Рішення № 102557295, 13.01.2022, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2022 р. № 520/21886/21

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Мар`єнко Л.М.,

розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області (м-н Конституції, буд.1, Палац Праці,3 під., 4 пов., м. Харків,61200) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області щодо припинення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) страхових виплат;

- зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області поновити нарахування та виплату щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) з листопада 2017 року шляхом перерахування на поточний рахунок (№ НОМЕР_2 , відкритий у АТ "ОЩАДБАНК", мфо 351823), а також здійснити виплату усієї суми заборгованості по страховим виплатам за період з листопада 2017 року по жовтень 2021 року включно однією сумою шляхом перерахування на поточний рахунок (№ НОМЕР_2 , відкритий у АТ "ОЩАДБАНК", мфо 351823).

Позов обґрунтований тим, що з 01.11.2017 року позивачу протиправно припинена виплата щомісячних страхових виплат, оскільки причини цього припинення - не підтвердження фактичного місця проживання у м.Харкові, не передбачені чинним законодавством України.

Від представника відповідача - Савіної Л.Б., через канцелярію суду, надійшов письмовий відзив на позов, в якому представник відповідача просила відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначивши, що відповідач під час спірних правовідносин діяв у спосіб та у межах, визначених чинним законодавством.

Позивачем була надана відповідь на відзив, в якій він зазначив про безпідставність обґрунтувань зазначених у відзиві на позовну заяву.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України.

З 01.10.2016 року по 31.10.2017 року позивач перебував на обліку в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, як внутрішньо переміщена особа, та отримував страхові виплати на підставі особистої заяви та довідки про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи.

З 01.11.2017 року припинено страхові виплати позивачу, що не заперечувалось сторонами у справі, у зв`язку з не підтвердженням фактичного місця проживання у м.Харкові, що зазначено у протоколі №39 від 18.10.2017 року.

Також, листом від 20.10.2021 року у відповідь на запит Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області повідомило, що з 1 листопада 2017 року ОСОБА_1 страхові виплати припинені у зв`язку з не підтвердженням фактичного місця проживання у м. Харкові.

Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати страхових виплат з 01.11.2017 року, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Відносно тверджень представника відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з положеннями ч.1 ст.121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Пунктом 5 частини 1 статті 171 КАС України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Відповідно до положень ч.7 ст.47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".

З огляду на приписи ч.7 ст.47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", суд приходить до висновку, що позов заявлено у межах строків передбачених ч.2 ст.122 КАС України, отже строк звернення до суду не є пропущеним.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Зокрема, відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 статті 7 цього Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509.

Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження соціальних виплат та пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою.

Згідно з п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 (в редакції Постанови КМ № 352 від 08.06.2016) (далі - Порядок №509), довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

За приписами п. 7.1 Порядку №509, у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 зазначеного Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.

Відповідно до частини 1 статті 46 Закону України від 23.09.1999 № 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 1105-XIV), страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;

6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до п.п.4 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 (далі - Постанова №365), соціальні виплати припиняються у разі скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".

Суд зазначає, що за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Водночас суд зазначає, що скасування довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи не є передбаченою законом підставою для припинення соціальних виплат, а Постанова КМУ №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання утримання позивачем.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від неї на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо соціального страхування (пенсійного забезпечення), зокрема ідентифікації особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Зазначена правова позиція висловлена у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 у зразковій справі № 805/402/18, залишеному без змін Постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що з 01.11.2017 року позивачу припинено соціальні виплати за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Слід зазначити, за правилами частини першої статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII (надалі Закон № 1706-VII), для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг, здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (частина друга статті 7 Закону № 1706-VII).

Разом з тим, відповідно до пункту 1 частин першої та другої статті 47 Закону №1105-XIV, страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання. Одноразова допомога виплачується потерпілому в місячний строк з дня визначення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Згідно з ч. 7 ст. 47 Закону № 1105-XIV, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".

