Рішення № 102553291, 11.01.2022, Міловський районний суд Луганської області

Справа № 418/3607/21

2/418/6/22

РІШЕННЯ

Іменем України

(повний текст)

11 січня 2022 року Міловський районний суд Луганської області Міловський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді - Шовкуна В.О.,

за участі секретаря судових засідань - Бутенко О.А.,

сторін:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Іщенка Д.М.,

представника відповідача - Кошуби О.Є. ,

представника третьої особи - Щербак Е.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Мілове позовну заяву ОСОБА_1 до Міловської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Комунальне некомерційне підприємство «Міловська центральна районна лікарня» Міловської селищної ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Зміст позовних вимог.

Представник позивача - адвокат Іщенко Д.М. звернувся до суду з вказаною позовною заявою, у якій просить суд визнати незаконною відмову Міловської селищної ради у розгляді заяви позивача про оформлення передачі квартири у спільну сумісну власність, зобов`язати Міловську селищну раду розглянути заяву про оформлення передачі у спільну сумісну власність квартири, та визнати за позивачем та членами її сім`ї право на приватизацію квартири.

В обґрунтування позову вказано, що позивачка працює лікарем в КНП «Міловська центральна районна лікарня» Міловської селищної ради з 2011 року, яке рішенням Міловської селищної ради від 06.03.2019 року визнано правонаступником всього майна, прав та обов`язків та актів Міловського РТМО.

27 вересня 2012 року рішенням Міловської селищної ради Шостого скликання № 22/2 вирішено придбати шляхом купівлі у комунальну власність територіальних громад Міловського району житло для забезпечення потреб молодих спеціалістів Міловського РТМО, зокрема квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , балансоутримувачем визнано Міловське РТМО.

Відповідно до договору купівлі-продажу житлової квартири від 12 жовтня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Міловського районного нотаріального округу Подольським Р.В., Міловське РТМО придбало у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі рішення виконавчого комітету Міловської селищної ради № 118 від 26.11.2012 року, позивачці та її родину виданий ордер № 44 від 28.11.2012 року на зайняття вказаної квартири, при цьому статусу службової, їй не надавався.

З 29.11.2012 року і по цей час позивачка разом з сім`єю проживають у вказаній квартирі.

Позивачка зазначає, що вона двічі зверталася до Міловської селищної ради з заявою про передачу в приватну власність квартири шляхом її приватизації, однак отримувала відмови.

Вважає, що листами Міловської селищної ради від 03.03.2021 року №359/1, та від 16.08.2021 року № 2221, їй відмовлено у розгляді заяви про приватизацію квартири, у зв`язку з чим просить суд визнати відмову у передачі квартири у спільну сумісну власність незаконною, зобов`язати відповідача розглянути заяву про таку передачу та визнати за нею і членами сім`ї право на приватизацію житла - квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалою Міловського районного суду Луганської області від 08 жовтня 2021 відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання у загальному порядку.

Окремо суд зауважує, що спори про права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття із такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов`язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання у належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків (стаття 25 Закону України від 4 вересня 2008 року № 500-VI "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків") тощо), розглядаються за правилами цивільного судочинства. Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі як відповідача суб`єкта владних повноважень (п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01.03.2013 року).

Відповідач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - правом на подання відзиву та пояснень не скористалися, просили розглянути справу без їх участі, у вирішення спірного питання поклали на розсуд суду.

Ухвалою Міловського районного суду Луганської області від 09.12.2021 року визнано обов`язковою особисту участь у судовому засіданні представників відповідача та третьої особи.

У судовому засіданні позивач та її представник заявлені вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити.

Представники відповідача та третьої особи позовні вимоги визнали у повному обсязі, у вирішенні цього питання покладаються за розсуд суду.

Розглянувши матеріали цивільної справи, заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази, суд дійшов наступного висновку.

Мотивувальна частина.

У судовому засіданні було встановлено, що рішенням 22 сесії Міловської селищної ради від 27 вересня 2012 року № 22/2 було ухвалено придбати житло у комунальну власність територіальних громад Міловського району для забезпечення потреб молодих спеціалістів Міловського районного територіального медичного об`єднання (далі - Міловське РТМО) (а.с.48).

