Вирок № 102625773, 18.01.2022, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/5252/15-к

Провадження № 1-кп/727/21/22

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2022 року Шевченківський районний суд м.Чернівці в складі:

Головуючого-судді: Одовічен Я.В.

За участю секретарів: Семенишина І.Д., Філатової К.А.

Сторін кримінального провадження:

прокурора: Перч Ю.М.

потерпілої: ОСОБА_1

захисника: Павчука І.С.,

обвинуваченого: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Чернівці кримінальне провадження, зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №42015260000000048 від 19.03.2015 року, по обвинуваченню:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Корестоуци Окницького району Республіки Молдова, українця, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, адвоката асоціації адвокатів Чернівецької області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , фактично проживаючого в АДРЕСА_2 , -

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15 ч.1 ст.190, ч.4 ст.27, ч.2 ст.15 ч.3 ст.369 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Так, відповідно до свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 193, виданого Чернівецькою обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури 26 квітня 2000 року, ОСОБА_2 має право на заняття адвокатською діяльністю.

На розгляді в Путильському районному суді Чернівецької області перебувало кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ст.119 ч.1 КК України. В якості захисника ОСОБА_3 був залучений адвокат ОСОБА_2 .

У березні 2015 року адвокат Кирницький Г.І. повідомив мати ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , що для не засудження її сина до реального позбавлення волі необхідно, щоб сторона обвинувачення орієнтувала суд на призначення покарання із застосуванням статті 75 КК України, тобто на звільнення від відбування покарання з випробуванням. При цьому ОСОБА_2 наголосив, що для такого позитивного вирішення питання на користь ОСОБА_3 необхідно передати через нього, як адвоката, заступнику прокурора Чернівецької області ОСОБА_4 та судді Путильського районного суду Чернівецької області, який розглядає цю справу, ОСОБА_5 неправомірну вигоду в сумі 2000 доларів США, цим самим давши зрозуміти ОСОБА_1 , що в разі ненадання такої суми, її син буде засуджений до реального позбавлення волі.

При цьому ОСОБА_2 усвідомлював, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 через те, що він є адвокатом, сприймають його як особу, яка виходячи із специфіки діяльності, близько знайома з працівниками прокуратури та суду і, як наслідок, вважали його пропозицію надати неправомірну вигоду судді та службовій особі прокуратури реальною та такою, яка спрямована на вчинення дій на користь ОСОБА_3 .

У зміненому обвинуваченні від 21.12.2021 року сторона обвинувачення посилалася на те, що своїми висловлюваннями ОСОБА_2 ставив на меті сформувати у ОСОБА_1 та її сина уявлення про те, що питання застосування норм кримінального законодавства, які є бажаними для підсудного, вирішуються виключно через надання неправомірної вигоди судді та стороні обвинувачення – прокурору. Вказано, що у свою чергу, ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , побоюючись, що в разі ненадання неправомірної вигоди заступнику прокурора Чернівецької області та судді, сторона обвинувачення буде орієнтувати суд на призначення ОСОБА_3 виключно реальної міри покарання у вигляді позбавлення волі, що, як наслідок, призведе до постановлення судом вироку без застосування положень статті 75 КК України, погодились надати таку неправомірну вигоду керівництву прокуратури області та судді. Цим самим ОСОБА_2 підбурив свого підзахисного ОСОБА_3 та його мати ОСОБА_1 до надання неправомірної вигоди службовим особам, які займають відповідальне становище – прокурору та судді за вчинення ними дій з використанням наданих їм влади та службового становища в інтересах підсудного.

У зміненому обвинуваченні від 21.12.2021 року викладено, що 20 березня 2015 року ОСОБА_2 з метою з`ясування можливості застосування щодо його підзахисного положень ст.75 КК України прийшов до заступника прокурора Чернівецької області ОСОБА_4 , який курує напрямок процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення в суді, в його службовий кабінет. При цій зустрічі заступником прокурора області було повідомлено ОСОБА_2 , що всі дії та рішення будуть прийняті згідно чинного законодавства.

24 березня 2015 року вироком Путильського районного суду Чернівецької області ОСОБА_3 був засуджений до трьох років позбавлення волі із звільненням на підставі ст.75 КК України від відбування призначеного покарання, якщо він протягом дворічного іспитового строку не вчинить нового злочину. Також вироком суду частково задоволено заявлений потерпілим цивільний позов та постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 20442 гривні матеріальної шкоди та 70000 гривень моральної шкоди.

Усвідомлюючи, що застосування судом у вироку відносно ОСОБА_3 положень ст.75 КК України є саме тим процесуальним рішенням, за винесення якого ОСОБА_2 вже отримав згоду ОСОБА_1 надати неправомірну вигоду в сумі 2000 доларів США для судді та прокурора, та достовірно знаючи, що він ні з судом, ні зі стороною обвинувачення про надання такої вигоди не домовлявся і вимогу надати таку вигоду не одержував, розуміючи, що вказаний вирок влаштовує підзахисного та його матір, з урахуванням того, що судом задоволено позовні вимоги потерпілого не в повному обсязі, вирішив скористатись названими обставинами та заволодіти коштами ОСОБА_1 , продовжуючи підбурювати її надати обумовлену раніше неправомірну вигоду, вводячи її в оману, що кошти будуть передані ним судді та керівництву прокуратури області.

При цьому ОСОБА_2 вирішив незаконно збагатитись, використовуючи той факт, що його клієнти через сформовану ним хибну уяву про те, що судова гілка влади та вся правоохоронна система діють виключно з корисних мотивів і будь-які процесуальні рішення, що приймаються на користь сторони захисту, та дії, що вчиняються, мають виключно корупційний корисний характер, а тому ОСОБА_1 та його підзахисний ОСОБА_3 , побоюючись засудження останнього до покарання у вигляді реального позбавлення волі, з метою уникнення такої відповідальності нададуть неправомірну вигоду.

25 березня 2015 року, зустрівшись неподалік Першотравневого районного суду м.Чернівці (вул. Головна) зі своїм підзахисним ОСОБА_3 , ОСОБА_2 вказав, що той має передати йому 1500 доларів США, а він в свою чергу надасть ці кошти в якості неправомірної вигоди заступнику прокурора Чернівецької області ОСОБА_4 у вигляді раніше нібито названої ОСОБА_2 цьому прокурору суми неправомірної вигоди.

Одночасно з метою переконати ОСОБА_3 в необхідності надання неправомірної вигоди в сумі 1500 доларів США для заступника прокурора області, ОСОБА_2 , вводячи в оману свого клієнта для формування, в того думки, що між адвокатом та прокурором дійсно досягнута злочинна домовленість про вчинення дій службовою особою прокуратури за злочинну винагороду, повідомив ОСОБА_3 про обставини, яких в дійсності не було. Зокрема сказав, що заступник прокурора Чернівецької області ОСОБА_4 при обговоренні вказаного провадження повідомив, що все буде по закону і при цьому написав на аркуші паперу «сімдесят п`ята», тобто нібито гарантував застосування до підсудного положень статті 75 КК України.

