Вирок № 102655620, 17.01.2022, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/3005/17 1-кп/335/170/2022

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2022 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Гашук К.В.,

за участю секретаря судового засідання Чернухи В.Е.,

прокурора Ніколенка О.О.,

потерпілої ОСОБА_1 ,

представника потерпілої – адвоката Куцигіна І.В.,

обвинуваченого ОСОБА_2 ,

захисника обвинуваченого – адвоката Рошияна І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 107-Б, кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013080040004325 від 19 листопада 2013 р., за обвинуваченням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кіровське Луганської області, який є громадянином України, має вищу освіту, одружений, не працює, є пенсіонером, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

Органом досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачується у тому, що 15.02.2007 року, приблизно об 11 год. 40 хв., водій автомобіля «Фольксваген Пассат», д.н. НОМЕР_1 , старший оперуповноважений в особливо важливих справах Східного спеціального міжрегіонального відділу Управління оперативних розробок при Департаменті Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України – ОСОБА_2 , рухаючись зі сторони подвір`я будинку № 39 по вул. Незалежної України (попередня назва – Сорок років Радянської України) у місті Запоріжжі, виконуючи поворот ліворуч, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, діючи в порушення п. 10.1 Правил дорожнього руху України, згідно з яким, перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод іншим учасникам руху, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_1 , яка в момент початку руху автомобіля знаходилась на проїжджій частині та рухалась у сторону будинку № 39 Б по вулиці Незалежної України в місті Запоріжжі. У результаті дорожньо-транспортної пригоди, згідно висновку повторної комплексної судової медико-автотехнічної експертизи від 11.04.2013, потерпілій ОСОБА_1 спричинено тілесні ушкодження у вигляді: закритої травми лівого колінного суглоба у вигляді осколкового переламу зовнішнього мищелка великої гомілкової кістки з наявністю травматичного набряку м`яких тканин та крововиливу в даній області, які відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, які викликали тривалий розлад здоров`я, а також крововилив в області правого гомілковостопного суглоба, що відноситься до легких тілесних ушкоджень.

Дії ОСОБА_2 кваліфіковані органом досудового розслідування за ч. 1 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керувала транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав. Зазначив, що 15.02.2007, до обідньої перерви, він виїжджав із стоянки, яка знаходиться на вул. 40 років Радянської України (теперішня назва вул. Незалежної України), та здійснював поворот ліворуч, видимість була нормальною. Швидкість руху транспортного засобу була не швидкою, оскільки він тільки розпочинав рух. Потерпіла перебувала на зеленій зоні, а після того, як він почав здійснювати поворот ліворуч, вона розпочала рух, вийшла на дорогу, коли він її побачив, то одразу загальмував, наїзд на неї він не здійснював, пішохід самостійно торкнулася передньої частини бамперу його транспортного засобу, а потім упала приблизно на відставні 1,5 м. На транспортному засобі будь-які пошкодження були відсутні, лишився лише слід від рук потерпілої. Він вийшов із машини, у цей час ОСОБА_1 лежала на дорозі та розмовляла по телефону, про наявність у неї тілесних ушкоджень нічого не казала. Висновки експерта, які покладені в основу обвинувачення є безпідставними, оскільки зроблені на підставі вихідних даних, які не відповідають дійсності. Крім того, органом досудового розслідування було пред`явлено обвинувачення з порушенням строків.

Потерпіла ОСОБА_1 у судовому засіданні надала наступні покази.

15.02.2007 об 11 год. 30 хв. в районі алеї Слави, перпендикулярно вул. 40 років Радянської України (наразі назва вул. Незалежної України), навпроти будинків 39, 39-а, вона стояла на перехресті, де були відсутні світлофор, дорожні знаки та дорожня розмітка, та бачила, що на протилежній стороні, при заїзді у двір, біля Індустріального банку, на відстані 5 м. від неї стояв автомобіль «Фольксваген» світлого кольору, який був припаркований перпендикулярно дорозі. Задля того щоб перейти проїжджу частину, вона подивилась по сторонам, та побачила, що автомобілів не має. Вона та водій вищевказаного транспортного засобу бачили один одного, водій махнув їй рукою, та вона вважала, що він надав їй можливість перейти дорогу, вона почала переходити дорогу, при цьому інших автомобілів на проїжджій частині не було, у той час коли вона була на середині дороги і дивилась у правий бік, її збив вказаний транспортний засіб, який рухався зліва від неї та різко загальмував, у зв`язку із чим вона впала лицем на капот, її перевернуло навколо своєї осі, декілька разів розвернуло, та вона відлетіла. Зазначила, що вона не розуміла, що відбувається, була в шоковому стані, удар був неймовірної сили, та прийшовся на ноги, а коли вона впала, то відчула, що все тіло забито.

