Рішення № 102599047, 14.01.2022, Барвінківський районний суд Харківської області

Справа № 611/883/21

Провадження № 2/611/45/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2022 року Барвінківський районний суд Харківської області в складі :

головуючого - судді Коптєва Ю.А.,

за участю секретаря - Ведмідь І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Барвінкове в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

в с т а н о в и в:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю. В обґрунтування позову зазначив, що у зв`язку з добросовісним, безперервним володінням на виробничий будинок (літ. А1), загальною площею 1 340,5 кв. м., розташований за адресою: комплекс нежитлових будівель, №9, Барвінківська територіальна громада (колишня Великокомишуваська сільська рада), Ізюмський район, Харківська область, 64722, у нього виникло право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна за набувальною давністю у порядку ст. 344 ЦК України.

Ухвалою судді Барвінківського районного суду Харківської області від 30 грудня 2021 року провадження у справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

В судове засідання позивач ОСОБА_8 не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 також не з`явилися, надали заяви про розгляд справи без їх участі, вказавши, що позовні вимоги ОСОБА_8 визнають повністю.

Враховуючи що розгляд справи відбувся за відсутності сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступного висновку.

Положеннями ст. 5 ЦПК України, ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних, передбачено, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом, зокрема таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Вказане узгоджується з правовою позицією Європейського суду з прав людини в п. 45 рішення від 10 квітня 2008 року в справі «Вассерман проти Росії» (N 2), згідно якої засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Як передбачено ст.ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що до 2001 року позивач був членом Колективного сільськогосподарського підприємства «Жовтень», що було розташоване в с. Велика Комишуваха Барвінківсього району Харківської області. Внаслідок реорганізації КСП «Жовтень» в Сільськогосподарський виробничий кооператив «Жовтень» було припинено його членство в КСП та майно реорганізованого КСП «Жовтень» було передане до пайового фонду СВК «Жовтень» в с.Велика Комишуваха Барвінківсього району Харківської області.

Передача майна реорганізованого КСП відбулась відповідно до ст.9 та ч.6 ст.9 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» в редакції на 2001 рік), Указу Президента України «Про заходи забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки» від 29.01.2001 №62/2001, наказу Міністерства аграрної політики України від 14.03.2001 №62.

Позивач нарівні із іншими членами колишнього КСП «Жовтень» став співвласником майна - комплекс нежитлових будівель, який, згідно із переліком Майна пайового фонду, станом на 04.03.2001р., увійшло до складу майна пайового фонду СВК «Жовтень».

21 червня 2007 року СВК «Жовтень» на підставі рішення Господарського суду Харківської області № Б-39/55-06 від 04.06.2007р. про припинення юридичної особи у зв`язку з визнанням її банкрутом СВК «Жовтень» було припинено, правонаступники відсутні.

Варто відмітити, що з 04 березня 2001 року по 04 червня 2007 року будь-які особи, які б заявляли права на комплекс нежитлових будівель до СВК «Жовтень» не з`являлися, зазначений комплекс нежитлових будівель у власність нікому не передавався, також, з моменту припинення СВК «Жовтень», а саме: по теперішній час жодні особи своїх прав на вказану будівлю не заявляли.

09 грудня 2021 року Барвінківським КПТІ на замовлення позивача було виготовлено технічний паспорт. Крім того, Барвінківським КПТІ надано довідку про те, що на виробничий будинок, розташований за адресою: Харківська область, Ізюмський район, Барвінківська ТГ, комплекс нежитлових будівель (колишня Великомишуваська сільська рада) № 9 відсутня реєстрація прав власності.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду (ч. 4 ст. 344 ЦК України).

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Отже, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати по відсутність у неї підстав для набуття права власності. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником вказаного майна.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

При цьому необхідно враховувати, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. Позивачі, як незаконні володільці, протягом всього часу володіння майном повинні бути впевнені, що на це майно не претендують інші особи і вони отримали це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. У такому випадку при вирішенні питання щодо визнання права власності на майно в порядку набувальної давності слід виходити з того, що задоволення таких вимог можливе лише за наявності необхідних умов, а саме: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто, об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто, є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давність володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто, бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також, для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Саме таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження №12-291гс18).

В ході розгляду справи судом встановлено, що є всі умови набуття позивачем права власності на виробничу будівлю за набувальною давністю, а саме: добросовісність користування будівлею, яке полягає у невчиненні особою перешкод власнику земельної ділянки у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 10 років; відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб; безперервність користування протягом 10 років; відсутність документів, які б свідчили про наявність у мене прав на цю будівлю. При цьому фактично, відповідачі вчинили дії, що демонструють про їх відмову від права власності на будівлю, а саме: в ніякий спосіб не виявляли дій, які б свідчили про їх бажання здійснювати будь-які дії по реалізації права власності на будівлю, не бажали її використовувати і такі дії явно свідчать про усунення від володіння, користування і розпорядження будівлею без наміру зберегти будь-які права на цей комплекс нежитлових будівель.

З урахуванням вищезазначеного, враховуючи також визнання відповідачами позовних вимог, суд приходить до висновку, що за позивачем може бути визнано право власності на частину житлового будинку на підставі ст.344 ЦК України за набувальною давністю, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення.

Як передбачено п. 5 ч. 1 ст. 19 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.10, 11, 12, 13, 258, 259, 263, 265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , право власності на виробничий будинок (літ. А1), загальною площею 1 340,5 кв. м., розташований за адресою: комплекс нежитлових будівель, №9, Барвінківська територіальна громада (колишня Великокомишуваська сільська рада), Ізюмський район, Харківська область, 64722.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ю. А. Коптєв