Постанова № 102598026, 17.01.2022, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/18136/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2022 року м.Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі судді Левчука О.В.,

за участі секретаря судового засідання Янок М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за адміністративним позовом ОСОБА_1

до Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції (інспектора взводу №1 роти №1 батальйону №2 Суперсон Вячеслава Вячеславовича),

Департаменту патрульної поліції Національної поліції України

про скасування постанови

учасники справи у судове засідання не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції (інспектора взводу №1 роти №1 батальйону №2 Суперсон Вячеслава Вячеславовича), Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови БАА № 155346 від 24.08.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що інспектором взводу № 1 роти № 1 батальйону № 2 УПП в Миколаївській області, старшим лейтенантом поліції Суперсоном В.В. відносно ОСОБА_1 складено постанову серії БАА № 155346 від 24.08.2021 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі. Відповідно до вищезгаданої постанови по справі про адміністративне правопорушення 24 серпня 2021 року о 11-00 годині на автодорозі Н-24 Благовіщенське - Вознесенськ - Миколаїв 204 км, водій керував транспортним засобом Mercedes-Benz 410-D, державний номерний знак НОМЕР_1 , без посвідчення водія відповідної категорії, Cl, С, тобто не маючи права керування даним транспортним засобом. Проте, після зупинки транспортного засобу, на вимогу патрульного позивач надав водійське посвідчення, видане на його ім`я в Республіці Азербайджан, строком дії з 13.11.2013 по 13.11.2023. Позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення вимог ч.2 ст.126 КУпАП та накладено стягнення у вигляді сплати штрафу у розмірі 3400 (три тисячі чотириста) гривень. Вважає, що вказаною постановою на нього неправомірно накладено адміністративне стягнення, постанова незаконна, винесена з порушення норм КУпАП, а тому підлягає скасуванню, а справа закриттю.

Ухвалою суду від 17.09.2021 відкрито провадження у даній справі та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження та за клопотанням позивача залучено співвідповідачами у даній справі Департамент патрульної поліції Національної поліції України.

29 вересня 2021 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, згідно з яким вважає, що позивачем не надано жодного доказу, що спростовує факт вчиненням ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП. Стверджує, що позивачем всупереч постанови КМУ від 08.05.1993 року №340, якою затверджено Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, як особою яка переїхала на постійне місце проживання в Україну, не було пройдено медичний огляд та складений теоретичний і практичний іспит та відповідно не замінено посвідчення водія іноземної держави на національне посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено таке.

Охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством є завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Як встановлено ч. 2 ст. 126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 ЗУ «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати та неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно із п. 1.3 Правил дорожнього руху України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Відповідно до пункту 1.10 ПДР України водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Згідно п. 2.1 (а) Правил дорожнього руху України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії;

П. 2.4 (а) Правил дорожнього руху України на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1 ПДР.

Матеріалами справи стверджується, що позивач при перевірці документів пред`явив посвідчення водія, яке видане в республіці Азербайджан від 13.11.2013, яке дійсне до 13.11.2023 року.

Відповідно до вимог ст. 41 «Водійські посвідчення» Конвенції про дорожній рух (від 08.11.1968), ратифікованої із застереженнями і заявами Указом ПВР УРСР від 25.04.1974, з поправками від 03.03.1992 та 28.09.2004:

2.а) Договірні Сторони будуть визнавати: будь-яке міжнародне водійське посвідчення, що відповідає вимогам додатку 7 до цієї Конвенції за умови, що воно пред`являється разом з відповідним національним водійським посвідченням, діючим на своїй території для керування транспортним засобом, відповідної категорії або категоріям транспортних засобів, на керування котрими видані посвідчення, за умови, що вказані посвідчення є дійсними та що вони видані другою Договірною стороною або одним із територіальних підрозділів або об`єднанням, уповноваженим на те цією Договірною стороною; водійські посвідчення, видані одною з Договірних Сторін, повинні визнаватися на території іншої Договірної Сторони до моменту, з якого дана територія становиться звичайним місцем проживання володільця посвідчення.

