Рішення № 102607154, 19.01.2022, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

"19" січня 2022 р.

справа № 642/6227/21

провадження № 2/642/2201/21 РІШЕННЯ

МЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2022 року Ленінський районний суд м. Харкова (діє на підставі п.3 розділу ХІІ прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 30.09.2016р.) в складі:

головуючої судді - Ольховського Є.Б.

при секретарі Алімурадовій Т.Я.

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Інституту проблем кріобіології і кріомедицини Національної академії наук України, 3-я особа: ОСОБА_2 про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу - ВСТАНОВИВ:

16 вересня 2021 року позивач звернулась до Ленінського районного суду міста Харкова з позовною заявою, в якій просила поновити її на роботі заступника головного бухгалтера в Інституті проблем кріобіології і кріомедицини Національної академії наук України, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 серпня 2021 року до дня поновлення на роботі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 22.03.2013р. працювала заступником головного бухгалтера в Інституті проблем кріобіології і кріомедицини Національної академії наук України. Згідно наказу №81-к від 06.08.2021р. була звільнена з займаної посади з 16.08.2021р. на підставі ст.38 КЗпП України згідно поданої нею заяви від 20.07.2021р. В заяві про звільнення від 20.07.2021р. позивач просила звільнити її з займаної посади за власним бажанням з наданням частини невикористаної відпустки після закінчення лікарняного листка. Згідно лікарняних листків АДЯ №826096 та АДЯ №826451 перебувала позивач перебувала на лікарняному з 29.06.2021р. по 28.07.2021р. та з 29.07.2021р. по 06.08.2021р. відповідно. Також позивачу була надана відпустка з 12.07.2021р. по 16.07.2021р. та з 19.07.2021р. по 23.07.2021р. Вважає, що керівництво Інституту проблем кріобіології і кріомедицини Національної академії наук України неправильно витлумачило зміст її заяви та грубо порушило положення КЗпП України і Закону України «Про відпустки», а саме надало частину відпустки в кількості 10 календарних днів, яка припала на хворобу з 12.07.2021р. по 16.07.2021р. та з 19.07.2021р. по 23.07.2021р. та звільнило з займаної посади з виплатою компенсації за 51 календарний день.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 21.09.2021 року провадження у зазначеній справі відкрито, та справа призначена до судового розгляду в порядку загального позовного провадження.

Відповідачем було подано до суду відзив на позов, в якому він повністю заперечував у задоволенні позовних вимог позивачу. Вважає доводи ОСОБА_1 необґрунтованими. Спростовуючи пред`явлений позов відповідач пояснив, що дійсно з 22.03.2013р. позивач працювала на вказаній посаді. Наказом №140 від 03.06.2021р. позивачу надано щорічну відпустку тривалістю 5 календарних днів з 12.07.2021р. по 16.07.2021р., наказом №141 від 03.06.2021р. позивачу надано щорічну відпустку тривалістю 5 календарних днів з 19.07.2021р. по 23.07.2021р. З 29.06.2021р. по 28.07.2021р. та з 29.07.2021р. по 06.08.2021р. позивач перебувала на лікарняному. 14.07.2021р. позивачем було подано заяву про звільнення з займаної посади за згодою сторін з 14.07.2021р. з виплатою компенсації за невикористану відпустку. 15.07.2021р. відповідач відмовив позивачу у розірванні трудових відносин за п.1 ст.36 КЗпП України. 20.07.2021р. позивачем подано заяву про звільнення за власним бажанням за ст.38 КЗпП України в якій вона просила в зв`язку із хворобою звільнити її з займаної посади за власним бажанням ст.38 КЗпП України останнім днем відпустки й надати частину невикористаної відпустки із дня, що послідує за лікарняним листком. 06.08.2021р. позивачем було подано заяву про надання лікарняного листа АДЯ №826451, сдачу флеш-накопичувача з електронним цифровим підписом. 06.08.2021р. відповідачем було видано наказ №81-к про перенесення щорічної відпустки позивача тривалістю 10 календарних днів у зв`язку із співпадінням з періодом тимчасової непрацездатності та про звільнення з виплатою компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, про що повідомлено позивача листом від 12.08.2021р. та одночасно запрошено для отримання трудової книжки. Оскільки з 13 по 16 серпня 2021 року позивач не надала заперечень щодо дати звільнення та обрахунку невикористаних днів відпустки, за які повинна бути виплачена компенсація, відповідач вважає, що діяв у спосіб передбачений законом. На думку відповідача, надання позивачу усієї невикористаної відпустки на додаткові 51 календарний день було б грубим порушенням її трудових та конституційних прав на звільнення з роботи. У відповіді на відзив позивач вказує, що при звільненні відповідач не вказала кількість днів компенсації за щорічну відпустку та кількість днів компенсації за додаткову відпустку, на яку вона має право згідно колективного договору, вважає що компенсація за дні додаткової відпустки їй нарахована не була. Також позивач підтверджує, що дійсно просила надати лише частину невикористаної відпустки, яка, однак на її думку, могла становити 40-50 днів. Вважає, що в зв`язку з наданням їй відпустки з 25.08.2021р. по 09.09.2021р. відповідач не мав права її звільняти. Позивачем також подано клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даним позовом.

