Рішення № 102558763, 12.01.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2022 року м. Київ № 640/8558/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції Українипровизнання протиправними дій та рішень та зобов`язання вчинити дії

встановив:

25.03.2021 до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, в якому просила:

- поновити строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору, пропущений з поважних причин;

- стягнути з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу - невидачі трудової книжки в розмірі 83 344,45 грн.;

- визнати протиправною бездіяльність Державної архітектурно-будівельної інспекції України у невжиті заходів щодо обов`язкового працевлаштування ОСОБА_1 , яка є одинокою матір`ю, при реорганізації/ліквідації відповідача;

- визнати протиправним і скасувати наказ Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 23.10.2020 №462 «ОС» про звільнення ОСОБА_1 ;

- стягнути з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 83 344,45 грн.;

- зобов`язати Державну архітектурно-будівельну інспекцію України вжити заходи щодо обов`язкового працевлаштування ОСОБА_1 , яка є одинокою матір`ю;

-зобов`язати Державну архітектурно-будівельну інспекцію України працевлаштувати ОСОБА_1 , на будь-яку посаду, рівнозначну тій, яку позивачка займала на момент звільнення та яка відповідає 8 (восьмому) рангу державного службовця.

Ухвалою суду від 31.03.2021 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Позовні вимоги вмотивовано протиправним звільненням позивачки відповідачем на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1-1 частини першої та частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією Державної архітектурно-будівельної інспекції України, де вона проходила державну службу. Позивачка є одинокою матір`ю, що самостійно виховує дитину, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Статтею 184 Кодексу законів України про працю не допускається звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли звільнення допускається з обов`язковим працевлаштуванням. Наразі, позивачка вважає, що фактично відбулася не ліквідація Державної архітектурно-будівельної інспекції України, а її реорганізація в інші державні органи, яким передано функції Державної архітектурно-будівельної інспекції України, які до того ж у подальшому також були ліквідовані з утворенням Державної інспекції архітектури та містобудування України. З огляду на викладене відповідач зобов`язаний був вжити заходи щодо обов`язкового працевлаштування позивачки, однак жодної посади при звільненні їй не було запропоновано, що призвело до порушення її соціальних гарантій як одинокої матері. Окрім того, при звільненні позивачці несвоєчасно видано трудову книжку та проведено повний розрахунок.

Водночас позивачка стверджувала, що вчасно звернулася до суду 25.03.2021 з даним позовом, оскільки про своє звільнення дізналася лише 11.03.2021, коли її адвокат Салівон Д. отримав на свою електронну пошту лист Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 11.03.2021 №40-502-16/944-21 з копією наказу від 23.10.2020 №462 «ОС» про її звільнення. Листом від 18.03.2021 №40-501-(90-9)1061-21, який вона отримала 24.03.2021, відповідач надіслав їй копію наказу про звільнення, довідку про доходи та трудову книжку. Раніше поштову кореспонденцію від відповідача не отримувала, з наказом про звільнення не ознайомлювалася.

У разі, якщо суд уважатиме, що вона пропустила строк звернення до суду, позивачка просила поновити цей строк з огляду на поважність причин, які полягають в тому, що тривалий період часу вона хворіла, а саме: з 26.10.2020 по 04.11.2020 (стати до роботи 05.11.2020); з 05.11.2020 по 13.11.2020 (стати до роботи 14.11.2020); з 16.11.2020 по 01.12.2020 (стати до роботи 02.12.2020); з 02.12.2020 по 07.12.2020 (стати до роботи 08.12.2020); з 14.12.2020 по 23.12.2020 (стати до роботи 24.12.2020); 16.12.2020 звернулася до медичної установи у зв`язку з поганим станом здоров`я та 17.12.2020 отримала позитивний результат за наслідками здачі тесту на COVID-19; 21.01.2021 зверталася до лікаря у зв`язку з ГРВІ; з 03.02.2021 по 10.02.2021 (стати до роботи 11.02.2021); з 11.02.2021 по 19.02.2021 (стати до роботи 20.02.21). При цьому перенесене позивачкою захворювання на COVID-19 негативно вплинуло на її фізичний та психологічний стан здоров`я, який на даний час повністю не відновився.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позову, стверджуючи про його необґрунтованість. Зокрема, зазначив, що правомірно звільнив позивачку у зв`язку з ліквідацією Державної архітектурно-будівельної інспекції України, де вона проходила державну службу. Законодавством, яким вирішено ліквідувати Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, не передбачено правонаступника цього державного органу, що виключає обов`язок відповідача вжити заходи щодо працевлаштування позивачки. Відповідно до Закону України «Про державну службу» законодавство про працю не підлягає застосуванню щодо державних службовців при їх вивільненні у зв`язку з реорганізацією або ліквідацією державного органу, тому доводи позивачки про порушення відповідачем статті 184 Кодексу законів України про працю є необґрунтованими. Відповідачем дотримано процедуру звільнення позивачки, виплачено усі належні їй кошти та видано трудову книжку.

