Рішення № 102550761, 13.01.2022, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2022 р.м. ХарківСправа № 922/4306/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11) до Фізичної особи-підприємця Даценко Катерини Сергіївни ( АДРЕСА_1 ) про стягнення 63258,79 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Харківської області подано позов Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до відповідача - Фізичної особи-підприємця Даценко Катерини Сергіївни про стягнення 63258,79 грн.,з яких: заборгованість по сплаті спожитої теплової енергії у розмірі 53742,76 грн. за період з жовтня 2017 по квітень 2021 р., інфляційні втрати у розмірі 6653,62 грн. та 3 % річних у розмірі 2862,41 грн.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов`язань за тимчасовим договором про постачання теплової енергії №10447 від 01.11.2004 р. в частині повної та своєчасної оплати вартості спожитої теплової енергії.

Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи складається з суми сплаченого судового збору за подання даного позову до суду у розмірі 2270,00 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.11.2021 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - для подання відповіді на відзив, а відповідачу - заперечення на відповідь на відзив.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Будь-яких заяв або клопотань, відповідно до статті 252 ГПК України про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін на адресу суду від учасників справи не надходило.

Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 ГПК України. При цьому, суд зазначає, що копія ухвали суду про відкриття провадження у справі від 17.11.2021, яку було надіслано на належну адресу відповідача, що вказана у позовній заяві та яка підтверджена відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулась на адресу суду без доказів вручення адресату з довідкою відділення оператора поштового зв`язку Ф.20, в якій значиться причина повернення: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Беручи до уваги вищевказане суд зауважує, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному разі суду.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.08.2021 у справі №914/1191/20, від 13.01.2020 у справі №910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19 та від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б.

Разом з тим, за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі від 17.11.2021 була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/Review/101163253.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень, а тому суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

З урахуванням наведеного, оскільки відповідачем не було надано суду відзиву на позов, справа розглядається за наявними матеріалами, відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Згідно із частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини.

З матеріалів справи вбачається, що Фізична особа-підприємець Даценко Катерина Сергіївна є власником нежитлових приміщень підвалу №1-5 в літ. А-4, що розташовані по вул. Сумській, 94 у м. Харкові, загальною площею 38,7 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу від 27.02.2001, нотаріально посвідченого та внесеного до реєстру за №373, та реєстраційним посвідченням на об`єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам від 12.03.2001, виданим КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації".

На підставі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01.10.2008 по справі № 2-7958/2008 за відповідачем визнано право власності на нежитлові приміщення літ. 3-1 підвал загальною площею 16,0 кв.м, літ. 3-2, 3-3, 3-4, 3-5, 3-6, 3-7, 3-8, 3-9, 3-10 загальною площею 99,6 кв.м, а всього площею 115,6 кв.м, по вул. Римарській, 13 у м. Харкові.

Право приватної власності відповідача на вищевказані нежитлові приміщення -зареєстровано КП "Харківське МБТІ" за номером 15462438, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №21410350 від 25.12.2008.

Система опалення зазначених приміщень є невід`ємною частиною централізованої системи опалення житлових будинків, теплопостачання яких здійснює КП "Харківські теплові мережі", а тому при подачі теплової енергії у централізовану систему опалення житлових будинків одночасно опалюються нежитлові приміщення відповідача.

Постачання теплової енергії на потреби опалення у житлові будинки позивач здійснює на підставі розпоряджень Харківського міського голови про початок та кінець опалювальних сезонів, а на потреби гарячого водопостачання протягом року.

Як вбачається з матеріалів справи, що 01.11.2004 між комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" (надалі - позивач, енергопостачальна організація) та Фізичною особою-підприємцем Даценко Катериною Сергіївною (надалі - відповідач, споживач) було укладено тимчасовий договір №10447 про постачання теплової енергії (надалі - договір), відповідно до умов п. 1.1. якого енергопостачальна організація бере на себе зобов`язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов`язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Умовами п. 2.1. Договору сторони визначили, що теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком 1 до договору у вигляді гарячої води на такі потреби: опалення та вентиляцію в період опалювального сезону; гаряче водопостачання протягом року; технологічні потреби відповідно з виробничою програмою; кондиціювання повітря по мірі необхідності.