Поряд з цим ОСОБА_2 акцентував увагу ОСОБА_3 на необхідності передачі неправомірної вигоди і судді Путильського районного суду Сергію Проскурняку, який діяв, зі слів адвоката, на користь ОСОБА_3 , прийняв ідеальне для останнього рішення, а саме: застосував положення статті 75 КК України, зменшив на двісті тисяч позовні вимоги потерпілої сторони та виключив мотив помсти в діях ОСОБА_3 .

Також з метою формування переконання у свого клієнта про існуючі тісні особистісні стосунки між адвокатом та суддею і, як наслідок, прийняття суддею рішення в догоду адвокату, ОСОБА_2 наголосив при розмові, що суддя особисто перед постановленням вироку надіслав йому «смс», в якому повідомив, що ОСОБА_3 припустився помилки під час судового засідання, але не зважаючи на це, ОСОБА_5 прийняв рішення в інтересах підсудного.

У зміненому обвинуваченні від 21.12.2021 року сторона обвинувачення посилалася на те, що оскільки в цій розмові ОСОБА_3 підтвердив свою згоду про надання обумовленої адвокатом неправомірної вигоди, але вказав, що всі питання матеріального характеру вирішує мати, 26 березня 2015 року близько 09 години 00 хвилин ОСОБА_2 , з метою заволодіння коштами свого підзахисного та його матері, особисто підійшов до ОСОБА_1 , яка стояла біля верхнього входу на ринок «Центральний» по вулиці Бахрушина м. Чернівців. Діючи з метою реалізації свого злочинного умислу, ОСОБА_2 продовжив підбурювати ОСОБА_1 до надання через нього неправомірної вигоди працівникам прокуратури та суду, не маючи на меті ці кошти реально передавати та бажаючи обернути на свою користь, вказав ОСОБА_7 , що вона, як він вже повідомляв її сина, має надати неправомірну вигоду в сумі 1500 доларів США працівникам прокуратури та 500 доларів США судді. На це ОСОБА_1 повідомила, що визначеної суми у неї при собі немає, а ОСОБА_2 зазначив, що підійде пізніше.

У цей же день близько 11 год. 00 хв. з метою завершення свого злочинного умислу, спрямованого на заволодіння коштами підзахисного та його матері, під приводом одержання від них неправомірної вигоди для подальшої передачі працівникам прокуратури та суду, ОСОБА_2 знову підійшов до ОСОБА_1 , яка перебувала на тому ж місці, а саме навпроти верхнього входу на ринок «Центральний», і вказав їй надати обумовлену ним раніше суму коштів, частину з яких, а саме 1500 доларів США, він відразу віднесе в прокуратуру Чернівецької області, яка знаходиться неподалік місця їхньої зустрічі.

У зміненому обвинуваченні від 21.12.2021 року сторона обвинувачення посилалася на те, що ОСОБА_1 , знаючи, що прийняте судом рішення влаштовує її сина та відповідно її, будучи переконаною ОСОБА_2 , що таке рішення прийнято виключно через його позапроцесуальні домовленості із заступником прокурора Чернівецької області ОСОБА_4 та суддею ОСОБА_5 , завдяки існуючим у ОСОБА_2 зобов`язанням надання вказаним службовим особам неправомірної вигоди, побоюючись можливості апеляційного оскарження стороною обвинувачення цього вироку і, як наслідок, його скасування, діючи у відповідності до досягнутої з ОСОБА_2 попередньої домовленості, передала останньому кошти в сумі 2000 доларів США (відповідно до курсу НБУ становило 47000 грн.) в якості неправомірної вигоди в сумі 1500 доларів США для заступника прокурора області ОСОБА_4 та 500 доларів США для судді ОСОБА_5 .

Сторона обвинувачення вважає, що такими злочинними діями адвоката ОСОБА_2 , ОСОБА_1 була підбурена до давання неправомірної вигоди службовим особам, які займають відповідальне становище.

Судом встановлено, що в свою чергу, ОСОБА_2 , достовірно знаючи, що ці кошти надані йому для передачі в якості визначеної ним неправомірної вигоди для заступника прокурора Чернівецької області та судді, не маючи на меті вказані кошти нікому передавати, приховуючи цей факт від ОСОБА_1 , отримав купюри в сумі 2000 доларів США, частина з яких: 1500 доларів США - є імітаційними засобами та грошові кошти в сумі 500 доларів США, тобто вчинив замах на заволодіння вказаними коштами, чим спричинив ОСОБА_1 збитки на суму 500 доларів США.

Обвинувачений ОСОБА_2 у судовому засіданні свою вину у вчиненні злочинів не визнав. Суду показав, що дійсно в 2015 році у нього в якості клієнта була ОСОБА_1 , сину якої він надавав правову допомогу у кримінальному провадженні. Вказане кримінальне провадження розглядалось Путильським районним судом Чернівецької області. Спочатку із ОСОБА_1 у них були нормальні стосунки. Проте через деякий час вона стала наполегливою, казала, що необхідно піти та вирішити питання з її сином. Це почалось за декілька днів до завершення розгляду справи ОСОБА_3 .

Зазначив, що він як захисник, перед дебатами, наголосив на тому, що необхідно відшкодувати шкоду потерпілим. Однак, у день винесення вироку Путильським районним судом Чернівецької області шкода потерпілим повністю відшкодована не була. ОСОБА_1 казала, що потім розрахується. Кошти, які йому передала ОСОБА_1 та які були вилучені у нього працівниками правоохоронних органів, отримав для відшкодування шкоди потерпілим по кримінальному провадженню відносно ОСОБА_3 .

Вважає, що таким чином працівники правоохоронних органів за допомогою ОСОБА_1 помстились йому.

Потерпіла ОСОБА_1 суду показала, що у 2015 році ОСОБА_2 був адвокатом її сина ОСОБА_3 , який обвинувачувався у вчиненні злочину. Вони зустрілись із обвинуваченим в офісі, він сказав, що його послуги коштують 1500 доларів США. Вона їх оплатила. Ближче до останнього судового засідання в Путильському районному суді Чернівецької області ОСОБА_2 сказав, що необхідно заплатити в прокуратуру 1500 – 2000 доларів США. Запевнив, що прокурор ОСОБА_8 сказав, що все буде добре, що сторона обвинувачення буде просити призначити міру покарання із застосуванням ст.75 КК України. Потім обвинувачений повідомив, що необхідно ще занести кошти до суду.

Через деякий час Путильським районним судом Чернівецької області було винесено вирок у справі її сина та призначено покарання із застосуванням ст.75 КК України. Призначене покарання їх влаштовувало.

Після завершення розгляду справи її сина, ОСОБА_2 декілька разів підходив та казав, що потрібно розрахуватися, у зв`язку з чим необхідно, щоб вона дала кошти для прокуратури та суду.