Коли вона прийшла до тями, то побачила, що водій вийшов з транспортного засобу, та почав розмовляти по мобільному телефону, його розмова продовжувалась 20 хвилин, вона просила його викликати швидку медичну допомогу, однак він не викликав швидку, після чого вона самостійно викликала швидку медичну допомогу, на місце події прийшла її колега та вони разом поїхали до лікарні на автомобілі швидкої допомоги, який приїхав на місце події.

Повідомила, що коли вона перебувала у лікарні до неї приходив обвинувачений ОСОБА_3 , після ДТП вона була нетранспортабельна, а коли її виписали з лікарні пересувалась на милицях.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив, що він був свідком події, яка сталась в районі вул. Незалежної України, неподалік від вул. Зелінського, узимку, приблизно 12 років тому. Він зі своїм знайомим, на ім`я ОСОБА_5 , прізвище якого він не пам`ятає, у денний час доби, рухались по вул. 40 років Радянської України, у бік вулиці Зелінського на автомобілі за кермом якого був його знайомий, з двору з правої сторони від них, на ту полосу руху по якій вони рухались виїжджав автомобіль «Фольксваген Пасат» зеленого кольору, який рухався зі швидкістю 5-10 км./год., а з протилежної сторони, із зеленої зони на проїжджу частину рухалась жінка, при цьому пішохідного переходу чи будь-яких дорожніх знаків там не було, автомобіль «Фольксваген Пасат» зупинився, та жінка, яка переходила дорогу, на нього наштовхнулась та впала, водій вийшов з транспортного засобу та допоміг їй піднятись, видимих пошкоджень на жінці не було, потім пішохід та водій дзвонили по телефону. Автомобіль у якому він перебував був на відстані 15-20 метрів від місця, де сталась дорожньо-транспортна пригода. Його товариш сфотографував цю подію, оскільки на їх думку водій був не винен, та зробив все можливе, щоб уникнути контакту з пішоходом.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні надав покази, згідно яких приблизно у 2006-2008 роках, точну дату він не пам`ятає, він рухався на вулиці, та побачив як із повороту, другорядної дороги на головну дорогу по вул. 40 років Радянської України виїжджає автомобіль Фольксваген, кольору металік, швидкість руху автомобіля була незначною. У цей час дорогу переходила потерпіла, коли вона вийшла на дорогу, автомобіль почав гальмувати, потерпіла обперлась руками в капот автомобіля, та лягла на асфальт, а потім, лежала на асфальті та розмовляла по телефону. Від місця події він перебував на відстані 20-30 метрів. Він звернувся до потерпілої, запитав, чи потрібна їй допомога, на що вона відповіла, що допомоги не потребує, запропонував їй допомогти встати, на що вона також відмовилась. Контакту автомобіля з тілом потерпілої він не бачив, по тулубу та ногам потерпілої не було удару, візуально на ній пошкоджень не було, на транспортному засобі також пошкоджень не було, також він не бачив, що потерпіла втрачає свідомість, або кличе когось на допомогу.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснив, що він приймав участь у якості понятого при складанні схеми дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася майже 15 років тому, на вул. 40 років Радянської України. За наслідками проведення слідчої дії було складено схему дорожньо-транспортної пригоди, яку він, та інший понятий, підписали. Оскільки пройшло досить багато часу він не пам`ятає подробиць. Пам`ятає лише, що на дорозі стояв автомобіль, і на той час як він приїхав на місце ДТП потерпілої не було.