6. Положення цієї статті не зобов`язують Договірни Сторони: а) визнавати дійсними національні посвідчення, видані на території іншої Договірної Сторони особам, які мали на їх території звичайне місце проживання в момент видачі цього водійського посвідчення або які перенесли своє звичайне місце проживання на їх територію після видачі цього посвідчення; визнавати дійсність національних водійських посвідчень, виданих водіям, звичайне місце проживання яких в момент видачі посвідчені, знаходилось не на території, де були видані посвідчення, або які перенесли своє місце проживання після видачі посвідчень на іншу територію.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 №340 затверджено Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами (далі - Положення), яке є обов`язковим для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства.

За змістом п. 2 Положення, особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії (далі - посвідчення водія), крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами.

Пунктом 30 Положення передбачено, що особи, які тимчасово перебувають на території України, мають право на керування транспортними засобами за наявності міжнародного посвідчення водія та посвідчення водія іноземної держави, що не відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту, або у разі наявності посвідчення водія іноземної держави, що відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту.

Зазначені особи під час керування транспортними засобами можуть мати українське посвідчення водія, видане в установленому цим Положенням порядку.

Посвідчення водія, що належить особі, яка переїжджає на постійне місце проживання в Україну, дійсне на території України протягом 60 днів з дати видачі органами та підрозділами ДМС документів на постійне проживання в Україні і після цього підлягає заміні. Заміна таких посвідчень проводиться після проходження особою медичного огляду та складення теоретичного і практичного іспитів.

Таким чином, особа, яка має постійне місце проживання на території України має право на керування транспортними засобами за наявності міжнародного посвідчення водія та посвідчення водія іноземної держави протягом 60 днів з дати видачі органами та підрозділами ДМС документів на постійне проживання в Україні.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 25.08.2020 року видано посвідку на постійне місце проживання.

Відтак з вказаної дати, позивач, протягом 60 днів мав право на керування транспортними засобами на території України на підставі посвідчення водія, яке видане в республіці Азербайджан 13.11.2013 та дійсне до 13.11.2023 року.

Таким чином, на момент винесення оскарженої постанови позивач не мав права керування транспортними засобами на території України, відтак відповідачем правомірно винесено оскаржену постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАА №155346 від 24.08.2021, за ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладено штраф в розмірі 3 400 грн.

При цьому, твердження позивача, про відсутність пояснень з боку інспектора в чому саме дії водія складали правопорушення та нетактовне спілкування, спростовуються долученими відеозаписами. Так, на відео «20210824202438000099» (фрагмент з 07 хв. 04 сек до 07 хв. 48 сек.) інспектор пояснює водію суть правопорушення, а також те, що він протягом 60 днів з моменту отримання посвідки на постійне місце проживання повинен був, задля отримання права керування транспортними засобами по території України, змінити водійське на встановлений зразок. На вказану роз`яснення позивач пояснив, що проживає на території України з 1995 року і про таке не чув.

Суд зазначає, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (ст. 245 КУпАП).

Згідно положень ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За змістом ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За приписами ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на викладене вище суд вважає, що відповідачем доведено в установленому порядку факт скоєння позивачем правопорушення за ч. 2 ст. 126 КУпАП, що свідчить про обґрунтованість постанови про накладення адміністративного стягнення серії БАА №155346 від 24.08.2021.

Таким чином, аналізуючи здобуті по справі докази, суд дійшов висновку, що відповідачем обґрунтовано визнано позивача винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.126 КУпАП та правомірно накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3 400 грн. При цьому інші доводи, на які посилається позивач, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні під час розгляду справи, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити.

Керуючись ст. 2, 6, 72-77, 90, 241-243, 245, 246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції (інспектора взводу №1 роти №1 батальйону №2 Суперсон Вячеслава Вячеславовича), Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його складення до Восьмого апеляцiйного адміністративного суду через Рiвненський мiський суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , посвідка на постійне проживання № НОМЕР_2 ;

відповідач: Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції (інспектор взводу №1 роти №1 батальйону №2 Суперсона Вячеслава Вячеславовича): 54056, м.Миколаїв, вул.Новозаводська, буд.1-Б/1;

відповідач: Департамент патрульної поліції Національної поліції України, адреса: 03048, м.Київ, вул. Федора Ернста, 3, код ЄДРПОУ: 40108646.

Повне судове рішення складене та підписане 17.01.2022.

Суддя Левчук О. В.