Також відповідач звернувся до суду з клопотанням про залишення без розгляду позовної заяви у зв`язку з пропуском позивачкою строку звернення до суду, обґрунтовуючи тим, що у день звільнення 23.10.2020, який був останнім днем її роботи, позивачку повідомлено про звільнення, запропоновано забрати трудову книжку. Трудову книжку вона не забрала. 26.10.2020 відповідач повідомив про звільнення. Листами від 23.10.2020 №40-501-10/6850-20 та 29.10.2020 №40-501-(90-9)/6970-20 відповідач повідомив позивачку про необхідність забрати трудову книжку у зв`язку зі звільненням або надати письмову згоду на її надіслання поштою. На підтвердження надіслання цих листів на адресу позивачку відповідачем надано копію реєстру про відправлення листів простою поштовою кореспонденцією. Отже, як наголошує відповідач, позивач могла звернутися до суду протягом листопада 2020 року. Крім того, в робочі дні з 08.12.2020 до 14.12.2020 та з 24.12.2020 по 11.02.2021 позивачка не хворіла і також могла звернутися до суду. Про те, що позивачка знала про своє звільнення раніше, ніж вона стверджує, свідчить також адвокатський запит її представника від 18.02.2021, адресований Державній архітектурно-будівельній інспекції України, в якому він просив надати йому копію наказу про звільнення позивачки, отже позивачка могла звернутися до суду до 18.03.2021, тоді як позовну заяву датовано лише 24.03.2021.

Однак, суд не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання відповідача, оскільки ним не надано належних та допустимих доказів стосовно того, що позивачка значно раніше, ніж вона вказала в позові, дізналася про своє звільнення. Доводи відповідача про те, що 23.10.2020 позивачку повідомлено, що цей день є її останнім днем роботи, не підтверджені належним чином. Надані відповідачем докази про направлення простою поштовою кореспонденцією на адресу позивачки листів від 23.10.2020 №40-501-10/6850-20 та 29.10.2020 №40-501-(90-9)/6970-20 з пропозицією забрати трудову книжку у зв`язку зі звільненням, за відсутності доказів про отримання цих листів також не можуть слугувати підтвердженням повідомлення останньої про її звільнення 23.10.2020. Звернення адвоката позивачки з адвокатським запитом від 18.02.2021 до відповідача щодо надання наказу про звільнення позивачки також не є беззаперечним доказом її повідомлення про звільнення з 23.10.2020.

Ураховуючи пояснення позивачки, викладені в позові, підтверджені відповідними доказами, стосовно її хвороби та отримання її адвокатом Салівоном Д. 11.03.2021 електронною пошто листа Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 11.03.2021 №40-502-16/944-21 з копією наказу про звільнення позивача, суд дійшов висновку, що звернення до суду з даним позовом 25.03.2021 відбулося в межах місячного строку, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вирішуючи даний спір по суті, суд виходить із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи позивачка є матір`ю неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується його свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції м. Києва 06.09.2007.

Батько дитини ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 01.06.2016.

Відтак, позивачка є одинокою матір`ю, яка самостійно виховує неповнолітню дитину.

З 27.11.2017 позивач проходила державну службу на посаді головного інспектора будівельного нагляду за видачею дозволів на виконання будівельних робіт департаменту дозвільних процедур Державної архітектурно-будівельної інспекції України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2020 №218 «Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» вирішено ліквідувати Державну архітектурно-будівельну інспекцію України.

Наказом Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 23.10.2020 №462 «ОС» позивача звільнено з вказаної посади відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 11 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу». Водночас вказаним наказом фінансовому департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції України доручено виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 85 календарних днів щорічної основної відпустки, 7 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби та 20 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки як одинокій матері та допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Підставою звільнення в наказі вказано - попередження про наступне звільнення від 13.04.2020.

Позивачкою не заперечується та обставина, що 13.04.2020 відповідач попередив її про наступне звільнення у зв`язку з ліквідацією Державної архітектурно-будівельної інспекції України.

Сторонами також не заперечується, що 23.10.2020 позивачка працювала. Проте докази стосовно ознайомлення її з наказом про звільнення в цей день та вручення трудової книжки відсутні. Відсутні також докази щодо вжиття відповідачем заходів щодо ознайомлення позивачки з наказом про звільнення та вручення їй трудової книжки. Докази про проведення з нею повного розрахунку у зв`язку зі звільненням 23.10.2020 також відсутні.

Відтак, у день звільнення 23.10.2020 позивачка перебувала на роботі, з наказом про звільнення не ознайомлена, його копію та трудову книжку не отримала, розрахунок у зв`язку зі звільненням з нею не проведено.

