Рішення № 102547053, 11.01.2022, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.01.2022м. ДніпроСправа № 904/7722/21

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Драної Ю.В.

та представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технопарк 1" (м. Дніпро)

до Приватного підприємства "Барицентр" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором підряду № 06/12-19 від 06.12.2019 у загальному розмірі 1 063 467 грн. 52 коп.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Технопарк 1" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного підприємства "Барицентр" (далі - відповідач) заборгованість за договором підряду № 06/12-19 від 06.12.2019 у загальному розмірі 1 063 467 грн. 52 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 805 457 грн. 00 коп. - основний борг;

- 144 191 грн. 45 коп. - пеня;

- 81 512 грн. 07 коп. - інфляційні втрати;

- 32 307 грн. 00 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором підряду № 06/12-19 від 06.12.2019 в частині повного та своєчасного розрахунку за виконані позивачем роботи, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 805 457 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 10.4. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 01.05.2020 по 01.09.2021 в сумі 144 191 грн. 45 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з травня 2020 року по липень 2021 року у сумі 81 512 грн. 07 коп., а також 3% річних за період прострочення з 01.05.2020 по 01.09.2021 у сумі 32 307 грн. 00 коп.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь судові витрати.

Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтею 164 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2021 позовну заяву було залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків протягом 7-ми днів з дня отримання вказаної ухвали.

Від позивача надійшло клопотання (вх. суду № 44626/21 від 14.09.2021), яким усунуті визначені в ухвал суду недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 20.09.2021 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

У зв`язку з неповерненням до суду повідомлення від відповідача про отримання ухвали суду про відкриття провадження у справі, судом здійснено відстеження поштового відправлення на адресу відповідача за № 4930017610220, в якому містилася ухвала про відкриття провадження у справі від 20.09.2021, через офіційний сайт Акціонерного товариства "Укрпошта" та з`ясовано, що остання знаходиться в точці видачі-доставки з 24.09.2021.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов до слідуючих висновків.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи; у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті; при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Частиною 6 статті 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд вирішив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, але в подальшому за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи постановив ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розгляд справи починається зі стадії відкриття провадження у справі. У такому випадку повернення до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження не допускається.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, а також, наявні в матеріалах справи докази, з метою повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, а також, для забезпечення реалізації прав відповідача, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, суд вбачав підстави для переходу до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, а також доцільність початку розгляду справи зі стадії відкриття провадження у справі.

Крім того, судом було зазначено, що відповідно до частини 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

З огляду на викладене, ухвалою суду від 05.11.2021 було здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, розпочато розгляд справи зі стадії відкриття провадження у справі, справу призначено до розгляду у підготовче засідання на 02.12.2021.

Крім того, вказаною ухвалою суду позивачу та відповідачу постановлено у підготовче засідання 02.12.2021 надати суду оригінали таких документів (для огляду):

- договір підряду № 06/12-19 від 06.12.2019 з додатком № 1 "Договірна ціна", додатком № 2 "Договірна ціна";

- додаткову угоду № 1 до договору підряду № 06/12-19 від 06.12.2019;

- довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2019 року;

- акт № 695 приймання виконаних загальнобудівельних робіт за грудень 2019 року на суму 200 302 грн. 68 коп.;

- рахунок-фактуру № ТП-0000600 від 12.12.2019 на суму 200 302 грн. 68 коп.;

- платіжне доручення № 438 від 11.02.2020 на суму 50 000 грн. 00 коп.;

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) ТП-0000688 від 18.02.2020 на суму 5 000 грн. 00 коп.;

- рахунок-фактуру № ТП-0000037 від 18.02.2020 на суму 5 000 грн. 00 коп.;

- платіжне доручення № 473 від 03.03.2020 на суму 50 000 грн. 00 коп.;

- довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за березень 2020 року на суму 905 457 грн. 61 коп.;

- акт № 719 приймання виконаних загальнобудівельних робіт за березень 2020 року на суму 418 470 грн. 97 коп.;

- акт № 720 приймання виконаних загальнобудівельних робіт за березень 2020 року на суму 255 684 грн. 12 коп.;

- акт № 727 приймання виконаних загальнобудівельних робіт за березень 2020 року на суму 22 399 грн. 87 коп.;

- акт № 727/1 приймання виконаних загальнобудівельних робіт за березень 2020 року на суму 3 000 грн. 00 коп.

Від позивача надійшло клопотання (вх. суду № 54612/21 від 15.11.2021), в якому він просить суд відкласти розгляд справи у зв`язку з участю його представника в іншому судовому процесі.

У підготовче засідання 02.12.2021 з`явився представник позивача, представник відповідача у вказане засідання не з`явився, причини нез`явлення суду не повідомив.

