Рішення № 102556042, 13.01.2022, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2022 року № 372/828/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради до Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) про застосування заходів реагування,

в с т а н о в и в:

Департамент соціального захисту населення Сумської міської ради звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовом до Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) з вимогами:

- визнати бездіяльність Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в частині винесення необгрунтованих постанов про повернення виконавчих документів та не направлення їх департаменту, що призвело до втрати виконавчих листів неправомірною;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) звернутись до Обухівського районного суду Київської області, який видав виконавчі листи із заявою про видачу дублікатів виконавчих листів по справі № 372/1080/16-а від 02.11.2016 №372/1080/16-а (2-а-43/16) про стягнення з ОСОБА_1 судового збору - 1378,00 грн. та 4492,80 грн. тимчасової державної допомоги та відновити відповідні виконавчі провадження;

- постановити окрему ухвалу щодо відповідальних посадових осіб Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та направити її до Міністерства юстиції України для вжиття заходів по притягнення винних осіб до відповідальності.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 15.03.2021 адміністративну справу №372/828/21 передано за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

20.08.2021 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позову не визнав, просив відмовити в задоволенні позову повністю. Зазначив, що виконавчі провадження №53803318 та №54701479 знищені згідно акту про вилучення виконавчих проваджень для знищення від 15.01.2021, тому надати детальну інформацію не є можливим. Звернув увагу що за видачею дубліката виконавчого документа стягувач не позбавлений права звернутися до суду, який видав виконавчий документ.

У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що відповідачем не надано жодних доказів надсилання копії постанови про повернення виконавчого документу стягувачу рекомендованим листом. Стверджує, що відповідач приховує бездіяльність щодо неправлення матеріалів виконавчого провадження стягувачу.

У судове засідання, призначене на 20.09.2021 сторони не з`явилися, явку свої представників не забезпечили.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.09.2021, суд на місці ухвалив на підставі ч. 3 ст. 194, ч. 9 ст. 205 КАС України подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, суд встановив наступне.

02.11.2016 Обухівським районним судом Київської області видано виконавчі листі у справі №372/1080/16-а про стягнення з ОСОБА_1 судового збору на користь Управління соціального захисту населення Сумської місько ради у розмірі 1378,00 грн. та стягнення з ОСОБА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що 25.10.2017 Обухівським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області відкрито виконавче провадження (ВП №54701479) за виконавчим листом Обухівського районного суду Київської області №372/1080/16-а від 02.11.2016.

З матеріалів справи вбачається, що 04.05.2017 Обухівським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області відкрито виконавче провадження (ВП №53803318) за виконавчим листом Обухівського районного суду Київської області №372/1080/16-а від 02.11.2016.

31.10.2017 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу (ВП №53803318) на підставі п.2 ч. 1 ст. 37 Закоун України «Про виконавче провадження».

27.12.2017 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу (ВП №54701479) на підставі п.2 ч. 1 ст. 37 Закоун України «Про виконавче провадження».

Актом про вилучення виконавчих проваджень для знищення від 15.01.2021 підтверджено, що виконавчі провадження №53803318 та №54701479 знищені.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховував наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VІІІ, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Приписами частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно приписів ст. 18 названого Закону, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Отже, виконавець зобов`язаний вживати передбачені Законом України "Про виконавче провадження" заходи щодо примусового виконання рішень неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також, зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 26 Закону №1404, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 26 наведеного Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст. 27 цього Закону.

Частиною 1 ст. 28 Закону №1404-VIII передбачено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувану, повідомлення стягувану про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувану та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Системний аналіз зазначених норм права дає можливість зробити висновок про те, що права сторони у виконавчому провадженні щодо обізнаності про стан виконавчого провадження будуть належним чином реалізовані лише у випадку вчинення виконавцем дій спрямованих на надсилання документів у встановленому Законом №1404-VIII порядку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 910/22695/13 та від 11.10.2019 у справі №910/22695/13.

Так, позивачем на підтвердження доказів звернення до Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області надано до суду заяв від 16.02.2017, 19.02.2019 та 03.08.2017 про примусове виконання постанови суду.

З матеріалів справи вбачається, що 25.10.2017 Обухівським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області відкрито виконавче провадження (ВП №54701479) за виконавчим листом Обухівського районного суду Київської області №372/1080/16-а від 02.11.2016.

Суд відхиляє твердження відповідача про направлення зазначеної постанови Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради, оскільки на підтвердження вказаного, ним не надано жодного доказу.

Запити представника позивача від 11.09.2018 №12.01-30/6860/02, від 25.07.2019 №12.01-27/5629/02, від 04.03.2020 №12.01-27/1511/02 та від 04.03.2020 №12.01-27/1512/02 про надання інформації про хід виконавчого провадження, начальником Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишено без відповіді.

Направлення вищезазначених запитів Обухівському міськрайонному відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області підтверджується фіскальними чеками АТ "Укрпошта" від 17.09.2018 №3000401363, від 31.07.2019 №3000401363, від 11.03.2020 №3000419433.

