Рішення № 102603079, 10.01.2022, Старобільський районний суд Луганської області

10.01.2022

Справа № 431/5900/21

Провадження №2/431/204/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(Повний текст)

10 січня 2022 року Старобільський районний суд Луганської області

в складі: головуючого судді Пелиха О.О.,

за участю секретаря с/з Бітарової В.О,

відповідача Лата Г.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до директора Кам`янського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Новопсковської селищної ради Лата Галини Михайлівни, Кам`янського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Новопсковської селищної ради про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до директора Кам`янського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Новопсковської селищної ради Лата Г.М., Кам`янського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Новопсковської селищної ради про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ №80-к від 05.11.2021 виданий директором Кам`янського закладу загальної середньої освіти I-III ступенів Новопсковської селищної ради Латою Г.М. про відсторонення його від роботи у Кам`янському закладі загальної середньої освіти I-III ступенів Новопсковської селищної ради; зобов`язати Кам`янський заклад загальної середньої освіти I-III ступенів Новопсковської селищною ради поновити його на роботі шляхом допуску його до роботи на посаді вчителя фізики та інформатики у Кам`янському закладі загальної середньої освіти I-III ступенів Новопсковської селищною ради; стягнути з Кам`янського закладу загальної середньої освіти I-III ступенів Новопсковської селищної ради на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу; допустити негайне виконання рішення; вирішити питання про розподіл судових витрат.

В обґрунтування позову посилався на те, що з 01 вересня 2004 року працював на посаді вчителя фізики та інформатики у Кам`янському закладі загальної середньої освіти I-III ступенів Новопсковської селищною ради. 04.10.2021 на сайті МОЗ України було опубліковано Наказ щодо переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. 05.11.2021 його було відсторонено від роботи з підстав не здійснення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID -19, про що директором закладу було видано відповідний наказ №80-к. Посилаючись на положення ст. ст. 43, 58 Конституції України, ст.46 КЗпП України, с.7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного населення», ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційний хвороб», судову практику вважав вказаний наказ протиправним та таким, що підлягає скасування.

Позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.

Відповідач Лата Г.М. , діюча в своїх інтересах та в інтересах Кам`янського закладу загальної середньої освіти I-III ступенів Новопсковської селищною ради у суді позов не визнала та просила суд в його задоволенні відмовити. 22.12.2021 на адресу суду було надано відзив на позовну заяву, в якому остання також просила в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити. В обґрунтування заперечень посилалась на те, що в України постановою КМУ від 09.12.2020 застосовуються обмежувальні протиепідемічні заходи з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19. В Наказі МОЗ України №2153 від 04.10.2021 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники, яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» було зазначено, що обов`язковим профілактичним щепленням підлягають в тому числі і працівники закладів середньої освіти. ОСОБА_2 працює вчителем фізики та інформатики. 28.10.2021 за №1 йому було надано повідомлення «Про обов`язкове щеплення проти COVID - 19» в якому зазначена обов`язковість щеплення для працівників закладу та запропоновано надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення або довідку про абсолютні протипоказання до проведення щеплення. Разом з тим, ОСОБА_2 було попереджено, що у разі не надання зазначених документів його буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08.11.2021. Позивачем необхідна інформація до закладу освіти надана не була, у зв`язку з чим його було Наказом №80-к від 05.11.2021 відсторонено від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення проти COVID - 19. Вважала, що відсторонення від роботи є правомірним та відповідає вимогам чинного законодавства (а.с.41-57).

Згідно відповіді на відзив відповідача, отриманої судом 28.12.2022, представник позивача ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на положення діючого законодавства, судову практику, просить суд позовні вимоги задовольнити (а.с.65-67).

Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 01.09.2004 року і по теперішній час працює вчителем фізики та інформатики у Кам`янському закладі загальної середньої освіти I-III ступенів Новопсковської селищною ради (а.с.9-12).

Повідомленням №1 від 28.10.2021 ОСОБА_2 було повідомлено про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 для працівників Кам`янського закладу загальної середньої освіти I-III ступенів Новопсковської селищною ради (а.с.44).

Згідно копії наказу директора Кам`янського закладу загальної середньої освіти I-III ступенів Новопсковської селищною ради №80-к від 05 листопада 2021 року встановлено, що вчителяфізики та інформатики відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти СОVID-19 без збереження заробітної плати (а.с.45).