Енергопостачальна організація має право вимагати від споживача відшкодування збитків, завданих порушенням, допущеними споживачем під час користування тепловою енергією, обмежувати або повністю припиняти постачання теплової енергії у випадках та порядку, визначених правилами користування тепловою енергією, іншими нормативними актами України, а також додатком 3 до договору (п. 4.1.3, 4.1.4).

Умовами п. 4.2.1. Договору сторони погодили, що енергопостачальна організація зобов`язана забезпечувати постачання теплової енергії споживачу в обсягах згідно із договором.

Додатком 1 від 01.11.2004 до тимчасового договору №10447 про постачання теплової енергії від 01.11.2004 визначено, що енергопостачальна організація постачає споживачу протягом року теплову енергію в гарячій воді в межах Qрік = 0,9655 Гкал/рік, адреса приміщення: ул. Сумська, 94.

Додатком 1 від 01.01.2012 до тимчасового договору №10447 про постачання теплової енергії від 01.11.2004 визначено, що теплопостачальна організація постачає споживачу протягом року теплову енергію в гарячій воді в межах Qрік = 10,565 Гкал/рік, адреса приміщення: вул. Римарська, 13, кв. 3

Додатком 2 від 01.01.2012 до тимчасового договору №10447 про постачання теплової енергії від 01.11.2004 (особистий рахунок №17300-3360-10) визначено схему межі поділу теплової мережі та технічну характеристику теплотраси. Із вказаного додатку слідує, що межа балансової належності експлуатаційної відповідальності теплопостачальної організації та межа продажу теплової енергії проходить по зовнішній стіні будинку за адресою: вул. Римарська, 13, згідно з наведеною у додатку 2 схемою, що підтверджується актом розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін.

Додатком 2 від 01.11.2004 до тимчасового договору №10447 про постачання теплової енергії від 01.11.2004 (особистий рахунок №17400-6027-10) визначено схему теплотраси, що перебуває на балансі споживача та технічну характеристику теплотраси.

Додатком 3 від 01.11.2004 до тимчасового договору №10447 про постачання теплової енергії від 01.11.2004 сторони визначили умови припинення подачі теплової енергії.

Додатком №4 від 01.01.2012 до тимчасового договору №10447 про постачання теплової енергії від 01.11.2004 визначено перелік об`єктів теплопостачання, а саме: кафе по вул. Римарській, 13, кв. 3 (особистий рахунок №17300-3360-10) та магазин непродовольчих товарів у м. Харків по вул. Сумській, 94 (особистий рахунок №17400-6027-10).

Із обставин справи вбачається, що на підставі розпоряджень Харківського міського голови в опалювальних сезонах 2017-2018, 2018-2019, 2019-2020, 2020-2021 років КП "Харківській теплові мережі" здійснювало постачання теплової енергії відповідачу за адресами: м. Харків, вул. Римарська, 13 та м. Харків, вул. Сумська, 94, що підтверджується наявним в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями актів підключення/відключення споживача №173/16659 від 17.10.2017, №173/19222 від 10.04.2018, №174/16792 від 19.10.2017, №174/18609 від 10.04.2018, №174/20813 від 12.11.2018, №174/23607 від 10.04.2019, №173/19999 від 05.11.2018, №173/21892 від 10.04.2019, №174/25056 від 12.11.2019, №174/27350 від 09.04.2020, №173/22694 від 19.11.2019, №173/24282 від 09.04.2020, №174/29529 від 25.10.2020, №174/31763 від 12.04.2021, №173/25806 від 22.10.2020, №173/28750 від 12.04.2021 (а.с. 20-35).

Вищевказані акти на підключення та відключення опалення підписані та скріплені печатками позивача та балансоутримувача будинків КП "Жилкомсервіс".