Крім того, позивач неодноразово звертався до начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із скаргами на бездіяльність начальника Обухівськогоо міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, що підтверджується фіскальними чеками АТ "Укрпошта" від 15.06.2020 №3000462808 та від 03.12.2020 №3000419433.

Вручення скарги від 01.12.2020 №12.01-27-9405-02 адресату підтверджується відомостями сервісу відстеження поштових відправлень на офіційному сайті національного оператора поштового зв`язку «Укрпошта» за штрих кодовим ідентифікатором №4003504044754.

Листом Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 08.01.2021 №45013/3-20 надано інформацію стосовно виконавчих проваджень №53803318 та №54701479. Зокрема, повідомлено про повернення виконавчого документу стягувачу в межах виконавчих проваджень №53803318 та №54701479. Зазначено, що зазначені виконавчі провадженні знищені згідно акту про вилучення виконавчих проваджень для знищення від 15.01.2021.

Невжиття усіх належних, необхідних та своєчасних заходів, передбачених ст. 18 Закону №1404-VIII, у порядку та строки, визначені ч. 5 ст. 26 Закону №1404-VIII, для якнайшвидшого виконання виконавчих листів Обухівського районного суду Київської області №372/1080/16-а свідчить про протиправну бездіяльність органу Державної виконавчої служби.

Враховуючи положення абз. 2 ч. 5 ст. 13 Закону №1404-VIII бездіяльність державних виконавців Обухівського міськрайонноговідділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), які не вчинили належних дій з відправлення копії постанов виконавчого провадження стягувачу є протиправною, а вимоги в частині визнання бездіяльності відповідача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.10.2020 у справі №873/26/20.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправною та скасування постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, суд зазначає таке.

Частиною 1 ст. 37 Закону № 1404 обумовлено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: 1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; 4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася; 9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення; 10) відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»; 11) запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.

Аналогічні приписи містять положення пункту 20 розділу ІІІ Інструкції, якою обумовлено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Позовні вимоги фактично обґрунтовані протиправною бездіяльністю відповідача, що виразилася у не надсиланні документів виконавчого повадження стягувачу, а саме постанов про відкриття виконавчого провадження та повернення виконавчого документу стягувачу.

Суд звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні матеріали виконавчих проваджень №53803318 та № 54701479. Зі змісту відповіді Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 08.01.2021 вбачається, що постанову про повернення виконавчих документів прийнято з огляду на відсутність у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Проте, жодного аргументу на необґрунтованість постанови про повернення виконавчого листа позивачем суду не надано.

Водночас факт порушення державним виконавцем порядку надсилання сторонам виконавчого провадження копій процесуальних документів сам по собі не є достатньою підставою, з якою законодавець пов`язує скасування постанови про відкриття виконавчого провадження та постанови пр повернення виконавчого листа стягувачу, проте не направлення виконавцем в установленому законом порядку постанови про відкриття виконавчого провадження може бути підставою для визнання неправомірними таких дій (бездіяльності) державного виконавця.

За таки обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною та скасування постанови про повернення виконавчого документу стягувачу задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача звернутися до суду, який видав виконавчі листа про видачу дублікатів суд зазначає наступне.

Пунктом 10 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення.

Як визначає практика Європейського суду з прав людини в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Так, аналізуючи зміст наведеної статті суд приходить висновку, що звернення до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом відноситься до дискреційних повноважень, наданих органам державної влади, а тому у суду відсутні підстави для втручання у дискреційні повноваження Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі Обухівського міськрайонного відділу держаної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління.

Водночас суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернутися до Обухівського районного суду Київської області із заявою при видачу дублікату виконавчих листів.

Щодо вимоги позивача окремою ухвалою суду вжити заходів належного реагування щодо бездіяльності відповідача в межах виконавчих проваджень №53803318 та №54701479 з обставин наведених адміністративним позовом, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 249 КАС України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

Враховуючи викладене, винесення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду, і реалізація такого права безпосередньо пов`язана з виявленням судом саме під час розгляду справи порушення закону. Окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) ці порушення. Окрема ухвала є й реакцією на ті порушення, що не усуваються рішенням.

Оцінюючи доводи позивача з приводу наявності передбачених вказаними нормами підстав для постановлення окремої ухвали, суд під час розгляду даної справи будь-яких обставин, що могли б бути підставою для винесення окремої ухвали, не встановлено.

За таких обставин, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 2270,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2209 від 02.03.2021.

Враховуючи, що у справі заявлено одну вимогу немайнового характеру, в той же час КАС України не визначає пропорційного стягнення судового збору у разі часткового задоволення позову щодо вимоги похідного характеру, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відпоідача підлягають понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 2270,00 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) щодо не надсилання Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 31.10.2017 (ВП №53803318) та від 27.12.2017 (ВП №54701479) рекомендованим поштовим відправленням, що призвело до втрати виконавчих листів.

4. Стягнути на користь Департаменту соціального захисту населення Сумської міської ради (РНОКПП: 26440890) сплачений судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) (ЄДРПОУ: 34911011).

5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Щавінський В.Р.