З приводу даних обставин вона звернулася до заступника прокурора Чернівецької області Мустеци І.В., який не підтвердив їй інформацію, яку повідомив обвинувачений та сказав, що необхідно все розповісти працівникам правоохоронного органу. В іншому кабінеті прокуратури був працівник правоохоронного органу, якому вона все повідомила та написала заяву про притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності.

У подальшому, вона домовилась зустрітися з обвинуваченим біля ресторану «Слава». Для передачі ОСОБА_2 вона надала з власних коштів 200 доларів США, також 300 доларів США надав її син, решта купюр були імітаційними, які залучили працівники поліції. Їй було завдано шкоди на суму 500 доларів США. Вказані кошти потерпіла передала обвинуваченому.

Також зазначила, що працівники поліції передали їй сумку з засобами фіксації, яку вона повинна була взяти з собою на зустріч із обвинуваченим.

Вона зрозуміла, що її обманюють, після того як пішла до прокуратури Чернівецької області. На момент передачі коштів вона усвідомлювала, що обвинувачений хоче їх привласнити, проте бажала, щоб його притягнули до відповідальності.

Свідок ОСОБА_3 , який є сином потерпілої ОСОБА_1 суду показав, що ОСОБА_2 був його захисником у кримінальному проваджені за ст.119 КК України, яке перебувало на розгляді Путильського районного суду Чернівецької області. Гонорар адвоката за надані послуги становив 1500 доларів США, які вони повністю оплатили. Однак, обвинувачений окрім одержаних коштів за надання правничої допомоги, повідомив про необхідність передачі йому 2000 доларів США за те, щоб не було реального терміну покарання. Із заявою до правоохоронних органів він не звертався, це зробила його мати ОСОБА_1 .

Працівники поліції викликали його декілька разів і сказала, що коли він буде спілкуватись із ОСОБА_2 , вони дадуть йому куртку, яку необхідно буде вдягати. Він зустрівся з обвинуваченим двічі: один раз біля Першотравневого районного суду м.Чернівці та один раз біля Червоноармійського ринку. На вимогу слідчого він передав для передачі ОСОБА_2 300 доларів США.

Того дня, з відстані 20-30 метрів, він бачив як мати підійшла до обвинуваченого та передала йому конверт. Після цього до них підійшли працівники поліції.

Свідок ОСОБА_9 суду показав, що у 2014 -2015 роках був включений до групи прокурорів по кримінальному провадженню за ст.119 КК України відносно ОСОБА_3 та приймав участь у судових засіданнях. У судових дебатах просив покарання ОСОБА_3 із застосуванням ст.75 КК України, оскільки останній примирився з потерпілими. Також були враховані характеризуючі дані особи обвинуваченого. Неправомірну вигоду йому ніхто не пропонував. Позицію по покаранню узгоджував із старшим у групі прокурорів ОСОБА_10 .

Свідок ОСОБА_5 суду показав, що у 2014 -2015 роках у нього на розгляді перебувало кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_3 за ст.119 КК України. Захисником у кримінальному провадженні був ОСОБА_2 . Покарання у справі було призначено із застосуванням ст.75 КК України, оскільки були правові підстави для призначення такого покарання. Неправомірну вигоду йому ніхто не пропонував.

Свідок ОСОБА_11 суду показав, що ним складався протокол за результатами НСРД «контроль за вчиненням злочину» у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_2 . Для проведення вказаної слідчої дії ними було залучено імітаційні кошті, які надав ОСОБА_12 . Для проведення слідчих дій вони надавали ОСОБА_13 та ОСОБА_14 засоби фіксації. Більш детально відтворити події не може, оскільки не пам`ятає.

Свідок ОСОБА_10 суду показала, що здійснювала процесуальне керівництво у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_3 . Справа розглядалась Путильським районним судом Чернівецької області. Останньому було призначено покарання у виді трьох років позбавлення волі, із застосуванням ст.75 КК України призначено іспитовий строк на два роки. Позиція сторони обвинувачення була погоджена на нараді із прокурором області та його заступником. ОСОБА_2 неправомірну вигоду їй не пропонував.

Свідок ОСОБА_15 суду показав, що був представником потерпілої сторони по кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_3 за ст.119 КК України. Потерпілим було частково відшкодовано шкоду обвинуваченим у нього в офісі. Відшкодовано було біля 2000 доларів США. Решту коштів обвинувачений мав відшкодувати після завершення розгляду справи, однак відмовився.

Свідок ОСОБА_16 суду показав, що в 2015 році був слідчим у кримінальному провадженню по обвинуваченню ОСОБА_2 . Потерпілою у кримінальному провадженні було визнано ОСОБА_1 . Усі зібрані ним докази було передано до прокуратури. Деталі здійснення слідчих дій у зв`язку з давністю їх проведення він не пам`ятає.

Свідок ОСОБА_17 суду показав, що приймав участь у проведенні НСРД «контроль за вчиненням злочину» у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_2 . Усі дії вчиняв згідно вимог Законодавства. Оскільки з моменту вчинення слідчих дій пройшло 6 років, обставини їх вчинення він не пам`ятає.

Вирішуючи питання щодо доведеності винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення за ч.2 ст.15 ч.1 ст.190 КК України, суд виходить із наступного.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_2 , маючи право на заняття адвокатською діяльністю, згідно з укладеним договором про надання правової допомоги від 05 серпня 2014 року, здійснював захист ОСОБА_3 , який обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 119 КК України.

Вказане кримінальне провадження перебувало на розгляді в Путильському районному суді Чернівецької області.

У березні 2015 року адвокат Кирницький Г.І. повідомив мати ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , що для не засудження її сина до покарання у виді реального позбавлення волі необхідно, щоб сторона обвинувачення орієнтувала суд на призначення покарання із застосуванням статті 75 КК України, тобто на звільнення від відбування покарання з випробуванням. При цьому ОСОБА_2 наголосив, що для такого позитивного вирішення питання на користь ОСОБА_3 необхідно передати через нього, як адвоката, заступнику прокурора Чернівецької області ОСОБА_4 та судді Путильського районного суду Чернівецької області, який розглядає цю справу, ОСОБА_5 неправомірну вигоду в сумі 2000 доларів США, цим самим давши зрозуміти ОСОБА_1 , що в разі ненадання такої суми, її син буде засуджений до реального позбавлення волі.

26 березня 2015 року приблизно об 11 годині ОСОБА_2 , знаходячись навпроти входу ринку «Центральний» у м. Чернівці, зустрівся із потерпілою ОСОБА_1 , від якої отримав купюри в сумі 2000 доларів США, частина з яких: 1500 доларів США - є імітаційними засобами та грошові кошти в сумі 500 доларів США, виконавши всі дії, які вважав за необхідне для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі. Таким чином, спричинив ОСОБА_1 шкоду на суму 500 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ становило 11750 гривень.

