Рішення № 102610211, 18.01.2022, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/1022/22

Справа №754/13821/21

РІШЕННЯ

Іменем України

18 січня 2022 року м.Київ

Деснянський районний суд м. Києва

під головуванням судді Бабко В.В.

за участю секретаря судового засідання Івченко В.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Деснянська районна в місті Києва державна адміністрація про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась з позовом до суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позивачка обґрунтовує свої вимоги тим, що квартира АДРЕСА_1 належить їй на праві власності, відповідно до Свідоцтва про право власності на квартиру від 08.09.2020. У квартирі зареєстрований відповідач, але він фактично не проживає в квартирі, однак добровільно заяву про зняття з реєстраційного обліку не подав. Наявність реєстрації в квартирі особи, яка в ній не проживає, тягне для позивачки додаткові витрати з оплати комунальних послуг, з обслуговування прибудинкової території, тощо, а також перешкоджає розпорядженню цим майном. У зв`язку з викладеним позивач просить суд визнати відповідача, таким що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 09.09.2021 провадження у цивільній справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, до суду надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, хоча відповідно до ст. 128 ЦПК України повідомлявся про дату, час і місце розгляду справи, однак підтвердження про вручення в матеріалах справи відсутнє, конверти повернулись з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», тому судом було оголошено виклик відповідача на сайті "Судова влада України".

Відповідачем не подано заяви про розгляд справи за його відсутності та не подано відзиву на позовну заяву.

Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнає та просить задовольнити.

Третя особа - ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, до суду надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги визнає та просить задовольнити.

Третя особа - Деснянська районна в місті Києва державна адміністрація свого представника до суду не направила, надала заяву про розгляд справу у відсутності їх представника.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Згідно п.2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

У зв`язку з чим, суд вважає за необхідне розглянути справу без участі відповідача та третіх осіб, виходячи з вимог ст.128 ЦПК України та рішення Конституційного суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011, згідно яких в разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаної в матеріалах справи (зокрема, позовна заява), вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Стаття 263 ЦПК України, регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, дійшов висновку про задоволення позовних вимог з таких підстав.

Судом встановлені такі факти та їм правовідносини.

Відповідно до Свідоцтва про право власності на квартиру від 08.09.2000, серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , яке видано на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення від 07.09.2000 № 1081-С/КІ.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи, виданою відділом з питань реєстрації місця проживання/ перебування фізичних осіб Деснянської РДА.

Відповідно до рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10.07.2020, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 17.09.2016 по 07.08.2020.

Відповідно до Акту від 06.08.2021, підписаний свідками та начальником ЖЕД-319 про те, що ОСОБА_2 з грудня 2019 по теперішній час в квартирі АДРЕСА_1 не проживає.

Відповідно до статті 47 Конституції України та статті 321 ЦК України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Стаття 391 ЦК України, регламентує, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Усунення перешкод власник може вимагати навіть тоді, коли ці перешкоди не пов`язані з позбавленням його володінням майном.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленостю між ним і власником житла або законом.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника будинку (квартири) на користування цим жилим приміщенням може виникати та існувати лише у осіб, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство або при їх вселенні була інша угода про порядок користування цим приміщенням. У разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік він втрачає право на користування цим будинком.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вищенаведені норми цивільного законодавства України дають підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, № 4, №7 та № 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідач порушує право власності позивача, позбавляє можливості розпорядитись своїм майном на власний розсуд, тобто позивач обмежена у здійсненні свого права власності. Факт реєстрації в квартирі відповідача завдає додаткових матеріальних витрат на оплату комунальних послуг, що завдає позивачам матеріальної шкоди.

Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивача про визнання особи, таким що втратив право користування житловим приміщенням є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

На підставі ст.141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають понесені судові витрати в розмір 908,00грн

Керуючись Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 16, 319, 321, 391 ЦК України, статтями 2, 4, 12, 76-81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Деснянська районна в місті Києва державна адміністрація про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , таким що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 908,00грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , громадянин Арабської Республіки Єгипет.

Треті особи без самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Деснянська районна в місті Києва державна адміністрація, ЄДРПОУ 37415088, місцезнаходження за адресою: м.Київ, проспект Маяковського, 29.

Повний текст рішення складено та підписано 18.01.2022, у відповідності до частини 5 статті 268 ЦПК України.

Суддя В.В. Бабко