Рішення № 102581605, 18.01.2022, Черняхівський районний суд Житомирської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 293/215/18

Провадження № 2/293/31/2022

18 січня 2022 рокусмт Черняхів

Черняхівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого-судді Бруховського Є.Б.

секретаря судового засідання Давиденко Л.П.

з участю відповідача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Черняхів цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Головинський гранітний кар`єр» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

19.02.2018 року ПАТ «Головинський граніт» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 в якому вказав, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді головного бухгалтера ПАТ «Головинський граніт» на протязі 2013-2015 рр. ухилявся від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, чим здійснив злочин у сфері господарської діяльності. 01.02.2018 року ОСОБА_1 ухвалою Черняхівського районного суду Житомирської області звільнено від кримінальної відповідальності за ч.1 ст. 212-1 КК України за закінченням строків давності. Під час розгляду клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_1 , останній визнав себе винним в кримінальному правопорушенні за ч.1 ст. 212-1 КК України, відшкодував завдані збитки у повному обсязі. Однак протягом періоду з 01.01.2016 року по 17.10.2016 року до ПАТ «Головинський граніт» за платежем з єдиного внеску нараховано роботодавцем на суми заробітної плати, застосовано штрафні санкції в розмірі 427893,61 грн. та пені в розмірі 510 611 грн. 19 коп. За період з 01.12.2015 року по 31.10.2016 року ПАТ «Головинський граніт» сплачено єдиного внеску в сумі 1804159,20 грн., інших сум на відповідний рахунок не надходило, в тому числі і від відповідача. За таких обставин, збитки головним бухгалтером ОСОБА_1 , який звільнений з посади головного бухгалтера 10.12.2015 року, у вигляді штрафних санкцій та пені, що нараховані на суми несплаченого з його вини єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в 2013-2015 рр. в розмірі 938504,80 грн. ( штраф - 427893,61 грн., пеня - 510611 грн. 19 коп.) не відшкодовано, а тому завдані кримінальним правопорушенням збитки, просив стягнути з ОСОБА_1

24.06.2019 справу прийнято до провадження суддею Бруховським Є.Б. Розгляд справи розпочато спочатку та призначено підготовче судове засідання.

07.02.2020 підготовче провадження по справі закрито та призначено до судового розгляду в загальному порядку.

13.02.2020 на адресу суду надійшов відзив відповідача в якому останній вказав, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав, а саме: в своїх позовних вимогах ТОВ «Головинський гранітний кар`єр» послався на вимоги ст.130 КЗпП, де зазначено що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків та на вимоги п.3 ст.134 КЗпП України відповідно до якого працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку. Доказами на думку позивача є ухвала Черняхівського районного суду Житомирської області від 01.02.2018 року про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.212-1 КК України на підставі ст.49 КК України та відшкодуванням збитків, а також рішеннями ДФС про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) єдиного внеску ТОВ «Головинський гранітний кар`єр». Вважає, що доводи позивача є необгрунтованими, оскільки відповідно до вимог ст.130 КЗпП України матеріальна відповідальність у працівника виникає у разі заподіяння ним прямої дійсної шкоди, визначення прямої дійсної шкоди регулюється законодавством, до прямої дійсної шкоди належить недостача матеріальних цінностей, виявлена у матеріально відповідальної особи, якій передані матеріальні цінності у зв`язку з виконанням нею трудових обов`язків, втрата матеріальних цінностей (ЗУ «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей»), знищення матеріальних цінностей, пошкодження матеріальних цінностей, зіпсування матеріальних цінностей, шкода, викликана незаконним продажем товарів за зниженою ціною, витрати, спричиненні незаконними або необгрунтованими виплатами (переплатами) за цивільно-правовими договорами, на користь державного місцевого бюджету, спеціальних фондів соціального страхування, коли можливість стягнення таких виплат (переплат) з організацій, які їх одержали, втрачена та інші. Штраф та пеня, які були накладені на підприємство контролюючими державними органами не є прямою дійсною шкодою, а тому і не можуть бути стягнуті з працівника підприємства.

