Рішення № 102557601, 13.01.2022, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

13 січня 2022 р. Справа № 520/21779/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ43983495) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби від 01.03.2021 №0261153-2414-2031, яким визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік у розмірі 377,84 грн.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2021 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

В обґрунтування позовних вимог позивачем вказано, що згідно з п. 2 Рішення №542/17 Харківська міська рада встановила, що ставка податку для об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних (крім об`єктів, визначених п. 3) та юридичних осіб, встановлюється у розмірі 1 відсоток. При цьому згідно з п. 3 Рішення №542/17 (про який саме і йде мова в п. 2 Рішення №542/17) визначено, що ставка податку для об`єктів житлової нерухомості, зокрема, квартири/квартир незалежно від їх кількості загальною площею до 85 кв. м, що перебувають у власності фізичних осіб, встановлюється в розмірі 0 відсотків.

Відповідачем у відзиві на адміністративний позов вказано, що Рішенням XI сесії Харківської міської ради VII скликання від 22.02.2017 № 542/17 «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» (яке є чинним) встановлено ставки з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у місті Харкові. Згідно з додатком 1 до цього рішення, ставка податку на нерухоме майно для об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних (крім об`єктів, визначених п. 3) та юридичних осіб, встановлена у розмірі 1 відсотка. Відповідач вказав, що ставки податку для об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, встановлюються за рішенням місцевої ради, залежно від місця розташування та типів таких об`єктів, а не від бази оподаткування (загальної площі) об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток. Крім того, ПК України не передбачено зміни розміру зменшення бази оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичних осіб, визначеної пп. 266.4.1 п. 266.4 ст. 266 ПК України.

Інші заяви по суті справи від учасників справи до суду не надходили.

Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Суддя перебував у відпустці з 28.12.2021 по 10.01.2022 відповідно до наказу №04-06/191 від 15.12.2021.

Суд вирішує питання про відкладення розгляду справи у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України.

Дослідивши доводи позову, відзиву проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 10 січня 1999 року, реєстраційний номер № НОМЕР_2 , виданого Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності стали власниками житлової квартири загальною площею 68 кв м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Після смерті ОСОБА_2 позивач отримала спадщину, яка складалась з 1/4 частки квартири, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом серії ВРО № 364506, виданого 22.12.2011 державним нотаріусом Восьмої Харківської державної нотаріальної контори та витягом про державну реєстрацію прав.

02.07.2021 поштовим відправленням позивачем отримано податкове повідомлення-рішення № 0261153-2414-2031 від 01.03.2021, відповідно до якого керівником ГУ ДПС у Харківській області - Катеринською Л. на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачуване фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості - (код платежу 18010200) за 2020 рік в розмірі 377,84 грн.

За результатами адміністративного оскарження рішенням Державної податкової служби України від 05 жовтня 2021 року № 8699/3/99-00-06-01-04-09 податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 01 березня 2021 року № 0261153-2414-2031 залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

Не погоджуючись і донарахуванням такого виду податку, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує такі джерела права.

Відповідно до статті 265 ПК України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Згідно з пп.266.1.1. п.266.1 ст. 266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Визначення платників податку в разі перебування об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб: а) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку; б) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; в) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 266.2.1. п.266.2 ст. 266 ПК України).

Підпунктами 266.3.1. та 266.3.2. пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно з пп. 266.4.1. п.266.4 ст. 266 ПК України, база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується, зокрема, для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (пп. 266.6.1 п. 266.6. ст. 266 ПК України).

Відповідно до пп.266.5.1. п.266.5 ст. 266 ПК України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Згідно з пп.12.3.4 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до положень Податкового кодексу України, на підставі ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, керуючись ст.59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, на 11 сесії Харківської міської ради було прийнято рішення від 22.02.2017 року №542/17 "Про місцеві податки і збори у місті Харкові", яким встановлено на території міста Харкова на 2017 рік та наступні роки місцеві податки і збори.

Пунктом 3 рішення встановлено, що місцеві податки та збори на території міста Харкова справляються відповідно до норм Податкового кодексу України, з урахуванням ставок та пільг, встановлених п. 2 цього рішення. Об`єкт оподаткування, платники податку, податковий період та інші обов`язкові елементи податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку, плати за землю, єдиного податку, збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору визначаються відповідно до норм Податкового кодексу України.

