Рішення № 102575889, 06.01.2022, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/6318/20

Провадження № 2/0182/1053/2022

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

06.01.2022 м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого-судді Рунчевої О.В., секретаря Нагаєвої Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Нікополі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку майна у спільній частковій власності, визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

04.11.2020 року позивач звернулася до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з зазначеним позовом, посилаючись на наступні обставини.

Вона та відповідач по справі, ОСОБА_2 є співвласниками трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . Їй належить на праві власності 3/4 частини вказаної квартири, а відповідачу 1/4 частина цієї квартири, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 15 листопада 2012 року посвідченого Мігуновим С.О., приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу, Дніпропетровської області та витягом про державну реєстрацію прав виданого комунальним підприємством «Нікопольське міжміське бюро технічної інвентаризації» за № 36491301 від 30 листопада 2012 року; спадковим договором зареєстрованим в реєстрі за № 630 від 21 липня 2016 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за номером 220035798 від 12 серпня 2020 року посвідчених Мігуновим С. О. приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу, Дніпропетровської області; відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за номером 223228183 від 09 вересня 2020 року.

Зазначає, що частка відповідача квартирі складає: 68.1 кв.м. (загальна площа квартири) х 1/4 = 17.025 кв.м. При цьому слід врахувати, що житлова площа квартири 42.7 кв.м. х 1\4 складає 10.675 кв.м. Виділена частка є незначною у загальній спільній частковій власності квартири і не може бути виділена в натурі.

Розмір частки відповідачки, як співвласниці житлової квартири, у відповідності до технічного паспорту на квартиру, не дає можливості виділити в натурі приміщення (кімнату, окремий вхід, інші побутові приміщення) для володіння та користування, ні встановити порядок користування житловою квартирою між співвласниками, оскільки становить менший розмір ніж площа будь-якого із приміщень житлової квартири. У разі виділення відповідачці належній їй частці в натурі будуть грубо порушені її права.

Відповідач зареєстрована з 2013 року та проживає на теперішній час в двокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_2 в якій їй належить право власності на 1\4 частку.

Вони з відповідачем не є членами однієї сім`ї, не проживають спільно та не ведуть спільного господарства. Між ними залишилися лише віддалені родинні зв`язки, які зараз не підтримуються. Вона зверталася до відповідача з пропозицією сплатити на її користь ринкову вартість її частки, але остання відмовилася, вимагаючи за свою частку квартири такі суми, що набагато перевищують ринкову вартість майна. У відповідності зі звітом про оцінку трикімнатної квартири АДРЕСА_3 її вартість складає 220000 грн., тобто вартість 1/4 частки квартири складає - 55000 грн.

Крім того, відповідач відмовляється здійснювати капітальний ремонт квартири, облаштовувати прибудинкову територію, а також нести витрати по сплаті всіх комунальних послуг та поточні витрати на утримання житлового будинку, що робить неможливим спільне володіння та користування майном.

Вказані обставини свідчать про неможливість спільного володіння та користування майном, оскільки з боку відповідача не вчиняються жодні дії спрямовані на утримання, ремонт, облаштування та догляд за квартирою її як співвласниці.

Враховуючи, що частка ОСОБА_2 є незначною і не може бути виділена в натурі між співвласниками, спільне володіння і користування квартирою є неможливим, відповідач не проживає у вказаній квартирі та не утримує її, припинення права власності не завдасть істотної шкоди її інтересам, позивач на підставі вимог ст. 365 ЦК України просила задовольнити її позовні вимоги.

Ухвалою суду від 15.01.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та по справі призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 15.09.2021 року закрито підготовче засідання по даній справі, справу призначено до розгляду по суті.

У судове засідання сторони не з`явилися, представник позивача надав на адресу суду заяву, згідно якої просить розглядати справу без його участі та участі позивача, на позовних вимогах наполягають у повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечують (а.с. 27). В матеріалах справи наявна заява позивача про внесення грошових коштів у розмірі 55 000,00 грн. на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області за 1/4 частку квартири (а.с. 42-43).

Відповідач у судове засідання не з`явилася, була повідомлена належним чином про час та місце розгляду справи за місцем реєстрації (а.с. 23), до суду повернувся конверт, як не вручений у зв`язку з закінченням терміну зберігання (а.с. 46). У відповідності до п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України судова повістка вважається врученою.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється за відсутності сторін, що відповідає положенням ч.2 ст.247 ЦПК України.

Розглянувши подані документи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд дійшов до наступного висновку.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Судом встановлено, що квартира за адресою - АДРЕСА_3 на праві приватної спільної часткової власності належить сторонам по справі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Так, ОСОБА_1 належить на праві спільної часткової власності 3/4 частини вказаної квартири, що підтверджується копією спадкового договору від 21 липня 2016 року, посвідченого Мігуновим С. О. приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу, Дніпропетровської області, зареєстровано в реєстрі за № 630 (а.с. 7-9) та копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 листопада 2012 року посвідченого Мігуновим С.О., приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 1488 (а.с. 11).

ОСОБА_2 належить на праві приватної спільної власності 1/4 частин вказаної квартири, на підставі свідоцтва про право на спадщину від 15.12.2012 року, серії ВТА № 141750, посвідченого Мігуновим С.О., приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу, р. № 1487, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек,Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої станом на 09.09.2020 року (а.с. 12-13).

