Рішення № 102613139, 10.01.2022, Канівський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 697/2469/21

Провадження № 2/697/103/2022

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2022 року м. Канів

Канівський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді - Скирди Б.К.,

за участю: секретаря судового засідання - Васянович Ю.В.,

представників відповідача - Салтикової Л.В. , адвоката Кулика В.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Каневі Черкаської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Канівської дитячої школи мистецтв про визнання незаконним відсторонення від роботи, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 (далі також - ОСОБА_2 , позивач) в інтересах якої діє адвокат Гончарук Андрій Володимирович (далі також - адвокат Гончарук А.В.) звернулася до суду з позовом до відповідача Канівської дитячої школи мистецтв (далі також - відповідач) про визнання незаконним відсторонення від роботи.

В обґрунтування позовних вимог зазначила про те, що працює на роботі в Канівській дитячій школі мистецтв викладачем інструментального відділу.

Протягом жовтня-листопада 2021 року позивачем було виявлено грубе порушення його конституційного права на роботу з боку відповідача, яке полягало в тому, що від позивача постійно незаконно вимагали на роботі медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та обмеження прав працівника щодо повноцінної роботи. Позивач неодноразово повідомляв відповідача про протиправність його дій.

Незважаючи на це, 13.11.2021 позивачу відповідачем було вручено письмове повідомлення № 126 від 12.11.2021 про відсторонення позивача від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, яке мотивоване тим, що оскільки у позивача відсутнє відповідне щеплення, то відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я України, відповідач відсторонює позивача від його роботи до часу усунення обставин, що обумовили відсторонення. Позивач з цього приводу неодноразово зверталася до ЧРУП №1 ГУНП в Черкаській області про протиправне перешкоджання відповідачем не допуску на робоче місце, що підтверджується талоном-повідомленням єдиного обліку № 5539, № 5541, № 5754.

Позивач звертає увагу на те, що на в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між позивачем та відповідачем такого зобов`язання з боку позивача немає, так само, як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення позивача з роботи з підстав відсутності вищевказаного щеплення. Позивач вважає дане відсторонення незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

З огляду на вказані обставини, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 23.12.2021 (а.с.42), просить: - визнати незаконним та скасувати відсторонення відповідача № 126 від 12.11.2021 про відсторонення позивача від роботи; - зобов`язати відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за фактичний час незаконного відсторонення позивача від роботи.

16.12.2021 відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву з додатками, в якому просить у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити повністю (а.с.24-35).

В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідачем зазначено, що позивача відсторонено від виконання трудових обов`язків з посади викладача інструментального відділу Канівської дитячої школи мистецтв на підставі ст. 46 Кодексу законів про працю України, а саме: відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: … в інших випадках, передбачених законодавством». Іншими випадками, передбаченими законодавством є: ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»; п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»; наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрований Міністерством юстиції України 07.10.2021 за №1306/36928; згідно протоколу №44 позачергового засідання Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайної ситуації від 09.11.2021 (прийнято на підставі п. 3-4 постанови КМУ від 04.10.2021 №2153) з 00.00 години 12.11.2021 встановлено «червоний» рівень епідемічної безпеки поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 на території Черкаської області.

Згідно даних з ЄДРПОУ, відповідач відноситься до закладів позашкільної освіти, тому він зобов`язаний виконувати спеціальне законодавство, щоб запобігти поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 на території Черкаської області. Крім того, вищезазначені спеціальні нормативні акти ніким не скасовано, діють у часі та просторі та підлягають до виконання.

Відповідач зазначає про те, що позивач безпідставно вважає, що його відсторонили від роботи на підставі ст. 46 Кодексу законів про працю України не у спосіб передбачений законодавством. Крім цього, прохальна частина позовної заяви не містить чітких вимог, способу захисту надуманого порушеного права позивача і способу відновлення надуманого порушеного права.

23.12.2021 в судовому засіданні представником позивача - адвокатом Гончаруком А.В. подано суду та вручено представнику відповідача відповідь на відзив (а.с.43-48), в якому зазначено про те, що наказ МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 не містить положень про обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а лише затверджує «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням». Тобто, фактично обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153 для певних професій, виробництв та організацій не визначена, а затверджено лише «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», лише профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Тобто, фактично з прийняттям відповідного наказу правове регулювання та визначення тих профілактичних щеплень, які є обов`язковими не змінилось, а відтак відсторонення працівника, який і входить до переліку затвердженого наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153 є незаконним, оскільки саме до компетенції МОЗ України входить повноваження визначати Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб.

