Рішення № 102589912, 13.01.2022, Новоайдарський районний суд Луганської області

Справа № 419/2589/21

Провадження № 2/419/93/2022

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2022 року Новоайдарський районний суд Луганської області

у складі: головуючого судді - Іванової О. М.,

при секретарі - Московченко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Новоайдар Луганської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Щастинської міської військово-цивільної адміністрації Щастинського району Луганської області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з місця реєстрації,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Новоайдарського районного суду Луганської області з даним позовом до ОСОБА_2 , Щастинської міської військово-цивільної адміністрації Щастинського району Луганської області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з місця реєстрації.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 є сином позивача та зареєстрований у вищевказаному будинку, проте тривалий час, а саме з 01.02.2018 року у ній не проживає, не здійснює оплату комунальних послуг, не приймає участі в утриманні житла. У добровільному порядку відповідач не знімається з реєстрації з належного позивачу на праві приватної власності будинку, внаслідок чого позивач позбавлена можливості в повній мірі володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.

На підставі вищенаведеного, позивач просила суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді Новоайдарського районного суду Луганської області від 16.11.2021 р. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання, відповідачу визначено строк для подання відзиву.

Ухвалою Новоайдарського районного суду Луганської області від 14.12.2021 р. справу призначено до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Позивач - ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, надала до суду письмову заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити, заперечень проти ухвалення заочного рішення не надала.

Відповідач - ОСОБА_2 відзиву на позовну заяву не надав, у судове засідання не з`явився, про причину неявки суд не повідомив, хоча був належним чином сповіщений про дату, час та місце судового засідання шляхом опублікування оголошення про виклик до суду на офіційному веб-сайті Судової влади України (а.с.24,31).

Представник відповідача - Щастинської міської військово-цивільної адміністрації Щастинського району Луганської області у судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, заперечень проти позову до суду не надав.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно положеньч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У відповідності до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені вимоги підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.

Положеннями ст. ст. 319 ЦК України, 150 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до ст. 383 ЦК України будинок використовується власником для власного проживання та проживання членів його сім`ї.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с.8), копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.12).

Відповідач ОСОБА_2 зареєстрований у вищевказаному житловому будинку, що підтверджується довідкою №1439, виданою 28.09.2021 року КП «Жилбудсервіс» (а.с.10).

Разом з тим, згідно акту про не проживання від 28.09.2021 р., встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 з 01.02.2018 року не мешкає (а.с.13).

Відповідно до вимог статті 47 Конституції України держава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до п. 1 ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла. Втручання у це право здійснюється виключно з підстав, передбачених п. 2 ст. 8 Конвенції.

Зазначене покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення ЄСПЛ у справі «Пауел і Райнер проти Сполученого Королівства» від 21.02.1990 р.). Такий захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі «Джілоу проти Сполученого Королівства» від 24.11.1986 р.), так і наймача (рішення ЄСПЛ у справі «Ларкос проти Кіпру» від 18.02.1999 р.).

Статтею 41 КонституціїУкраїни визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст.317 ЦК України власникові належить право володіти, користуватися та розпоряджатися своїх майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч. 1,2 ст. 319 ЦК України).

Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідач вселилась у спірний житловий будинок в якості члена сім`ї власника житлового приміщення і набула право користуванням цим житловим будинком.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Судом достовірно встановлено, що відповідач без поважних причин не користується житлом за місцем реєстрації з 2018 року, що дає суду законні підстави для задоволення позову в цій частині та визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

Позовні вимоги, в частині зобов`язання Щастинської міської військово-цивільної адміністрації Щастинського району Луганської області зняти ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання, задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням.

Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

При визнанні судом осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, юридичним наслідком є зняття таких осіб з реєстраційного обліку за адресою зазначеного житла.

Таким чином, під час ухвалення рішення про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, не існує необхідності ще й вирішувати вимогу про зняття з реєстрації.

Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 465/2559/14-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 2/0808/1282/2012, у постанові Верховного Суду від 22.12.2021 р. в справі №947/14605/20 (провадження №61-15889св21).

Висновки суду підтверджуються письмовими доказами, дослідженими у судовому засіданні.

На підставі ст. ст. 319, 355, 369, 383, 405 ЦК України, керуючись ст. ст. 12, 13, 259, 263, 264, 265, 280, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Щастинської міської військово-цивільної адміністрації Щастинського району Луганської області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з місця реєстрації - задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - домоволодінням, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині позовних вимог - відмовити за необгрунтованістю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 30 днів з дня його проголошення до Луганського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Головуючий О. М. Іванова