Відповідачем було подано до суду заперечення. Вважає, що позивачем було пропущено строк звернення до суду встановлений ст.233 КЗпП України, а доводи позивача про неправильність підрахунку кількості належних їй днів щорічної основної та додаткової відпустки не відповідають дійсності. Посилається на ст.12 Закону України «Про відпустки», де невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка. Тому, на його думку, він не зобов`язаний надавати позивачу невикористану відпустку за 2019 рік і більш ранні періоди, а повинен виплатити компенсацію. Посилається, що КЗпП України та Закон України «Про відпутски» не зобов`язує роботодавця надавати працівнику відпустки, час надання яких не настав на момент звільнення. Наказом №86-К від 16.08.2021р. накази №83 та №84 від 03.06.2021р. про надання відпусток позивачу з 25.08.2021р. по 10.09.2021р. та з 13.09.2021р. по 17.09.2021р. визнано недійсними (ниченними) у зв`язку зі звільненням та виплатою їй компенсації за невикористану основну та додаткову щорічні відпустки.

Третя особа по справі правом на надання пояснень не скористався.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 09.12.2021р. підготовче провадження у зазначеній справі закрито, та справа призначена до судового розгляду по суті.

Суд, заслухавши пояснення сторін, провівши у сукупності дослідження матеріалів справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Приписами ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом

Відповідно до ст. 3 КЗпП України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються Законодавством про працю. Судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

КЗпП України містить положення про підстави припинення та розірвання трудового договору з ініціативи працівника та власника.

Так згідно п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

Згідно ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Судом встановлено та не оспорюється сторонами, що 22.03.2013р. ОСОБА_1 була прийнята на роботу до Інститут проблем кріобіології і кріомедицини Національної академії наук України виконуючим обов`язки заступника головного бухгалтера, з 21.06.2013р. переведена на посаду заступника головного бухгалтера.

14.07.2021р. позивачем було подано заяву про звільнення з займаної посади за згодою сторін з 14.07.2021р. з виплатою компенсації за невикористану відпустку.

Листом №206/302 від 15.07.2021р. Інститут проблем кріобіології і кріомедицини Національної академії наук України надана відмова у розірванні трудових відносин з працівницею за п.1 ст.36 КЗпП України. Відмова мотивована неможливістю здійснювати нормальну господарську діяльність через звільнення в один день головного бухгалтера та її заступника ОСОБА_1 з правом другого фінансового підпису у платіжних документах, неможливістю виконання обов`язку із остаточного розрахунку із працівником протягом 45 хв. із моменту подання заяви про звільнення до кінця робочого і банківського дня, необхідності забезпечення безперервності бухгалтерського обліку та подання звітності.

Відповідно до акту від 15.07.2021р. комісією у складі посадових осіб відповідача був здійснений виїзд на домашню адресу позивача з метою її ознайомлення з текстом листа. Двері будинку зачинені, листа адресату не було вручено.

Згідно ст.74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

За приписами ст.ст. 75, 76 КЗпП України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Щорічні додаткові відпустки надаються працівникам 1) за роботу із шкідливими і важкими умовами праці; 2) за особливий характер праці; 3) в інших випадках, передбачених законодавством. Тривалість щорічних додаткових відпусток, умови та порядок їх надання встановлюються нормативно-правовими актами України

Судом встановлено, що наказом №140 від 03.06.2021р. позивачу надано щорічну відпустку тривалістю 5 календарних днів з 12.07.2021р. по 16.07.2021р., наказом №141 від 03.06.2021р. позивачу надано щорічну відпустку тривалістю 5 календарних днів з 19.07.2021р. по 23.07.2021р. Наказами №83 та №84 від 03.06.2021р. позивачу надані відпустки з 25.08.2021р. по 10.09.2021р. та з 13.09.2021р. по 17.09.2021р. відповідно.

Згідно ст.80 КЗпП України та ст.11 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.

З 29.06.2021р. по 28.07.2021р. та з 29.07.2021р. по 06.08.2021р. позивач перебувала на лікарняному, що підтверджується лікарняними листками АДЯ №826096 та АДЯ №826451.

20.07.2021р. позивачем подано заяву про звільнення за власним бажанням за ст.38 КЗпП України, в якій вона просить в зв`язку із хворобою звільнити її з займаної посади за власним бажанням ст.38 КЗпП України останнім днем відпустки й надати частину невикористаної відпустки із дня, що послідує за лікарняним листком. Текст заяви не містить інформації, щодо конкретно визначеної тривалості відпустки, яку вона бажає отримати. Під час слухання справи позивач визнала, що мала на увазі саме частину невикористаної відпустки, конкретну тривалість вона залишила на розсуд відповідача.

06.08.2021р. позивачем було надано відповідачу лікарняний лист АДЯ №826451, повернуто флеш-накопичувач з електронним цифровим підписом. Просить видати наказ про її звільнення згідно заяви від 20.07.2021р. та про надання частини невикористаної відпустки.

