Ухвала суду № 102607690, 11.01.2022, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 642/2766/21

Провадження № 1-кп/643/627/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.01.2022 м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Семенової Я.Ю.,

за участю секретаря судового засідання – Степанюк Д.Р.,

за участю:

прокурора - Григор`єва С.В.,

обвинуваченого - ОСОБА_1 ,

захисника – адвоката Семенова С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження №12021220510000178 від 15.02.2021 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 307 КК України,

в с т а н о в и в :

Відповідно до ухвали колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду від 08 червня 2021 року, кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 307 КК України, передано з Ленінського районного суду м. Харкова на розгляд Московського районного суду м. Харкова.

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12021220510000178 від 15.02.2021 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 307 КК України, надійшов до Московського районного суду м. Харкова 07 липня 2021 року.

Протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями Московського районного суду м. Харкова від 07.07.2021 визначено головуючого суддю – Семенову Я.Ю.

У судовому засіданні 11 січня 2022 року прокурором було заявлено клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 строком на 60 днів, яке в подальшому було доповнено в порядку ч. 2 ст. 185 КПК України.

У поданому клопотанні прокурор посилався на наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, зазначив, що обвинувачений може переховуватися від суду, що підтверджується тим, що ОСОБА_1 , не маючи сталих соціальних зв`язків, обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинів, у зв`язку з чим без застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, останній може покинути територію Харківської області та переховуватися від органів досудового розслідування та суду, таким чином намагаючись уникнути кримінальної відповідальності, враховуючи, що суворість покарання за кримінальне правопорушення, наслідки та ризик втечі для обвинуваченого у цьому випадку можуть бути визнаними як менш небезпечними, ніж покарання і процедура виконання покарання. Крім того, посилався що має місце ризик, визначений вимогами п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме – незаконно впливати на свідка, експерта у даному кримінальному провадженні, що знаходить своє підтвердження тим, що ОСОБА_1 , розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризик втечі для нього, може самостійно або заручившись підтримкою інших осіб, своїх колишніх співслужбовців, здійснити вплив на свідків, понятих, експертів, як благаючи або умовляючи їх, так і маючи можливість отримання вогнепальної зброї за допомогою якої може погрожувати свідкам, понятим, експертам, щоб вони відмовилися від своїх показань, яких вони надали на досудовому розслідуванні та в подальшому будуть надавати при судовому розгляді з метою уникнути покарання за вчинений злочин. Поряд з цим, посилався на наявність ризику, визначеного положеннями п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме – вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, що підтверджується тим, що, враховуючи характер скоєного злочину, дані про особу ОСОБА_1 , який не має постійного місця роботи, як наслідок - постійного джерела доходу, може вчинити злочини проти власності, життя і здоров`я тощо. Перебуваючи на волі, на думку прокурора, з метою ухилитися від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, може умисно вчинити самокалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманним шляхом, аби не перебувати в умовах ізоляції до завершення судового слідства.

Посилався, що підстав для застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 більш м`яких запобіжних заходів, як то особисте зобов`язання, застава чи особиста порука прокурор не вбачав, виходячи з обставин, викладених вище. Виходячи з наведеного, прокурор вважав, що з метою забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_1 покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення, є доцільним продовжити йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

У доповненні до клопотання про продовження строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 прокурор зазначив, що 10.01.2022 за вх. №28-22 до Харківської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері на виконання запиту прокурора від 06.10.2022 за №53-28 надійшли матеріали, згідно з якими встанолено, що старший солдат ОСОБА_1 самовільно залишив військову частину А0501 04 вересня 2020 року та на підставі Повідомлення начальника Харківського зонального відділу військової служби правопорядку від 20 жовтня 2020 року №3147 йому призупинено військову службу, дію контракту про проходження громадянами Україхни військової служби у Збройних Силах України наказом командира військової частини А0501 (по особовому складу) від 02.11.2020 №210-РС. Наказом командира військової частини А0501 (по стройовій частині) від 02.11.2020 №229 йому призупинено строк військової служби, вислугу років у військовому званні та вислугу років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, виплату грошового та здійснення продовольчого, речового забезпечення, виключено зі всіх видів забезпечення з 04 вересня 2020 року. З 02 листопада 2020 року він виключений зі списків особового складу військової частини А0501. Облікові документи направлені до Харківського ОРТЦК та СП м. Харкова. Тому просив продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 строком на 60 днів в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», який розташований за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд. 99.

В обґрунтування необхідності продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 строком на 60 днів саме в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» посилався на вимоги ст. 4 Закону України «Про попереднє ув`язнення», згідно з якими: «Установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання».