Згідно із ч. 1ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року № 1645-III встановлює, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Отже, ст.12 зазначеного Закону передбачено, що до обов`язкових віднесено щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу. Щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 за статтею 12 Закону не є обов`язковим. Згідно зазначеного закону хвороба COVID-19 ні є інфекційною. Нормами цієї статті також передбачено запровадженні інших обов`язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.1-2 ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Підпунктами 1-2 пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 (в редакції, чинній на 08 листопада 2021 року) «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладено забезпечення контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153), відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до ст. 46 КЗпП України, ч.2 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та ч.3 ст. 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

За Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники:

1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;

2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;

3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями ст. 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватися з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.

Підставою для відсторонення ОСОБА_2 від виконання роботи є постанова КМУ від 20.10.2021 року № 1096, оскаржуваний наказ винесений директором закладу, керуючись ст.46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021, пунктом 41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 №1236 (а.с.45).

Стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року № 1645-III встановлює, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Порядок відмови від здійснення обов`язкових профілактичних щеплень визначений у частині 6статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», в якій вказано, що якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Відповідно до ч. 2ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

У судовому засіданні відповідачем не надано було достатніх, належних та допустимих доказів того, що роботодавцем при відстороненні позивача від роботи у зв`язку із відсутністю у нього щеплення проти COVID-19 дотримано вимог ч.6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» в частині отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акту, складеного у присутності свідків, в разі відмови дати таке підтвердження, а також вимог ч.2 ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» щодо недопуску позивача до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

Оскаржуваний наказ про відсторонення ОСОБА_2 від роботи було винесено работодавцем на підставі лише повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення, яке саме по собі не створює жодних юридичних наслідків та не засвідчує юридичного факту відмови чи ухилення позивача від обов`язкового профілактичного щеплення, а також факту ненадання ним медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я.

Наказ МОЗ №2153 було опубліковано 08.10.2021 в офіційному виданні - Офіційний вісник України, 2021, №78, тобто набув він чинності 08.11.2021, тоді, як оскаржуваний наказ було видано 05.11.2021.

Оскаржуваний наказ було видано на підставі нормативно - правового акту, який не набрав чинності, оскільки видання наказу відбулося 05.11.2021, а нормативний акт набрав чинності 08.11.2021 і тільки з моменту його набрання чинності могли бути встановлені факти відмови чи ухилення від щеплення, тому здійснення відсторонення 05.11.2021 відбулося, в тому числі, і без встановлення факту відмови чи ухилення від щеплення, оскільки станом на 05.11.2021 ще не було обов`язковим.

Винесення відповідачем оскаржуваного наказу на підставі повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення, від респіраторної, а не інфекційної хвороби, є порушенням вимог ч. ч.2, 6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ч.2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» відсторонивши позивача від роботи з порушенням вимог законодавства, відповідач порушив право позивача на працю.

Право на працю та право заробляти працею на життя, яке гарантоване ст. 43 Конституції України, включено до розділу ІІ Конституції України і належить до основних прав і свобод людини та громадянина.

Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією.

Статтею 92 Конституції України встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

У Рішенні від 28 серпня 2020 року Конституційний Суд України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України „Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", положень частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік", абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II „Прикінцеві положення" Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік"» наголосив, що згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 4, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України. Конституційний Суд України наголошує, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

Суд констатує, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень п.1 ст. 92 Конституції України таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова КМУ і Наказ МОЗ.

Згідно ст.76 Конституції України - єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Пунктом 2 ст. 116 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянами.

Частинами 2, 3, 6 ст. 10 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України; якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує цей закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Наказ про відсторонення позивача прийнято у спосіб, що не відповідає вимогам ст. 92 Конституції України та ст. 12 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб», у зв`язку з чим, суд приходить до висновку про необхідність вирішення спору на підставі ст. ст. 43, 64, 92 Конституції, оскільки в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти респіраторної хвороби COVID-19.

Враховуючи наведене, суд вважає, що вимоги позивача про визнання незаконним і скасування наказу відповідача від 05.11.2021 № 80-к про відсторонення його від роботи без збереження заробітної плати, а також про стягнення із відповідача заробітної плати за час незаконного відсторонення підлягають задоволенню.

Рішення суду в частині поновлення на роботі незаконно відстороненого працівника та в частині стягнення заробітної плати у межах платежу за один місяць - допустити до негайного виконання відповідно до ст. 235 КЗпП України.

При цьому, суд зазначає, що допускає рішення суду в частині стягнення саме заробітної плати у межах платежу за один місяць, як передбачено ст. 235 КЗпП України, а не грошового забезпечення, як вказано позивачем в позову.