В пунктах 1, 2 Додатку 1 до рішення ХМР від 22.02.2017 № 542/17 зазначено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м бази оподаткування.

Ставка податку для об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних (крім об`єктів, визначених п. 3) та юридичних осіб, встановлюється у розмірі 1 відсоток.

Положеннями пп.266.4.2 п.266.4. ст. 266 ПК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями).

В свою чергу, пунктом 3 Додатку 1 до рішення ХМР від 22.02.2017 № 542/17 визначено, що ставка податку для об`єктів житлової нерухомості, зокрема, квартири/квартир незалежно від їх кількості загальною площею до 85 кв.м, що перебувають у власності фізичних осіб, встановлюється у розмірі 0 відсотків.

Оскільки площа нерухомого майна, що перебуває у власності позивача, має площу менше, ніж 85 кв.м., при розрахунку податку слід застосовувати ставку 0%, таким чином, застосування контролюючим органом ставки 1% при визначенні податкового зобов`язання позивача у межах цього спору є протиправним, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Відповідно до п.10.2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про судове рішення в адміністративній справі" №7 від 20.05.2013 року, вимоги про визнання акта владного органу недійсним або неправомірним тощо є різними словесними формами вираження одного й того самого способу захисту порушеного права позивача, а саме визнання акта протиправним.

Суд зазначає, що за своєю суттю правовий акт управління - це державно-владне волевиявлення, що містить управлінське рішення із приписом, адресованим іншим суб`єктам права. Визнаючи акт протиправним, суд констатує відсутність у ньому цих сутнісних рис та його нездатність регулювати суспільні відносини. Разом із тим, з метою захисту прав та інтересів суб`єкта права суд встановлює правові наслідки протиправності акту, а саме його скасування.

Відтак, належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправним і скасування податкового повідомлення - рішення від 01.03.2021№0261153-2414-2031.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують та на зміст рішення не впливають.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Приписами ст.132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У строк, встановлений законом, до суду надано докази, що підтверджують витрати на професійну правничу допомогу.

05.07.2021 ОСОБА_1 уклала з адвокатом Ярмаком С.В. договір з надання правової допомоги.

З підписаного сторонами Акту наданих юридичних послуг від 25.10.2021 судом встановлено, що адвокатом на виконання умов договору від 05.07.2021 виконані наступні роботи: надавались усні консультації з питань оподаткування нерухомого майна та процедур оскарження повідомлень-рішень, провадився аналіз судової практики та правових позицій судів різних інстанцій з питань, що є предметом позову та можливість їх застосування при вирішенні спору - 2 години - 2379,00 грн; складена скарга в адміністративному порядку до Державної податкової служби України 3 години - 3568,50 грн; складена позовна заява до суду - 4 години - 4758,00 грн., а загалом, вартість наданих юридичних послуг склала - 10705,50 грн.

Позивачем оплачено послуги правової допомоги, що підтверджується квитанцією № 4907 від 25.10.2021 про отримання адвокатом Ярмак С.В. за надані послуги грошових коштів в сумі 10705,50 грн.

Частинами 3-5 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У пункті 269 Рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Оцінюючи співмірність витрат позивача на правничу допомогу із складністю предмету позову та обсягу наданих робіт, суд зазначає, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.134 КАС України).

Представником відповідача не заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд зазначає, що зважаючи на те, що ця справа не є складною, адвокатом завищено показник витраченого часу на підготування скарги до ДПС та позову, які за змістом є тотожними.

Вказане свідчить про завищення розміру судових витрат щодо іншої сторони спору, а тому суд приходить до висновку про те, що адвокатом з урахуванням принципів обґрунтованості та розумності мало бути витрачено не більше 4 робочих годин часу.

Враховуючи, що позовні вимоги у справі фактично задоволено, оцінивши рівень витрат позивача на правничу допомогу з урахуванням того, що такі витрати понесені, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, а також те, що їх сума була частково обґрунтованою, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5352,75 грн.

Керуючись ст.ст.4-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 236 293, 295, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ 43983495) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби від 01.03.2021 №0261153-2414-2031, яким визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік у розмірі 377,84 грн

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43983495) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) витрати на сплату судового збору у сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн 00 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43983495) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у сумі 5352 (п`ять тисяч триста п`ятдесят дві) грн 75 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено 13 січня 2022 року.

Суддя О.Г. Котеньов