Обвинувачений ОСОБА_1 у судовому засіданні заперечував проти продовження строку застосування стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в обґрунтування висловленої позиції зазначив, що переховуватися від суду, чинити вплив на свідків та експертів не буде, буде займатися вихованням дитини, яка нещодавно народилася в них з жінкою, з якою він перебуває у фактичних шлюбних відносинах, буде проживати в будинку своїх батьків. Вважав за можливе замінити стосовно нього запобіжний захід на нічний домашній арешт, щоб він мав змогу працювати та утримувати свою родину. Щодо зміни установи його тримання з гауптвахти відділення Військової служби правопорядку Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку на Державну установу «Харківський слідчий ізолятор» категорично заперечував.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_1 – адвокат Семенов С.В. у судовому засіданні заперечував проти продовження строку застосування стосовно його підзахисного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, вважав, що ризики, на які посилався прокурор в обґрунтування доводів клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_1 , прокурором не доведені, посилався, що в його підзахисного є батьки, жінка, з якою ОСОБА_1 перебуває у фактичних шлюбних відносинах, народилась дитина, ОСОБА_1 своєю процесуальною поведінкою довів, що не має схильності до вчинення нових кримінальних правопорушень. З приводу зміни установи тримання ОСОБА_1 , як особи, щодо якої обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з гауптвахти відділення Військової служби правопорядку Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку на Державну установу «Харківський слідчий ізолятор» категорично заперечував, в обґрунтування обраної позиції зазначив, що чинним кримінальним процесуальним законодавством не передбачено зміну державної установи, в якій тримається під вартою обвинувачений, та яку визначив слідчий суддя при обранні запобіжного заходу. Посилався, що зміна такої установи безпосередньо вплине на обсяг прав і свобод обвинуваченого ОСОБА_1 , який, відповідно до обвинувального акту та матеріалів кримінального провадження є військовослужбовцем, тому повинен утримуватися саме в умовах військової установи, тобто гауптвахти, де режим та умови утримання суттєво відрізняються від інших державних установ позбавлення волі. Також посилався, що у доповненні прокурора до клопотання з посиланням на листування з командуванням військової частини А0501 зазначено, що дію контракту ОСОБА_1 про проходження військової служби припинено.

Суд, вислухавши думку сторін кримінального провадження, доходить висновку про необхідність задоволення клопотання прокурора в частині продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 з таких підстав.

Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2021 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах гауптвахти відділення Військової служби правопорядку Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку, в подальшому запобіжний захід був продовжений, востаннє – ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 15.11.2021.

Відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 закінчується 13 січня 2022 року.

За змістом ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватись від слідства та суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків та інших учасників судового процесу та інше.

Правилами ст. 178 КПК України передбачені обставини, які враховуються при обранні запобіжного заходу, зокрема, тяжкість покарання, яке загрожує відповідній особі, вік та стан здоров`я обвинуваченого, міцність соціальних зв`язків, у тому числі наявність родини та утриманців, наявність постійного місця роботи, наявність судимостей, дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувались раніше та інші обставини.

Під час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 слідчий суддя встановив, у тому числі, наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, на які посилається прокурор в обґрунтування клопотання про продовження строку тримання під вартою, а саме: спроба переховуватися підозрюваного від суду, вчинення іншого кримінального правопорушення.

Під час продовження строку тримання під вартою ОСОБА_1 суд установив наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, на які посилається прокурор в обґрунтування клопотання про продовження строку тримання під вартою, а саме: спроба переховуватися обвинуваченого від суду, вчинення іншого кримінального правопорушення.

Фактичні обставини та характер інкримінованих ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, свідчать про його суспільну небезпеку. Санкція ч. 2 ст. 307 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна, санкція ч. 3 ст. 307 КК України – позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років, ч. 3 ст. 307 КК України - у виді позбавлення волі на строк від дев`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Вирішуючи питання про продовження строків тримання під вартою, суд оцінює в сукупності всі обставини, у тому числі тяжкість злочинів, які, відповідно до положень ст. 12 КК України, відносяться до тяжкого та особливо тяжкого злочинів, суспільну небезпечність злочинів, які інкримінуються обвинуваченому, а також особистість обвинуваченого, наявність постійного місця проживання та міцність соціальних зв`язків, моральні переконання, майновий стан та зв`язки з державою.

Ураховуючи тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_1 в разі визнання його винуватим у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні яких він обвинувачується - у виді позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна, беручи до уваги те, що дії ОСОБА_1 , за вчинення яких він обвинувачується, носять характер тяжкого злочину, вчиненого у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, він не має офіційного місця роботи, як наслідок, офіційного постійного та стабільного джерела доходу, суд, доходить висновку, що застосування більш м`яких запобіжних заходів стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 є неможливим. Поряд з цим, у суду відсутні підстави вважати, що наявність міцних соціальних зв`язків, на які посилається обвинувачений та його захисник, суттєво зменшують ризики у даному кримінальному провадженні.