Судом відзначено, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення відповідача про день, час та місце підготовчого засідання.

Крім того, судом з`ясовано, що 24.09.2021 була змінена адреса місцезнаходження підприємства відповідача (з "49000, м. Дніпро, проспект Гагаріна, будинок 177, квартира 6" на "03150, м. Київ, вулиця Ковпака, будинок 19, офіс 15"), що підтверджується долученим до матеріалів справи Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 26.11.2021 (а.с. 65-68).

Враховуючи вказані обставини, з метою належного повідомлення відповідача про розгляд справи та направлення ухвали суду за його новою адресою, господарський суд вважав за необхідне відкласти розгляд справи.

З огляду на викладене, ухвалою суду від 02.12.2021 підготовче засідання було відкладено на 22.12.2021.

Від позивача надійшло клопотання (вх. суду № 61816/21 від 22.12.2021), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи докази надсилання позовної заяви з додатками на нову адресу відповідача.

У підготовче засідання 22.12.2021 з`явився представник позивача, представник відповідача у вказане засідання не з`явився, причини нез`явлення суду не повідомив.

Судом відзначено, що 13.12.2021 на адресу суду повернулося поштове відправлення, в якому містилася ухвала суду про відкладення підготовчого засідання від 02.12.2021, яке було повернуто 10.12.2021 за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 "Неправильно зазначена (відсутня) адреса", однак адреса, за якою було здійснена відправка судової повістки повністю відповідає офіційній адресі відповідача, яка підтверджена витягом Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 26.11.2021.

Судом також було наголошено, що неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням носить систематичний характер, оскільки жодна з трьох ухвал суду не була отримана відповідачем.

При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, судом протягом всього строку розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом за всіма відомими суду засобами зв`язку з відповідачем, а саме: здійснювалися спроби передати телефонограму (а.с.62, 85), більше тог, на сайті Судової влади України розміщувались відповідні оголошення від 18.11.2021, від 03.12.2021 (а.с.63, 80).

Таким чином, господарським судом здійснені всі можливі заходи задля повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, що підтверджується направленням ухвал суду на всі відомі суду адреси та засоби зв`язку з ним.

Враховуючи незабезпечення відповідачем отримання поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, а також за номером телефону, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відсутність у вказаному реєстрі відомостей щодо електронної пошти чи інших засобів зв`язку з відповідачем, не повідомлення суду інших засобів зв`язку з відповідачем, суд прийшов до висновку, що вказані дії свідчать про відмову від отримання відповідачем судових повісток (ухвал суду).

При цьому, відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

При цьому, строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився. Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважав, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву, участь у судовому засіданні його представника та вважав можливим провести підготовче засідання за відсутності представника відповідача, оскільки підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні 28.09.2021, визначені статтями 183 та 202 Господарського процесуального кодексу України, були відсутні.

У підготовчому засіданні 22.12.2021 судом, відповідно до вимог статті 182 Господарського процесуального кодексу України, були здійснені всі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

У зв`язку з виконанням завдань підготовчого провадження, ухвалою суду від 22.12.2021 було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 11.01.2022.

Від позивача надійшло клопотання (вх. суду № 1215/22 від 11.01.2022), в якому він просить суд розглянути справу за відсутності представника позивача, у зв`язку з його неможливістю явки у даний час у судове засідання.

У судове засідання 11.01.2022 представники позивача та відповідача не з`явилися. При цьому, судом враховано наявність клопотання позивача про розгляд справи без участю його представника, яке було задоволено судом; причин неявки свого представника відповідач суду не повідомив.

При цьому, судом було відзначено, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 22.12.2021, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем. У зв`язку з вказаними обставинами, судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного відправлення, а також виготовлялася копія реєстру на відправку рекомендованої пошти з повідомленням № 435 від 331.12.2021, які долучені до матеріалів справи (а.199-100). Однак, з вказаних доказів вбачається, що ухвала суду від 22.12.2021 не була вручена відповідачу - 06.01.2022 та з цього часу перебуває на поштовому відділенні (а.с.100).

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 26.11.2021, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 03150, м. Київ, вулиця Ковпака, будинок 19, офіс 15, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.65-68).

Як було вказано вище, поштове відправлення на офіційну адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 22.12.2021, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулось також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, вказані обставини носять систематичний характер (а.с.51-52, 68-75, 81-84, 86).