Порядок надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції затверджено постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11.12.2014 № 20 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2015 за №6/26451 (далі - Порядок № 20, що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 1 Розділу 3 Порядку № 20 передбачено, що особи, які тимчасово переміщені, мають право на продовження раніше призначених та нарахованих страхових виплат у робочому органі виконавчої дирекції Фонду за фактичним місцем проживання (перебування) на підставі заяви, до якої додаються копії довідки про взяття на облік, паспорта або документа, що посвідчує особу, та реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомили про це відповідні державні органи і мають відмітку у паспорті). Копії засвідчуються працівником відділення при пред`явленні оригіналів.

Наразі порядок надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб затверджено Постановою правління Фонду соціального страхування України від 12.12.2018 № 27.

Суд зазначає, що сума щомісячних страхових виплат за спірний період є заборгованістю, у розумінні пункту 5 розділу ІІІ Порядку № 20, в якому зазначено, що щомісячні страхові виплати особі, яка тимчасово переміщена, нараховуються з місяця подання заяви або з місяця, в якому не здійснювались страхові виплати робочим органом виконавчої дирекції Фонду, в якому зберігалася справа про страхові виплати на той час, та фінансуються впродовж тридцяти календарних днів з дати прийняття постанови про продовження раніше призначених страхових виплат.

Пунктом 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 365 визначено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Дана норма п.15 Порядку не надає підстав для нарахування або не нарахування соціальних виплат. Вона визначила лише одну підставу обліку соціальних виплат - "які не виплачені за минулий період".

Суд зазначає, що стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

За рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України": перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

У справі "Рисовський проти України" Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

За таких обставин, позивач має беззаперечне право на отримання страхових виплат з часу їх первинного призначення та діє це право, як встановлено в ході розгляду справи, безстроково.

При цьому, суд зауважує, що відсутність окремого порядку не може бути належною підставою для відмови у виплаті позивачу страхових виплат за минулий період.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно не виплачено страхові виплати позивачу з 01.11.2017 року.

Разом з тим варто зазначити, що відповідно до п. 3.2. Порядку № 27, у випадку відсутності у внутрішньо переміщеної особи оригіналу справи про страхові виплати, робочий орган виконавчої дирекції Фонду або його відділення за фактичним місцем проживання (перебування) одержує відомості з інформаційно-аналітичної системи Фонду про розмір щомісячних страхових виплат для продовження страхових виплат.

Такий самий механізм продовження страхових виплат діє і для осіб, які отримували ці виплати в робочих органах виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, що знаходилися на території, де органи державної влади не здійснюють свої повноваження або на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, а постійно проживають на території України, де органи державної влади здійснюють свої повноваження. У цьому випадку замість довідки про взяття на облік потерпілий надає копію сторінки паспорта, що містить відомості про місце проживання, з одночасним пред`явленням оригіналу.

Отже, Порядок № 27 визначає процедуру отримання уповноваженим органом з інформаційно - аналітичної системи Фонду відомостей, необхідних для проведення таких виплат, а тому колегія суддів, враховуючи викладене, вказує на обов`язок проведення страхових виплат позивачу саме Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області.

Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, суд суддів приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

За приписами ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 247, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області (м-н Конституції, буд.1,Палац Праці,3 під., 4 пов.,м. Харків,61200) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області щодо припинення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) страхових виплат.

Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області поновити нарахування та виплату щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) з листопада 2017 року шляхом перерахування на поточний рахунок (№ НОМЕР_3 , відкритий у АТ "ОЩАДБАНК", мфо 351823), а також здійснити виплату усієї суми заборгованості по страховим виплатам за період з листопада 2017 року по жовтень 2021 року включно однією сумою шляхом перерахування на поточний рахунок (№ НОМЕР_2 , відкритий у АТ "ОЩАДБАНК", мфо 351823).

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині виплати страхових виплат за один місяць.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Мар`єнко Л.М.