Ухвала суду № 102611886, 17.01.2022, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/12967/16-к

Провадження №: 1-кп/755/486/22

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" січня 2022 р. Колегія суддів Дніпровського районного суду м. Києва у складі:

головуючого судді Федосєєва С.В.,

суддів Арапіної Н.Є., Курила А.В.

при секретарі судового засідання Неділько Л.Л.

за участю прокурора Герича Р.А.

захисника потерпілого Проценко О.В.

захисників Каленюка А.В., Каленюка Д.А., Мостовенка С.В. обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

перекладача Гребенюк А.В.

розглянувши у судовому засіданні питання доцільності продовження строку дії застосованого запобіжного заходу в межах кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 4 ст. 187, ст. 257, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, ч. 4 ст. 187, ст. 257, ч. 1 ст. 263 КК України, ОСОБА_3 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, ч. 4 ст. 187 КК України,

встановила:

у судовому засіданні колегія суддів, відповідно до ст. 331 КПК України, поставила на обговорення питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 оскільки раніше визначений ухвалою суду строк закінчується 20 січня 2022 року.

При обговоренні питання прокурор просив продовжити строк тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у зав`язку з тим, що обвинувачені зарекомендували себе, як осіб схильних до насильницьких дій, вчинення злочинів проти життя та здоров`я особи. ОСОБА_1 вчиняв заходи до приховування злочину. Крім того, обвинувачений ОСОБА_1 засуджений за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, до 3 років позбавлення волі. Міцних соціальних зв`язків обвинувачені не мають, враховуючи вік і задовільний стан здоров`я, а також те, що ОСОБА_1 не має постійного місця проживання та реєстрації, а ОСОБА_2 за місцем реєстрації не проживав, є підставою вважати, що обвинувачені з метою ухилення від кримінальної відповідальності будуть переховуватися від суду. Продовжується допит свідків, крім того, отримано висновок судово - медичної (комісійної) експертизи, який має значення для прийняття рішення щодо правової кваліфікації дій обвинувачених. Зазначив, що обвинувачений ОСОБА_1 є громадянином Російської Федерації, а обвинувачений ОСОБА_2 є громадянином Вірменії, має посвідку на постійне проживання в Україні, обвинувачені можуть користуватися транспортними засобами, що надає їм можливість безперешкодно пересуватися на території України та виїжджати за кордон, зокрема з метою переховування від правоохоронних органів, суду, у тому числі, в Російській Федерації, Республіці Вірменія відповідно, що унеможливить подальший судовий розгляд справи по суті.

Представник потерпілого Проценко О.В. підтримав думку прокурора.

Захисник Каленюк Д.А. заперечив проти клопотання прокурора, зазначив, що ризики не обґрунтовані. Обвинувачені тривалий час перебувають під вартою, а свідки не з`являються. Повідомив, що обвинувачені визнають, що їх боку були хуліганські дії, однак вони заперечують наявність злочинного угрупування. Зазначив, що обвинувачені мають стійкі соціальні зв`язки. Додав, що згідно висновків лікарів, обвинувачений ОСОБА_1 не може швидко пересуватись щоб уникнути суду чи прокурора. Просив змінити запобіжний захід на будь - який інший не пов`язаний з триманням під вартою та обрати домашній арешт.

Захисник Каленюк А.В. заперечив проти клопотання прокурора, зазначив, що обвинувачений ОСОБА_2 тривалий час утримується під вартою, має постійне місце проживання, мав роботу. Зазначив, що обвинувачений ОСОБА_2 визнає, що бив людину, крім того обвинувачені визнають, що їх боку були хуліганські дії, однак вони заперечують наявність злочинного угрупування та просив обрати відносно обвинуваченого ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту аби він міг себе утримувати.

Захисник Мостовенко С.В. поклався на розсуд суду.

Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав свого захисника.

Обвинувачений ОСОБА_2 підтримав думку захисника, та просив змінити запобіжний захід з тримання під вартою на запобіжний захід у виді домашнього арешту.

Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав думку свого захисника.

Заслухавши учасників кримінального провадження, колегія суддів приходить до наступного:

відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

За приписами статті 177 КПК України підставою як для застосування, так і для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають суду достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною 1 цієї статті.

Згідно положень ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; наявність судимостей у обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше, а також інші обставини зазначені в законі.

При вирішені даного питання, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинуваченого, але й високі стандарти охорони суспільних прав та інтересів, та потребує від суду більшої суворості в оцінці порушених цінностей суспільства.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Так, згідно ст.ст. 7-9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє «прогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Відповідно до п. 79 рішення Європейського суду з прав людини "Харченко проти України" (Заява N 40107/02) Суд нагадує, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів, на які посилався заявнику своїх клопотаннях про звільнення з-під варти. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (див., серед інших джерел, рішення у справі "Лабіта проти Італії" ( 980_009 ) (Labita v. Italy), [GC], N 26772/95, п. 153, ECHR 2000-IV).

