Ухвала суду № 102613054, 19.01.2022, Кам'янський районний суд Черкаської області

19.01.2022

Справа № 696/1344/14-ц

6/696/1/22

УХВАЛА

іменем України

19 січня 2022 року м. Кам`янка

Кам`янський районний суд Черкаської області

у складі головуючої судді - Ніколенко О.Є.,

за участі секретаря - Старущенко Н.П.,

заявника – ОСОБА_1 ,

представника органу виконання рішення суду – Мелікян Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Кам`янка заяву ОСОБА_1 , стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Лінджі Україна», орган виконання рішення суду: Кам`янський районний відділ державної виконавчої служби у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ)

про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до Кам`янського районного суду Черкаської області із заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Свої вимоги мотивує тим, що ухвалою 18.08.2014 по справі №696/1344/14-ц було задоволено подання ДВС Кам`янського РУЮ Черкаської області по виконавчому провадженню №34665754 та ухвалив тимчасово обмежити заявниці у праві виїзду за межі України без вилучення закордонного паспорта. Постановою від 27.09.2018 Кам`янський районний ВДВС ГТУЮ в Черкаській області закінчив виконавче провадження, припинив арешт майна боржника та скасував заходи примусового виконання рішення. Однак, виносячи вищевказану постанову, державний виконавець не припинив чинність тимчасового обмеження у праві виїзду заявниці за межі України, внаслідок чого вона не має можливості виїхати за межі України, що є порушенням її конституційних прав на вільне пересування.

Ухвалою Кам`янського районного суду Черкаської області від 05.01.2022 заяву прийнято до розгляду.

Заявниця ОСОБА_1 у судовому засіданні просила заяву задовольнити та скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Представник стягувача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду повідомлявся за місцем реєстрації. Заяв чи клопотань на адресу суду не надходило.

Представник органу виконання рішення суду не заперечила проти задоволення заяви та зняття тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України. Зазначив, що виконавче провадження, на підставі якого ОСОБА_1 було обмежено у виїзді за кордон було завершено. Оскільки на час його завершення ОСОБА_1 не сплатила виконавчий збір та витрати за проведення виконавчого провадження, підстави для звернення державного виконавця із заявою про скасування виїзду за кордон були відсутні. На даний час виконавче провадження передано до архіву і знищено, відтак виконавчі витрати наразі не можуть бути стягнуті із заявниці. Під час вирішення вимог заявниці державний виконавець поклалася на розсуд суду.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Порядок здійснення права на виїзд за кордон осіб, які є громадянами України, а також випадки тимчасового обмеження права на виїзд за кордон регулюються Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» № 3857-ХІІ від 21.01.1994 року.

Статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Згідно ст.13 Загальної декларацiї прав людини кожна людина має право вiльно пересуватися i обирати собi мiсце проживання у межах кожної держави. Кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи й свою власну, i повертатися у свою країну.

Статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов`язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.

Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином:

У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78-82).

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).

Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», §124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельдеши Фельдешне Хайлик против Венгрии», §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймі, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 г. за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70).

Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)...».

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Судом встановлено, ухвалою Кам`янського районного суду Черкаської області (справа № 669/1344/14-ц) від 18.08.2014 задоволено подання виконуючого обов`язки начальника державної виконавчої служби Кам`янського районного управління юстиції в Черкаській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення закордонного паспорта ОСОБА_1 .

Постановою від 27.09.2018 ВП №34665754 старшого державного виконавця Кам`янського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Сундуковою В.В. постановлено виконавче провадження з примусового виконання наказу №03/5026/5326/537 виданого 06.06.2012 Господарським судом Черкаської області про стягнення 160835,23 грн. боргу на користь ТОВ «Лінджі Україна» закінчити. Припинити чинність арешту майна боржника та скасувати інші заходи примусового виконання рішення.

Заявниця надала до суду поштові відправлення зі змісту яких вбачається, що юридична особа ТзОВ «Лінджі Україна» відсутня за місцем реєстрації.

З рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 11.12.2021 вбачається, що ОСОБА_2 відмовлено у перетині кордону, у зв`язку з наявністю в базі даних Державної прикордонної служби України відомостей, що зазначену особу на підставі ухвали Кам`янського районного суду Черкаської області від 18.08.2014 тимчасово обмежено у праві виїзду з України».

Згідно ч.ч. 1, 3 ст.441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Відповідно до ч.5 ст.441 ЦПК України, суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

З огляду на те, що на даний час виконавче провадження, у якому заявниці було обмежено у праві виїзду за кордон завершено, кредитор, який значиться у виконавчому листі відсутній за місцем реєстрації, отже виконати зобов`язання заявниця не має можливості.

Ухвала суду від 18.08.2014 по справі № 696/1344/14-ц до теперішнього часу перебуває на виконанні в ДПС України, що позбавляє ОСОБА_1 права на свободу пересування, право вільно залишати територію України, встановлених Конституцією України.

Отже, застосування вказаного обмеження не є необхідним для зобов`язання виконання наказу №03/5026/5326/537 виданого 06.06.2012 Господарським судом Черкаської області про стягнення 160835,23 грн. боргу на користь ТОВ «Лінджі Україна», відтак суд приходить до висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 та скасування тимчасового обмеження її у праві виїзду за межі України.

На підставі викладеного і керуючись ст. 441 ЦПК України,суд,

постановив:

Заяву ОСОБА_1 , стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Лінджі Україна», орган виконання рішення суду: Кам`янський районний відділ державної виконавчої служби у Черкаському районні Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про скасування обмеження у праві виїзду за межі України - задовольнити.

Скасувати тимчасове обмеження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , у праві виїзду за межі України, застосоване ухвалою Кам`янського районного суду Черкаської області від 18 серпня 2014 року у справі № 696/1344/14-ц.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя О.Є. Ніколенко