Незважаючи на невизнання своєї вини обвинуваченим ОСОБА_2 за ч.2 ст.15 ч.1 ст.190 КК України, його вона повністю підтверджується сукупністю наступних доказів.

Так, потерпіла ОСОБА_1 у судовому засіданні показала, щоу 2015 році ОСОБА_2 був адвокатом її сина ОСОБА_3 , який обвинувачувався у вчиненні злочину за ч.1 ст.119 КК України. Ближче до завершення розгляду справи Путильським районним судом ОСОБА_2 сказав, що необхідно заплатити в прокуратуру 1500 – 2000 доларів США за призначення умовного покарання її сину. Через деякий час Путильським районним судом Чернівецької області було винесено вирок у справі її сина та призначено покарання із застосуванням ст.75 КК України. Призначене покарання їх влаштовувало. Після завершення розгляду справи її сина, ОСОБА_2 декілька разів підходив та казав, що потрібно розрахуватися, у зв`язку з чим необхідно, щоб вона дала кошти для прокуратури та суду. З приводу даних обставин вона звернулася до заступника прокурора Чернівецької області Мустеци І.В., який не підтвердив їй інформацію, яку повідомив обвинувачений та сказав, що необхідно все розповісти працівникам правоохоронного органу.

Вона зрозуміла, що ОСОБА_2 її обманює, після того як пішла до прокуратури Чернівецької області. На момент передачі коштів вона усвідомлювала, що обвинувачений хоче їх привласнити, проте бажала, щоб його притягнули до відповідальності.

У подальшому, вона біля ресторану «Слава» передала обвинуваченому кошти в сумі 200 доларів США, також 300 доларів США надав її син, решта купюр 1500 доларів США були імітаційними.

Свідок ОСОБА_3 , який є сином потерпілої ОСОБА_1 , суду показав, що ОСОБА_2 був його захисником у кримінальному проваджені за ст.119 КК України, яке перебувало на розгляді Путильського районного суду Чернівецької області. Гонорар адвоката за надані послуги становив 1500 доларів США, які вони повністю оплатили. Однак, обвинувачений окрім одержаних коштів за надання правничої допомоги, повідомив про необхідність передачі йому 2000 доларів США за те, щоб не було реального терміну покарання. Він зустрівся з обвинуваченим двічі: один раз біля Першотравневого районного суду м.Чернівці та один раз біля Червоноармійського ринку та передав ОСОБА_2 після проголошення вироку у його справі 300 доларів США.

Свідок ОСОБА_9 , який підтримував державне обвинувачення по кримінальному провадженню за ст.119 КК України відносно ОСОБА_3 , суду показав, що у судових дебатах просив покарання ОСОБА_3 із застосуванням ст.75 КК України, оскільки останній примирився з потерпілими. Позицію по покаранню узгоджував із старшим у групі прокурорів ОСОБА_10 .

Свідок ОСОБА_10 суду показала, що здійснювала процесуальне керівництво у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_3 . Останньому було призначено покарання у виді трьох років позбавлення волі, із застосуванням ст.75 КК України призначено іспитовий строк на два роки. Позиція сторони обвинувачення була погоджена на нараді із прокурором області та його заступником. ОСОБА_2 неправомірну вигоду їй не пропонував.

Свідок ОСОБА_5 суду показав, що у 2014 -2015 роках у нього на розгляді перебувало кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_3 за ст.119 КК України. Захисником у кримінальному провадженні був ОСОБА_2 . Покарання у справі було призначено із застосуванням ст.75 КК України, оскільки були правові підстави для призначення такого покарання. Неправомірну вигоду йому ніхто не пропонував.

Наведені показання потерпілої ОСОБА_1 та свідків є послідовними та узгоджуються між собою, що свідчить про їх правдивість.

Окрім того, вина ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст.190 КК України підтверджується письмовими доказами, а саме:

-Заявою ОСОБА_1 від 19.03.2015 року, з якої вбачається, що вона звернулась до Начальника УДСБЕЗ УМВС України в Чернівецькій області ОСОБА_18 з приводу того, що адвокат Кирницький Г.І., як захисник її сина – ОСОБА_3 , повідомив їй, що вона повинна надати йому 2000 доларів США для передачі одному з заступників прокурора Чернівецької області, для вирішення питання пов`язаного з більш м`якою мірою покарання для її сина (т.1, а.к.п.2-3);

-Витягом з ЄРДР від 19.03.2015 року, відповідно до якого було зареєстровано кримінальне провадження №42015260000000048 за заявою ОСОБА_1 по факту вимагання у неї неправомірної вигоди адвокатом ОСОБА_2 спільно з керівником правоохоронного органу (а.п. 8 Том 1);

-Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м.Чернівці від 08.04.2015 року, якою надано тимчасовий доступ до документів, що знаходяться у справі №721/1157/14-к (а.п.113 Том 1);

-Заявою ОСОБА_3 від 05.08.2014 року, з якої видно, що у зв`язку з укладенням договору про надання правової допомоги з адвокатом Кирницьким Г.І. від 05.08.2014 року, просить допустити останнього до участі в кримінальному провадженні (т.1, а.к.п.117).

-Договором «Про надання правової допомоги» від 05.08.2014 року, відповідно до якого між адвокатом Кирницьким Г.І. та ОСОБА_3 було укладено даний договір про надання необхідної правової допомоги підзахисному під час досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за №12014260130000138 від 30.07.2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.119 КК України (т.1, а.к.п.118);

-Свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю №193 від 26 квітня 2000 року,з якого вбачається, що ОСОБА_2 має право на зайняття адвокатською діяльністю на підставі рішення Чернівецької обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатів від 26 квітня 2000р. №3/1(т.1, а.к.п.119).

-Ордером серії ЧП№000020578 від 05.05.2014 року, в якому зазначено, що ОСОБА_3 , на підставі договору про надання правової допомоги, адвокатом Кирницьким Г.І. надано ордер на надання правової допомоги (т.1, а.к.п. 120);

-Вироком Путильського районного суду Чернівецької області від 24 березня 2015 року, яким ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.119 КК України та призначено покарання із застосуванням ст.75 КК України із встановленням іспитового строку (т.1 а.к.п.130-135).

Відповідно до п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти власності" від 06.11.2009 №10 шахрайство - це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей) при шахрайстві застосовується винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов`язковості передачі майна. Отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов`язання може бути кваліфіковане як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов`язання. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи цінності нібито для передачі службовій особі як неправомірну вигоду, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство.

Таким чином, оцінивши докази, суд вважає, що органом досудового розслідування дії ОСОБА_2 кваліфіковані вірно за ч.2 ст.15, ч.1 ст.190 КК України, тобто закінчений замах на заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою – шахрайство.

Аргументи сторони захисту щодо порушень органами досудового розслідування положень ст. 214 КПК України при внесенні за заявою ОСОБА_1 відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, письмове повідомлення про підозру ОСОБА_2 , як адвокату, здійснено прокурором Чернівецької області суд відхиляє, оскільки вказані дії були вчинені з дотриманням вимог п. 1 ч. 1 ст. 481 КПК України.