Судом встановлено, що система теплопостачання відповідача є невід`ємною частиною системи теплопостачання житлового будинку за адресою: м. Харків, вул. Римарська, 13 і житлового будинку за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 94, що підтверджується додатками до вищевказаних актів, що містять перелік споживачів, що розміщуються у житловому будинку за вищевказаними адресами та підключені до єдиної системи опалення вказаних будинків.

Позивачем у позовній заяві наголошено, що позивач належним чином виконав взяті на себе договірні зобов`язання та поставив теплову енергію споживачу, однак відповідач свій обов`язок щодо оплати теплової енергії виконує неналежним чином та сплачує кошти за спожиту теплову енергію не в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в період з жовтня 2017 по квітень 2021 у розмірі 53742,76 грн., яка залишилася не сплаченою.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчить про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Як зазначено в статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про теплопостачання". Порядок постачання теплової енергії та взаємовідносин зі споживачами усіх форм власності регулюється спеціальним законодавством, що передбачає здійснення постачання (продаж) теплової енергії споживачу за договором про постачання теплової енергії.

Закон України "Про теплопостачання" визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Постачання теплової енергії - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.

Частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і підігріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору не допускається.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору.

Відповідно до положень статті 19 Закону України "Про теплопостачання" теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі. При цьому, вказана норма права покладає на споживача обов`язок щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за спожиту теплову енергію. Тобто, наведені законодавчі приписи не передбачають безоплатного споживання теплової енергії та зобов`язують споживача здійснювати оплату за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до частини 6 статті 25 Закону України "Про теплопостачання" у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії, заборгованість стягується в судовому порядку.

За приписами статті 173 Господарського кодексу України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Також, вимогами статті 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 525 Цивільного кодексу та частини 7 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами частини 1 статті 202 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов`язання припиняється, окрім іншого виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, беручи до уваги погоджені сторонами умови тимчасового договору №10447 про постачання теплової енергії від 01.11.2004, якими сторони чітко погодили та встановили порядок постачання теплової енергії, а також погодили порядок та строк її оплати, у відповідача існує обов`язок зі своєчасної оплати спожитої теплової енергії.

Пунктом 3.2. Договору передбачено, що споживач теплової енергії зобов`язується додержуватися кількості споживання теплової енергії з кожним параметром в обсягах, які визначені в додатку 1, не допускаючи їх перевищення та виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором (п. 3.2.1, 3.2.2.).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачем своєчасно та належним чином виконано взяті на себе зобов`язання з постачання відповідачу на адресу об`єктів теплоспоживання теплову енергію в період з жовтня 2017 р. по квітень 2021 р. Натомість, матеріали справи свідчать про те, що відповідачем всупереч умов п. 3.2. договору порушено взяті на себе договірні зобов`язання в частині повної та своєчасної оплати вартості спожитої теплової енергії, що призвело до виникнення заборгованості.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до п. 5.1. Договору, облік споживання теплової енергії проводиться розрахунковим способом.

Судом встановлено, що розрахунок вартості спожитої відповідачем теплової енергії на потреби опалення здійснювався позивачем розрахунковим способом відповідно до вищевказаних умов та згідно з нормативним документом "Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні" КТМ 204 України 244-94.

Умовами п. 6.2. Договору сторони визначили, що розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно у грошовій формі відповідно до встановлених тарифів. Розрахунковим періодом є календарний місяць.

Пунктом 6.4. Договору сторони погодили, що якщо споживач розраховується за показниками приладів обліку: при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявлену та сплачену до початку розрахункового періоду, це перевищення окремо оплачується споживачем не пізніше 25-го числа поточного місяця; у випадку, коли фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, залишок (сальдо) розрахунків визначається за фактичними показниками приладів обліку.

