Ухвала суду № 102607706, 12.01.2022, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/20796/21

Провадження № 1-кп/643/740/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.01.2022 м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді: Новіченко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Бабельник І.В.,

прокурора: Шкоркіної І.О.,

потерпілого: ОСОБА_1 ,

обвинуваченого: ОСОБА_2 ,

захисника: Бегенчева М.Х.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12021221170002403 від 07.10.2021, за обвинуваченням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України,-

ВСТАНОВИВ:

І. Історія провадження.

25.11.2021 року у провадження Московського районного суду м. Харкова надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, зареєстрованому у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12021221170002403 від 07.10.2021, за обвинуваченням ОСОБА_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 25.11.2021 призначено підготовче судове засідання на 01.12.2021 року.

01.12.2021 року підготовче судове засідання відкладено на 03.12.2021 року у зв`язку з неявкою захисника обвинуваченого.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 03.12.2021 призначено судовий розгляд кримінального провадження, зареєстрованого у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12021221170002403 від 07.10.2021, за обвинуваченням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України, на 09.12.2021 р., проведення судового розгляду кримінального провадження визначено у відкритому судовому засіданні суддею одноособово, відмовлено у задоволенні клопотання захисника Бегенчева М.Х. про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_2 з тримання під вартою на більш м`який, продовжено обвинуваченому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор (27)» на 60 днів - до 31.01.2022 року включно.

У судовому засіданні 12.01.2022 прокурором подано клопотання про продовження запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_2 у вигляді тримання під вартою, мотивоване тим, що наразі не зменшились та продовжують існувати ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України.

ІІ. Позиції учасників судового процесу щодо клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_2 у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.

Прокурор Шкоркіна І.О. заявлене клопотання підтримала та просила його задовольнити з підстав, викладених у клопотанні.

Захисник заперечував проти задоволення вказаного клопотання про продовження строку тримання під вартою, оскільки прокурором не доведені ризики, на які він посилається. Одночасно захисник просив суд про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_2 з тримання під вартою на особисте зобов`язання.

Обвинувачений підтримав думку свого захисника.

Потерпілий проти задоволення клопотання заперечував.

ІІІ. Мотиви, з яких виходить суд при вирішенні клопотання прокурора про продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та клопотання захисника про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов`язання.

Частина друга статті 29 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Зважаючи на вищевказані положення Основного закону слід визначити такі обов`язкові вимоги до правомірного тримання під вартою: по-перше, тримання під вартою має здійснюватися виключно на підставі належним чином вмотивованого рішення суду; по-друге, підстави та порядок застосування такого запобіжного заходу мають бути визначені в законі та повинні відповідати конституційним гарантіям справедливої судової процедури та принципу верховенства права.

Розглядаючи клопотання прокурора про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд керується приписами ч. ч. 1-3 ст. 331 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), згідно з якими під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув`язнення. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Відповідно до ч. 4 ст. 176 КПК України запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

Положеннями ч. 1 ст. 183 КПК України унормовано, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Частина 2 ст. 177 КПК України визначає, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Отже, виходячи із вищевказаних положень чинного законодавства, звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти обставини, які доводять, що заявлені раніше ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, а застосування більш м`яких запобіжних заходів не гарантує запобігання цим ризикам.

Таким чином, судовий контроль на новій процесуальній стадії при продовженні дії запобіжних заходів, пов`язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, має відбуватися з обґрунтуванням підстав такого продовження.

Вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою, суд керується загальними приписами, якими врегульовано застосування запобіжних заходів, з урахуванням додаткових відомостей щодо продовження існування ризиків, які стали підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать, зокрема, про:

- наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор;

- недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

В обґрунтування поданого клопотання прокурор посилається на те, що на теперішній час продовжують існувати такі заявлені органом досудового розслідування та попередньо підтверджені судом ризики, що визначені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України:

- переховування обвинуваченого від суду;

- незаконного впливу обвинуваченого на потерпілого, свідків;

- вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення.

Суд зазначає, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.

Тобто ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.

Водночас КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому. При чому ризик кримінального провадження як критерій застосування запобіжного заходу має прогностичний характер, спрямований на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому.

Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченого ОСОБА_2 .

Суд враховує правову позицію ЄСПЛ у рішенні у справі «Тодоров проти України», відповідно до якої «для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому лише тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку.