Доводи ОСОБА_2 про те, що передані йому потерпілою та вилучені в подальшому працівниками правоохоронних органів кошти були призначені для відшкодування шкоди потерпілим у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_3 , суд оцінює критично, як обраний обвинуваченим спосіб захисту від пред`явленого обвинувачення.

Покази свідка ОСОБА_15 з приводу не відшкодування у повному обсязі шкоди потерпілим у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_3 , не спростовують обставин вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_2 за ч.2 ст.15 ч.1 ст.190 КК України.

З урахуванням досліджених доказів, суд приходить до висновку, що всі досліджені докази належні, оскільки підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки отримані в порядку, встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження.

Що стосується посилання сторони захисту на вчинення потерпілою провокативних дій по відношенню до нього, то вказане судом до уваги не береться, виходячи з наступного.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у справах «Банніков проти Російської Федерації», «Веселов та інші проти Російської Федерації», «Раманаускас проти Литви», застосування особливих методів ведення слідства - зокрема, агентурних методів - саме по собі не може порушувати право особи на справедливий суд. Ризик провокації з боку працівників правоохоронних органів, викликаний вказаними методами, означає, що їх використання повинно бути суворо регламентованим. Для застосування цих методів у правоохоронних органів мають бути докази на підтвердження аргументу схильності особи до вчинення злочину.

Для відмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів ЄСПЛ виробив змістовний та процесуальний критерії. Під змістовним критерієм розуміється наявність/відсутність суттєвих змістовних ознак, притаманних провокації правоохоронних органів, а під процесуальним - наявність у суду можливості перевірити відомості про ймовірну провокацію під час судового засідання з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін.

Так, для встановлення факту провокації злочину ЄСПЛ вважає визначальним з`ясування питань: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; чи було би скоєно злочин без втручання правоохоронних органів.

І саме з огляду на вказані критерії та ознаки судом проведено перевірку відомостей про ймовірну провокацію злочину, фактично вчиненого ОСОБА_2 .

Насамперед слід зазначити про те, що обвинувачений першим звернувся до потерпілої з приводу необхідності передачі коштів за призначення умовного покарання її сину.

За встановленими обставинами, суд дійшов висновку, що у ОСОБА_2 свідомо, без будь-якого стороннього впливу, в тому числі і без провокацій (умовлянь) з боку ОСОБА_1 , виник умисел на заволодіння її коштами.

Суд вважає, що у даному випадку вина обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст.190 КК України, доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований кримінальний проступок був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у зазначеній статті, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Оцінюючи зібрані в даному кримінальному провадженні докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд приходить до висновку про те, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст.190 КК України, знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження та підтверджується, поза розумним сумнівом, комплексом достатньо переконливих, чітких, неспростовних і узгоджених між собою доказів.

Розглядаючи пред`явлене ОСОБА_2 обвинувачення за ч.4 ст.27, ч.2 ст.15 ч.3 ст.369 КК України, суд зазначає таке:

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.

Склад злочину - це сукупність об`єктивних та суб`єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретний злочин.

Відповідно до ч. 4 ст. 27 КК України підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення кримінального правопорушення.

Згідно зміненого обвинувачення, ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.27 ч.2 ст.15 ч.3 ст.369 КК України, тобто підбурення до замаху на надання неправомірної вигоди за вчинення службовою особою в інтересах того, хто надає таку вигоду дій з використанням наданого службового становища за кваліфікуючими ознаками: діяння, якщо неправомірна вигода надавалася службовій особі, яка займає відповідальне становище.

На підтвердження пред`явленого обвинувачення за ч.4 ст.27 ч.2 ст.15 ч.3 ст.369 КК України прокурором, окрім досліджених вище судом письмових доказів, було надано наступні докази:

-Доручення про проведення досудового розслідування від 19.03.2015 року, відповідно до якого начальник слідчого відділу прокуратури Чернівецької області Брюхович А.Й. доручив проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні старшому слідчому Черновському В.В. (а.п.4 Том 1);

-Протокол освідування особи від 26 березня 2015 року, з якого вбачається, що 26 березня 2015 року з 11 год.16 хв. до 11 год. 47 хв. в м. Чернівці на вул. Д. Загули, 9, старшим слідчим Черновським В.В. було проведено освідування ОСОБА_2 . При цьому, ОСОБА_2 повідомив, що при ньому є грошові кошти, надані перед цим гр. ОСОБА_19 , інтереси сина якої, він, як адвокат, представляє в суді (т.1а.к.п.20-22).

-Протокол огляду грошових коштів від 26 березня 2015 року, проведений старшим слідчим Черновським В.В., відповідно до якого з 12 год. 28 хв. по 12 год. 48 хв., в присутності понятих в приміщенні прокуратури Чернівецької області було проведено огляд грошових коштів, виявлених у ОСОБА_2 під час освідування 25.03.2015 року на АДРЕСА_3 . В ході огляду грошових коштів, встановлено, що наявні 2000 доларів США, з яких 5 купюр номіналом по 100 доларів США та 15 - з написом «сувенір», на деяких купюрах було виявлено сліди нашарування, які люмінесцирують світло-зеленим кольором світіння (т.1 а.к.п.23-24);

-Протокол тимчасового доступу до речей і документів від 09.04.2015 року, складений старшим слідчим Черновським В.В., у ході проведення якого на підставі ухвали слідчого судді від 08.04.2015 року було вилучено з Путильського районного суду Чернівецької області документи (а.п. 114-116 Том 1);

-Протокол про хід і результати негласної слідчої (розшукової) дії –аудіо, відео- контроль особи від 21.04.2015 року та оптичні носії до нього, складений оперуповноваженим УДСБЕЗ УМВС України в Чернівецькій області ОСОБА_11 . У ході проведення зазначеної слідчої дії було проведено аудіо -, відео контроль особи ОСОБА_2 з 20.03.2015 року по 26.03.2015 року та зафіксовано його зустрічі із громадянкою ОСОБА_20 . Зокрема, зафіксовано зустріч 26 березня 2015 року об 11 годині 12 хвилин ОСОБА_2 із ОСОБА_1 біля входу на ринок «Центральний». У ході розмови обвинувачений запитує її, чи вона має зараз можливість «закінути» йому, щоб він пішов і закрив питання, на що вона відповіла, що в принципі підготувала і говорить «тут, під різінкою», після чого видно, як ОСОБА_2 закриває портфель. Тоді ОСОБА_1 запитує ОСОБА_2 , чи до неї більше ніяких питань з боку прокуратури та суду не буде, на що він відповів- ні. (а.п. 153-158 Том 1);