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

В той же час, суд приймає до уваги, що:

- враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, судом протягом всього строку розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом за всіма відомими суду засобами зв`язку з відповідачем, а саме:

1) здійснювалися спроби передати телефонограми на номер телефону, зазначений у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 0665436421, однак 17.11.2021, 15.12.2021, 16.12.2021, 06.01.2022 за вказаним номером телефону абонент не відповідав, що унеможливило передачу численних телефонограм суду (а.с.62, 85, 97);

2) 18.11.2021, 03.12.2021, 22.12.2021 судом здійснено публікацію оголошень на сайті Судової влади України щодо перебування в провадженні суду даної справи, призначення судового засідання на 02.12.2021, 22.12.2021 та 11.01.2022, відповідно, а також виклик у вказані засідання представника відповідача -ПП "Барицентр" (а.с.63, 80, 96).

Таким чином, судом протягом всього періоду розгляду справи здійснювалися спроби повідомлення відповідача за всіма відомими суду засобами зв`язку з відповідачем; матеріали справи не містять відомостей про будь-які інші засоби зв`язку з відповідачем.

Отже, суд констатує небажання відповідача протягом майже 4-х місяців висловити свою правову позицію у даному спорі, незабезпечення відповідачем явки у всі попередні засідання по даній справі.

При цьому у всіх ухвалах суду по справі судом було роз`яснено про те, що інформація у цій справі доступна на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за посиланням: http://dp.arbitr.gov.ua/sud5005/spisok/csz\.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Для цих цілей існує Єдиний державний реєстр судових рішень.

Відповідно до частин 1, 3 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалу господарського суду від 22.12.2021 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/102103010) надіслано судом 22.12.2021, зареєстровано в реєстрі 23.12.2021 та оприлюднено 24.12.2021.

Отже у відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, та реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень).

Враховуючи, що учасники судового провадження, безвідносно до отримання/неотримання поштової кореспонденції, в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, про що неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішенні від 03.04.2008 по справі "Пономарьов проти України", рішенні від 26.04.2007 по справі "Олександр Шевченко проти України", рішенні від 14.10.2003 по справі "Трух проти України".

За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення позивача та відповідача про відкриття провадження у справі, а також про всі призначені по справі судові засідання, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість взяти участь у судових засіданнях і викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом участі в судових засіданнях, подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.

Слід наголосити, що у зв`язку зі зміною офіційного місцезнаходження (юридичної адреси) відповідача в процесі розгляду справи судом, позивачем додатково 03.12.2021 було направлено на нову адресу відповідача позовну заяву з додатками (а.с.89-91).

При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв`язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких:

- рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка". Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 991 Правил);

- рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 992 Правил).

Таким чином, повернення відділенням Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" поштових відправлень суду, які є "Судовими повістками" в розумінні чинного законодавства України із непередбачених для "Судових повісток" причин є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.

Також, суд наголошує, що згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Для цих цілей існує Єдиний державний реєстр судових рішень.

Відповідно до частин 1, 3 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвал суду з викликом відповідача у судове засідання відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Таким чином, суд вважає, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача за наявними у ній матеріалами.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В даному випадку господарським судом здійснені всі можливі заходи задля повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, що підтверджується направленням інформації по справі на всі відомі суду засоби зв`язку з відповідачем та публікацією оголошення.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Таким чином, суд вважає, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, приймаючи до уваги клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника, яке було задоволено судом, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників позивача та відповідача за наявними у ній матеріалами.

В даному випадку підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на те, що розгляд даної справи відкладався у зв`язку з нез`явленням представника відповідача у судове засідання, зміною відповідачем свого місцезнаходження, неподанням відповідачем відзиву на позовну заяву, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представників позивача та відповідача у відповідності до вимог частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору підряду, строку його дії, порядок та строки виконання робіт, факт виконання та передачі робіт замовнику, загальна вартість робіт, настання строку їх оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати; наявність підстав для стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних у заявлених сумах.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 06.12.2019 між Приватним підприємством "Барицентр" (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Технопарк 1" (далі - підрядник, позивач) було укладено договір підряду № 06/12-19 (далі - договір, а.с.19-22), відповідно до умов пункту 2.1. якого підрядник зобов`язується виконати власними та залученими силами за завданням замовника та здати в обумовлений строк земельні роботи у складі та об`ємі відповідно до розрахунку договірної ціни (додаток № 1) на об`єкті у відповідності до діючих будівельних норм.

У пункті 11.1. договору сторони дійшли згоди, що договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє до повного виконання сторонами зобов`язань.

Доказів розірвання чи визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п`ятої Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до частини 1 статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Так у пункті 3.1. договору сторонами було визначено, що договірна ціна робіт складає 200 302 грн. 68 коп., в тому числі ПДВ 20% - 33 383 грн. 78 коп. Розрахунок Договірної ціни робіт з доби його підписання всіма сторонами є невід`ємним додатком № 1 до договору.

У відповідності до вказаних умов, між позивачем та відповідачем було підписано Додаток № 1 до договору - Договірну ціну, в якій сторони визначили найменування робіт, їх обсяг, ціну та вартість - 200 302 грн. 68 коп. (а.с.23).

