Рішення № 102590017, 13.01.2022, Айдарський районний суд Луганської області (до 25.04.2025 - Новопсковський районний суд Луганської області)

Дата документу 13.01.2022

ЄУ № 942/884/21

Провадження №2/942/25/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2022 року Новопсковський районний суд Луганської області

у складі: головуючого судді Проньки В.В.,

за участю секретаря судового засідання Колесник Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Новопсков в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Білолуцька селищна рада Старобільського району Луганської області,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Новопсковського районного суду Луганської області з позовною заявою, в якій просить визнати відповідача такою, що втратила право на користування житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який належить йому на підставі договору купівлі-продажу. У вказаному будинку зареєстровані, але не проживають дружина позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, та донька позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5. Рішенням Новопсковського районного суду Луганської області від 14.06.2021 шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.

Позивач посилається на те, що відповідач більше року не проживає за адресою реєстрації, проживає в іншому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , однак не має наміру добровільно зніматися з реєстрації місця проживання, чим порушує його права як власника будинку.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2021 справа передана на розгляд судді Чалого А.В.

22.07.2021 суд відкрив загальне позовне провадження у справі, розпочав підготовче провадження та призначив підготовче судове засідання на 09.08.2021.

09.08.2021 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 09.09.2021.

09.09.2021 судове засідання не відбулося у зв`язку з перебуванням головуючого судді Чалого А.В. у відпустці. Судове засідання призначено на 11.10.2021.

11.10.2021 судове засідання не відбулося у зв`язку з перебуванням головуючого судді Чалого А.В. у відпустці. Судове засідання призначено на 10.11.2021

Ухвалою суду від 10.11.2021 задоволено самовідвід судді Чалого А.В. у вказаній цивільній справі.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2021, матеріали цивільної справи передані на розгляд судді Проньки В.В.

10.11.2021 суддя Пронька В.В. постановила ухвалу про прийняття справи до провадження та призначила судове засідання для розгляду справи по суті на 06.12.2021.

06.12.2021 судове засідання відкладено до 13.01.2022 у зв`язку з неявкою відповідача.

Позивач та його представник до судового засідання не з`явилися, про день, час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без її участі та без участі позивача, на виклику свідків не наполягає, позовні вимоги підтримує, проти ухвалення заочного рішення суду не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце судового засідання повідомлена належним чином, відзиву на позов, заяв чи клопотань суду не надавала.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі, проти позовних вимог не заперечує.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи на підставі наявних у справі доказів та без фіксування судового засідання технічними засобами, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України

Дослідивши наявні у справі письмові докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд встановив, що позивачу ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 17.06.2016 на праві приватної власності належить житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказані обставини підтверджуються інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №61720344 від 17.06.2016.

З довідки, виданої виконкомом Білолуцької селищної ради Старобільського району Луганської області 23.06.2021 за вих. № 3375, вбачається, що в належному позивачу будинку за адресою: АДРЕСА_1 , окрім позивача, зареєстровані, але не проживають: дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, та донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5.

Згідно з актом підтвердження не проживання, складеним депутатом Білолуцької селищної ради 8 скликання по виборчому округу № 3 Біловодською Л.І. в присутності громадян ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, фактично за вищевказаною адресою не проживає з 20.05.2020. Вказаний акт зареєстрований у Білолуцькій селищній раді 23.06.2021 за № 3376.

Рішенням Новопсковського районного суду Луганської області від 14.06.2021 шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано.

Частиною 3 ст. 9 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбачених законом.

Користування жилим приміщенням в будинках приватного житлового фонду регулюється главою 6 ЖК УРСР.

Частиною 1 ст. 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року», Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.

Об`єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (статті 379, 382 ЦК України).

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме порушене право та з яких підстав.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

До членів сім`ї власника будинку належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу, а саме: дружина наймача (власника), їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача (власника) може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем (власником) і ведуть з ним спільне господарство.

Повнолітні син (донька) є членами сім`ї власника лише в тому разі, якщо вони постійно проживають з власником і ведуть з ним спільне господарство (ч. 2 ст. 64 ЖК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

За порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Аналогічна правова позиція викладена касаційним судом у постанові Верховного Суду від 22 листопада 2018 року у справі № 591/4595/16-ц.

Колишня дружина позивача ОСОБА_2 у розумінні вимог ст. 3 СК України та ч.2 ст.64 ЖК України є колишнім членом сім`ї позивача, як власника будинку.

Беручи до уваги, що позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідач ОСОБА_2 самостійно покинула місце своєї реєстрації та не проживає там з 20.05.2020, суд приходить до висновку про позбавлення відповідача права користування жилим приміщенням відповідно до ч.2 ст.405 ЦК України з огляду на її відсутність без поважних причин за місцем реєстрації понад один рік.

Доказів на спростування вказаних обставин або наявності поважних причини непроживання у спірному житловому приміщенні понад один рік відповідач суду не надала.

За таких обставин, приймаючи до уваги вимоги позивача, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908 грн, понесений ним при зверненні до суду.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 77-81, 89, 141, 223, 229, 258-259, 263-265, 280-289 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Білолуцька селищна рада Старобільського району Луганської області, задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 908,00 грн (дев`ятсот вісім грн 00 коп.) в рахунок відшкодування понесеного судового збору.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Третя особа: Білолуцька селищна рада Старобільського району Луганської області, код ЄДРПОУ 04335588, місцезнаходження: вул. 1 Травня, 4, смт. Білолуцьк Старобільського району Луганської області.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається до Луганського апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня його проголошення, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: В.В. Пронька