-Протокол про хід і результати негласної слідчої (розшукової) дії контроль за вчинення злочину у формі спеціального слідчого експерименту від 21.04.2015 року, складений оперуповноваженим УДСБЕЗ УМВС України в Чернівецькій області ОСОБА_11 та участю т.в.о. заступника начальника відділу УДБСЕЗ УМВС ОСОБА_17 . Для проведення слідчого експерименту використано несправжні (імітаційні) засоби – сувенірні купюри, які не є платіжним засобом і являють собою типографським способом виконані зображення купюр номіналом 100 доларів США із написом «сувенір» без серійних номерів, які імітують справжні банкноти, в кількості 15 штук та справжні засоби – грошові купюри номіналом 100 доларів США в кількості 5 штук, що перебувають в офіційному обігу, з зазначенням їх серій та номерів. Всі 20 банкнот помічені спеціальною хімічною речовиною «Промінь-1» та маркером для нанесення невидимого маркування, при їх огляді за допомогою ультрафіолетової лампи вони світяться зеленувато-жовтим кольором, а зі зворотної сторони кожної з купюр в лівому нижньому куті під цифрою «100» видно риску світло-синього кольору світіння. Після цього всі ці купюри були вручені ОСОБА_1 для подальшої передачі адвокату ОСОБА_2 . Після вчинення всіх цих організаційних дій ОСОБА_1 в супроводі працівників міліції виїхала до ринку «Центральний». Вона 26 березня 2015 року об 11 годині перебувала напроти входу до ринку під постійним контролем оперативних працівників, через деякий час до неї підійшов адвокат Кирницький Г.І. і з власної ініціативи отримав зазначені вище купюри (а.п. 159-167 Том 1).

Захисник Павчук І.С. у судовому засіданні вказав, що серед наданих прокурором документів відсутня постанова про призначення групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_2 , така постанова у межах даного провадження не виносилась та не відкривалась стороні захисту. Вказані відомості, на думку захисника, підтверджують, що під час досудового розслідування група слідчих не призначалася, а тому всі зібрані докази є недопустимими, оскільки зібрані не уповноваженою особою.

Суд, оцінюючи вказані аргументи захисника та кожний із зазначених вище доказів з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов висновку про наступне.

Відповідно до вимог ч.3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом.

Органи державної влади та їх посадові особи, в тому числі ті, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, за змістом ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов`язані діяти лише в межах повноважень, на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

Згідно зі ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

У відповідності до вимог ч.1-3 ст.214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування; досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань; здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно п. 2.8 розділу II Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, затвердженого наказом Генерального прокурора №298 від 30 червня 2020 р., відомості про декілька вчинених кримінальних правопорушень, зазначених в одній заяві, повідомленні або виявлених безпосередньо прокурором, слідчим, дізнавачем чи працівником іншого підрозділу, незалежно від часу їх учинення, наявності осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, вносяться до Реєстру за кожним правопорушенням окремо.

Прокурором у судовому засіданні надано витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження №42015260000000048, відомості про яке внесено до ЄРДР 19.03.2015 року за ч.1 ст.14 ч.3 ст.368 КК України із викладом обставин. У вказаному витягу зазначено у якості слідчого Черновського В.В.

Згідно вимог ч.1 ст.3 КПК у редакції, чинній на момент вчинення процесуальних дій, керівник органу досудового розслідування – начальник Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України та його заступника, які діють у межах своїх повноважень; слідчий – службова особа органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень (пункти 8,17).

За приписами п.1 ч.2 ст.39 та ч.1 ст.214 КПК визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою – визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, належить до компетенції керівника органу досудового розслідування.

Відсторонювати слідчого від проведення досудового розслідування відповідно до п.2 ч. 2 ст.39 КПК керівник органу досудового розслідування має право лише вмотивованою постановою, як і призначати іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу або у разі неефективного досудового розслідування.

Статтею 110 КПК установлено, що процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду. Рішення слідчого, дізнавача, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, дізнавач, прокурор визнає це за необхідне.

Така специфічна процесуальна форма рішення про визначення групи слідчих, які здійснюватимуть відповідні повноваження у конкретному кримінальному провадженні, як постанова вбачається із тлумачення положень ч.2 ст.39, ч.1 ст.214 КПК у взаємозв`язку з положеннями ст.110 цього Кодексу.

Зміст і значення процесуального рішення у формі постанови визначає не виключно його назва, а зміст, структура і обсяг викладеної у процесуальному рішенні інформації про визначення групи слідчих у кримінальному провадженні з огляду на приписи зазначеної статті кримінального процесуального закону.

Отже, процесуальне рішення керівника відповідного органу досудового розслідування про визначення групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, має відповідати вимогам ст.110 КПК України. При цьому, враховуючи вимоги ч.6 вказаної статті, таке рішення повинно бути виготовлене на офіційному бланку та підписане службовою особою, яка його прийняла.

Застосування належної правової процедури означає здійснення справедливого правосуддя згідно з визначеними загальними засадами кримінального провадження для досягнення мети і вирішення його завдань. Дотримання встановленої правової процедури здійснення слідчих (розшукових) дій означає, що дії процесуальних суб`єктів мають відповідати вимогам закону. Такі дії мають здійснюватися на підставі законних повноважень щодо вирішення конкретного процесуального завдання, яке постає перед органом досудового розслідування на певному етапі кримінального провадження.

Виконання вимог кримінального процесуального закону забезпечується дотриманням кримінальної процесуальної форми, тобто пов`язане з дотриманням гарантій прав і свобод учасників кримінального провадження щодо будь-яких дій та рішень владних суб`єктів кримінального провадження, зокрема: щодо гарантій оскарження і можливості перевірки законності таких рішень, перевірки безсторонності та об`єктивності владних суб`єктів.

Дотримання належної правової процедури здійснення слідчих дій, крім іншого, означає їх виконання спеціально уповноваженою в конкретному провадженні особою, що має забезпечувати його відповідність стандартам захисту прав людини, єдність змісту та форми кримінального провадження, налагоджену взаємодію верховенства права і законності, що в результаті врівноважує приватні та публічні (суспільні) інтереси заради досягнення цих завдань.

Водночас витяг з ЄРДР не може замінити процесуального рішення про визначення групи слідчих у кримінальному провадженні.

Відповідно до Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, затвердженого наказом Генерального прокурора від 30 червня 2020 року № 298, реєстр – електронна база даних, створена за допомогою автоматизованої системи, до якої здійснюються збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до Реєстру, з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства та законодавства, яким урегульовано питання захисту персональних даних та доступу до інформації з обмеженим доступом. До Реєстру вносяться відомості, у тому числі, про прізвище, ім`я, по батькові керівника органу прокуратури, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, детектива, керівника органу дізнання, дізнавача (уповноваженої особи інших підрозділів), який вніс відомості до Реєстру та/або розпочав досудове розслідування та/або здійснює досудове розслідування чи процесуальне керівництво.