Актом від 06.08.2021р. зафіксований виїзд представників роботодавця за домашньою адресою ОСОБА_1 з метою уточнення інформації щодо надання їй частини щорічної відпустки після закінчення лікарняного, однак двері будинку були зачинені, члени родини до комісії не виходили.

06.08.2021р. Інститутом проблем кріобіології і кріомедицини Національної академії наук України було видано наказ №81-к, яким перенесено щорічну відпустку ОСОБА_1 тривалістю 10 календарних днів на період з 7 по 16 серпня 2021 року у зв`язку з тим, що тимчасова непрацездатність позивача з 12 по 16 липня та з 19 по 23 липня 2021 року співпала зі щорічною відпусткою, та про звільнення позивача 16 серпня 2021 року з виплатою компенсації за невикористані 51 календарний день щорічної відпустки.

Звільнення позивача після перенесення частини щорічної відпустки тривалістю 10 календарних днів та виплату компенсації за 51 календарних днів щорічної відпустки було погоджено Первинною профспілковою організацією Інституту проблем кріобіології та кріомедицини Національної академії наук України 27.07.2021р.

Наказом №86-К від 16.08.2021р. накази №83 та №84 від 03.06.2021р. про надання відпусток позивачу з 25.08.2021р. по 10.09.2021р. та з 13.09.2021р. по 17.09.2021р. визнано недійсними (ниченними) у зв`язку зі звільненням та виплатою їй компенсації за невикористану основну та додаткову щорічні відпустки.

Остаточний розрахунок проведений з позивачем 16.08.2021р.

Відповідно до ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. Аналогічне правове регулювання встановлено ст.24 Закону України «Про відпустки».

Судом у відповідності до записів розділу 5 «Облікової картки відпусток» особової картки працівника, що міститься в матеріалах справи, встановлено, що кількість днів, що підлягає компенсації позивачу на дату її звільнення становить 51 календарних днів, в тому числі:

- основна щорічна відпустка за період з 22.03.2019р. по 21.03.2020р. – 17 календарних днів;

- основана щорічна відпустка за період з 22.03.2020р. по 21.03.2021р. – 14 календарних днів (24 к.д. – 10 к.д.=14 к.д.);

- додаткова щорічна відпустка з 22.03.2020р. по 21.03.2021р. – 7 календарних днів;

- основана щорічна відпустка за період з 22.03.2021р. по 21.03.2022р. – 10 календарних днів (24к.д.:355к.д.)х143к.д.=10к.д.;

- додаткова щорічна відпустка за період з 22.03.2021р. по 21.03.2022р. – 3 календарних дня (7к.д.:355к.д.)х143к.д.=3к.д.;

Таким чином, доводи позивача про неправильний обрахунок кількості днів щорічної відпустки, що підлягає грошовій компенсації, не знайшли свого підтвердження.

Перенесення відповідачем щорічної відпустки позивача загальною тривалістю 10 календарних днів, що була надана наказами №140 та №141 від 03.06.2021р., в зв`язку з настанням тимчасової непрацездатності працівника, суд також вважає законними.

Листом №206/327 від 12.08.2021р. роботодавець повідомив робітника про її звільнення 16.08.2021р., надавши відповідну копію наказу про звільнення, та запросив з`явитися для отримання трудової книжки на вказану дату. Одночасно робітнику було надано роз`яснення стосовно розрахунків за лікарняними листами, перенесення наданих раніше відпусток, що припали на період хвороби, про кількість днів невикористаної відпустки, за який позивач отримає грошову компенсацію.

Лист було направлено засобами поштового зв`язку, відправлення №6109805273279 та отриманий позивачем 12.08.2021р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення листа. Заперечень щодо дати звільнення та щодо кількості днів щорічної відпустки, за які було обраховано компенсацію, позивач не висловлював до моменту звернення до суду.

Листом від 16.08.2021р. позивача повідомлено про її звільнення з займаної посади та запропоновано звернутися до відділу кадрів для отримання трудової книжки. Листом від 26.08.2021р. попередню інформацію продубльовано. Позивач з`явився за отриманням трудової книжки 17.09.2021р., про що свідчить її підпис на наказі про звільнення.

Вказані обставини підтверджуються висновками акту перевірки Головного управління Держпраці у Харківській області від 01.12.2021р. №ХК29913/560/АВ, який долучений до матеріалів справи. За висновками акту перевірки порушень вимог законодавства про працю в діях роботодавця не виявлено.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Положеннями ч. 1ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судовим розглядом не встановлено порушень вимог законодавства про працю зі сторони відповідача під час звільнення ОСОБА_1 , а тому позов задоволенню не підлягає.

Частиною сьомою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12-13, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 38, 74-76, 83, 233 КЗпП України, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Інституту проблем кріобіології і кріомедицини Національної академії наук України, 3-я особа: ОСОБА_2 про поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Харкова, шляхом подачі апеляційної скарги в тридцяти денний строк з дня його проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду..

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення виготовлене 19.01.22р.

Суддя - Є.Б. Ольховський