Участь інших свідків у судовому засіданні, не дивлячись на те, що суд у повній мірі сприяв прокурору у реалізації ним свого обов`язку у наданні доказів суду, сторона обвинувачення не забезпечила.

На доведеність обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, прокурором надано письмові докази, які були досліджені безпосередньо у судовому засіданні, та мають бути оцінені судом з точки зору їх належності та допустимості.

Відповідно до п. 8 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України (у ред. 2012 р.), допустимість доказів, отриманих до набрання чинності цим Кодексом, визначається у порядку, що діяв до набрання ним чинності.

Судом у ході судового розгляду кримінального провадження встановлено, що довідкою про дорожньо-транспортну пригоду та протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 15.02.2007, зафіксовано обставини дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 15.02.2007 о 12-20 год., за адресою: м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської Перемоги (наразі вул. Незалежної України), за участю транспортного засобу «Фольксваген Пассат», д.н. НОМЕР_1 , яким керував водій ОСОБА_2 , та пішохода ОСОБА_1 , взаємне розташування транспортного засобу та потерпілої після дорожньо-транспортної пригоди, та інші дані (т. 3 а.с. 10-14).

12.05.2008 заступником прокурора Запорізької області Проценком Є.Т., порушено кримінальну справу № 190806 пр, за фактом порушення 15.02.2007 Правил безпеки дорожнього руху, які спричинили потерпілій ОСОБА_1 тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України (т. 3 а.с. 23).

17.10.2008 постановою старшого слідчого прокуратури Комунарського району м. Запоріжжя Шершнєва А.П., ОСОБА_2 притягнуто в якості обвинуваченого за ч. 1 ст. 286 КК України, за фактом дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 15.02.2007, за участю водія автомобіля «Фольксваген-Пассат» - ОСОБА_2 та пішохода ОСОБА_1 , яку було скасовано постановою прокурора Комунарського району м. Запоріжжя Кудрявцева А.Г. від 15.04.2009 (т. 3 а.с. 174-175).

Постановою прокурора Комунарського району м. Запоріжжя Кудрявцева А.Г. від 15.04.2009, за результатами розгляду матеріалів кримінальної справи № 190806пр, за обвинуваченням ОСОБА_2 , за ч. 1 ст. 286 КК України, кримінальну справу було закрито на підставі п. 2 ст. 213 КПК України у ред. 1960 року, за недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину (т. 3 а.с. 172-173).

Постановою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17.03.2017, за скаргою представника потерпілої ОСОБА_1 – адвоката Куцигіна І.В., скасовано постанову прокурора Комунарського району м. Запоріжжя від 15.04.2009 про закриття кримінальної справи стосовно ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 286 КК України, а кримінальну справу направлено прокурору Запорізької області для відновлення слідства (т. 3 а.с. 171).

19.11.2013 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013080040004325, внесені відомості за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, за такими обставинами: 15.02.2007 приблизно о 12 год. 20 хв. водій автомобіля «Фольксваген Пассат», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись з дворового під`їзду будинку АДРЕСА_2 , здійснюючи поворот ліворуч, скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_1 , яка в цей час перебігала проїжджу частину зправа наліво по ходу руху вищевказаного автомобіля (кримінальна справа № 190806пр від 12.05.2008) (т. 3 а.с. 119-120).

Повідомлення про підозру ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України було складено слідчим та погоджено прокурором 19.12.2016, а вручено підозрюваному ОСОБА_2 та його захиснику 06.01.2017 (т. 1 а.с. 47-49).

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12013080040004325 від 19.11.2013, складено слідчим та затверджено прокурором 28.02.2017, кримінальне провадження з обвинувальним актом надійшло до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя 01.03.2017 (т. 1 а.с. 1-4, 20).

Таким чином, судом встановлено, що на день внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12013080040004325, 19.11.2013, за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, вручення ОСОБА_2 06.01.2017 повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, затвердження 28.02.2017 обвинувального акта щодо ОСОБА_2 і направлення його до суду 01.03.2017, кримінальна справа щодо ОСОБА_2 за фактом порушення ним 15.02.2007 Правил дорожнього руху, які спричинили потерпілій ОСОБА_1 тілесні ушкодження, була закрита у встановленому діючим на той час законом порядку, постановою прокурора Комунарського району м. Запоріжжя, ще 15.04.2009.

