Рішення № 102599374, 17.01.2022, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №638/3583/21

провадження №2-а/619/10/22

Рішення

іменем України

17 січня 2022 року

м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської області у складі: головуючого судді Нечипоренко І.М., за участю секретаря судового засідання Носачової І.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу № 638/3583/21,

найменування (ім`я) сторін, місцезнаходження (місце проживання):

позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ,

відповідач: Харківський прикордонний загін, місцезнаходження: Харківська область, м. Харків, вул. Клочківська, буд. 228 П.

вимоги позивача: про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

представник позивача: Лисянський П.Л.

Стислий виклад позиції позивача та позиції відповідача.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом, у якому просить скасувати постанову начальника віпс (тип А) відділу прикордонної служби «Дергачі» Харківського прикордонного загону капітана Грінченка А.І., СхРУ № 150311 від 01.03.2021, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 1700,00 грн за ч. 1 ст. 204-2 КУпАП, за те, що 01.03.2021 року о 00 год 25 хв під час прикордонного контролю прикордонним нарядом «Перевірка документів» у міждержавному пункті пропуску через державний кордон України «Гоптівка» було виявлено, що він перетнув державний кордон України через непрацюючий пункт пропуску «Успенка» державний кордон України з РФ. У ході розгляду справи про адміністративне правопорушення він не був ознайомлений з правами особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, передбаченими ст. 268 КУпАП. Окрім того, на тимчасово окупованій території України не мав можливості отримати належної медичної допомоги, а саме він мав пройти на підконтрольній території уряду України комплексне медичне обстеження у зв`язку виявленням симптомів схожих на пневмонію. Представники окупаційних адміністрацій РФ в ОРДО заборонили виїзд на підконтрольну Українському уряду територію через діючи КПВВ в Луганській та Донецькій областях. Перед тим, як прийняти рішення про перетин кордону тимчасово окупованій території України з РФ він неодноразово звертався до представників окупаційної влади РФ в м. Донецьк з вимогою пропустити його у зв`язку з необхідністю проходження курсу лікування та обстеження, але дозволу не отримав, у зв`язку з чим був вимушений 10.02.2021 здійснити перетин державного кордону тимчасово окупованої території України з РФ через пункт пропуску «Успенка» Донецької області.Окрім того, він діяв задля збереження свого життя та здоров`я, тому таке діяння не є адміністративним правопорушенням. Посадова особа, яка склала постанову про накладення адміністративного стягнення, склала останню на ім`я - « ОСОБА_1 », натомість відповідно паспортних даних прізвище позивача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджує формальний підхід посадової особи до складання постанови про адміністративне стягнення. Позивач вважає, що постанова є необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Відповідач надав відзив, у якому заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що вищевказана постанова була складено у зв`язку з тим, що позивач 28.02.2021 виїхав з тимчасово окупованої території України в межах Донецької та Луганської областей через закритий пункт пропуску «Маринівка», чим порушим вимоги ст.. 12 ЗУ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях» та вимоги п. 3 Порядку, затвердженого Постановою КМУ від 17.07.2019 № 815, що було встановлено під час перевірки документів у пункті пропуску «Гоптівка» 01.03.2021 о 00 год 25 хв. З відомчої бази даних Державної прикордонної служби України встановлено, що позивач в`їхав на тимчасово окуповану території України через КВПП «Мар`їнка» 14.03.2020, а 01.03.2021 в`їхав в Україну через пункт пропуску «Гоптівка», інші відомості про перетинання кордону в базі відсутні. У своєму поясненні позивач підтвердив встановлені вище факти, чим визнав вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-2 КУпАП. Законодавством України визначено порядок в`їзду/виїзду на тимчасово окуповану територію Донецької та Луганської області і визначено місця перетинання лінії розмежування особами, транспортними засобами. Своїм розпорядженням від 18.02.2015 № 106-р «Про закриття пунктів пропуску через державний кордон» КМУ закрив 23 пункти пропуску, у т.ч. і «Маринівку». Таким чином, у відповідача було достатньо підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності. З бази даних Державної прикордонної служби України встановлено відсутність відомостей про виїзд позивача встановленим порядком з території України. Таким чином на момент скоєння адміністративного правопорушення позивачем, пункт пропуску «Маринівка» закритий та міжнародний рух там припинено. З вищевикладеного вбачається, що твердження позивача про незаконність винесеної постанови про притягнення до адміністративної відповідальності є безпідставними. Визнання своєї вини у скоєнні правопорушення підтверджується відсутністю протоколу, який не складався відносно позивача, який погодився із вчиненням ним правопорушення, отримав постанову, проставив у ній особистий підпис, будь-яких зауважень не робив.

