Ухвала суду № 102650133, 14.01.2022, Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/35/22

Провадження № 2/307/13/22

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

14 січня 2022 року м. Тячів

Суддя Тячівського районного суду Закарпатської області Сас Л.Р., вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Солум» та Р.Е. АНОДУС ЛТД, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції ( м. Івано-Франківськ) про визнання правочину недійсним, скасування державної реєстрації речового права та документа на підставі якого здійснено реєстрацію права,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_1 10 січня 2022 року пред`явив до Товариства з обмеженою відповідальністю «Солум» (далі ТОВ «Солум») та нерезидента України Р.Е. АНОДУС ЛТД позов про:

скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер 1086, виданого ТОВ «Солум» приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Русин Н.І. 8 травня 2012 року;

скасування реєстрації права власності ТОВ «Солум» на будинок АДРЕСА_1 , внесену 21 травня 2012 року (номер запису 366601) до Державного реєстру речових прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна;

визнання недійсним Договору іпотеки, серія і номер 4291, 4292, укладеного ТОВ «Солум» та Р.Е. АНОДУС ЛТД 13 грудня 2012 року (реєстраційний номер іпотеки 13380705), посвідченого приватним нотаріусом КМНО Рвач Ж.В. щодо зазначеного об`єкта;

скасування державної реєстрації вказаного договору іпотеки (держреєстр іпотек, реєстраційний номер 13379834) та державної реєстрації прав та їх обтяжень за даним правочином (реєстраційний номер обтяження 13379834), внесені державним реєстратором 13 грудня 2012 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Крім цього, у мотивувальній частині позовній заяві позивач заявив клопотання про витребування доказів, яке вмотивовано тим, що він не є стороною оспорюваного правочину, а тому просить витребувати у відповідачів оригінали або належно завірені копії свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 08.05.2012 року, серія і номер 1086 та договору іпотеки, серія і номер 4291,4292 від 13.12.2012 року, укладеного відповідачами №1 та №2 щодо оспорюваного майна, які ним не можуть бути долучені до позовної заяви.

Також, в мотивувальній частині позовної заяви позивач зазначив, що одночасно із подачею даного позову ним подається заява про забезпечення позову у спосіб заборони будь-яких дій щодо належного йому об`єкта нерухомого майна.

Зазначена позовна заява не відповідає вимогам ст. 175 та ст. 177 ЦПК України виходячи із такого.

І. Так, відповідач - Р.Е. Анодус ЛТД (Кіпр, 36 Гріва Діжені, Джорж і Талема Параскевадес Фундація, 1066, Нікосія) є нерезидентом, відомостей про його реєстрацію або його представництв у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на території України, відсутні.

Порядок вручення судових та позасудових документів на території Республіки Кіпр регулюється Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (Гаага, 15.11.1965 р.) та Угодою між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах підписаною 06.09.2004, ратифікованою 22.09.2005, яка набула чинності 18.03.2006.

Відповідно до ст. 1 цієї Угоди визначено, що громадяни однієї Договірної Сторони користуються на території іншої Договірної Сторони таким самим правовим захистом щодо своїх особистих та майнових прав, що й громадяни цієї іншої Договірної Сторони.

Громадяни однієї Договірної Сторони мають право на вільний та безперешкодний доступ до судів та інших органів другої Договірної Сторони, до компетенції яких входять цивільні справи, в тому числі сімейні справи, і можуть звертатися до них, подавати клопотання і позови та здійснювати інші дії, необхідні у зв`язку з судовим розглядом, на тих самих умовах, що й громадяни другої Договірної Сторони.

Положення цієї Угоди застосовуються до юридичних осіб, які мають своє місцезнаходження на території будь-якої з Договірних Сторін і які були створені відповідно до її законодавства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Статтею 497 ЦПК України передбачено, що підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Звертаючись до суду з даним позовом, який виникає із приводу нерухомого майна, позивач обрав виключну підсудність за місцезнаходженням цього майна.

Згідно ч.1 ст.30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Відповідно до п.п.1 ч.1 ст.77 Закону України «Про міжнародне приватне право», підсудність судам України є виключною у справах з іноземним елементом, якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів, укладених в рамках державно-приватного партнерства, зокрема концесійних договорів, згідно з якими нерухоме майно є об`єктом такого партнерства, зокрема об`єктом концесії, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об`єкт.

Відповідно до п.п. (d) та (і) ч.1 ст. 17 Угоди між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах визначено, що для цілей цієї Угоди суд Договірної Сторони, який виносить рішення, вважається таким, що має юрисдикцію у справі, якщо виконується одна з таких умов:

- у справах по спорах, що виникають з договірних зобов`язань, договір було укладено на території цієї Договірної Сторони або він був чи буде виконаний на її території, або там розташований об`єкт судового розгляду;

- або нерухоме майно, яке є предметом провадження, розташоване на території цієї Договірної Сторони.

