Рішення № 102570932, 11.01.2022, Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська

№ 207/3180/17

№ 2/207/362/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2022 року Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Бистрової Л.О.

при секретарі Пономаренко В.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кам`янське в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування пред`явлених позовних вимог позивачем вказано, що відповідно до укладеного договору № б/н від 27.05.2011 року, ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 300,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється за графіком погашення кредиту та процентів. Однак ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором не виконав в повному обсязі, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 30 вересня 2017 року становить - 34766,72 грн., а саме: заборгованість за кредитом - 3415,42 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом - 26219,55 грн.; заборгованість за пенею та комісією - 3000,00 грн.; штраф (фіксована частина) - 500,00 грн.; штраф (процентна складова) - 1631,75 грн., що підтверджено розрахунком. Вказана заборгованість відповідачем не сплачена, тому позивач вимушений був звернутись до суду з даним позовом.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити з підстав викладених у позові.

Відповідач та його представник у судове засідання не з`явились. Надали заяву про розгляд справи без їх участі. Проти задоволення позовних вимог заперечують, оскільки ним ніколи не отримувалась картка в ПАТ КБ «ПриватБанк», він 27.05.2011 року та 11.08.2011 року в установі банку не перебував. Ним не підписувались документи стосовно встановлення відсоткової ставки, пені та інші платежі. Вважає безпідставними посилання позивача на умови та правила надання банківських послуг які не підписані ним в підтвердження ознайомлення саме з цими умовами та правилами. Просить застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволенні позову.

На підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити за наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 27 травня 2011 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (з 21.05.2018 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № б/н, згідно якого останній отримав строковий кредит у розмірі 300,00 грн., шляхом перерахування кредитних коштів на картрахунок, який було відкрито відповідно договору про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної карти, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідно до умов вказаного кредитного договору, ОСОБА_1 повинен сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі 36.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

На підтвердження волевиявлення щодо укладення з позивачем кредитного договору відповідачем підписана «Анкета-заява», в якій зазначено, що відповідач погодився з тим, що заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг в ПриватБанку, а також з Правилами користування платіжною карткою Тарифами складають між ним і Банком Договір про надання банківських послуг. Він ознайомлений і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, що були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді. Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті https://privatbank.ua/terms/pages/70/, зобов`язався виконувати, та регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті https://privatbank.ua/terms/pages/70/.

До «Анкети-заяви» позивач також додав «Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» по договору SAMDN50000048592746 та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.

Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав в повному обсязі, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 30 вересня 2017 року становить - 34766,72 грн., а саме: заборгованість за кредитом - 3415,42 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом - 26219,55 грн.; заборгованість за пенею та комісією - 3000,00 грн.; штраф (фіксована частина) - 500,00 грн.; штраф (процентна складова) - 1631,75 грн., що підтверджено розрахунком.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст.634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ст.1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів (ч.1). Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку (ч.2). Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною (ч.3).

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У «Анкеті-заяві» позичальника процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просить у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість по процентам за користування кредитом.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на «Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» по договору SAMDN50000048592746 та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, зокрема базова % ставка в місяць, пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування.

При цьому, надані позивачем докази не містять підтвердження тих обставин, що відповідач при підписанні «Анкети-заяви» ознайомився і погодився з умовами, що містять саме цей Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, і що ця «Анкета-заява» разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між позичальником та Банком договір про надання банківських послуг, а також, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо % ставки, неустойки (пені, комісії, штрафів) саме у зазначених у цих документах розмірах.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Також, додана до Анкети-заяви № б/н від 27.05.2011 року «Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» по договору SAMDN50000048592746 на підтвердження відсоткової ставки, належним доказом бути не може, оскільки не є додатком до Анкети-заяви № б/н від 27.05.2011 року, тому не може породжувати будь яких правових наслідків для відповідача.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність в «Анкеті-заяві» домовленості сторін про % ставку, сплату пені, комісії та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання Банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в «Анкеті-заяві» позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Суд вважає, що оскільки Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання «Анкети-заяви». Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, комісій, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

У відповідності до ч.1 ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За змістом ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Судом встановлено, що останній платіж на погашення кредитної заборгованості відповідачем здійснено 19.05.2015 через термінал самообслуговування в сумі 170 грн., строк дії виданої картки був встановлен до останнього дня серпня 2014 року, картка не перевипускалась, а з позовом до суду банк звернувся у листопаді 2017 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності, про застосування якої просить відповідач.

Умови надання кредиту фізичним особам та обслуговування кредитних карт «Універсальна», у пункті 1.1.7.31 яких установлено позовну давність тривалістю в п`ятдесят років, не містять підпису відповідача.

При цьому не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що Умови надання кредиту фізичним особам та обслуговування кредитних карт «Універсальна» АТ «ПриватБанк» не змінювалися і на час укладення кредитного договору саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови надання кредиту фізичним особам містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника.

У анкеті-заяві від 27 травня 2011 року та довідці про умови кредитування від 11 серпня 2011 року посилання на домовленість сторін щодо збільшення строку позовної давності відсутнє. Відсутній і окремий договір про збільшення строку позовної давності.

Оскільки сторонами не укладений договір у письмовій формі про збільшення позовної давності, як це передбачено ст.259 ЦК України, тому положення пункту 1.1.7.31 Умов та правил надання банківських послуг про збільшення строку позовної давності за кредитним договором щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) збільшений до 50 років не підлягають застосуванню.

Відповідна правова позиція міститься і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі №202/26885/13-ц.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.7 ст.81 цього Кодексу, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Частин 1 і 2 ст.83 ЦПК України передбачено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з пропуском трирічного строку позовної давності, а належних доказів, що відповідач ознайомився і погодився з умовами щодо збільшення строку позовної давності до 50 років позивачем не надано, у матеріалах справи відсутній окремий договір про збільшення строку позовної давності, суд вважає, що у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості слід відмовити за спливом строків позовної давності звернення до суду.

Також, у зв`язку з відсутністю підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором, відсутні підстави і для стягнення відсотків, нарахованих на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України.

Керуючись ст.ст. 526, 530, 611, 625, 629, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 81, 89, 133, 141, 263-265, 268, 354ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду у тридцятиденний строк з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л.О. Бистрова