Рішення № 102634870, 20.01.2022, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/4888/19

Провадження № 2/202/33/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2022 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Кухтіна Г.О.

за участю секретаря судового засідання - Калантаєнко Д.В.

представника позивача – Захарова С.К

відповідача – ОСОБА_1

представника відповідача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Анісімов Вячеслав, Індустріальний відділ Державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про визнання договорів дарування недійсними,-

І. Стислий виклад позиції позивача та відповідачів.

17 липня 2019 року ОСОБА_3 (далі – позивач/кредитор) звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі – відповідач/боржник) та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (далі – відповідачі/обдаровані) з вимогою про визнання договорів дарування недійсними і скасування державної реєстрації права власності. Заявлена вимога була обґрунтована тим, що рішенням суду, яке набрало чинності, з боржника на користь кредитора було стягнуто 221 076,84 грн. З метою виконання судового рішення позивач звернулась до виконавчої служби, де було відкрито відповідне виконавче провадження, в межах якого на майно боржника було накладено арешт. Між тим, боржником було відчужено належне йому майно, а саме: будівлю, цех фасовки, загальною площею 308,8 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (далі – нерухоме майно). Вказане нерухоме майно в рівних частинах було зареєстровано за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі договорів дарування. На думку позивача укладені правочини (договори дарування) було вчинено з метою ухилення позивача від грошових зобов`язань, а тому є фіктивними (а.с.1-6).

Повністю заперечуючи проти заявлених вимог, зі сторони ОСОБА_1 надійшов письмовий відзив за змістом якого останній посилався на те, що укладені правочини жодним чином не стосуються його боргу. Так «свого часу» ОСОБА_5 , яка є його тещею, подарувала останньому вказане вище нерухоме майно. У зв`язку із погіршенням стосунків між тещею та відповідачем, остання зажадала аби вказане нерухоме майно було відчужено на користь онуків (синів відповідача). У зв`язку із тим, що один із онуків був неповнолітнім, його доля була відчужена на користь ОСОБА_5 ОСОБА_1 зазначив, що вказані правочини не є фіктивними. На думку відповідача саме позивач не скористалась правом на своєчасне примусове виконання судового рішення. На момент відчуження нерухоме майно під арештом не знаходилось (у зв`язку із наявністю описки у рішенні суду (помилка у РНОКПП відповідача) на підставі якого проводилось стягнення, оскільки арешт на майно було накладено на ім`я іншої невідомої особи). Лише 22 січня 2018 року на майно відповідача було накладено обтяження, тобто через два роки після укладення оспорюваних правочинів. Додатково боржник зазначив, що він був власником вказаного нерухомого майна, та по суті, тривалий час чекав на реалізацію нерухомого майна, однак вказаних дій не відбулось через що він уклав оспорювані правочини, які є реальними (а.с. 62-67).

Крім вищевикладеного ОСОБА_1 подав заяву про застосування терміну позовної давності. Вказана заява обґрунтована тим, що 22 березня 2016 року відповідачами було укладено оспорювані правочини. Вказані правочини були нотаріально посвідчені та зареєстровані. У зв`язку із чим, відповідач прийшов до висновку, що позивач мала змогу відстежити (довідатись) у реєстрі речових прав на майно інформацію про відчуження нерухомого майна (74-76).

ІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики - задоволені: стягнуто із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 борг за договорами позики в розмірі 344 432 гривень 00 коп., та судові витрати по справі в розмірі 3 033 грн. 80 коп., а всього 347 465 грн.80 коп.; стягнуто із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь держави судовий збір в розмірі 410 грн.52 коп. (далі – рішення суду).

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2015 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2014 року змінено, зменшено стягнуту з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 за договором позики суму з 344 432,00 грн. до 218 887,96 грн. та судові витрати до 2 188,88 грн. та загальну суму зменшено з 347 465,80 грн. до 221 076,84 грн.

19 червня 2015 року, у межах виконавчого провадження № 47806753, відкритого з метою виконання рішення суду, державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. РНОКПП боржника зазначено - НОМЕР_1 (а.с.13).

22 березня 2016 року ОСОБА_1 , як дарувальник, та ОСОБА_4 , як обдарований, уклали договір дарування, згідно якого дарувальник подарував, а обдарований прийняв у дар 1/2 частину нежитлової будівлі, цеху фасовки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.140).

Інша 1/2 частина вказаного нерухомого майна, за алогічним договором, була подарована на ім`я ОСОБА_5 (а.с.141).

Вказані вище обставини підтверджуються інформацією з Державного реєстру речових прав, сформованої 6 лютого 2019 року за №155190852 державним виконавцем Індустріального ВДВС міста Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області.

Також, встановлено, що арешт на все майно боржника було зареєстровано 22 січня 2018 року (а.с.12).