Дана постанова прокурора була скасована лише 17.03.2017, постановою Комунарського районного суду м. Запоріжжя, у той час, коли кримінальне провадження №12013080040004325 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, вже перебувало на розгляді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя.

Відповідно до ст. 216 КПК (у редакції 1960 року) досудове слідство в закритій справі може бути відновлене у межах встановлених строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Строки давності притягнення до кримінальної відповідальності у даній справі сплили ще 15.02.2010.

Не дивлячись на вказані обставини, органом досудового слідства, за наявності нескасованої постанови прокурора про закриття кримінальної справи, без відновлення досудового слідства, проводилися слідчі та процесуальні дії у тому числі і після закінчення строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Як передбачено п. 3 Перехідних положень КПК України, заяви та повідомлення про злочини, які надійшли до органів дізнання, слідчих, прокурорів до набрання чинності цим Кодексом і по яких не прийнято рішення про порушення кримінальної справи або про відмову у порушенні кримінальної справи, передаються органам досудового розслідування згідно з цим Кодексом для початку досудового розслідування в порядку, встановленому цим Кодексом.

Тобто, за змістом зазначеної норми, після набрання чинності КПК України до ЄРДР підлягала внесенню інформація про вчинення кримінальних правопорушень за заявами чи повідомленнями, які подані у період дії КПК у редакції 1960 року, але по яким не було прийнято рішень про порушення кримінальної справи чи про відмову у порушенні кримінальної справи. Внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР за заявою чи повідомленням, по яким вже проводилось досудове слідство, за наслідками чого прийнято рішення про закриття кримінальної справи, до її скасування у встановленому порядку, не передбачено вимогами чинного КПК України.

За таких обставин, судом встановлено, що у даному кримінальному провадженні відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 1 ст. 286 КК України, були внесені 19.11.2013 до ЄРДР з порушенням вимог КПК України, і відповідно до ОСОБА_2 при повідомленні про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та врученні обвинувального акта була застосована неналежна правова процедура, що є порушенням права обвинуваченого на справедливий суд, визначеного ст. 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

З дослідження письмових доказів, здобутих до закриття прокурором 15.04.2009 кримінальної справи, які долучені до матеріалів кримінального провадження, встановлені такі обставини.

Відповідно до висновку експерта автотехнічної експертизи від 28.05.2008 № 316, у даній дорожній ситуації водій автомобіля «Фольксваген Пассат», д.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 повинен був діяти відповідно до вимог п.п. 10.1, 10.2 Правил дорожнього руху України, а пішохід ОСОБА_1 мала керуватися вимогами пп. 4.7, 4.8, 4.14 Правил дорожнього руху України.

Технічна можливість у водія автомобіля «Фольксваген Пассат», д.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 попередити наїзд на пішохода ОСОБА_1 залежала від виконання ним вимог п.п. 10.1, 10.2 Правил дорожнього руху України.

Дії водія автомобіля «Фольксваген Пассат», д.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 не відповідали вимогам п. 10.1 Правил дорожнього руху України, що знаходиться у причинному зв`язку із подією даної ДТП.

Оцінка дій пішохода ОСОБА_1 не входить у компетенцію експерта-автотехніка, оскільки для цього спеціальні знання не потрібні. Вона може бути виконана слідчим самостійно відповідно до пп. 4.7, 4.8, 4.14 Правил дорожнього руху України (т. 3 а.с. 63-65).

Згідно з актом судово-медичного дослідження № 1866 від 10.07.2007, складеного Запорізьким обласним бюро судово-медичної експертизи, закритий перелам зовнішнього мищелку лівої великоберцевої кістки без зміщення кісткових фрагментів у ОСОБА_1 кваліфікуються як пошкодження середнього ступеню тяжкості, не небезпечне для життя, однак таке, що потягло тривалий розлад здоров`я, більше 21 дня. Ці пошкодження виникли від дії тупих предметів та могли виникнути від ударів від виступаючих частин автомобіля, що рухався, з наступним падінням потерпілої на дорогу. Давність виникнення ушкоджень не суперечить строку, зазначеному потерпілою (т. 3 а.с. 34-36).

