Рішення № 102581394, 17.01.2022, Романівський районний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Романівський районний суд Житомирської області

290/1106/21

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

17 січня 2022 року смт. Романів

Романівський районний суд Житомирської області в складі судді Кірічука М.М., з участю секретаря судового засідання Панасюк К.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Романівського психоневрологічного інтернату Житомирської обласної ради про стягнення компенсації за невикористані відпустки,-

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Романівського психоневрологічного інтернату Житомирської обласної ради, в якому зазначив, що він працював у відповідача з 1 лютого 2008 року на посаді сторожа. В період перебування в трудових відносинах з останнім 28 серпня 2016 року він був призваний на військову службу. 18 червня 2021 року його було демобілізовано, після чого він приступив до своєї роботи сторожа у Романівському психоневрологічному інтернаті Житомирської обласної ради. 31 серпня 2021 року звільнився з місця роботи з займаної посади за угодою сторін. За період роботи у відповідача з 2015 року по 2021 рік ним не використані щорічні відпустки, за які відповідачем має бути виплачена грошова компенсація при звільненні.

Посилаючись на те, що відповідач в добровільному порядку компенсацію за невикористані відпустки при звільнені не виплатив, позивач просить суд стягнути з відповідача компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі не менше 12000,00 грн.

Розгляд справи, відповідно до статті 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), проведено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

9 грудня 2021 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позов не визнає, оскільки ОСОБА_1 не виконував своїх функціональних обов`язків сторожа, отже не має права на отримання компенсації за невикористані відпустки.

Судом встановлено, що 1 лютого 2008 року ОСОБА_1 прийнято на посаду сторожа в Романівський дитячий будинок інтернат.

В подальшому Романівський дитячий будинок інтернат було реорганізовано в Романівський психоневрологічний інтернат Житомирської обласної ради.

В період перебування на посаді сторожа, ОСОБА_1 відповідно до наказу військового комісара Баранівського-Романівського об`єднаного районного військового комісаріату Житомирської області від 15 серпня 2015 року №99 прийнято на військову службу під час мобілізації, в особливий період та направлений для проходження військової служби до Володарсько-Волинського районного військового комісаріату, що підтверджується довідкою Баранівського-Романівського об`єднаного районного військового комісаріату Житомирської області від 28 серпня 2015 року №3/1711. В подальшому з позивачем укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу від 23 вересня 2015 року.

Згідно наказу командувача військ оперативного командування «Північ» від 9 червня 2021 року №144 ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас, що підтверджується витягом з наказу військового комісару Романівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Житомирської області від 18 червня 2021 року №63.

31 серпня 2021 року наказом від 18 серпня 2021 року №173 ОСОБА_1 звільнено з посади сторожа Романівського психоневрологічного інтернату Житомирської обласної ради.

Відповідно до довідки - розрахунку Романівського психоневрологічного інтернату Житомирської обласної ради від 14 грудня 2021 року № 208 розмір компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_1 в період з 15 серпня 2015 року по 22 червня 2021 року становить 12871,80 грн.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Із змісту наведеної норми трудового законодавства вбачається, що для вирішення питання про наявність прав та гарантій, передбачених нею, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого періоду, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з частиною другої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

У листі Міноборони від 20 жовтня 2016 року № 316/1/906 «Щодо дії особливого періоду» та у постанові Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2015 року у справі № 800/582/14, виходячи із системного аналізу норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначено, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до примітки до статті 4 Закону України «Про Раду Національної безпеки та оборони України» кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.

Судом встановлено, що позивач уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України після 02 березня 2014 року до 18 червня 2021 року.

Зі змісту частини третьої статті 119 КЗпП України поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавець не ставить у залежність від виду контракту, такі гарантії надаються особі у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а саме: під час мобілізації, на особливий період.

Рішення про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

ОСОБА_1 15 серпня 2015 року був увільнений від роботи у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період, а з 31 серпня 2021 року між сторонами припинилися трудові правовідносини за угодою сторін.

Таким чином, у період з 15 серпня 2015 року до 18 червня 2021 року на ОСОБА_1 розповсюджувалися гарантії, встановлені трудовим законодавством щодо збереження місця роботи, посади і компенсації із бюджету середнього заробітку на підприємстві, у зв`язку із призовом під час мобілізації, на особливий період, що загрожує національній безпеці.

Згідно з довідкою від 14 грудня 2021 року відповідачем не виплачена позивачу компенсація за невикористану відпустку за час його перебування на військовій службі період з 15 серпня 2015 року по 22 червня 2021 року у розмірі 12871,80 грн.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 9 Закону України «Про відпустки» до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

Частиною 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі, передбаченому статтею 4 Закону України «Про судовий збір».

З огляду на наведене, керуючись статтями 2, 12, 13, 76-79, 141, 258, 259, 263-265, 268,273, 274, 279,352, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з Романівського психоневрологічного інтернату Житомирської обласної ради (адреса місця знаходження: вул. Міжгірна, 18 смт. Романів, Житомирський район, Житомирська область; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 03188435) на користь ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) 12871 (дванадцять тисяч вісімсот сімдесят одну) грн 80 коп компенсації за невикористану відпустку.

Стягнути з Романівського психоневрологічного інтернату Житомирської обласної ради (адреса місця знаходження: вул. Міжгірна, 18 смт. Романів, Житомирський район, Житомирська область; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 03188435) на користь держави судовий збір в розмірі 908,00 грн.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення в порядку передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України.

Суддя М.М. Кірічук