За ст.130 КЗпП повну матеріальну відповідальність за заподіяну пряму дійсну шкоду несе працівник на якого покладено відповідно до вимог ст. 135-1 КЗпП повну матеріальну відповідальність. В даному випадку ТОВ «Головинський гранітний кар`єр» не укладав з ОСОБА_1 договір про повну матеріальну відповідальність. Відповідно до вимог ст.138 КЗпП на позивача покладено обов`язок доказування наявності умов для покладення матеріальної відповідальності. В матеріалах цивільної справи відсутні будь-які докази, які вказують на повну матеріальну відповідальність ОСОБА_1 . Також є безпідставним посилання позивача як на доказ на ухвалу суду від 01.02.2018 року про закриття кримінального провадження на підставі ст.49 КК України, оскільки відповідно до обвинувачення ОСОБА_1 за ст.212-1 ч.1 КК України об`єктом даного злочину є кошти не сплачені у встановлений законодавством порядку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування саме ТОВ «Головинський гранітний кар`єр» і потерпілою стороною була держава, а не вказане підприємство, в інтересах якого діяв ОСОБА_1 . Крім того, відповідно до вимог ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платником єдиного внеску є работодавці, в даному випадку відповідно до вимог ст.24 КЗпП работодавцем є особа, яка укладає трудовий договір з найманим працівником на роботу своїм наказом чи розпорядженням - це власник або уповноважений ним орган (особа) про зарахування працівника на роботу. Суд закриваючи кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 в порядку ст.49 КК України матеріали кримінального провадження не досліджував і вину останнього у вчиненні злочину не встановлював, лише отримав згоду на її закриття. В даному випадку ОСОБА_1 не являвся суб`єктом даного злочину, судом ухвалу винесено в порушення вимог ст.370 КПК України в порушення норм матеріального права, в зв`язку з незнанням законодавства ухвала суду була не оскаржена своєчасно, а в подальшому було пропущено строки оскарження. Крім того вказав, що позов ТОВ «Головинський гранітний кар`єр» не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до вимог ст.233 КЗпП, ст.258 ЦК України позовна давність про стягнення неустойки (штрафу, пені) складає один рік і на момент подачі позову позивачем строки позовної давності сплили. Наслідками спливу строків є залишення позову без задоволення. Заяву до суду подано.

За наявними матеріалами справи вбачається, що 12.12.2018 року представником позивача подано клопотання про заміну позивача його правонаступником, з підстав, що ПАТ «Головинський граніт» припинило свою діяльність внаслідок перетворення в Товариство з обмеженою відповідальністю «Головинський гранітний кар`єр», яке є правонаступником усіх майнових прав та обов`язків ПАТ «Головинський граніт». За таких обставин, суд під час розгляду справи прийшов до висновку про задоволення даного клопотання.

В судове засідання представник позивача Евін А.К. не з`явився, в матеріалах справи наявна заява останнього про розгляд справи у його відсутності, позов підтримав, та просив його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник в судовому засіданні просили задовольнити заяву про застосування строків позовної давності щодо вимог позивача та відмовити в позові з цих підстав.

Вислухавши відповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до наказу №137-к від 01.07.2009 ОСОБА_1 призначений на посаду головного бухгалтера ЗАТ «Головинський кар`єр «Граніт», яке 24.06.2011, відповідно до протоколу б/н загальних зборів акціонерів, перейменовано в Публічне акціонерне товариство «Головинський граніт». 10.12.2015 ОСОБА_1 звільнено.

Посадовою інструкцією головного бухгалтера №90 затвердженою 25.07.2011 головою правління ПАТ «Головинський граніт» Горбанем Ф.І. визначено, що головний бухгалтер відноситься до професійної групи керівників, формує у відповідності до законодавства облікову політику, керує роботою з підготовки й прийняття робочого плану рахунків, форм первинних звітних документів, документів внутрішньої бухгалтерської звітності, забезпечує формування бухгалтерської та податкової звітності та направлення її в податкові органи.