Щодо розподілу судових витрат, суд приходить до наступних висновків.

Згідно ч. 1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частина 1 та 2 ст.134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Згідно чч.1-3 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.4 та ч.5 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 6 ст.137 ЦПК України визначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмету доказування по справі.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, які позивач сплатив у зв`язку з розглядом справи, його представником суду надані такі докази:

попередній розрахунок витрат на правничу допомогу від 18.11.2021, складений адвокатом Кравець Р.Ю., згідно якого суть правової допомоги полягає у підготовці та подачі до суду позовної заяви, вартість послуг при цьому складає 5 000 грн., витраченого часу 5 годин; участь у судовому засіданні поза територією м. Києва. При цьому визначено, що, гонорар за надання правової допомоги складає 22 000,00 грн. - визначений час складає 4 доби. Всього вартість правничої допомоги складає 27 000 грн.(а.с.18);

акт надання послуг №876 від 16.11.2021 року, складений адвокатом Кравець Р.Ю. та Берестом А.В. про те, що відповідно до договору про надання правової допомоги №202 від 15.11.2021 року адвокатом була надана така правова допомога - підготовка позовної заяви про скасування наказу про відсторонення від роботи у сумі 5 000 грн.(а.с.17);

копію квитанції від 16.11.2021 року, згідно якої Адвокатське об`єднання «Кравець і Партнери» прийняли від ОСОБА_2 за надання правничої допомоги суму 5 000,00 грн.

Судом установлено, що представником позивача виконано вимоги ч.8 ст.141 та ст.246 ЦПК України, а тому є підстави для вирішення питання розподілу судових витрат на правничу допомогу.

Надаючи оцінку поданим представником позивача Кравець Р.Ю. доказам на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу судом встановлено, що адвокатом надано позивачу ОСОБА_2 необхідний фактичний обсяг правової допомоги - підготовка та подача до суду позовної заяви; участь у судовому засіданні.

З пояснень представника позивача судом встановлено, що позивач йому окрім 5 000 грн. сплатив за участь у судовому засіданні 3 300 грн., а всього 8 300 грн.

Разом з тим вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат пов`язаних з правничою допомогою, суд враховуючи вимоги ч.4 ст.137 ЦПК України, дійшов висновку, що витрати на послуги адвоката загальною сумою 8 300,00 грн. є співмірними зі складністю справи та з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Враховуючи викладене, суд вважає, що з відповідача підлягають стягненню на користь позивача документально підтверджені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 300,00 грн..

Оскільки позивач судовий збір не сплачував, відповідно до п.1 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір», то сума судового збору також підлягає стягненню з відповідачів на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.46, 235 КЗпП України, ст. ст.5,10,23,247, 258-259, 264-265, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_2 до директора Кам`янського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Новопсковської селищної ради Лата Галини Михайлівни, Кам`янського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Новопсковської селищної ради про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення та допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ №80-к від 05.11.2021 виданий директором Кам`янського закладу загальної середньої освіти I-III ступенів Новопсковської селищної ради Латою Галиною Михайлівною про відсторонення від роботи ОСОБА_2 , вчителя фізики та інформатики у Камянському закладі загальної середньої освіти I-III ступенів Новопсковської селищної ради.

Зобов`язати Кам`янський закладу загальної середньої освіти I-III ступенів Новопсковської селищною ради поновити на роботі ОСОБА_2 шляхом допуску його до роботи на посаді вчителя фізики та інформатики у Камянському закладі загальної середньої освіти I-III ступенів Новопсковської селищною ради.

Стягнути з Кам`янського закладу загальної середньої освіти I-III ступенів Новопсковської селищної ради (код ЄДРПО 21830029) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у сумі 26 466 (двадцять шість тисяч чотириста шістдесят шість) гривень 30 коп.

Рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_2 шляхом допуску його до роботи на посаді вчителя фізики та інформатики у Камянському закладі загальної середньої освіти I-III ступенів Новопсковської селищної ради та в частині стягнення заробітної плати у межах платежу за один місяць - допустити до негайного виконання.

Стягнути пропорційно з директора Кам`янського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Новопсковської селищної ради Лата Галини Михайлівни, Кам`янського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Новопсковської селищної ради (код ЄДРПО 21830029) судовий збір у сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень на користь держави та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8 300 (вісім тисяч триста) гривень на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Луганського апеляційного суду через Старобільський районний суд Луганської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.О. Пелих