Ухвала суду № 102606880, 17.01.2022, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

17.01.2022

Справа № 642/3652/21,

Провадження 1-кп/642/267/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2022 року м. Харків

Ленінський районний суд м. Харкова у складі головуючого судді Проценко Л.Г. за участю: секретаря Балега Н.В., прокурора Саліхова А.А., захисників Хорунжої Н.В., Коваля А.П., Таш`ян Р.І., представника потерпілого Нагорного І.В., обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які обвинувачуються за ч.2 ст.270 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

15 червня 2021 року до Ленінського районного суду м. Харкова з Харківської обласної прокуратури надійшло кримінальне провадження у відношенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які обвинувачуються за ч.2 ст.270 КК України. Кримінальне провадження внесено до ЄРДР 21.01.2021р. за № 42021220000000024.

Ухвалами слідчого судді Ленінського районного суду м.Харкова від 23.01.2021р. обвинуваченим було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк дії якого було продовжено, і який на даний час спливає.

Судом поставлено на обговорення питання щодо доцільності продовження застосування до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Прокурор вважав необхідним продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на те, що стосовно обвинувачених ризики продовжують існувати. Більш м`які запобіжні заходи не зможуть запобігти раніше встановленим ризикам. Заперечував проти задоволення клопотання сторони захисту про заміну запобіжного заходу.

Обвинувачені та захисники проти задоволення клопотання про продовження тримання під вартою заперечували та посилалися на те, що підозра необґрунтована, а ризики не доведені і є формальними. Висловили усне клопотання про застосування до обвинувачених більш м`якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

ОСОБА_3 та його захисник проти продовження тримання під вартою заперечували, посилаючись на те, що ОСОБА_3 має родину, місце проживання, є особою похилого віку, а також стан його здоров`я погіршився.

ОСОБА_4 та його захисник проти продовження тримання під вартою заперечували, зазначили, що ризики не доведені, тому також вважали можливим застосувати домашній арешт

ОСОБА_1 та її захисник проти продовження застосування тримання під вартою заперечували, посилаючись на те, що ризики не доведені, перед пожежею ОСОБА_1 перебувала у лікарні, а пансіонатом керував ОСОБА_4 , в зв`язку з чим обвинувачення не обгрунтоване. Вона має стійкі соціальні зв`язки та малолітню дитину. Вважали можливим застосувати домашній арешт.

ОСОБА_2 та захисник проти продовження тримання під вартою заперечували, посилались на те, що ризики не доведені, обвинувачення не обгрунтоване, оскільки ОСОБА_2 не мав відношення до пансіонату. Він має незадовільний стан здоров`я, про що є висновок спеціаліста. ОСОБА_2 зазначив, що страждає на тромбофлебіт нижніх кінцівок, його обстежували у липні 2021р. До лікарів медичної частини СІЗО він не звертався, в них немає спеціальних знань. Вважали можливим застосувати домашній арешт

Строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 спливає, але судовий розгляд справи не закінчено, а ризики щодо них, які було встановлені ухвалами слідчих суддів від 23.01.2021р. не зникли.

Відповідно до ст. 331 КПК України, до спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобіганням спробам переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або продовжити злочинну діяльність.

Обвинуваченими та захисниками не було подано до суду достатніх доказів про повне зменшення ризиків.

Беззаперечних доказів щодо критичного стану здоров`я обвинувачених, що унеможливлювало б їх тримання під вартою, до суду стороною захисту не надано.

Враховуючі відомості про особи обвинувачених, ризик вчинення ними нових кримінальних правопорушень неможна вважати доведеним. Окрім того, прокурором не наведено повного обґрунтування, які конкретні речі чи документи можуть бути спотворені обвинуваченими, у разі їх перебування на волі.

Таким чином, неможливо вважати, що зникли ризики переховування обвинувачених від суду з метою уникнення суворого покарання або незаконно впливати на потерпілих та свідків.

Тому, суд вважає, що ступінь ризиків, які стали підставою для обрання та продовження відносно обвинувачених запобіжних заходів у виді тримання під вартою на даний час не зменшились.

Відповідно до положень ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод законне, тобто передбачене внутрішнім законодавством тримання особи під вартою з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, не є порушенням права особи на свободу та особисту недоторканість. Крім цього, відповідно до зазначеної норми Конвенції, звільнення особи повинно обумовлюватися гарантіями явки в судове засідання.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

При вирішенні питання про продовження строку запобіжного заходу судом враховується практика Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення «Лабіта проти Італії», згідно якого тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.

При розгляді питання про доцільність тримання осіб під вартою судовий орган повинен брати до уваги факти які можуть мати відношення до справи: характер «обставини» і тяжкість передбачуваного злочину, характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

Аналогічні відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься в положеннях ст.ст. 177, 178, 183 КПК України.

Доводи сторони захисту щодо необґрунтованості підозри судом не приймаються, оскільки на даній стадії кримінального провадження суд не наділений повноваженнями надавати оцінку доказам винуватості та робити відносно них свої висновки. Окрім того, питання обґрунтованості підозри досліджувалося при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчим суддею, а також судом апеляційної інстанції. Зазначені обставини будуть оцінені судом при ухвалені остаточного рішення у даному кримінальному провадженні.

Враховуючи те, що з дня надходження до суду обвинувального акту судове провадження не завершене, тяжкість покарання, що може загрожувати обвинуваченим у разі визнання їх винними у вчиненні кримінального правопорушення, дані про особу обвинувачених, характер та обставини інкримінованого злочину, суд приходить до переконання, що наведені обставини у своєму взаємозв`язку дають підстави вважати, що обвинувачені можуть здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, а саме переховуватися від суду або незаконно впливати на свідків з метою уникнення покарання. Продовжуючи строк тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинувачених, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.

Встановлені під час обрання запобіжного заходу ризики є на даний час дійсними та триваючими, і вони виключають, на даний час, можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинувачених на більш м`який. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості діянь, які інкримінуються обвинуваченим, кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу, а тому наявна необхідність у продовженні строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинувачених.

На підставі викладеного, керуючись ст. 331 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання сторони захисту про заміну запобіжного обвинуваченим на домашній арешт – відмовити.

Продовжити застосування до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.

Продовжити застосування до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.

Продовжити застосування до ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.

Продовжити застосування до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.

Строк дії ухвали закінчується – 13 березня 2022 р.

Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом семи днів з дня оголошення, а обвинуваченим – з дня вручення йому копії ухвали.

Повний текст ухвали виготовлено 17.01.2022р.

Суддя Л.Г. Проценко