Судом також встановлено, що згідно копії технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_3 (а.с.14-15), вказаний об`єкт нерухомості складається з 3 кімнат житловою площею 42,7 кв. м., у тому числі: 1-а кімната 17,0 кв. м., 2-а кімната - 12,9 кв.м., 3-я кімната - 12,8 кв.м., кухні площею 7,5 кв. м., ванної кімнати - 2,2 кв.м., вбиральня поєднаної - 0,9 кв.м., коридору 12,2 кв.м. Квартира обладнана балконом - 0,9 кв.м. Квартира розташована на 4 поверсі 5 поверхового будинку, загальна площа квартири 68,1 кв.м. що з огляду на функціональне призначення вказаної квартири свідчить про те, що виділ в натурі 1/4 частки квартири без втрати відповідного цільового призначення не вбачається за можливе.

Відповідно до Звіту про оцінку спірної квартири від 08.09.2021 року, складеного суб`єктом оціночної діяльності - Приватним підприємцем ОСОБА_3 , ринкова вартість квартири АДРЕСА_3 складає 220 000, 00 грн. (а.с. 16-17). Таким чином , вартість 1/4 частини вказаної квартири складає 55 000,00 грн.

Згідно оригіналу квитанції АТ «Банк Кредит Дніпро» від 17.11.2021 року за №13, ОСОБА_1 на депозитний рахунок територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області внесена сума у розмірі 55000 грн.(а.с. 42).

В обґрунтування позову позивач зазначила, що відповідач не проживає у спірній квартирі та не користується нею, комунальні витрати не сплачує, не здійснює поточний ремонт та облаштування квартири, тобто взагалі самоусунулася від утримання належної їй частки у спільному майні, що, в свою чергу, може вплинути і на технічний стан квартири в цілому.

Відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Нормою ст.16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, акти цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Статтею 12 ЦК України визначено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Особа може відмовитися від свого майнового права. Відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами цивільного законодавства. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Згідно ст.41 Конституції України та положень ст.ст.179, 181, 316, 317, 319, 321 ЦК України правом власності є право особи на річ (нерухоме майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд.

Також відповідно до ст.41 Конституції України,ст. 321 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 328 ЦК України визначено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, та на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом норм ст.ст.355, 356, 358 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Відповідно до ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Нормою ст.183 ЦК України визначено, що неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Положеннями ст. 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Нормою ст.16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.

Відповідно до норми ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Так, правові підстави припинення права співвласника на частку у спільному майні визначені ст.365 ЦК України, аналіз положень якої дає підстави для висновку, що відсутність конструкції («за наявності одночасно») в ст.365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у ч.1 цієї статті обставин (зокрема, в п.п.1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена п.4 ч.1 ст.365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених п.п.1-3 ч.1 ст.365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника (п.4), та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності. При цьому, застосування п.4 ч.1 ст.365 ЦК України має тлумачитись таким чином, що припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім`ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім`ї. Оскільки мається на увазі недопущення, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку. Аналогічні наведеним правові висновки викладені у постанові Великої Палати Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року по справі №908/1754/17, постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року по справі №760/8958/15-ц, від 09 жовтня 2019 року в справі №750/11178/17, від 29 січня 2021 року по справі №629/511/17, від 02 березня 2021 року по справі №757/38476/17-ц, від 18 березня 2021 року по справі №759/7798/16-ц.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд зазначає, що в даному випадку позбавлення права власності відповідача не може завдати істотної шкоди інтересам останнього, оскільки спірна квартира відповідачем не використовуються, заходи щодо утримання майна не вживаються, окрім того на відшкодування вартості частки у праві спільної часткової власності відповідач отримає грошову компенсацію в розмірі дійсної ринкової вартості зазначеної частки. Будь-яких доказів спростовуючих наведене суду надано не було.

При цьому здійснити поділ вказаного майна без втрати його функціонального призначення не вбачається за можливе з огляду на технічну характеристику квартири.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги приписи ст. 365 Цивільного кодексу України, якими, зокрема, передбачено обов`язок співвласника перерахувати на депозитний рахунок суду вартість такого майна, суд доходить висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на частку у спільному майні, а саме на 1/4 частину квартири.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Таким чином, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України суд уважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача документально підтверджені витрати по сплаті судового збору в сумі 840,80 грн. за подання до суду позовної заяви (а.с. 1).

На підставі викладеного та керуючись ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст.ст.41, 124 Конституції України, ст.ст.11, 15, 16, 179, 181, 183, 316, 317, 319, 321, 328, 355, 356, 358, 360, 365 ЦК України, ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 141 259, 263-265, 268, 280-282ЦПК України,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку майна у спільній частковій власності, визнання права власності - задовольнити.

Припинити право власності ОСОБА_2 на 1/4 частину квартири АДРЕСА_3 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в якості компенсації вартості 1/4 частки квартири АДРЕСА_3 суму грошових коштів в розмірі 55 000,00 грн. (п`ятдесят п?ять тисяч грн. 00 коп.) внесену ОСОБА_1 , на депозитний рахунок отримувача - Управління Державної судової адміністрації України у Дніпропетровській області, код ОКПО 26239738, призначення платежу - для зарахування коштів внесеної застави (частина майна, попередньо визначена сума судових витрат, ОСОБА_1 ) згідно квитанції Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» № 13 від 17.11.2021 року.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування судового збору суму 840, 80 грн. (вісімсот сорок грн. 80 грн.).

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: О. В. Рунчева