Кримінальний процесуальний закон передбачає, що до ЄРДР вносяться відомості про: дату надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; прізвище, ім`я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника; інше джерело, з якого виявлені обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела; попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; прізвище, ім`я, по батькові та посада службової особи, яка внесла відомості до Реєстру, а також слідчого, прокурора, який вніс відомості до Реєстру та/або розпочав досудове розслідування; інші обставини, передбачені положенням про ЄРДР.

У Реєстрі автоматично фіксується дата внесення інформації та присвоюється номер кримінального провадження.

Пунктом 2 глави 4 Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення визначено, що витяг з Реєстру – згенерований програмними засобами ведення Реєстру документ, який засвідчує факт реєстрації в Реєстрі відомостей про кримінальне правопорушення, отриманих за визначеними у пункті 3 цієї глави параметрами, які є актуальними на момент його формування. За пунктом 3 вказаного Положення до витягу включається інформація про номер та дату реєстрації кримінального провадження (виділення матеріалів досудового розслідування); дату надходження заяви, повідомлення та дату і час внесення відомостей про заяву, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення до Реєстру, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, наслідок розслідування кримінального правопорушення; прізвище, ім`я, по батькові потерпілого, заявника (найменування юридичної особи та ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (далі – ЄДР); короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; прізвище, ім`я, по батькові та дату народження особи, якій повідомлено про підозру, наслідки розслідування щодо особи та відомості про здійснення спеціального досудового розслідування щодо неї; найменування, код ЄДР, юридичну адресу, розрахунковий рахунок, місце та дату державної реєстрації юридичної особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження, а також анкетні дані її представника; орган досудового розслідування; прізвище, ім`я, по батькові слідчого (слідчих) органів досудового розслідування, дізнавача (дізнавачів) органів дізнання, уповноваженої особи (осіб) іншого підрозділу, працівника (працівників) підрозділів детективів та внутрішнього контролю Національного бюро, які здійснюють досудове розслідування, та прокурора (прокурорів), який (які) здійснює(ють) процесуальне керівництво.

Таким чином, витяг з ЄРДР не є процесуальним рішенням, а отже не породжує правових наслідків щодо визначення слідчого чи групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування.

На підставі вищевикладеного, процесуальне рішення про визначення групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, має прийматися у формі, яка повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови.

При цьому таке процесуальне рішення необхідно долучати до матеріалів досудового розслідування для підтвердження наявності повноважень слідчих, які здійснюють досудове розслідування.

В аспекті застосування приписів ч. 2 ст. 39, ч. 1 ст. 214 КПК у взаємозв`язку з положеннями ст.110 цього Кодексу недотримання належної правової процедури тягне за собою порушення гарантованого кожному ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд.

За змістом статей 86, 87 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом, невід`ємною складовою якого є здійснення процесуальних дій уповноваженою на те особою в конкретному кримінальному провадженні. Збирання доказів неуповноваженою особою є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті застосування приписів статей 412, 438 КПК України.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.

Разом із тим, у межах даного кримінального провадження постанова про визначення групи слідчих не виносилась, у матеріалах кримінального провадження така відсутня та у реєстрі матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_2 відсутні відомості про те, що під час досудового розслідування приймалися процесуальні рішення про призначення групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування.

Беручи до уваги вищевикладене, у разі використання слідчим повноважень з проведення досудового розслідування без винесення процесуального рішення про визначення групи слідчих, до складу якої він входить на підставі такого процесуального рішення, він є неналежним суб`єктом проведення процесуальних дій.

Відсутність такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані особою, яка не мала на те законних повноважень, на що вказала Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного суду у постанові від 04.10.2021 року в справі №724/86/20, провадження №51-1353кмо21.

Тому, недопустимими доказами є усі зібрані слідчими докази по справі наведені вище, з врахуванням, при цьому, практики Європейського суду з прав людини щодо застосування доктрини «плодів отруєного дерева» ( недопустимими визнаються не лише докази, які безпосередньо отримані внаслідок порушення, а також і докази, які не були б отримані, якби не були отримані перші), зокрема: - висновок №1784/1785/1786/1830/1831/1832 експертизи матеріалів та засобів відео-звукозапису по кримінальному провадженню №420015260000000048 від 25.06.2015 року із додатком №1 до нього (а.п172-195 Том 1).

Згідно з ч.2 ст.86 КПК України недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Із наведених підстав суд не приймає до уваги вказані вище докази на підтвердження вини ОСОБА_2 у вчинені інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченогоч.4 ст.27 ч.2 ст.15 ч.3 ст.369 КК України.

Даючи оцінку кваліфікації дій обвинуваченого органом досудового розслідування, суд враховує нижче наведене.

Відповідно до постанови Верховного Суду у справі №138/3717/16-к від 18.01.2021 року визначено, що уразі кваліфікації дій особи як підбурювання до закінченого замаху на вчинення злочину суди мають на підставі дослідження всієї сукупності доказів та оцінки всіх доречних фактичних обставин кримінального провадження зробити належним чином мотивований висновок про те, що дії обвинуваченого за своїм характером об`єктивно були спрямовані саме на збудження в іншої особи бажання або на зміцнення рішучості й наміру вчинити злочин. З суб`єктивної сторони підбурювач має усвідомлювати, що саме його дії мають схилити до вчинення злочину особу, яка до цього або не мала наміру його вчинити, або окрім висловлення наміру не мала рішучості такий намір реалізувати.

Аналізуючи покази потерпілої ОСОБА_1 , судом встановлено, що після завершення розгляду справи відносно сина потерпілої, ОСОБА_2 декілька разів підходив та казав, що потрібно розрахуватися, у зв`язку з чим необхідно, щоб вона дала кошти для прокуратури та суду. Остання з приводу обставин, повідомлених ОСОБА_2 щодо необхідності передачі в прокуратуру 1500 – 2000 доларів США за призначення умовного покарання її сину, звернулася до заступника прокурора Чернівецької області ОСОБА_4 , який не підтвердив їй цю інформацію та сказав, що необхідно все розповісти працівникам правоохоронного органу. Вона зрозуміла, що її обманюють, після того як пішла до прокуратури Чернівецької області. На момент передачі коштів ОСОБА_1 усвідомлювала, що обвинувачений хоче їх привласнити, проте бажала, щоб його притягнули до відповідальності.

Зазначені покази спростовують те, що діями обвинуваченого у потерпілої ОСОБА_1 сформовано хибне уявлення, що лише за умови надання неправомірної вигоди її сину буде призначено умовне покарання, оскільки вирок суду відносно її сина ОСОБА_3 вже проголошений та гроші службовим особам не призначаються. Окрім того, ОСОБА_1 повідомила суду, що усвідомлювала, що ОСОБА_2 хоче привласнити кошти.