Крім цього, представник позивача зазначає, що профілактичні щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 не включені до Календаря профілактичних щеплень в Україні затвердженим наказом МОЗ України від 16.09.2011 №595 (у редакції наказу МОЗ України від 11.08.2014 №551) та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку, а відтак посилання та обґрунтування відповідачем необхідності наявності доказів щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з якимись датами, як 05.11.2021 чи 08.11.2021 є незаконним.

28.12.2021 відповідачем до суду подано заперечення на відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити повністю (а.с.58-60) та зазначає, що позивач безпідставно звернувся з позовною заявою до суду про надумане порушення відповідачем його прав, оскільки ст. 46 Кодексу законів про працю України та ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» прямо передбачають обов`язок щеплення, відсторонення від роботи не щепленого позивача і вказана вимога не визнана неконституційною, як й інші нормативні акти, що зобов`язують відповідача в порядку контролю відсторонювати не щеплених працівників від роботи без збереження заробітної плати на час такого відсторонення.

В судове засідання позивач та його представник - адвокат Гончарук А.В. не з`явилися. 10.01.2022 подали до суду заяву в якій просили суд розгляд справи проводити за відсутності сторони позивача, зазначили про підтримання заявлених позовних вимог (а.с.70).

Представники відповідача Салтикова Л.В. та адвокат Кулик В.Б. в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та зазначили, що відповідно до діючого законодавства особа, яка не вакцинована від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, не може здійснювати свою викладацьку діяльність в закладі освіти та повинна бути відсторонена від роботи без збереження заробітної плати до надання нею сертифікату про вакцинацію. Враховуючи зазначене, просила у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити повністю.

Заслухавши думку учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, суд зазначає про таке.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що ОСОБА_2 працює на роботі в Канівській дитячій школі мистецтв викладачем інструментального відділу.

Згідно наказу директора Дитячої школи мистецтв (далі також - ДШМ) від 07.10.2021 №16, відповідно до Наказу МОЗ України від 04.10.2021 №2153, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за №1306/36928 затверджено перелік організацій, представники яких підлягають обов`язковій вакцинації проти COVID-19, наказано: 1. З 07.10.2021 попередити працівників ДШМ про обов`язкову вакцинацію проти COVID-19; 2. Працівники закладів позашкільної освіти, які не щепляться проти COVID-19 протягом цього періоду будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати; 3. Наказ набирає чинності через один місяць з дня його публікації (а.с.30).

11.10.2021 комісією у складі: Білецької О.Л. - завідувача інструментальним відділом, Подзірей Л.М. - заступника директора з навчальної роботи, Мартиненко Л.В. - спеціаліста з охорони праці та Сторчоус О.В. - секретаря навчальної частини, зафіксовано факт ознайомлення працівників: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 з наказом та відмови від підпису, про що складено Акт про відмову підпису наказу №16 від 07.10.2021 «Про вакцинацію працівників ДШМ» від 11.10.2021 (а.с.31).

05.11.2021 ОСОБА_2 подано заяву директору ДШМ Салтиковій Л.В. про відмову від ризикованого медичного втручання, в якій позивач, користуючись правом, яке належить їй як людині і зафіксоване в Конституції України (ст.ст. 3, 28), Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», ст. 43 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 12 Цивільного кодексу України, повідомила про утримання від щеплення від коронавірусної інфекції SARS-CoV-2 (а.с.11).

Згідно наказу директора ДШМ Салтикової Л.В. від 05.11.2021 №19, керуючись ст. 46 КЗпП, частиною 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 № 1645-ІІІ, Наказом МОЗ «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 №2153, пунктом 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 №12356, наказано відсторонити ОСОБА_2 від роботи без збереження заробітної плати з 08.11.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 (а.с.32).