Відповідно до умов п. 6.5., 6.7. Договору сторони погодили, що споживачі, що не мають приладів обліку, кількість фактично спожитої теплової енергії визначають згідно з договірними навантаженнями з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи теплоспоживального обладнання споживача в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактично спожитою тепловою енергією сплачується споживачем не пізніше як в термін 5 банківських днів з часу отримання рахунку на оплату. Погашення боргу повинно бути здійснено протягом 5 днів після одержання рахунку від працівника підприємства або 7 днів після відправлення поштою. В разі несплати в указані терміни дія товарного кредиту продовжується на суму боргу, який залишився.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було оформлено та направлено на адресу відповідача рахунки-фактури за спожиту теплову енергію №17400-6027 від 08.10.2017, №17408-6027 від 07.12.2017, №17400-6027 від 09.01.2018, №17400-6027 від 07.02.2018, №17400-6027 від 07.03.2018, №17400-6027 від 06.04.2018 , №17400-6027 від 08.05.2018, №17400-6027 від 07.12.2018, №17400-6027 від 08.01.2019, №17400-6027 від 07.02.2019, №17400-6027 від 07.03.2019, №17400-6027 від 08.04.2019, №17400-6027 від 07.05.2019, №17400-6027 від 06.12.2019, №17400-6027 від 10.01.2020, №17400-6027 від 07.02.2020, №17400-6027 від 10.03.2020, №17400-6027 від 09.04.2020, №17400-6027 від 08.05.2020, №17400-6027 від 09.11.2020, №17400-6027 від 04.12.2020, №17400-6027 від 11.01.2021, №17400-6027 від 08.02.2021, №17400-6027 від 01.03.2021, №17400-6027 від 07.04.2021, №17400-6027 від 20.05.2021 (а.с. 36-60).

Перевіривши правомірність та правильність нарахованої позивачем суми боргу за неналежне виконання відповідачем договірних зобов`язань зі сплати спожитої теплової енергії у розмірі 53742,76 грн. за період: жовтень 2017 р. - квітень 2021 р., що виконаний з урахуванням необхідних для розрахунку відомостей, що містяться в зазначених вище рахунках-фактурах судом встановлено, що заявлена до стягнення сума боргу є належним чином обґрунтованою та документально підтвердженою.

У той же час суд констатує, що матеріали справи не містять обґрунтованих заперечень відповідача щодо порядку нарахування та методики розрахунку суми заборгованості за теплову енергію, так само як і не містять контррозрахунку на спростування правомірності відповідного нарахування.

Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат у розмірі 6653,62 грн. та 3 % річних у розмірі 2862,41 грн., суд зазнає наступне.

Згідно з приписами статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 Цивільного кодексу України).

За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних та інфляційних нарахувань входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У даному разі, судом встановлено порушення відповідачем умов договору про постачання теплової енергії №10447 від 01.11.2004 р. в частині повної та своєчасної оплати вартості спожитої теплової енергії.

Перевіривши правомірність та правильність здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат у розмірі 6653,62 грн. та 3 % річних у розмірі 2862,41 грн., суд встановив, що дані нарахування відповідають вимогам законодавства та обставинам справи, розрахунок виконано арифметично вірно, з урахуванням чого, позовна вимога про стягнення інфляційних втрат у розмірі 6653,62 грн. та 3 % річних у розмірі 2862,41 грн. є обґрунтованою, доведеною та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з вимогами статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Разом з тим, з`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Окрім того, суд зауважує, що зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є цілком обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та враховуючи висновки суду про задоволення позову покладає витрати по сплаті судового збору в розмірі 2270,00 грн. на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Даценко Катерини Сергіївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11, код ЄДРПОУ 31557119) заборгованість по сплаті спожитої теплової енергії у розмірі 53742,76 грн. за період з жовтня 2017 по квітень 2021 р., інфляційні втрати у розмірі 6653,62 грн., 3 % річних у розмірі 2862,41 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2270,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254, 256 - 259 ГПК України.

Повне рішення складено "13" січня 2022 р.

Суддя Г.І. Сальнікова