Висновком експерта Запорізького обласного бюро судово-медичної експертизи № 1411 від 24.06.2008 встановлено, що закритий перелам зовнішнього мищелку лівої великоберцевої кістки без зміщення кісткових фрагментів у ОСОБА_1 кваліфікується як пошкодження середнього ступеню тяжкості, не небезпечне для життя, однак таке, що потягло тривалий розлад здоров`я, більше 21 дня. Ці пошкодження виникли від дії тупих предметів та могли виникнути від ударів від виступаючих частин автомобіля, що рухався, з наступним падінням потерпілої на дорогу. Давність виникнення ушкоджень не суперечить строку, зазначеному потерпілою (т. 3 а.с. 68-70).

Згідно з висновком експерта криміналістичної експертизи № 17 від 07.03.2009, пара (жіночі півчобітки 38 розміру), вилучені 11.02.2009 у ОСОБА_1 мають механічні пошкодження, не пов`язані з фізичним зносом взуття, що виникли в процесі експлуатації, а саме: на зовнішній боковій поверхні взуття на праву ногу маються два механічні пошкодження, перше поверхове наскрізне, і на внутрішній боковій поверхні взуття на ліву ногу, мається одне наскрізне. Дані пошкодження могли виникнути внаслідок динамічного контакту о тверду шорстку поверхню слідоутворюючого предмета (т. 3 а.с. 75а-78).

Відповідно до висновку комплексної судової медично-автотехнічної експертизи за матеріалами справи № 110/к-44/09 від 15.04.2009 (т. 3 а.с. 161-170), яку було покладено в основу постанови прокурора про закриття кримінальної справи № 190806пр від 15.04.2009, у ОСОБА_1 у результаті того, що сталося 15.02.2007 мали місце ушкодження лівої гомілки у виді закритого переламу зовнішнього мищелку лівої великоберцевої кістки без зміщення кісткових фрагментів, відповідних йому по локалізації набряку та синця м`яких тканин, а також синець в області правого гомілковостопного суглоба. Ушкодження лівої гомілки у сукупності кваліфікуються як середньої тяжкості, які не є небезпечними для життя, але які потягли тривалий, більше 21 дня, розлад здоров`я.

Перелам зовнішнього мищелку великоберцевої кістки утворюється внаслідок тиску на нього зовнішнього мищелку стегневої кістки при розігнутому колінному суглобі. Це відбувається при форсованому вигині колінного суглобу всередині. Такий вид деформації можливий: 1) при ударному впливі безпосередньо в область зовнішньої поверхні колінного суглобу; 2) при падінні з висоти на прямі ноги; 3) при підвертанні нижньої кінцівки в коліні досередини при фіксованій стопі.

Найбільш виступаючою деталлю автомобіля «Фольксваген Пассат» у середній частині бампера є номерний знак. Верхній його край розташований на висоті 49 см від дорожнього покриття, нижній – 36 см.

Відстань від суглобної щілини лівого колінного суглоба до дорожнього покриття у ОСОБА_1 становить 49-50 см, заміри проводилися у взутті, в якому вона перебувала у день події.

Утворення переламу зовнішнього мищелка великоберцевої кістки можливе при підвертанні нижньої кінцівки досередини. Зокрема, у ОСОБА_1 цьому могло сприяти наявний у неї, встановлений остеопороз кісток – дистрофія кісткової тканини, яка обумовлює їх підвищену крихкість.