08.11.2021 комісією у складі: Подзірей Л.М. - заступника директора з навчальної роботи, Мартиненко Л.В. - спеціаліста з охорони праці та Сторчоус О.В. - секретаря навчальної частини, зафіксовано факт ознайомлення ОСОБА_2 з наказом та відмови його підпису, про що складено Акт про відмову підпису наказу №19 від 05.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 » від 08.11.2021 (а.с.33).

12.11.2021 на адресу позивача ОСОБА_2 , Канівською дитячою школою мистецтв надіслано повідомлення №126, в якому зазначено про те, що 08.11.2021 на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення проти COVID-19 обов`язкове для працівників школи та на підставі ст. 46 КЗпП, частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 № 1645-ІІІ, Наказу МОЗ «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 №2153 та пункту 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 №12356, позивача відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08.11.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19. Також повідомлено ОСОБА_2 , що вона може надати довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 №595 (а.с.12, 34).

Не погоджуючись з повідомленням відповідача від 12.11.2021 №126 про відсторонення від роботи, вважаючи його незаконним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулася до суду з вищевказаним позовом.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд виходить з наступних мотивів.

Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Стосовно «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (стаття 13 ЦПК України).

Згідно з ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 16 ЦК України, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення йому належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів . Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Статтею 5-1 КЗпП України встановлено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконному звільненні, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 46 КЗпП України визначено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

появи на роботі в нетверезому стані;

у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

в інших випадках, передбачених законодавством.

Отже, правові підстави відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим органом визначені статтею 46 КЗпП України.

Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Таким чином працівник тимчасово позбавляється можливості реального здійснення ним права на працю на підставі виявленого власником чи уповноваженим ним органом факту, через який він має право усунути або зобов`язаний усунути працівника від роботи.

Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018року в справі № 905/2260/17 зазначено, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 зазначено, що «відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.

Тобто, способом захисту прав працівників є, зокрема, можливість оскарження наказів, що стосуються трудових правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовними вимогами про визнання незаконним та скасувати відсторонення відповідача № 126 від 12.11.2021 про відсторонення позивача від роботи та зобов`язання відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за фактичний час незаконного відсторонення позивача від роботи.

Однак, суд звертає увагу на те, що оскаржуваним повідомленням відповідача за № 126 від 12.11.2021 лише повідомлено ОСОБА_2 , що вона є відстороненою від роботи без збереження заробітної плати з 08.11.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19, а також про можливість надати довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 № 595.

Оцінка дій позивача по суті оскаржуваним повідомленням № 126 не надавалася та таке повідомлення не створює для позивача юридичних наслідків.

У даному випадку, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем прийнято наказ від 05.11.2021 №19, яким відсторонено ОСОБА_2 від роботи без збереження заробітної плати з 08.11.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 (а.с.32).

Однак, вказаний наказ відповідача не оскаржується позивачем.

Таким чином, звертаючись до суду з позовними вимогами про визнання незаконним та скасування відсторонення відповідача № 126 від 12.11.2021 про відсторонення позивача від роботи, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав та інтересів, жодним чином не може призвести до їх відновлення та не сприяє ефективному відновленню порушеного права. Оскаржуване ОСОБА_2 повідомлення про відсторонення не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для неї або настання негативних наслідків, не порушує її права, свободи або інтереси.

При цьому, суд зазначає, що правом позивача залишається оскаржувати власне саме наказ відповідача від 05.11.2021 №19 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 ».

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання незаконним та скасування відсторонення відповідача № 126 від 12.11.2021 не підлягає до задоволення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Отже, на підставі досліджених у справі доказів та аналізу норм чинного законодавства, враховуючи вищенаведене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту свого права, тому підстави для визнання незаконним та скасування відсторонення відповідача № 126 від 12.11.2021, яке оформлено повідомленням від 12.11.2021 - відсутні.

З огляду на те, що в цій частині позовних вимог суд дійшов висновку про їх відмову, у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за фактичний час незаконного відсторонення позивача від роботи також слід відмовити, оскільки по своїй суті вони є похідними.

Отже, судом встановлено підстави для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.

За таких обставин, на підставі положень ст. 141 ЦПК України, витрати зі сплати судового збору з відповідача стягненню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 76-83, 89, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Канівської дитячої школи мистецтв про визнання незаконним відсторонення від роботи - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення складено та підписано 14.01.2022.

Головуючий Б . К . Скирда