Після цього, між Міловським РТМО, яке діє від імені територіальних громад Міловського району, та продавцем було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (а.с.42-46).

Далі, рішенням виконкому Міловської селищної ради від 26.11.2012 року №118 (а.с.49) позивача ОСОБА_1 , яка працює лікарем Міловського РТМО, поставлено на квартирний облік, позачергова черга. Цим же рішення їй та її сім`ї надано ордер на квартиру АДРЕСА_1 , придбану за рахунок цільових коштів районного бюджету.

Згідно копії витягу про державну реєстрацію прав (а.с.33), право власності на вказану квартиру зареєстровано з Міловським районним територіальним медичним об`єднанням, форма власності комунальна.

На підтвердження правомірності зайняття квартири, позивачем надано копію ордеру № 44 від 28.11.2012 року на право зайняття квартири АДРЕСА_1 (а.с.17).

Окрім того, з копії домової книги видно, що позивач разом з чоловіком і двома дітьми зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 (а.с.28).

На підтвердження сімейних відносин, позивачем надано копії свідоцтв про народження дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 від 27.09.2012 року про те, що вона уклала шлюб зі ОСОБА_5 (а.с.14).

Згодом вулицю Карла Маркса перейменовано на вулицю Козацька (рішення Міловської селищної ради № 02/13 від 18.11.2015 року (а.с.50), і таким чином, квартира набула адреси: квартира АДРЕСА_1 .

Отже, у судовому засіданні було встановлено, і сторонами не оспорювалося, що позивач із сім`єю постійно проживає і зареєстрована у квартирі, яка належить Міловському РТМО на праві комунальної власності, з 2012 року.

Також судом встановлено, що правонаступником майна Міловського РТМО стало Комунальне некомерційне підприємство «Міловська центральна районна лікарня» (рішення Міловської районної ради № 33/9 від 06.03.2019 року (а.с.53), яке, у свою чергу було реорганізовано у Комунальне некомерційне підприємство «Центральна районна лікарня» Міловської селищної ради, єдиним засновником і вищим органом управління якої є Міловська селищна рада (а.с.56-57).

Тобто, Міловська селищна рада має бути належним правонаступником майна Міловського РТМО, але інформації про те, на чиєму балансі або господарському веденні перебуває квартира, Міловською селищною радою суду не надано.

Маючи намір приватизувати займане житло, Позивач двічі (09.02.2021 року та 05.08.2021 року) зверталася до відповідача із заявами про оформлення у передачу у спільну сумісну власність вказаної квартири, але отримувала листи, у яких фактично у приватизації їй було відмовлено.

Так, у відповіді Міловської селищної ради від 03.03.2021 року (а.с.16), позивачу було повідомлено, що триває процедура передачі майна, у тому числі квартири, зі спільної власності територіальних громад у комунальну власність Міловської селищної ради, а питання передачі у спільну сумісну власність квартири можливе лише після підписання акту приймання-передачі майна у комунальну власність.

У наступній відповіді від 16.08.2021 року (а.с.15) позивачу було повідомлено, що власником квартири є Міловське РТМО, і запропоновано звернутися до Центральної районної лікарні Міловської селищної ради або до суду.

Більш того, представником відповідача надані документи, які підтверджують, що Міловською селищною радою було утворено при виконавчому комітеті орган приватизації житлового фонду Міловської селищної ради (рішення №34/717 від 29.01.2019 року (а.с.107-110).

Мотиви, з яких виходить суд та застосовані норми права

Частинами третьою, п`ятою статті 9 ЖК Української РСР визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Частиною п`ятою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз.

Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачає, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Згідно з частиною десятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та з метою приведення у відповідність із законодавством нормативно-правових актів наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 було затверджено Положення, яке встановлює процедуру передачі квартир у приватну власність громадян та зразки документів, які оформляються згідно з процедурою, визначеною цим Положення, в тому числі й рішення органу приватизації.

Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та з метою приведення у відповідність із законодавством нормативно-правових актів наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 було затверджено Положення, яке встановлює процедуру передачі квартир у приватну власність громадян та зразки документів, які оформляються згідно з процедурою, визначеною цим Положення, в тому числі й рішення органу приватизації.

Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» і Положення встановлюють порядок передання квартир у приватну власність, згідно з яким наймач та члени його сім`ї повинні звернутися до органу приватизації з відповідною заявою, орган приватизації зобов`язаний у місячний термін із дня одержання заяви прийняти рішення про передання житла у власність, після чого оформити відповідне свідоцтво.

Пунктом 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян передбачено список документів, які подає особа до органів приватизації, з-поміж яких, зокрема, копія ордера на жиле приміщення або ордера на жилу площу в гуртожитку.

Згідно частини 1 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, держаними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Зазначене положення закріплене в пункті 13 Положення про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009 року № 396.

Згідно статті 15 Житлового кодексу УРСР, виконавчі комітети рад у межах і в порядку, встановленому цим кодексом та іншими актами законодавства України здійснюють управління житловим фондом місцевих рад, приймають рішення про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої ради.

Судом встановлено, що відповідач, здійснюючи повноваження засновника і вищого органу управління КНП «Центральна районна лікарня» Міловської селищної ради, яке є правонаступником майна колишнього Міловського РТМО, наділений правом вирішення питань з приватизації майна.

Також у судовому засіданні позивачем підтверджено, що нею відповідно до закону було подано відповідачу повний пакет документів для приватизації займаної квартири, яку їй було придбано за цільовим призначенням, але отримала фактичну відмову.

Відповідно до частини 10 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, винятком випадків передбачених пунктом 2 статті цього Закону, згідно якої не підлягають приватизації: квартири - музеї, квартири (будинки), розташовані на території закритих військових поселень, підприємств, установ і організації, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`ятників садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають у аварійному стані; квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок на ЧАЕС.

Таким чином, відповідач, у складі якого діє орган приватизації, відмовляючи позивачу у приватизації займаного нею та членами сім`ї житла з мотивів, викладених у листі від 16.08.2021 року №2221, а саме, що власником квартири є Міловське РТМО, а не Міловська селищна рада, діяв не на підставі та не у спосіб, передбачений Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Така позиція також не відповідає вимогам п.30 ст.26 Закону України «Про органи місцевого самоврядування в Україні», відповідно до якої до виключної компетенції селищної (міської) ради входить вирішення питання приватизації комунального майна, до якого входить спірна квартира.

Відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно зі ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає особа на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або які законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13.05.2008 у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

У п. 36 рішення від 18.11.2004 у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція житла за змістом ст. 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановлено у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків із конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11.01.1995, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні ст. 8 Конвенції, а процес приватизації такого житла має на меті лише отримання документів на право власності.

У той же час, формулювання способу захисту, обране позивачем у вигляді вимоги про визнання відмови протиправною, не відповідає усталеній практиці Верховного Суду, оскільки належним способом захисту у цьому випадку є визнання відмови органу приватизації безпідставною з покладенням обов`язку на останнього оформити приватизацію житлового приміщення (Постанова Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 483/731/19), а отже, позовні вимоги про визнання відмови відповідача у передачі квартири у спільну сумісну власність протиправною підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного та статей 9,15 ЖК УРСР, статей 5, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст.26 Закону України «Про органи місцевого самоврядування в Україні»,

Керуючись статтями 10-13, 76-82, 141, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Міловської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Комунальне некомерційне підприємство «Міловська центральна районна лікарня», Міловської селищної ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати безпідставною відмову, викладену в листі від 16.08.2021 року №2221 селищного голови Міловської селищної ради, яким ОСОБА_1 відмовлено в розгляді заяви про оформлення передачі в спільну сумісну власність квартири по АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Міловську селищну раду розглянути заяву ОСОБА_1 про передачу в спільну сумісну власність квартири по АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), малолітньою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про народження НОМЕР_3 , малолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 , право на приватизацію трикімнатної житлової квартири загальною площею 48,5 кв.м., житлова площа 26,7 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з Міловської селищної ради, код ЄДРПОУ 04335565, смт. Мілове, вул. Центральна, буд. 73, Старобільського району Луганської області, на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , понесені нею судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 1816 (однієї тисячі вісімсот шістнадцяти) гривень 00 копійок.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня його проголошення до Луганського апеляційного суду, який розташований у м. Сєвєродонецьк Луганської області через Міловський районний суд Луганської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 12.01.2022 року.

Суддя: В.О. Шовкун