Рішення № 102644978, 20.01.2022, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/15914/21

Провадження № 2-а/234/5/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2022 року м. Краматорськ

Краматорський міський суд Донецької області у складі судді Костюкова Д.Г., за участю секретаря судового засідання Скоробогатової М.В., представника позивача Логінова Д.В., представника співвідповідача Рубець О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу №234/15914/21 за позовом представника позивача Логінова Дениса Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 до ГУНП в Донецькій області, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до ГУНП в Донецькій області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, який підтримав в судовому засіданні, та в обґрунтування зазначив, що відповідно до копії постанови серії БАА №464731 від 06.11.2021 року ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст.ст. 122 ч.2, 126 ч.2 КУпАП. Вважає зазначену постанову незаконною, оскільки зазначені в ній відомості не відповідають дійсним обставинам. Так, 06.11.2021 року ОСОБА_1 рухався на зазначеному в постанові автомобілі у вказаному місці, однак перед поворотом ліворуч він завчасно подав сигнал лівим покажчиком повороту. Після зупинення ОСОБА_1 надав працівникам поліції посвідчення водія, яке було отримано ним в РФ, але останні не звернули на нього уваги та все одно склали постанову. Вважає притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 необґрунтованим, оскільки крім оскаржуваної постанови не надано жодного доказу на доведення протиправної поведінки ОСОБА_1 та на спростування його позиції щодо належного додержання ним Правил дорожнього руху. З наведених підстав просив скасувати вищевказану постанову про накладення адміністративного стягнення.

Ухвалою Краматорського міського суду в Донецькій області від 26.11.2021 року провадження по справі було відкрите.

Ухвалою Краматорського міського суду в Донецькій області від 06.12.2021 року до участі у справі в якості співвідповідача було залучено Департамент патрульної поліції.

Представник відповідача ГУНП в Донецькій області в судове засідання не з`явився, надав суду заяву про слухання справи за його відсутність, у задоволенні позову просив відмовити.

Представник співвідповідача Департаменту патрульної поліції позовні вимоги не визнала, надала суду відзив та пояснила, що позивач не надав жодного доказу на спростування висновків працівників поліції про скоєння ним адміністративних правопорушень. Поміж тим, інспектор Телятник В.М. при фіксації порушення ДТП, а також при притягненні ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності діяв в межах своїх повноважень відповідно до вимог чинного законодавства. Факт відсутності у позивача прав на керування транспортним засобом доведений наданням посвідчення водія НОМЕР_1 , оскільки з 2019 року ОСОБА_1 постійно проживає на території України, та відповідно до п.5 ст.30 Постанови КМУ №430 «Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами» повинен був протягом 60 днів замінити його на українське посвідчення водія. Вважає правопорушення повністю доведеними належними доказами, у зв`язку з чим у задоволенні позову просить відмовити.

Вислухавши учасників процесу та дослідивши надані докази суд приходить до наступних висновків.

В судовому засіданні встановлено, що 06.11.2021 року постановою серія БАА №464731, яка винесена інспектором взводу №1 роти №4 БПП в м.Краматорськ та Слов`янськ УПП в Донецькій області Телятником В.М., ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст.ст. 122 ч.2, 126 ч.2 КУпАП за те, що 06.11.2021 року об 19.58 год. в м.Краматорську, вул.Бородіно біля будинку 178 водій виконуючи поворот ліворуч на провулок Степний не подав завчасно покажчик повороту відповідного напряму за 50 – 100 м., при перевірці документів було виявлено, що водій керував автомобілем без посвідчення водія, чим порушив вимоги п.п. 9.4, 2.1 «а» ПДР України.

Частиною 2 ст.122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за Порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно п.п. 9.4 ПДР України Подавати сигнал покажчиками повороту або рукою належить завчасно до початку маневру (з урахуванням швидкості руху), але не менш як за 50–100 м у населених пунктах і за 150–200 м поза ними, і припиняти негайно після його закінчення (подавання сигналу рукою слід закінчити безпосередньо перед початком виконання маневру). Сигнал забороняється подавати, якщо він може бути не зрозумілим для інших учасників руху.

Відповідно до ч.1 ст.126 КУпАП Керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно п.п. 2.1 «а» ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи або законні інтереси.

Положення ст.5 КАС України є реалізацією ч.1 ст.55 Конституції України на підставі якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, у разі, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Відповідно до приписів статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до положень ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, саме відповідач зобов`язаний довести законність та обґрунтованість винесення ним постанови та притягнення позивача до адміністративної відповідальності, зокрема, шляхом доведення належними та допустимими доказами порушення позивачем ст.ст. 122 ч.2, 126 ч.2 КУпАП.