ОСОБА_1 перебуваючи на посаді головного бухгалтера ПАТ «Головинський граніт», у зв`язку з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на займаній посаді, розпоряджаючись майном та фінансами вказаного підприємства, тобто будучи службовою особою підприємства, на яку відповідно до чинного законодавства України покладено відповідальність за організацію та здійснення контролю за правильністю обчислення та своєчасністю сплати податків, зборів інших обов`язкових платежів до бюджетів та ведення господарської діяльності від імені підприємства, а саме: згідно ст.67 Конституції України - покладено обов`язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом; згідно п.1 ч.2 ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування» №2464-VІ від 08.07.2010 - платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; згідно п.12 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування» № 2464-VІ від 08.07.2010 - єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника, зобов`язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати, в порушення вищевказаних норм, у період з вересня 2013 по листопад 2015 року, діючи умисно, протиправно, посягаючи на встановлений законодавством порядок здійснення підприємницької діяльності та оподаткування, переслідуючи умисел на ухилення від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у значних розмірах, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх злочинних дій та наслідків, передбачаючи та бажаючи їх настання, вчинив умисний злочин у сфері господарської діяльності - не перерахував до державного бюджету утриманий єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 1 425 001,44 грн., що в 2068 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, що призвело до ненадходження до бюджету коштів у значних розмірах.

За вищевказаних дій відносно відповідача ОСОБА_1 до ЄРДР за №32016060000000044 від 27.09.2016 року внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.212-1 КК України.

01.02.2018 за наслідками розгляду вищезазначеного кримінального провадження судом постановлено ухвалу за якою звільнено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.212-1 КК України у зв`язку з закінченням строків давності, передбачених ч.1 ст.49 КК України та відшкодуванням завданих збитків.

Кримінальне провадження №32016060000000044 від 27.09.2016 року за підозрою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.212-1 КК України закрито на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України.

Із змісту даної ухвали вбачається, що ОСОБА_1 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення за ч.1 ст. 212-1 КК України визнав.

Ухвала суду від 01.02.2018 набрала законної сили 09.02.2018. Дану ухвалу не змінено та не скасовано.

Відповідно до ч.2 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У відповідності до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За приписами ч.6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами. Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.

За приписами ст. 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли,зокрема, шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Майнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода завдана майну юридичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала - ч.1 ст.1166 ЦК України.

Факт заподіяння відповідачем матеріальної шкоди позивачеві підтверджується матеріалами справи та не спростовується відповідачем.

Посилання відповідача, щодо незаконності ухвали суду від 01.02.2018 суд до уваги не приймає, оскільки такий факт не підтверджено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

Розмір матеріальних збитків підтверджується рішеннями про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, розрахунками штрафних санкцій та платіжними дорученнями (а.с.4-99).

З огляду на викладене, суд вважає позов обгрунтованим та таким, що доведений належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами.

Разом з тим, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Так, за правилами ст. 257, ч.1 ст. 261 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 258 ЦК України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За статтею 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.ч.3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідач скористався наданим йому правом та просив про застосування строку позовної давності.

Досліджені судом докази свідчать про те, що позивачу про наявність заподіяної відповідачем шкоди у виді застосованих штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату суми єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування в 2013-2015 стало відомо, починаючи з лютого 2016, про розмір застосованих штрафних санкцій та пені відносно ПАТ «Головинський Граніт» за період з 01.01.2016 по 17.10.2016 з єдиного внеску нарахованого роботодавцем на суми заробітної плати, заявлених до стягнення (938504,80 грн з яких штраф у розмірі 427 893,61 грн і пеня 510 611,19 грн) - 31.10.2016 згідно листа Черняхівського відділення Коростенської ОДПІ (а.с.3).

Таким чином позивач звернувся із позовом до суду 19.02.2018, тобто поза межами строку позовної давності, причин пропуску такого строку позивачем не наведено.

Факт подання позивачем в межах кримінального провадження №1-кп/293/23/2018 справа №293/967/16-к відносно ОСОБА_1 цивільного позову з тим самим предметом та з тих самих підстав та залишення його без розгляду, суд до уваги не приймає, так як даний факт не підтверджено належними доказами.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4,5, 19, 43,81, 82, 141, 264-265, 274, 279, 354,355 ЦПК України, ст.ст. 258, 261, 1166 ЦК України, ст.ст. 130,134,233 КЗпП України, суд, -

УХВАЛИВ:

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Головинський гранітний кар`єр» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Головуючий суддя Євген БРУХОВСЬКИЙ