Окрім того, ст.80 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у разі якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому процесуальним законом України або міжнародним договором України.

Згідно п.2.3 розділу ІІ Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та ДСА України від 27 червня 2008 року №1092/5/54, доручення та документи, що до нього додаються, складаються мовою, передбаченою відповідним міжнародним договором України. Якщо доручення чи документи, що до нього додаються, складено українською мовою, слід додавати завірений переклад на мову запитуваної держави або на іншу мову, передбачену міжнародним договором України. Документи, що підлягають врученню згідно з дорученням суду України, складаються мовою запитуваної держави чи іншою мовою, передбаченою міжнародним договором України, або супроводжуються завіреним перекладом на таку мову. У відповідних випадках документи, що підлягають врученню, можуть бути складені або перекладені на ту мову, яку, як є підстави вважати, розуміє особа, якій необхідно вручити документи.

Відповідно до ст. 1 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, передбачено, що ця конвенція застосовується у цивільних або комерційних справах щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном.

Згідно статті 2 Конвенції, кожна Договірна Держава призначає Центральний Орган, обов`язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав, і здійснення процесуальних дій відповідно до положень статей 3 - 6. Кожна Держава організовує Центральний Орган згідно із своїм правом.

Орган влади чи судовий працівник, компетентний відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному Органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей. До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і документ надаються в двох примірниках (стаття 3 Конвенції).

Відповідно до ст.5 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, Центральний Орган запитуваної Держави власноручно вручає документ або забезпечує його вручення відповідним органом:

a) у спосіб, визначений його внутрішнім правом для вручення документів, складених в цій державі, особам, що перебувають на її території, або

b) в особливий спосіб, обумовлений запитуючим органом, якщо такий спосіб не є несумісним з законами запитуваної Держави. З урахуванням положень пункту (b) частини першої цієї статті документ може завжди бути вручений шляхом безпосередньої доставки одержувачу, який приймає його добровільно. Якщо документ має бути вручений відповідно до частини першої цієї статті, то Центральний Орган може вимагати, щоб документ був складений або перекладений офіційною мовою або однією з офіційних мов запитуваної Держави.

Крім того, як вбачається із ст. 10 Конвенції, якщо запитувана держава не заперечує, що ця Конвенція не обмежує можливості надсилати судові документи безпосередньо поштою особам, які перебувають за кордоном.

Нотою, датованою 05.01.1984, Уряд Кіпру зазначив, що не заперечує проти способів передачі документів, передбачених у ст. 10 Конвенції.

Таким чином, з метою належного повідомлення нерезидента України відповідача Р.Е. Анодус ЛТД про час і місце розгляду даної справи, враховуючи положення ст.ст. 1-10 Конвенції та ст. 2 Угоди, укладеної між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах підписаною 2004 р, відправлення судових документів цьому відповідачу повинно здійснюватися через центральний орган Республіки Кіпр, обов`язком якого є отримання прохань про вручення документів, а також, безпосередньо за адресою місцезнаходження відповідача Р.Е. Анодус ЛТД.

Разом з цим відповідно до положень статті 3 Угоди між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах підписаною 2004 р, визначено, що Запити про надання правової допомоги та додатки до них складаються мовою запитуючої Договірної Сторони, до них також додаються завірені копії перекладу мовою іншої Договірної Сторони або англійською мовою.

Документи, отримані при виконанні запитів про надання допомоги, складаються мовою запитуваної Договірної Сторони.

У такому разі саме на позивача покладається обов`язок забезпечити подання до суду належно оформлених, перекладених, нотаріально посвідчених документів, після чого вони направляються судом до Міністерства юстиції України.

Оскільки, відповідач по справі Р.Е. Анодус ЛТД, є нерезидентом, який як вбачається зі змісту позовної заяви не має свого представництва на території України, та місцем його знаходження згідно позову є Республіка Кіпр, позивачу ОСОБА_1 слід надати в двох примірниках належним чином засвідчений переклад позовної заяви та усіх додатків до неї на офіційну мову запитуваної держави (грецькою мовою) або англійською мовою для вручення їх відповідачу за місцем знаходження.

Крім цього, оформлення документів для їх можливого використання як за кордоном так і на території України є проставлення апостиля, запровадженого Гаазькою Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, до якої приєдналися більше ніж 90 країн в тому числі Республіка Кіпр.

Гаазька Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, згода на обов`язковість якої надана Законом України від 10 січня 2002 року «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів», набула чинності між Україною і державами-учасницями Конвенції, що не висловили заперечень проти її приєднання, з 22 грудня 2003 року.