Зважаючи на тяжкість злочинів, які інкримінуються обвинуваченому ОСОБА_2 , та покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, дані про особу обвинуваченого, які викладені в ухвалі про застосування запобіжного заходу, суд вважає, що ризики, передбачені п. п. 1, 5 ст. 177 КПК України, доведені прокурором та продовжують існувати.

При цьому, суд враховує, що характер та фактичні обставини інкримінованих ОСОБА_1 злочинів свідчать про підвищену суспільну небезпеку. Тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для застосування суворих запобіжних заходів, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не обравши до особи запобіжні заходи, а саме тримання під вартою. Суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

У рішенні по справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 Європейський суд з прав людини вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою.

У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів». Так, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченим, у разі визнання їх винуватими, беручи до уваги вірогідність переховування від суду, незаконного впливу на потерпілих, свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення, суд доходить висновку, що наявні обґрунтовані підстави для продовження застосування до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та відсутність підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Стороною захисту не надано доказів на підтвердження наявності в обвинуваченого офіційного працевлаштування і, як наслідок, постійного та стабільного джерела доходу, які могли бути враховані судом під час вирішення питання щодо продовження строку тримання під вартою. Водночас, у суду відсутні підстави вважати, що наявність міцних соціальних зв`язків, на які посилається захисник, суттєво зменшують ризики у даному кримінальному провадженні.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Зазначені обставини у сукупності свідчать про продовження існування ризиків, передбачених п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КК України, які стали підставою для обрання запобіжного заходу, виправдовують тримання особи під вартою, а також про неможливість запобігання встановленим ризикам шляхом застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, тому суд вважає за доцільне продовжити строк тримання обвинуваченого під вартою строком на шістдесят днів.

Що стосується клопотання прокурора в частині щодо продовження строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 не в умовах гауптвахти відділення Військової служби правопорядку Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку, а в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», суд доходить висновку, що клопотання прокурора в цій частині задоволенню не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як убачається з доповнення прокурора до клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 , в обґрунтування необхідності продовження такого строку саме в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор», а не гауптвахти відділення Військової служби правопорядку Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку, прокурор посилається на положення ст. 4 Закону України «Про попереднє ув`язнення», водночас вказана норма закону містить виключно перелік установ для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт.

У ході розгляду клопотання прокурор в подальшому зазначив, що відповідно до п. 2 Порядку тримання засуджених, узятих під варту, заарештованих та затриманих військовослужбовців, затвердженим наказом Міністерства оборони України 03 листопада 2020 року №394, визначено, що гауптвахта – це спеціальне приміщення, обладнане в будівлі органу управління Служби правопорядку (підрозділу Служби правопорядку в гарнізоні) для виконання покарання щодо військовослужбовців, засуджених до арешту, військовослужбовців, на яких накладено адміністративне стягнення у виді арешту з утриманням на гауптвахті, тримання узятих під варту та затриманих військовослужбовців, або приміщення (намет), яке може тимчасово обладнуватися на полігонах, у навчальних центрах та районах виконання Збройними Силами України завдань за призначенням. Тому вважав, що, оскільки призупинено військову службу ОСОБА_1 , останній, на думку прокурора, надалі не може утримуватися на гауптвахті, а повинен бути переведений до ДУ «Харківський слідчий ізолятор», водночас, на норму закону, якою в імперативному порядку визначено необхідність у такому випадку зміни установи тримання узятої під варту особи, не послався, а відтак така позиція прокурора ґрунтується на його припущеннях, коли доказування на припущеннях ґрунтуватися не може.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177, 197, 199 КПК України, суд, -

у х в а л и в :

Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 307 КК України, - задовольнити частково.

Строк тримання під вартою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 307 КК України, - продовжити на шістдесят днів - до 11 березня 2022 року включно в умовах гауптвахти відділення Військової служби правопорядку Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку, яка розташована за адресою: Харківська область, м. Чугуїв, вул. Гвардійська, 1.

Встановити строк дії ухвали суду до 11 березня 2022 року включно.

В іншій частині клопотання прокурора відмовити.

У судовому засіданні оголосити перерву до 07 лютого 2022 року до 11-00 години.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору.

Ухвала суду протягом п`яти днів з дня її проголошення може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду, а обвинуваченим - у той же строк, з моменту вручення йому копії ухвали суду.

Повний текст судового рішення у формі ухвали складено 14 січня 2022 року.

Суддя: Я.Ю. Семенова