На підставі викладеного, даних матеріалів справи, даних експерименту, який здійснено в ході дослідження обстановки та обставин події, експертній комісії представляється більш спроможною версія ОСОБА_2 з таких підстав:

-крім потертості пилу на капоті відсутні пошкодження автомобілю, у тому числі переднього бамперу та номерного знаку, хоча для виникнення переламу кістки необхідне значне зусилля. Не відмічено навіть потертості пилу на бампері;

-при умові прямого удару бампером по зовнішній поверхні колінного суглобу у першу чергу відбувся би перелам малоберцової кістки, яка є тонкою та розташовується назовні від великоберцової. Таким чином, контакту бампера з лівою нижньою кінцівкою потерпілої не було;

-якщо би за версією потерпілої після удару автомобіля по нижнім кінцівкам вона впала передньою поверхнею тулуба на капот, то при продовженні руху транспортного засобу її не могло відкинути вперед по ходу руху. Було би падіння вправо або вліво від нього.

За версією ОСОБА_2 , пішохід, що рухалася швидким кроком, обперлася долонями об передній край капоту автомобілю, що зупинився, і відштовхнулася від нього. Стопи при цьому повинні бути зафіксовані до твердого дорожнього покриття, тіло знаходилось у нахиленому стані. Саме в цей момент і могли відбутися підвертання лівої кінцівки у колінному суглобі, травма правого гомілкового суглобу.

Всі ушкодження у ОСОБА_1 утворились одночасно. Як правило, при наявності подібних ушкоджень, людина пересуватися не може.

У даній дорожньо-транспортній ситуації у діях водія автомобіля «Фольксваген-Пассат», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_2 , який здійснював рух по проїзній частині вул. 40 Років Радянської України та при виявленні пішохода, який пересікав проїзну частину перед його автомобілем, застосував заходи екстреного гальмування, та який на момент утворення тілесних ушкоджень знаходився у нерухомому стані, що підтверджується механізмом утворення та локалізації тілесних ушкоджень, зафіксованих у пішохода ОСОБА_1 , невідповідностей вимогам пунктів Правил дорожнього руху не вбачається.

Долучені до матеріалів кримінального провадження стороною обвинувачення, такі докази, як висновок експерта № 346/6316-КЭ/2009 від 02.07.2009 повторної комплексної судово-медичної та автотехнічної експертизи (т. 3 а.с. 82-92), висновок повторної судової автотехнічної експертизи № 9048 від 12.10.2009 (т. 3 а.с. 94-98), висновок експерта № 620/09/638/639/13-52 від 11.04.2013 (т. 3 а.с. 100-118), не можуть бути покладені в основу обвинувачення ОСОБА_2 , з тих підстав, що ці докази були здобуті органом досудового розслідування після закриття кримінальної справи на підставі постанови від 15.04.2009, яка винесена прокурором Комунарського району м. Запоріжжя і до моменту її скасування суддею, тобто з порушенням вимог КПК України.

Крім того, під час досудового розслідування було проведено ряд досліджень спеціалістів автотехнічної експертизи, які долучені прокурором до матеріалів кримінального провадження, за наслідками яких складено висновки від 28.04.2007 № 48 (т. 3 а.с. 29-31), від 22.11.2007 № 117 (т. 3 а.а. 44-46), від 09.04.2008 № 217 (т. 3 а.с. 51-54), які судом не приймаються до уваги, оскільки висновки спеціаліста, у розумінні ст. 75 КПК України в редакції 1960 р., не є доказом у кримінальному провадженні, і спеціалісти, які їх складали, не попереджались слідчим про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України.

Проаналізувавши покази допитаних у судовому засіданні осіб, а також письмові докази, які були зібрані органом досудового розслідування до закриття кримінальної справи, тобто до 15.04.2009, та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов таких висновків.

Статтею 2 КПК України встановлено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ч. 2 ст. 62 Конституції України, та аналогічна позиція держави закріплена й у ч. 2 ст. 17 КПК України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчинені злочину (кримінального правопорушення) і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, а, відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України та ч. 4 ст. 17 КПК України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

За змістом ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, у тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат, і обов`язок доказування вказаних обставин, згідно до ч. 1 ст. 92 КПК України, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Згідно із ст. 84 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Суд, розглянувши кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акта, оцінивши докази в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, вважає, що пред`явлене ОСОБА_2 обвинувачення не знайшло своє підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження поза розумним сумнівом, виходячи з наступного.