Заяви, клопотання учасників справи, процесуальні дії у справі.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 18.03.2021 відкрито провадження у даній справі та ухвалою від 28.10.2021, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 29 КАС України, справу передано до Дергачівського районного суду Харківської області за підсудністю.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 05.01.2022 справа № 638/3583/21 розподілена судді Нечипоренко І.М.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 КАС України спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 06.01.2022 прийнято до провадження адміністративну справу № 638/3583/21 та призначено до розгляду на 17.01.2022.

У судове засідання представник відповідача не з`явився, причини неявки не повідомив, хоча про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу.

Згідно з ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У судове засідання представник позивача не з`явився, надавши заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує.

Частиною 9 ст. 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що сторони у судове засідання не з`явилися, потреби заслухати свідка чи експерта не має, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, норми права, які застосовує суд, мотиви суду.

Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб`єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість прийнятої постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.

Отже, досліджуючи питання правомірності застосування адміністративної відповідальності до позивача у вказаних спірних правовідносинах, суд перевіряє, чи були у відповідача по справі підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності з прийняттям постанови про адміністративне правопорушення з визнанням його вини у вчиненні адміністративного правопорушення та накладення стягнення.

Підставами для визнання протиправними дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов`язковою умовою для визнання таких дій/бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства. Це право передбачено ч. 2 ст. 55 Конституції України та статтею 6 КАС України.

Судом установлено, що 01.03.2021 начальником віпс (тип А) впс «Дергачі» Харківського прикордонного загону капітаном Грінченком А.І. складено постанову про накладення адміністративого стягнення № 150311, згідно даним якої 01.03.2021 о 00 год 25 хв в пункті пропуску «Гоптівка» на вхід в Україну прикордонним нарядом «Перевірка документів» був виявлений громадянин ОСОБА_1 , який пояснив, що він виїхав до тимчасово окупованої території Донецької області 14.03.2020 через КПВВ «Мар`їнка», а 28.02.2021 перетнув державний кордон з тимчасово окупованої території України до РФ через тимчасово непрацюючий пункт пропуску «Маринівка». Своїми діями громадянин ОСОБА_1 порушив п. 3 постанови КМУ від 17.07.2019 № 815 «Про затвердження Порядку в`їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окупованій території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів з таких територій», тобто скоїв адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 204-2 КУпАП. Даною постановою на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 1700,00 грн (а.с. 8-9).

За ч. 1 ст. 204-2 КУпАП передбачена відповідальність за порушення порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї.

Вказана норма є бланкетною та відсилає до відповідного нормативного акту, який регулює процедуру в`їзду/виїзду осіб і транспортних засобів, за допомогою яких вони переміщуються, і переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях.

Положеннями ч.ч. 1-3 ст. 12 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях» визначено, щов`їзд осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзд осіб, переміщення товарів з таких територій здійснюються через контрольні пункти в`їзду-виїзду. Командувач об`єднаних сил у разі реальної загрози життю та здоров`ю осіб, які перетинають лінію розмежування, має право обмежити в`їзд цих осіб на тимчасово окуповані території Донецької та Луганської областей на період існування цієї загрози.

Порядок в`їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів із таких територій визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядок, який визначає процедуру в`їзду/виїзду осіб і транспортних засобів, за допомогою яких вони переміщуються, і переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях (далі - тимчасово окуповані території) та з таких територій є «Порядок в`їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів з таких територій», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2019 року № 815 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку в`їзд/виїзд осіб, у тому числі транспортних засобів, за допомогою яких вони переміщуються, а також переміщення товарів на тимчасово окуповані території та з таких територій здійснюється виключно через визначені контрольні пункти відповідно до вимог цього Порядку. Поза визначеними контрольними пунктами в`їзду/виїзду переміщення через лінію розмежування осіб, транспортних засобів та товарів заборонено.

Наказом Командувача об`єднаних сил від 31.10.2020 № 861 затверджено перелік контрольних пунктів в`їзду/виїзду для перетинання лінії розмежування в межах Донецької та Луганської областей.