Апостиль - це спеціальний штамп, який проставляється на офіційних документах, що надходять від держав - учасниць зазначеної Конвенції. Він засвідчує справжність підпису особи під документом і автентичність відбитку печатки або штампа, якими скріплено відповідний документ.

Відповідно до статей 2, 3 зазначеної Конвенції кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.

Згідно положень вказаної Конвенції документ, на якому проставлено апостиль, не потребує жодного додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний в будь-якій іншій державі-учасниці цієї Конвенції.

Відповідно до ч.ч. 3, 4, ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи наведене, суд звертає увагу позивача, що статтею 9 Угоди між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах 2004 року визначено, що кожна договірна сторона несе всі витрати, що виникають на її території у зв`язку з виконанням запиту, і не вимагає за це відшкодування.

ІІ. Що стосується сплати судового збору.

Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Позивач ОСОБА_1 пред`являючи позов про визнання правочину недійсним, скасування державної реєстрації речового права та документа, на підставі якого здійснено реєстрацію та зазначивши ціну позову 142 755 гривень та зазначивши, що судовий збір у загальній сумі 4152 грн. він сплачує однією квитанцією за 4 позовними вимогами: 1 - майновою та 3- немайновими, не додав до позовної заяви документів, які свідчать про оплату ним судового збору.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, – у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Ставка судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно абзацу 4 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 01.01.2022 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2481 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» зокрема, у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Також, згідно роз`яснень, які містяться в п. 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014, якщо в позовній заяві об`єднано дві або більше самостійних вимог немайнового характеру, пов`язані між собою, судовий збір сплачується окремо з кожної із таких вимог (або загальною сумою).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, судовий збір сплачується в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 992,40 грн.

Із прохальної частини позовної заяви ОСОБА_1 видно, що ним пред`явлено чотири самостійних вимоги немайнового характеру.

Ураховуючи наведене, а також вимоги Закону України «Про судовий збір» позивачу ОСОБА_1 необхідно сплатити судовий збір у розмірі 3969,60 грн грн., надавши до суду оригінал квитанції.

Судовий збір повинен бути сплачений за наступними платіжними реквізитами: отримувач коштів: ГУК у Закарпатській області/Тячівська тг /22030101, код ЄДРПОУ 37975895; рахунок отримувача: UA528999980313151206000007373; банк отримувача Казначейство України.

ІІІ. Що стосується клопотання про витребування доказів та забезпечення позову, слід зазначити наступне.

Згідно п. 2) ч.1 ст. 3 ЦПК України всі учасники судового процесу рівні перед законом та судом.

У відповідності до ч.2, ч. 3 ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

У відповідності до п. 4) ч. 2 цієї ж статті у клопотанні повинно бути зазначено, зокрема, вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Однак, позивачем даних вимог закону не виконано, у клопотанні про витребування доказів, не зазначено заходів, які були вжиті позивачем для отримання вказаних доказів, або причини неможливості самостійно отримати цей доказ та від кого саме з відповідачів слід витребувати зазначені докази.

У мотивувальній частині позовної заяви позивач заявив клопотання про витребування доказів, однак в прохальній частині позовної заяви не сформульована відповідна вимога, а тому позивачу слід усунути наведені недоліки.

Також, в мотивувальній частині позовної заяви позивач зазначив, що одночасно із подачею даного позову ним подається заява про забезпечення позову у спосіб заборони будь-яких дій щодо належного йому об`єкта нерухомого майна.

Разом з цим жодних заяв про забезпечення позову, до суду не надходило та у прохальній частині про таке забезпечення вимоги ОСОБА_1 не заявлено.

Враховуючи наведене, позивачу слід роз`яснити про право у відповідності до ст.ст. 149-153 ЦПК України подати заяву про забезпечення позову, яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 151 ЦПК України повинна бути подана в письмовій формі, підписана заявником і повинна містити:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові – для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову;

4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;

5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник;

6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення;

7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Згідно ч.6 ст. 151 ЦПК України, до заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору встановленому порядку і розмірі.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, – у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Ставка судового збору за подання до суду заяви про забезпечення позову, яка подана фізичною особою, становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що заяву подано без додержання вимог, викладених у статті 175 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Згідно ч. 3 ст. 185 цього Кодексу якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Керуючись ст. ст. 185, 258 - 261 ЦПК України,

п о с т а н о в и л а:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Солум» та Р.Е. АНОДУС ЛТД, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції ( м. Івано-Франківськ) про визнання правочину недійсним, скасування державної реєстрації речового права та документа на підставі якого здійснено реєстрацію права залишити без руху, про що повідомити позивача та встановити позивачу строк десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків заяви.

Роз`яснити позивачу, що у випадку не усунення недоліків у встановлений строк позовна заява буде вважатися неподаною і йому повернута.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягає.

Суддя Л.Р.Сас