Так, ОСОБА_2 пред`явлено обвинувачення у порушенні ним п. 10.1. Правил дорожнього руху, що з технічної точки зору знаходиться у прямому причинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою, внаслідок якої ОСОБА_1 отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Кримінальна відповідальність за ч. 1 ст. 286 КК України у редакції, що діяв на час події, настає у разі доведення, що обвинуваченим було порушено правила безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

У даному кримінальному провадженні судом встановлено, та не заперечується сторонами кримінального провадження, що внаслідок події, яка сталася 15.02.2007, потерпіла ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, що, у тому числі, підтверджується актом судово-медичного дослідження № 1866 від 10.07.2007, висновком експерта Запорізького обласного бюро судово-медичної експертизи № 1411 від 24.06.2008, висновком комплексної судової медично-автотехнічної експертизи за матеріалами справи № 110/к-44/09 від 15.04.2009.

Разом із тим, у ході судового розгляду кримінального провадження, поза розумним сумнівом не доведено, що водій ОСОБА_2 , керуючи 15.02.2007 транспортним засобом - автомобілем «Фольксваген Пассат», д.н. НОМЕР_1 , допустив порушення п. 10.1. Правил дорожнього руху України, здійснив наїзд на пішохода, внаслідок чого виникли тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, що були виявлені у потерпілої ОСОБА_1 , і що виникнення вказаних тілесних ушкоджень знаходиться у причинному зв`язку із дорожньо-транспортною пригодою.

Відповідно до п. 10.1. Правил дорожнього руху України, порушення якого інкриміновано ОСОБА_2 , перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

У обвинувальному акті на підтвердження порушення водієм ОСОБА_2 п. 10.1. Правил дорожнього руху України прокурор послався на висновок повторної судової автотехнічної експертизи № 9048 від 12.10.2010, який визнаний судом недопустимим доказом, як такий що отриманий з порушенням вимог КПК України, а відтак в силу ст. 86 КПК України не береться судом до уваги при ухваленні вироку.

Згідно пояснень обвинуваченого ОСОБА_2 наїзд на потерпілу ОСОБА_8 він не здійснював, у час коли він побачив її на дорозі він загальмував, а потерпіла сама торкнулася, його транспортного засобу, який вже стояв, та впала на асфальт.

Такі пояснення обвинуваченого стороною обвинувачення не спростовані належними та допустимими доказами.

Так, допитані у судовому засіданні свідки не підтвердили викладені у обвинувальному акті обставини. Свідок ОСОБА_7 взагалі не був свідком події дорожньо-транспортної пригоди, а був залучений в якості понятого при складанні схеми дорожньо-транспортної пригоди. Свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , які були безпосередніми свідками події, що сталася 15.02.2007, зазначали, що наїзду автомобіля на потерпілу не було, і що вони бачили, як потерпіла, обпершись на автомобіль сама впала на землю.

Показання потерпілої у частині того, що 15.02.2007 вона отримала тілесні ушкодження, судом не ставляться під сумнів, разом із тим, її показання у частині того, що водій ОСОБА_2 не зупинився та здійснив на неї наїзд, внаслідок якого вона впала і отримала тілесні ушкодження, не підтверджуються іншими належними та допустимими доказами, та спростовуються висновком комплексної судової медично-автотехнічної експертизи № 110/к-44/09 від 15.04.2009.

Відповідно до висновку експерта автотехнічної експертизи від 28.05.2008 № 316, у даній дорожній ситуації дії водія автомобіля «Фольксваген Пассат», д.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 не відповідали вимогам п. 10.1 Правил дорожнього руху України, що знаходиться у причинному зв`язку із подією даної ДТП.

Відповідно до висновку комплексної судової медично-автотехнічної експертизи за матеріалами справи № 110/к-44/09 від 15.04.2009, у даній дорожньо-транспортній ситуації у діях водія автомобіля «Фольксваген-Пассат», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_2 , який здійснював рух по проїзній частині вул. 40 Років Радянської України та при виявленні пішохода, який пересікав проїзну частину перед його автомобілем, застосував заходи екстреного гальмування, та який на момент утворення тілесних ушкоджень знаходився у нерухомому стані, що підтверджується механізмом утворення та локалізації тілесних ушкоджень, зафіксованих у пішохода ОСОБА_1 , невідповідностей вимогам пунктів Правил дорожнього руху не вбачається.