При цьому, застосування до обвинуваченого будь-якого запобіжного заходу першочергово передбачає наявність обґрунтованої підозри.

Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (частина 5 статті 9 КПК). Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, пункт 32 рішення у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» від 30.08.1990 (заяви № 12244/86, 12245/86; 12383/86) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04)).

Стосовно зазначеного стороною обвинувачення ризику переховування обвинуваченого від суду, суд зазначає наступне.

Однією з обставин, яка має враховуватись судом при оцінці ризику переховування, є суворість покарання, яке загрожує особі у випадку визнання її винною. Як неодноразово зазначав Європейський суд у своїх рішеннях, ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна, і необхідність в утриманні під вартою відсутня. («Панченко проти Росії» (Panchenko v. Russia), § 106, «Летельє проти Франції», п. 43). Таким чином, сама по собі тяжкість покарання, що може бути застосоване до особи за умови визнання її винуватості, не є самостійною і достатньою підставою для встановлення ризику втечі. Така обставина має значення лише у сукупності з іншими релевантними факторами.

Вагомими факторами при оцінці ризику переховування є дані про особистість обвинуваченого, адже саме за їх сукупного аналізі можна скласти уявлення про те, наскільки вагомою є вірогідність недобросовісної поведінки особи. З цього приводу Європейський суд зазначав, що ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v. Moldova («Бекчиєв проти Молдови») § 58).

Усвідомлення імовірності визнання вини особи за висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчить про наявність ризику переховування від суду та можуть бути підставами для тримання особи під вартою.

Суд враховує, що ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від 7 до 15 років, зареєстрованого місця проживання не має.

За таких обставин, приймаючи до уваги тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_2 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який з середньою освітою, розлучений, в силу ст. 89 КК України раніше не судимий, в м. Харкові та Харківській області не має місця реєстрації, суд вважає доведеним стороною обвинувачення ризик можливого переховування обвинуваченого від суду.

Стосовно зазначеного стороною обвинувачення ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків, потерпілого, суд зазначає наступне.

Після відкриття матеріалів кримінального провадження стороні захисту обвинувачений дізнався про обсяг зібраних доказів, у тому числі свідків, показання яких підтверджують його вину у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

Оцінюючи можливість впливу на свідків, суд виходить із передбаченої КПК України процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 Кримінального процесуального кодексу України).

За таких обставин ризик впливу на свідків та потерпілого існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від свідків та дослідження їх судом.

Разом із цим, вже ознайомившись з матеріалами кримінального провадження в порядку статті 290 КПК України, зокрема, з протоколами допитів встановлених досудовим розслідуванням свідків, обвинувачений знає як їх персональні данні, так і зміст наданих ними свідчень на стадії досудового розслідування.

Вказане дає підстави обґрунтовано припускати вірогідність незаконного впливу зі сторони обвинуваченого на свідків з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними показань.

Стосовно зазначеного стороною обвинувачення ризику вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, суд зазначає наступне.

Суд погоджується з доводами прокурора та вважає доведеним вказаний ризик, оскільки обвинувачений офіційно не працевлаштований, законних джерел доходу не має, міцними соціальними зв`язками не володіє, що негативно впливає на його репутацію.

За таких обставин, враховуючи дані про особу обвинуваченого ОСОБА_2 , тяжкість покарання, що йому загрожує в разі визнання його винним, інші обставини кримінального провадження, та приймаючи до уваги те, що наразі судовий розгляд не завершено, суд дійшов висновку, що на даній стадії кримінального провадження ризики здійснення обвинуваченим дій, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були підставою для обрання відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та на які посилався прокурор в клопотанні про продовження застосування запобіжного заходу, не зменшились настільки, що вже не могли б виправдовувати подальше тримання обвинуваченого під вартою, та жодний з інших, більш м`яких запобіжних заходів, не здатний їм запобігти.

За таких обставин, суд дійшов висновку про продовження ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і не вбачає підстав для зміни запобіжного заходу на особисте зобов`язання, оскільки такий запобіжний захід не може запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, внаслідок чого відповідне клопотання сторони захисту суд залишає без задоволення.

Керуючись ст. ст. 331, 372 Кримінального процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання захисника Бегенчева М.Х. про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_2 з тримання під вартою на особисте зобов`язання.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів - до 12.03.2022 року включно.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.

Повний текст ухвали буде проголошено 14.01.2022 року о 15:15 год.

Суддя Н.В. Новіченко