Рішення № 102589947, 18.01.2022, Новоайдарський районний суд Луганської області

Справа № 419/2699/21

Провадження № 2/419/129/2022

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2022 року Новоайдарський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді Глазкової Ю. О.,

за участю секретаря судового засідання Шапка О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Новоайдар Луганської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Новоайдарської селищної ради про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та зняття з реєстраційного обліку,

встановив:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Новоайдарського районного суду Луганської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Новоайдарської селищної ради про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та зняття з реєстраційного обліку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі - продажу від 02.06.2020 року.

Попереднім власниками вищевказаного будинку були відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які не знялись з реєстраційного обліку до теперішнього часу. Відповідачі зареєстровані за вищевказаною адресою, однак за місцем реєстрації не мешкають понад три роки, договору на користування житлом з позивачем не укладали. У добровільному порядку відповідачі не знімаються з належного позивачу на праві приватної власності будинку, внаслідок чого позивач позбавлений можливості в повній мірі володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, зокрема, реєстрація відповідачів у належному позивачу житловому будинку є перешкодою для оформлення субсидії для оплати комунальних послуг.

На підставі вищенаведеного, позивач просив суд усунути перешкоди у користуванні житловим будинком та визнати відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, а саме житловим будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також зобов`язати Новоайдарську селищну раду зняти останніх з реєстраційного обліку за вищевказаною адресою.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, у позовній заяві не заперечував проти вирішення справи у заочному порядку.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відзивів на позовну заяву не надали, у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання шляхом надсилання повісток про виклик до суду засобами поштового зв`язку та опублікування оголошення про виклик до суду на офіційному веб-сайті Судової влади України, заяви про розгляд справи за їх відсутності не надали.

Представник відповідача - Новоайдарської селищної ради Шопін І. в судове засідання не з`явився, надав клопотання про розгляд справи за відсутності представника Новоайдарської селищної ради, при розгляді справи покладався на розсуд суду.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи вищенаведене, суд у відповідності до ст. 211, 223 ЦПК України вважає за можливе вирішити справу за відсутності учасників справи, на підставі наявних у суду матеріалів. Крім того, судом у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Положеннями ст. ст. 319 ЦК України, 150 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до ст. 383 ЦК України будинок використовується власником для власного проживання та проживання членів його сім`ї.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі - продажу від 02.06.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Новоайдарського районного нотаріального округу Луганської області Кузьменко М.С. (а.с.8-10), копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №211132361 від 02.06.2020 року (а.с.11).

Попереднім власниками вищевказаного будинку були відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про що свідчить копія договору купівлі - продажу житлового будинку від 02.06.2020 року (а.с.8-10), однак не знялись з реєстраційного обліку до теперішнього часу.

З копії акту, складеного 12.08.2021 року депутатом Новоайдарської селищної ради Коробкою О. в присутності громадян ОСОБА_6., ОСОБА_5 , вбачається, що ОСОБА_2 , 1971 р.н., ОСОБА_3 , 2000 р.н., ОСОБА_4 , 1994 р.н., зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , однак понад 3 роки за даною адресою не проживають, так як виїхали на постійне місце проживання до Російської Федерації (а.с.13).

Відповідно до п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла. Втручання у це право здійснюється виключно з підстав, передбачених п. 2 ст. 8 Конвенції.

Зазначене покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення ЄСПЛ у справі «Пауел і Райнер проти Сполученого Королівства» від 21.02.1990 р.). Такий захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі «Джілоу проти Сполученого Королівства» від 24.11.1986 р.), так і наймача (рішення ЄСПЛ у справі «Ларкос проти Кіпру» від 18.02.1999 р.).

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належить право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Тобто право користування житловим приміщенням є похідним від права власності на нього, у зв`язку з чим у разі переходу права власності на житло, втрачається і право користування відповідним житлом.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч. 1,2 ст. 319 ЦК України).

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 2 ст. 386 ЦК України визначено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно з ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно п. 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року, оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316 - 319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72, 109, 110, 116 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР). У зв`язку із цим під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім`ї, попередніми членами його сім`ї, а також членами сім`ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації.

Судом достовірно встановлено, що відповідачі є сторонніми особами, які перешкоджають позивачу належним чином користуватися і володіти вказаним житловим приміщенням, чим порушують його права, як власника, що дає суду законні підстави для задоволення позову в цій частині та визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням.

При цьому, суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині усунення перешкод у здійсненні права користування житловим будинком, оскільки таких перешкод відповідачі не чинили.

Також суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині зобов`язання органу реєстрації зняти відповідачів з реєстраційного обліку, оскільки при визнанні судом осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, юридичним наслідком є зняття таких осіб з реєстраційного обліку за адресою зазначеного житла. Таким чином, під час ухвалення рішення про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, не існує необхідності ще й вирішувати вимогу про зняття з реєстрації. Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 465/2559/14-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 2/0808/1282/2012.

На підставі ст. ст. 316, 317, 319, 355, 369, 383, 391 ЦК України, керуючись ст. ст. 12, 13, 259, 263, 264, 265, 280, 354 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Новоайдарської селищної ради про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та зняття з реєстраційного обліку - задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право на користування житловим приміщенням - житловим будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Новоайдарський районний суд Луганської області.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 30 днів з дня його проголошення до Луганського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Повний текст рішення складено 18 січня 2022 року.

Суддя Ю.О. Глазкова