Стороною обвинувачення у ході судового розгляду кримінального провадження, належними та допустимими доказами не усунуті розбіжності зазначених висновків експерта автотехнічної експертизи від 28.05.2008 № 316 та експертів комплексної судової медично-автотехнічної експертизи за матеріалами справи № 110/к-44/09 від 15.04.2009.

Оцінюючи висновки вказаних експертиз, суд, звертає увагу, що висновок експерта автотехнічної експертизи від 28.05.2008 № 316 ґрунтується лише на вихідних даних, що зазначені слідчим у постанові про призначення автотехнічної експертизи від 19.05.2008.

У той час, як висновок комплексної судової медично-автотехнічної експертизи за матеріалами справи № 110/к-44/09 від 15.04.2009 є більш повним, детально мотивованим та обґрунтованим, ґрунтується на дослідженні зібраних на час проведення експертизи доказів, медичних документів, висновків експертів, зроблених за участю обвинуваченого та потерпілої замірів, наданих останніми експертам пояснень з приводу події, яка сталася 15.02.2007, дослідженням транспортного засобу, із залученням експертів різних галузей.

З огляду на викладені обставини, а також з урахуванням положень ч. 4 ст. 17 КПК України та ч. 3 ст. 62 Конституції України, суд, при ухваленні вироку, надає перевагу саме висновку комплексної судової медично-автотехнічної експертизи за матеріалами справи № 110/к-44/09 від 15.04.2009, згідно якої у діях водія ОСОБА_2 невідповідностей вимогам пунктів Правил дорожнього руху не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій засобами, передбаченими цим Кодексом.

За змістом ст. 92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, зокрема щодо винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форми вини, мотиву і мети вчинення кримінального правопорушення, виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, покладається на слідчого та прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Аналізуючи у сукупності надані прокурором і досліджені в ході судового розгляду кримінального провадження докази, з точки зору їх достатності та взаємозв`язку, суд доходить до висновку, що вони не доводять в цілому, поза розумним сумнівом, що в діянні ОСОБА_2 є склад кримінального правопорушення, в якому його обвинувачують.

При цьому, суд вважає достатньо забезпеченими в ході судового розгляду процесуальні права сторони обвинувачення на надання ними доказів для підтвердження обставин, визначених ст. 91 КПК України. Будь-яких додаткових клопотань та заяв від прокурора, які б залишилися поза увагою суду, або в задоволенні яких судом було безпідставно відмовлено, в ході судового розгляду кримінального провадження не надходило.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 373 КПК України встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Аналіз перерахованих вище доказів на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, оцінених судом у сукупності за своїм внутрішнім переконанням, з точки зору належності, допустимості, достовірності та достатності, на переконання суду свідчить про те, що стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом, що в діянні ОСОБА_2 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, а відтак він підлягає виправданню на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України.

Запобіжний захід до обвинуваченого у кримінальному провадженні не застосовувався.

Під час підготовчого судового засідання у попередньому складі суду потерпілою ОСОБА_1 було заявлено цивільний позов до ГУ МВС України в Запорізькій області про стягнення шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я та моральної шкоди.

Проте, відповідно до поданої потерпілою ОСОБА_1 заяви від 18.09.2018 вона просила залишити її цивільний позов без розгляду, оскільки має намір вирішити питання відшкодування шкоди в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Оскільки ОСОБА_1 ще до початку розгляду кримінального провадження по суті свій цивільний позов у даному кримінальному провадженні не підтримала та просила його залишити без розгляду, суд вважає за необхідне позовну заяву залишити без розгляду саме на підставі ч. 5 ст. 128 КПК України та п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, а не на підставі ч. 3 ст. 129 КПК України.

Питання про речові докази суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 349, 369, 373, 374, 376 КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати невинуватим та виправдати його на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, за недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 залишити без розгляду.

Речові докази по справі: пара півчеревик, що вилучені у потерпілої ОСОБА_8 , – повернути ОСОБА_8 за належністю.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя К.В. Гашук