд приходить до висновку, що покарання ОСОБА_2 слід призначити в межах санкції статті, передбаченої ч. 1 ст. 122 КК України, у виді позбавлення волі на певний строк.

Частиною п`ятою статті 74 КК України передбачено, що особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

Зокрема, в силу вимог п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини.

Аналогічно за змістом редакції п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, яка була чинною на час події злочину (20.10.2012) особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло п`ять років у разі вчинення злочину середньої тяжкості.

Оскільки із дня вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення минуло більше п`яти років, що є підставою для застосування положень п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України, а тому обвинуваченого слід звільнити від відбування призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_2 у даному кримінальному провадженні не обирався.

Процесуальні витрати на залучення експерта у кримінальному провадженні відсутні, арешти не накладались.

Цивільний позов не заявлено, речових доказів не має.

Ураховуючи наведене та керуючись ст.ст. 370, 373, 374 КПК України, суд -

у х в а л и в :

ОСОБА_2 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, призначивши йому покарання у виді одного року позбавлення волі.

На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнити обвинуваченого ОСОБА_2 від відбування призначеного йому покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано.

Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Буський районний суд Львівської області шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги, вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя І. Б. Кос