28.10.2020 на банківську картку позивачки надійшли грошові кошти від відповідача із призначенням платежу «заробітна плата», що нею не заперечується.

Оцінюючи правомірність звільнення позивачки з державної служби, суд виходить із наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» центральні органи виконавчої влади утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики як служби, агентства, інспекції, комісії. Діяльність центральних органів виконавчої влади спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів згідно із законодавством.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2014 №294 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 №219), Державна архітектурно-будівельна інспекція України (Держархбудінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду в частині надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

Згідно з нормами частин першої та п`ятої статті 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України. Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

13.03.2020 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №218 «Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» (далі - Постанова №218), пунктом 1 якої вирішено ліквідувати Державну архітектурно-будівельну інспекцію. Пунктом 4 Постанови №218 встановлено, що Державно-архітектурна будівельна інспекція продовжує здійснювати повноваження та функції до завершення здійснення заходів з утворення Державної сервісної служби містобудування. Пунктом 5 Постанови №218 утворено комісію з ліквідації Державної архітектурно-будівельної інспекції та затверджено головою зазначеної комісії заступника начальника відділу методології та нагляду за здійсненням декларативних процедур департаменту дозвільних процедур Державної архітектурно-будівельної інспекції. При цьому Постановою №218 не передбачено правонаступника Державної архітектурно-будівельної інспекції у зв`язку з її ліквідацією.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначені Законом України «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Указаний Закон застосовується судом в редакції, чинній станом на час попередження позивачки 13.04.2020 про наступне звільнення.

Відповідно до частин першої-третьої статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Згідно з пунктами 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу.

Частиною третьою указаної статті Закону №889-VIII визначено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Згідно з частиною п`ятою статті 22 Закону №889-VIII встановлено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Отже, Законом №889-VIII, який, як зазначено вище, є спеціальним законом, що регулює статус державного службовця, встановлено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, ліквідація державного органу, яка покладає на роботодавця обов`язок щодо попередження державного службовця про наступне звільнення у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів, і при цьому можливе переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу за його згодою посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції органу, який ліквідується, без обов`язкового проведення конкурсу за рішенням суб`єкта призначення.

При цьому частиною шостою статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) також визначено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України не застосовуються положення частини другої статті 40 КЗпП України та положення частини другої цієї статті.

Разом з тим, згідно з приписами частини п`ятої статті 40 КЗпП України, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Таким чином, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників), а також особливості застосування до них положень частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Доцільно зауважити, що Законом №889-VIII не врегульовано питання вивільнення працівників, які мають певні пільги, зокрема, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років (частина третя статті 184 Кодексу законів України про працю), тому згідно із частиною шостою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Аналіз частини третьої статті 184 КЗпП України дає підстави для висновку, що зазначена норма чітко встановлює гарантію обмеження звільнення для одиноких матерів, при наявності дитини віком до чотирнадцяти років. Їхнє звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.

Такий висновок узгоджується із висновком Верховного Суду, що міститься в постановах від 04.10.2018 у справі №825/3752/15-а та від 11.10.2019 у справі №821/73/16.

Поняття одинокої матері визначено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9, відповідно до пункту 9 якої одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває в шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька дитини зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує й утримує дитину сама.

Отже, для визнання «іншої жінки» одинокою матір`ю необхідними є наявність таких сукупних ознак: жінка сама виховує дитину, жінка сама утримує дитину.

На підтвердження свого статусу одинокої матері, яка сама виховує дитину, позивачка надала суду:

- копію свідоцтва про шлюб із ОСОБА_4 ;

- копію про народження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якого є ОСОБА_4 , матір`ю - ОСОБА_1 ;

- копію свідоцтва про смерть ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З огляду на вищевикладене суд погоджується з тим, що позивачка є одинокою матір`ю та сама виховує сина, ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому станом на час її звільнення з роботи відповідачем не виповнилось 14 років, тому при її звільненні підлягали застосуванню гарантії, визначені статтею 184 КЗпП України.

Однак, відповідач таких гарантій не дотримав та при звільненні позивачки жодних пропозицій їй щодо працевлаштування не висловив. У зв`язку з цим суд погоджується з доводами позивачки про невиконання відповідачем обов`язку щодо вжиття заходів з обов`язкового її працевлаштування.

Звільнення працівника з порушенням установленого законом порядку свідчить про протиправність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 04.10.2018 у справі №825/3752/15-а.

Беручи до уваги порушення відповідачем процедури звільнення позивачки суд дійшов висновку про необхідність поновлення порушеного права позивачки на працю, за захистом якого вона звернулася до суду, шляхом визнання протиправним і скасування оскаржуваного наказу про її звільнення.