Відповідно до розпорядження КМУ від 18 лютого 2015 року № 106-р в межах Луганської, Донецької, Чернігівської, Сумської та Харківської областей закрито ряд пунктів пропуску через державний кордон, в т.ч. і «Маринівка».

Положеннями ч.ч.1-2 ст. 9 Закону України «Про державний кордон України» визначено, що перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про державний кордон України» пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.

Положеннями п. 3, ч. 1 п. 9 Положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю, затверджене постановою KM України від 18.08.2010 № 751, встановлено, що у разі виникнення потреби у створенні умов для здійснення прикордонного, митного та інших видів контролю осіб, транспортних засобів, вантажів і товарів, зберігання транспортних засобів, використання розвантажувально навантажувальної та іншої спеціалізованої техніки, застосування технічних і спеціальних засобів митного контролю, використання яких у пунктах пропуску обмежене або неможливе, на території окремих залізничних станцій, аеропортів (аеродромів), морських і річкових портів та на території, що суміщається з їх акваторіями, за рішенням Кабінету Міністрів України можуть створюватися пункти контролю (далі - пункт контролю). Пункти контролю, на які поширюється дія цього Положення, можуть функціонувати самостійно або для забезпечення діяльності у відповідних пунктах пропуску.

Відкриття, закриття (тимчасове закриття) пунктів пропуску та пунктів контролю здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України.

Положеннями ст. 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» визначено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.

З вищевикладеного вбачається, що в Україні функціонує відповідний порядок перетинання державного кордону України на шляхах міжнародного сполучення через спеціально виділені території місцевості з комплексом технічних засобів і споруд, які забезпечують право осіб на вільне пересування з дотриманням встановлених правил та функціонують на підставі рішень Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ст. 222-1 КУпАП органи Державної прикордонної України розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням прикордонного режиму, режиму в пунктах пропуску через державний кордон України або режимних правил у контрольних пунктах в`їзду - виїзду, порушенням іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію, невиконанням рішення про заборону в`їзду в Україну, порушенням порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України або виїзду з неї, а також з порушенням порядку в`їзду до району проведення антитерористичної операції або виїзду з нього (стаття 202, частина друга статті 203, стаття 2031 (щодо порушень, виявлених у пункті пропуску (пункті контролю) через державний кордон України, контрольному пункті в`їзду-виїзду або контрольованому прикордонному районі), статті 204-2, 204-4).

Від імені органів Державної прикордонної служби України розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: начальники органів охорони державного кордону та Морської охорони Державної прикордонної служби України та їх заступники; інші посадові особи, уповноважені керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону України.

Порядок оформлення, розгляду та обліку матеріалів про адміністративні правопорушення, протидію яким віднесено до компетенції Державної прикордонної служби України врегульовано Інструкцією з оформлення посадовими особами Державної прикордонної служби України матеріалів справ про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 вересня 2013 року № 898, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 жовтня 2013 року за № 1729/24261 (із змінами).

Пунктом 3 цієї Інструкції встановлено, що від імені Держприкордонслужби розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 222-1 КУпАП та накладати адміністративні стягнення мають право: начальники органів охорони державного кордону, командири загонів морської охорони та їх заступники; начальники відділів прикордонної служби та їх перші заступники; коменданти оперативно-бойових прикордонних комендатур та їх перші заступники; -начальники підрозділів (відділень (груп) інспекторів прикордонної служби, відділень (груп) дільничних інспекторів прикордонної служби, відділів спеціальних дій на воді) та командири кораблів, катерів і дивізіонів, які безпосередньо виконують завдання з охорони державного кордону України або суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні чи залучаються та беруть безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів; старші змін прикордонних нарядів, старші прикордонних нарядів у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон або контрольних пунктах в`їзду-виїзду.

Розгляд справи про адміністративне правопорушення, складання та підписання оспорюваної постанови № 150311 від 01.03.2021 здійснювались Відділом прикордонної служби «Дергачі» Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України в особі начальника віпс (тип А) впс «Дергачі» Харківського прикордонного загону капітана Грінченка Артема Вікторовича, тобто уповноваженою на те особою.

Відповідно до положень ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП).

Пункт пропуску «Маринівка» закритий протягом тривалого часу, та крім того, суд враховує, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності (ст. 68 Конституції України).