14 лютого 2017 року ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська було виправлено описку в резолютивній частині рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2014 року за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики, а саме зазначити: «ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ».

18 квітня 2019 за вих. №9327 начальником відділу Індустріального відділу Державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Тичинською О.О. на ім`я позивача було підписано лист за яким кредитора повідомлено, що 12 червня 2015 року було відкрито виконавче провадження та накладено арешт на майно боржника з метою виконання рішення суду про стягнення на Вашу користь 221 076,84 грн. 18 січня виконавче провадження було завершено на підставі п.3 ч.1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження», однак у зв`язку із тим, що вимоги передбачені виконавчим документом боржником не виконані, майно належне йому з – під арешту звільнено не було. У зв`язку із повторним зверненням позивача до виконавчої служби, 22 січня 2018 року було відкрито провадження №55592481. При проведенні перевірки майнового стану боржника було встановлено, що нерухоме майно яке належало боржнику було відчужено на користь інших осіб (а.с.15).

ІІІ. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до вимог ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до вимог ст. 717 цього Кодексу за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За змістом ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суд повинен встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників: свідомий намір невиконання зобов`язань договору, приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону є порушенням частин першої та п`ятої ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Так, відповідач ОСОБА_1 , відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно своєму синові - ОСОБА_4 та тещі - ОСОБА_5 , був обізнаний про судове рішення, а саме про стягнення з нього на користь позивача суми у розмірі 221 076,84 грн., і таким чином, очевидно міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання рішення суду, що на час укладення договорів дарування, набрало законної сили.

Слід зазначити, що правочин-це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тому дії особи, що вчинені без наміру створити будь-які юридичні наслідки, не призводять до правочинів. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому справжні їх цілі можуть бути протизаконними (наприклад, укладення громадянином договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від накладення на нього арешту і реалізації в рахунок виконання зобов`язань).

Відчужуючи нерухоме майно на користь своїх родичів боржник знав про судове рішення про стягнення з нього боргу на користь позивача, тому міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, а отже оспорювані правочини є фіктивними.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа N 369/11268/16-ц, провадження N 14-260цс19).

Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність-це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з даною вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно вимог ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до вимог ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно вимог ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З матеріалів справи вбачається, що після ухвалення судом рішення позивачем вживались заходи щодо виконання рішення суду, про що свідчать відповідь виконавчої служби про повернення виконавчого листа у зв`язку із неможливістю виконання рішення суду, повторне звернення позивача до виконавчої служби, тощо.

Посилання відповідача на те, що оспорювані договори дарування нерухомого майна були зареєстровані, інформація про що була оприлюднена у реєстрі, а значить були доступні для позивача, суд вважає безпідставними. Вказаного висновку суд дійшов з огляду на те, що позивач з метою виконання судового рішення звернулась до виконавчої служби, до повноважень якої, зокрема, належить відшукування майна боржника, накладення на нього арешту, тощо.

Таким чином, жодних доказів пропуску позивачем строку позовної давності суду не надано.

Додатково суд звертає увагу ОСОБА_1 , що відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Між тим, знаючи про рішення, яке набрало законної сили, про стягнення з відповідача коштів, останній не вжив жодних заходів на виконання такого рішення, маючи при цьому у власності нерухоме майно.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили передбачає кримінальну відповідальність – ст.382 КК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, суд, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

На підставі ст. 141 ЦПК України сплачений судовий збір підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись, ст. ст. 4, 11, 76-78, 141, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Задовольнити повністю позовні вимоги ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 ), треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Анісімов Вячеслав Едуардович ( АДРЕСА_6 ), Індустріальний відділ Державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (49051, м. Дніпро, вул. Б. Хмельницького, 11), про визнання договорів дарування недійсними.

Визнати недійсним договір дарування 1/2 частини нежитлової будівлі цеху фасовки літ. З-1, естакада літ.з, загальною площею 308,8 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , від 22 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , бланк НАТ №862451 серія та номер 270, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Анісімовим Вячеславом Едуардовичем.

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на 1/2 частину нежитлової будівлі цеху фасовки літ. З-1, естакада літ.з, загальною площею 308,8 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності: 13898874.

Визнати недійсним договір дарування 1/2 частини нежитлової будівлі цеху фасовки літ. З-1, естакада літ.з, загальною площею 308,8 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , від 22 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , бланк НАТ №862450 серія та номер 268, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Анісімовим Вячеславом Едуардовичем.

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на 1/2 частину нежитлової будівлі цеху фасовки літ. З-1, естакада літ.з, загальною площею 308,8 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності: 13898770.

Стягнути з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судові витрати по оплаті судового збору, з кожного, в розмірі 1 121,07 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 21 січня 2022 року.

Суддя Г.О. Кухтін