Відповідно до положень ст.ст. 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція) нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення. Обмеження, дозволені згідно з цією Конвенцією щодо зазначених прав і свобод, не застосовуються для інших цілей ніж ті, для яких вони встановлені.

Розглядаючи питання доцільності продовження тримання обвинувачених під вартою суд враховує, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії особливо тяжких. Перевіряючи доводи прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав вважати, що з огляду на обставини кримінального провадження та тяжкість інкримінованих обвинуваченим правопорушень, на даний час існують ризики, які були встановлені під час обрання та продовження відносно обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме, можливість переховування від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, вчинити інше кримінального правопорушення, продовжують існувати. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжких злочинів, пов`язаних із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я потерпілих, внаслідок чого один з потерпілий помер, вчинених у складі організованої групи, за які передбачено покарання до п`ятнадцяти років позбавлення волі.

Крім того, при вирішенні даного питання, колегія суддів враховує такі обставини як тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у разі визнання їх винуватими, їх вік та стан здоров`я, міцність соціальних зв`язків в місці їх постійного проживання, у тому числі наявність або відсутність у обвинувачених родини й утриманців, постійного місця роботи, репутацію обвинувачених, їх майновий стан, відсутність або наявність судимостей.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 раніше судимий за вчинення тяжкого злочину, судимість не знята і не погашена у встановленому законом порядку, не має стійких соціальних зв`язків, має місце проживання на території м. Києва, офіційно не працевлаштований, законних джерел доходу не має, обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, ряд з яких відповідно до вимог ст.12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких.

Довслідивши доводи сторони захисту щодо зміни запобіжного заходу через стан здоров`я ОСОБА_1 , вже були предметом розгляду, судом було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_1 отримує медичну допомогу в повному обсязі. Стан здоров`я ОСОБА_5 відповідає перебігу наявного хронічного захворювання. 19.10.2021 року від проведення обстеження за допомогою мобільного діагностичного комплексу відмовився у категоричній формі. За станом здоров`я може приймати участь у судових засіданнях. Крім того, обвинувачений ОСОБА_1 є громадянином Російської Федерації, що підвищує ризики його переховування від правоохоронних органів, суду.

Обвинувачений ОСОБА_2 офіційно не працює, не має стійких соціальних зв`язків, не має законних джерел доходу, обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів. Клопотання захисника про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_2 у вигляді домашнього арешту, зважаючи на значну віддаленість від місця розгляду справи неможливий, оскільки може впливати на строки розгляду та може привести до затягування розгляду справи, з огляду на те, що обвинувачений не має постійного місця проживання у м. Києві.

У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Так, згідно ст.ст. 7-9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє «прогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Переконливих доказів на підтвердження обставин, які б вказували на зменшення або зникнення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які приймались до уваги при обранні та продовженні дії обраного запобіжного заходу суду на даний час відсутні. Надані раніше докази відносно підстав для зміни запобіжного заходу вже оцінювались судом, нових переконливих підстав та доказів суду не надано. У даному кримінальному провадженні зважаючи на сукупність наявних у справі доказів та враховуючи доводи всіх учасників процесу не вбачається достатньо підстав вважати тримання обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_4 під вартою таким, що порушує їх право, передбачене ст. 5 Європейської конвенції з прав людини, оскільки саме такий запобіжний захід є обґрунтованим і достатнім для досягнення мети кримінального провадження.

Таким чином, приймаючи до уваги, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості діянню, яке інкримінується обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , колегія суддів приходить до висновку про відсутність на даний час підстав для зміни обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший, більш м`який запобіжний захід на домашній арешт.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає за необхідне продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , оскільки на даний час не відпали ризики, з якими закон пов`язує можливість застосування або продовження такого виключного запобіжного заходу як тримання під вартою, а в матеріалах кримінального провадження наявні обставини, які виправдовують подальше тримання обвинувачених в умовах ізоляції від суспільства.

Крім того, відповідно до положень ч. 4 ст. 183 КПК України, колегія суддів не визначає розмір застави у кримінальному провадженні з огляду на фактичні обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачуються ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

При цьому колегія суддів, вважає за можливе продовжити раніше обраний запобіжний захід у виді особистого зобов`язання обвинуваченому ОСОБА_3 , беручи до уваги його вік, наявність міцних соціальних зв`язків, постійне місце проживання, роботи, процесуальну поведінку обвинуваченого, та виконання ним покладених на нього обов`язків при застосуванні запобіжного заходу.

Керуючись ст. ст. 177, 199, 331, 376, 395 КПК України, колегія суддів, -

постановила:

Продовжити строк тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у в ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства Юстиції України строком на 60 днів, тобто до 17.03.2022 року включно.

Копію ухвали вручити обвинуваченим, прокурору, направити начальнику ДУ «Київський слідчий ізолятор» Міністерства Юстиції України.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом семи днів з дня її оголошення.

Головуючий суддя

Судді

1

2