Згідно зі ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

В порушення вищевказаних вимог закону в оскаржуваній постанові про адміністративне правопорушення, не зважаючи на невизнання позивачем своєї вини, інспектором поліції не зазначено жодного доказу наявності вини позивача, не наведено мотиви відхилення доводів, на які посилався позивач, що фактично є порушенням права на захист особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Крім того, відповідно до вимог ст.283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

В оскаржуваній постанові не зазначено про здійснення відеозапису та про технічний засіб, яким він проводився, що є порушенням вищевказаних процесуальних вимог та права на захист, у зв`язку з чим надані суду відеозаписи не можуть братися до уваги на підтвердження вини позивача у скоєних правопорушеннях.

Будь-яких інших доказів на підтвердження скоєння позивачем правопорушень, передбачених ст.ст. 122 ч.2, 126 ч.2 КУпАП суду не надано.

Водночас, процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов`язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція (далі - поліцейський), матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, визначає Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, що затверджена Наказом МВС України від 07.11.2015 року №1395, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10.11.2015 року за № 1408/27853 (далі - Інструкція).

Додатком 5 до Інструкції №1395 передбачено зазначення у постанові про адміністративне правопорушення доказів вчинення правопорушення (пункт 7 - «До постанови додаються…»).

Наданий до суду відповідачем, разом із відзивом на позовну заяву, диск із фіксуванням факту правопорушень, не зазначений в оскаржуваній постанові, у зв`язку з чим остання не може бути визнана такою, що складена у відповідності до вимог КУпАП та Інструкції №1395.

Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26.04.2018 (справа № 202/2862/17, 2-а/202/143/2017), від 26.04.2018 (справа № 200/5590/17 (2а/200/669/17)), 20.12.2019 року (справа №191/1060/17 (2-а/191/94/17)), від 23.12.2019 (справа № 524/253/17) і є обов`язковою для застосування судом з огляду на вимоги ч.5 ст.242 КАС України.

Таким чином, суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження скоєння позивачем правопорушень, передбачених ст.ст. 122 ч.2, 126 ч.2 КУпАП.

Суд також зауважує, що відповідно до вимог ст.279 КУпАП розгляд справи розпочинається з оголошення складу колегіального органу або представлення посадової особи, яка розглядає дану справу. Головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки.

Згідно ст.283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Як вбачається з відеозапису нагрудного реєстратора працівника поліції розгляд справи щодо адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП проводився інспектором Ісаковим М.І., однак постанова серія БАА №464731 була винесена інспектором Телятником В.М., що є порушенням вищевказаних вимог чинного законодавства.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Європейську Конвенцію "Про захист прав людини і основоположних свобод", а також Протоколи 1, 2, 4, 7, 11, які є невід`ємною частиною Конвенції, чим визнала її дію в національній правовій системі, а також обов`язковість рішень Європейського Суду з прав людини по всім питанням що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення (справа "Надточій проти України" від 15 травня 2008 року). ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні "Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії" від 23.10.1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення "кримінального обвинувачення".

Згідно з положеннями КУпАП розгляд справи про адміністративне правопорушення та її вирішення повинно відбуватися в точній відповідності з законом та з дотриманням прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Таким чином, оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню, оскільки вона не відповідає вимогам ст.283 КУпАП, а належні та допустимі докази, які б свідчили про вчинення правопорушень , відсутні.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, на підставі ст.139 КАС України, судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань із суб`єкта владних повноважень на користь позивача.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частиною третьою статті 134 КАС України встановлено для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт; 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

В судовому засіданні доведений факт отримання позивачем послуг адвоката та факт оплати ним цих робіт, зокрема поданням підписаних і засвідчених ним позову та доказів, повноваженнями адвоката, договором про надання правничої допомоги, додатковою угодою до договору, участю адвоката у судових засіданнях.

Суд враховує, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у додатковій угоді до договору у вигляді фіксованої суми та не змінюється в залежності від обсягу послуг, або витраченого адвокатом часу.

Суд вважає, що вказаний розмір витрат на правову допомогу є співмірним із наданими послугами адвокатом позивачу під час розгляду даної справи у суді, ціною даного позову, а також складністю даної справи.

Суд також враховує положення частини сьомої статті 134 КАС України про можливість зменшення розміру витрат на правничу допомогу лише за клопотанням іншої сторони та щодо обов`язку доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано доказів, як і не зазначено обставин, які б спростували співмірність розміру судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт. Суд таких обставин також не встановив.

З наведеного вище слідує, що витрати позивача на професійну правничу допомогу підтверджені належними та допустимими доказами, а тому підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Такого ж висновку щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28 грудня 2020 року по справі №640/18402/19.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 2, 5, 6, 19, 20, 72, 77, 242, 286 КАС України, ст.ст. 9, 122, 126, 245, 251, 280, 283 КУпАП, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 АДРЕСА_1 ) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.

Скасувати постанову серії БАА №464731 від 06.11.2021 року, яка винесена відносно ОСОБА_1 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400 грн. за порушення вимог ст.ст.122 ч.2, 126 ч.2 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (ЄДРПОУ 40108646, м. Київ, вул. Федора Ернста,3) на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 454 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя Д.Г.Костюков