При цьому суд уважає, що визнання протиправним і скасування цього наказу буде достатньо для поновлення порушеного права позивачки, тому не вбачає за доцільне окремо задовольняти позовну вимогу про визнання протиправною бездіяльності Державної архітектурно-будівельної інспекції України щодо вжиття заходів з обов`язкового її працевлаштування, встановивши таку бездіяльність.

Відповідно до приписів частин першої та другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У позовних вимогах відсутня вимога ОСОБА_1 про її поновлення на роботі у зв`язку з протиправним звільненням.

Разом з тим суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 КЗпП України. Таким чином, суд зобов`язаний поновити протиправно звільнену позивачку на посаді, яку вона обіймала до звільнення.

Ураховуючи приписи частини першої статті 235 КЗпП України, суд з метою ефективного захисту прав та інтересів позивачки, за захистом яких вона звернулася до суду, уважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та поновити її на роботі з 24.10.2020.

При цьому суд звертає увагу, що станом на час розгляду справи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутній запис про припинення Державної архітектурно-будівельної інспекції України. Міститься запис про те, що названий державний орган перебуває у стані припинення, головою комісії з припинення призначено ОСОБА_5 .

Частиною п`ятою статті 104 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до частини четвертої статті 105 Цивільного кодексу України до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Окрім того, суд звертає увагу, що поновлення позивачки на роботі на виконання рішення суду здійснюється відповідачем шляхом видання про це відповідного наказу про таке поновлення. За відсутності такого наказу, виданого відповідачем, суд уважає передчасним задоволення вимог позивачки про зобов`язання його вжити заходи щодо обов`язкового працевлаштування ОСОБА_1 та працевлаштувати її на будь-яку посаду рівнозначну тій, яку вона обіймала на момент звільнення та яка відповідає 8 (восьмому) рангу державного службовця. Тому зазначені позовні вимоги задоволенню судом не підлягають.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно зі статтею 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

При цьому, згідно з пунктом 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Так, відповідно до довідки Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 11.03.2021 №40-602-14/82 середньоденний заробіток позивачки становить 551,95 грн., що нею не заперечується.

З моменту протиправного звільнення позивачки на день вирішення справи судом кількість днів вимушеного прогулу у зв`язку з протиправним звільненням з 24.10.2020 по 11.01.2022 з урахуванням листів Міністерства соціальної політики від 29.07.2019 №1133/0/206-19 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік» та від 12.08.2020 № 3501-06/219 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік» становить 297 робочих дні, зокрема:

- у жовтні 2020 року - 5 робочих днів

- у листопаді 2020 року - 21 робочий день;

- у грудні 2020 року - 22 робочих дні;

- у 2021 році - 250 робочих днів;

- у січні 2022 року - 4 робочих дні

Отже, середній заробіток за 302 робочих дні вимушеного прогулу позивачки становить 166 688,90 грн. (302 робочих днів х 551,95 грн. = 166 688,90 грн.).

При цьому суд звертає увагу, що позивачка просила стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, обрахувавши його в сумі 83 344,45 грн. з урахуванням того, що тоді кількість робочих днів за період вимушеного прогулу станом на час звернення до суду з позовом становила 151 робочий день. Однак, кількість робочих днів вимушеного прогулу станом на час розгляду справи судом збільшилася до 297 робочих днів, у зв`язку з чим суд також уважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі не 83344,45 грн., а 166688,90 грн.

Ураховуючи, поновлення позивачки на роботі та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з протиправним звільненням, суд не бере до уваги її доводи про несвоєчасну видачу трудової книжки та не вбачає підстав для стягнення середнього заробітку за час її несвоєчасної видачі окремо.

Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків і зборів (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.02.2019 у справі №826/6583/14, від 18.04.2019 у справі №812/2/16 та від 08.07.2019 у справі №809/4462/15)

Згідно з пунктами 2-3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, рішення суду в частині поновлення позивачки на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, що становить 11590,95 грн.) (21 робочий день х 551,95 грн. = 11590,95 грн.) підлягає до негайного виконання.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є частково обґрунтованому та підлягають до часткового задоволення судом.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 242-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 23.10.2020 №462 «ОС» «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного інспектора будівельного нагляду відділу методології та нагляду за видачею дозволів на виконання будівельних робіт Департаменту дозвільних процедур Державної архітектурно-будівельної інспекції України з 24.10.2020.

Стягнути з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 166 688,90 грн грн. (сто шістдесят шість тисяч шістсот вісімдесят вісім гривень 90 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного інспектора будівельного нагляду відділу методології та нагляду за видачею дозволів на виконання будівельних робіт Департаменту дозвільних процедур Державної архітектурно-будівельної інспекції України з 24.10.2020.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць 11 590,95 грн. (одинадцять тисяч п`ятсот дев`яносто гривень 95 коп.).

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: Державна архітектурно-будівельна інспекція України (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, код ЄДРПОУ 37471912).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Шейко Т.І.