Наведене спростовує доводи обвинувачення, викладені в обвинувальному акті про те, що ОСОБА_1 , знаючи, що прийняте судом рішення влаштовує її сина та відповідно її, будучи переконаною ОСОБА_2 , що таке рішення прийнято виключно через його позапроцесуальні домовленості із заступником прокурора Чернівецької області ОСОБА_4 та суддею ОСОБА_5 , завдяки існуючим у ОСОБА_2 зобов`язанням надання вказаним службовим особам неправомірної вигоди, побоюючись можливості апеляційного оскарження стороною обвинувачення цього вироку і, як наслідок, його скасування, діючи у відповідності до досягнутої з ОСОБА_2 попередньої домовленості, передала останньому кошти в сумі 2000 доларів США (відповідно до курсу НБУ становило 47000 грн.) в якості неправомірної вигоди в сумі 1500 доларів США для заступника прокурора області ОСОБА_4 та 500 доларів США для судді ОСОБА_5 .

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 26.04.2002 року «Про судову практику у справах про хабарництво», дії особи, яка, одержуючи гроші начебто для передачі іншій службовій особі як хабар, мала намір не передавати їх, а привласнити, належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 190 КК України, а за наявності до того підстав - і за відповідними частинами статей 27, 15 та 369 КК України, як підбурювання до замаху на давання хабара.

Згідно правового висновку Верховного Суду України від 26 березня 2015 року у справі №5-3кс15, якщо завдяки обману винуватий викликає бажання в особи вчинити кримінально-протиправне діяння, вчинення якого вона вважає для себе у даній ситуації вигідним, то його діяння необхідно розглядати в аспекті положень інституту співучасті. Обдурюючи іншу особу, винуватий схиляє її до вчинення кримінально-правового діяння і в такий спосіб виконує роль підбурювача до злочину. Те, що сам винуватий достеменно знає (не може знати), що злочин не буде закінчений, оскільки обманюючи особу, він завчасно робить неможливим доведення злочину до кінця, значення не має.

Проте, матеріали кримінального провадження не містять належних та допустимих доказів на підтвердження підстав вчинення ОСОБА_2 підбурювання ОСОБА_1 до замаху на давання неправомірної вигоди.

Показання потерпілої ОСОБА_7 про те, що їй було відомо, що обвинувачений має намір привласнити ці кошти, спростовують доводи обвинувачення про те, що ОСОБА_2 викликав бажання у потерпілої вчинити кримінально-протиправне діяння, вчинення якого вона вважає для себе у даній ситуації вигідним.

Досліджені в судовому засіданні докази не вказують на вчинення ОСОБА_2 будь-яких дій, що підпадали б під ознаки підбурювання, зокрема: умовляння, підкуп, погрози, примус або іншим чином схилення потерпілого до надання неправомірної вигоди.

Інших належних та допустимих доказів, які б доводили поза розумним сумнівом вину ОСОБА_2 в інкримінованому йому злочині за ч.4 ст.27 ч.2 ст.15 ч.3 ст.369 КК України стороною обвинувачення на надано, тому всі сумніви щодо доведеності винуватості обвинуваченого слід тлумачити на його користь.

Згідно до положень ч.1 ст.92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, покладається на слідчого та прокурора.

Відповідно до роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду справ при винесенні вироків» №5 від 29.06.1990 року, в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені в судовому засіданні, а всі сумніви у справі, в тому числі що стосуються достатності зібраних фактичних даних, якщо вичерпані всі можливості їх доповнення та усунення, повинні тлумачитися і вирішуватися на користь підсудних.

Положення ст.ст.370, 373 КПК України регламентують, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього кодексу. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

При цьому, суд враховує правову позицію щодо визнання винуватості особи «поза розумним сумнівом» та визначення «стандартів доказування», висловлену Верховним Судом у постанові від 04.07.2018 по справі №688/788/15-к, в якій зазначається, що при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК, що передбачають: «Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на користь такої особи».

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У силу вимог ч.1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1та 2 частини першої статті 284 цього Кодексу.

Отже, суд, провівши розгляд даного кримінального провадження у відповідності до положень ч. 1 ст. 337 КПК України, згідно з якими, судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, безпосередньо дослідивши, надані стороною обвинувачення докази, давши їм належну оцінку, відповідно до вимог ст. 94 КПК України, дійшов висновку про необхідність виправдання ОСОБА_2 у частині пред`явленого обвинувачення за ч.4 ст.27 ч.2 ст.15 ч.3 ст.369 КК України на підставі п.1 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки стороною обвинувачення не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_2 .

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_2 виду та міри покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.190 КК України, суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення те, що дане правопорушення є проступком, а також відомості про особу обвинуваченого, зокрема те, що він раніше не судимий, по місцю проживання характеризується позитивно.

Обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_2 , судом не встановлені.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання за вчинене кримінальне правопорушення, суд враховує наступне.

Відповідно до вимог статей 50, 65 Кримінального кодексу України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки вищезазначених обставин, що впливають на покарання, а її реалізація становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого.

На підставі викладеного, враховуючи ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, та особу винного, керуючись принципом справедливості та індивідуалізації призначення покарання, суд приходить до висновку про необхідністьпризначення покарання обвинуваченому у виді штрафу.

Проте, суд враховує, що на даний час трок притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності закінчився, оскільки обвинувачений не ухилявся від слідства та суду та не вчиняв інших правопорушень.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_2 на підставі ст.12, ст.49, ч.5 ст.74 КК України підлягає звільненню від призначеного покарання у зв`язку з закінченням строку давності, встановленого Законом.

Долю речових доказів по справі суд вирішує у відповідності до вимог ст.100 КПК України.

Керуючись ст.ст.368, 370, 374 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.190 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.

На підставі ч.5 ст.74, ст.49 КК України ОСОБА_2 звільнити від покарання за ч.2 ст.15, ч.1 ст.190 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за ч.4 ст.27 ч.2 ст.15 ч.3 ст.369 КК України визнати невинуватим і по суду виправданим на підставіп.1 ч.1 ст.373 КПК України.

Повернути заставодавцю ОСОБА_21 грошову заставу у розмірі 60900 (шістдесят тисяч дев`ятсот) гривень, внесену ним згідно квитанції № ПН371К від 27 березня 2015 року на рахунок ТУ ДСА в Чернівецькій області № 37315005000089 в ГУ ДКСУ у Чернівецькій області.

Скасувати, накладений ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 31 березня 2015 року, арешт на грошові кошти в сумі 80 доларів США та 821 гривню і повернути їх ОСОБА_2 .

Речові докази по справі: 15 імітаційних купюр номіналом по 100 доларів США із написом «сувенір», які знаходяться в камері зберігання речових доказів Чернівецької обласної прокуратури - знищити.

Речові докази: п`ять оригінальних купюр номіналом по 100 доларів США із зазначеними серіями та номерами, які знаходяться в камері зберігання речових доказів Чернівецької обласної прокуратури – повернути ОСОБА_1 .

На вирок суду може бути подана апеляція до Чернівецького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Чернівці протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя: Одовічен Я.В.