Твердження позивача про порушення його прав посадовою особою, який здійснював складення постанови про адміністравне правопорушення та розгляд справи та відсутність доказів вчинення правопорушення, не знайшли своє відображення у дійсності, з огляду на таке.

Позивач зазначає, що відповідач не задовольнив клопотання про перенесення розгляду справи та надання юридичної допомоги, при цьому такі доводи не підтверджені будь-якими доказами, при написанні пояснень особисто позивачем під час складання постанови, останнім не було зазначено про викладене вище, а зазначено, що він правопорушення не оспорює, свою вину визнає (а.с. 26-27).

Так, в матеріалах справи містяться пояснення позивача, у яких зазначено, що останній здійснив перетин кордону України в РФ через тимчасово непрацюючий ПП «Маринівка» (а.с. 26).

Верховним Судом у постанові від 8 липня 2020 року по справі № 177/525/17 зазначено, що сам факт визнання особою вини у адміністративному правопорушенні не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень про накладення на таку особу стягнення за відсутності інших належних доказів, тому не звільняє посадову особу суб`єкта владних повноважень доводити правомірність прийнятого рішення.

Із наданих відповідачем даних бази Державної прикордонної служби Українищодо перетину кордону позивачем убачається що ОСОБА_1 , здійснив в`їзд на територію України 01.03.2021, при цьому дані про перетин кордону позивачем на виїзд з України відсутні, що свідчить про виїзд останнього поза визначеними контрольними пунктами виїзду через лінію розмежування та як наслідок порушення ним вимог ст. 12 ЗУ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областях» та п.п. 3.6 Порядку.

За змістом ч. 1 ст. 258 КУпАП протокол не складається в разі вчинення адміністративних правопорушень, передбачених, в т.ч. ст. 204-2, у випадках виявлення цих правопорушень у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України чи контрольних пунктах в`їзду-виїзду) цього Кодексу, якщо особа не оспорює допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається.

Як убачається з матеріалів справи протокол про адміністративне правопорушення не складався у зв`язку з тим, що позивач під час розгляду справи не оспорював допущене ним правопорушення і адміністративне стягнення. Складалася лише постанова про накладення адміністративного стягнення, примірник якої позивач отримав під час її винесення, що засвідчив власним підписом.

Посилання позивача на те, що посадова особа, яка склала постанову про адміністративне правопорушення, склала останню на ім`я - « ОСОБА_1 », натомість відповідно паспортних даних прізвище позивача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто складання постанови здійснювалося формально.

Проте, судом установлено, що складання постанови про накладення адміністративного стягнення № 150311 від 01.03.2021 здійснювалося на підставі паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , який виданий 08.05.2015, у якому не передбачено зазначати «по-батькові», а зазначені лише прізвище та ім`я особи (а.с. 23).

Суд зазначає, що докази, які б спростовували факт порушення позивачем порядку виїзду (в`їзду) з тимчасово окупованої території України, а відтак вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною першою статті 204-2 КпАП України, з урахуванням визнання вини позивача, судом не встановлені, за таких підстав суд вважає вимоги позивача про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення необґрунтованими.

Суд вважає за необхідне зазначити, що оскаржувана постанова містить усі необхідні реквізити, передбачені статтею 283 КУпАП, при розгляді справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, КУпАП та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Зібрані посадовою особою докази про вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-2 КУпАП, є належними та допустимими, оскільки зібрані в установленому законом порядку, і у своїй сукупності, взаємозв`язку, достатності та достовірності повністю підтверджують фактичні обставини вчинення даного адміністративного правопорушення, та винуватість в них позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Суд, надавши правову оцінку змісту обґрунтування складу адміністративного правопорушення, викладеного в оскаржуваній постанові, з урахуванням вимог ст.ст. 256, 280 КпАП України, вважає, що посадовою особою повністю були з`ясовані усі обставини, які підлягають з`ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення, отже правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні.

Оскільки у позові відмовляється, судові витрати, пов`язані зі сплатою позивачем судового збору з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст. 2,9,10,73-77,139,241-246,286 КАС України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів, безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) сторін, їх місцезнаходження, проживання чи перебування:

позивач: ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ,

відповідач: Харківський прикордонний загін, ЄДРПОУ 14321937, місцезнаходження: Харківська область, м. Харків, вул. Клочківська, буд. 228 П.

Суддя І. М. Нечипоренко