В подальшому, між сторонами було укладено Додаткову угоду № 1, в якій сторони дійшли згоди щодо наступного: у зв`язку зі зміною умов виконання робіт, замовник доручає, а підрядник зобов`язується виконати додаткові земельні роботи на об`єкті "Будівництво багатоповерхових житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями по вул. Велика Діївська, № 78Н. Також у вказаній Додатковій угоді сторони визначили, що вартість робіт, що доручається підряднику для виконання згідно з пунктом 1.1. додаткової угоди, відповідає Договірній ціні (Додаток 3 2 до договору) та склала 674 354 грн. 58 коп. Початок робіт 02.02.2020 (а.с.25).

Так, в матеріалах справи наявна Договірна ціна (додаток № 2 від 03.02.2020) до договору, в якій сторони визначили найменування робіт, їх обсяг, ціну та вартість 674 354 грн. 58 коп. (а.с.24).

Згідно з умовами пункту 2.2. договору замовник зобов`язується прийняти та оплатити роботи, що виконано в рамках Договірної ціни, яка вказана в пункті 3.1. договору.

Відповідно до статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

У відповідності до частини 1 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Згідно з частиною 4 статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Відповідно до пункту 9.3. договору роботи вважаються виконаними після підписання сторонами Акту приймання виконаних будівельних робіт та Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (типова форма № КБ-3).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем були виконані роботи на загальну суму 904 857 грн. 64 коп., які були прийняті відповідачем за:

- актом приймання виконаних загальнобудівельних робіт за грудень 2019 року № 695 від 12.12.2019 на суму 200 302 грн. 68 коп. (а.с.27);

- актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ТП-0000688 від 18.02.2020 на суму 5 000 грн. 00 коп. (а.с.30);

- актом приймання виконаних загальнобудівельних робіт за березень 2020 року № 719 від 31.03.2020 на суму 418 470 грн. 97 коп. (а.с.34);

- актом приймання виконаних загальнобудівельних робіт за березень 2020 року № 720 від 31.03.2020 на суму 255 684 грн. 12 коп. (а.с.35);

- актом приймання виконаних загальнобудівельних робіт за березень 2020 року № 727 від 31.03.2020 на суму 22 399 грн. 87 коп. (а.с.36);

- актом приймання виконаних загальнобудівельних робіт за березень 2020 року № 727/1 від 31.03.2020 на суму 3 000 грн. 00 коп. (а.с.37).

До Актів приймання виконаних будівельних робіт сторонами також було підписано Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ-3) (а.с.26, 33).

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання сторонами акту здачі-приймання виконаних будівельних робіт, який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за виконані роботи.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку підрядника за договором виконати роботу відповідає обов`язок генпідрядника (замовника) оплатити вартість такої роботи.

Відповідно до статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Так, у пункті 5.3. договору сторони визначили, що розрахунки за виконані роботи замовник здійснює на підставі підписаних сторонами акту приймання виконаних будівельних робіт та Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (типова форма № КБ-3).

В матеріалах справи також наявні:

- рахунок-фактура № ТП-0000600 від 12.12.2019 на суму 200 302 грн. 68 коп. (а.с.28);

- рахунок-фактура № ТП-0000037 від 18.12.2020 на суму 5 000 грн. 00 коп. (а.с.31).

Відповідно до умов пункту 5.5. договору кінцевий взаєморозрахунок та платежі за договором вчиняються в строк не пізніше 30 банківських днів після повного закінчення робіт та підписання акту виконаних робіт сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, виконані позивачем у грудні 2019 року, лютому 2020 року та березні 2020 року роботи на загальну суму 904 857 грн. 64 коп. були оплачені лише частково наступним чином:

- платіжним дорученням № 438 від 11.02.2020 на суму 50 000 грн. з призначенням платежу "Часткова оплата згідно з рахунком № ТП-0000600 від 12.12.2019" (а.с.29);

- платіжним дорученням № 473 від 03.03.2020 на суму 50 000 грн. з призначенням платежу "Часткова оплата згідно з рахунком № ТП-0000600 від 12.12.2019" (а.с.32).

Отже, всупереч вказаним умовам договору, відповідач виконані позивачем, а також прийняті відповідачем за актами від 12.12.2019, 18.02.2020 та від 31.03.2020, роботи оплатив лише частково - на суму 100 000 грн. 00 коп., внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 804 857 грн. 64 коп. (904 857,64 грн. - 100 000,00 грн.), що і стало причиною звернення позивача із позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, з матеріалі справи вбачається, що виконані позивачем у грудні 2019 року, лютому 2020 року та березні 2020 року роботи на загальну суму 904 857 грн. 64 коп. були оплачені відповідачем лише частково в сумі 100 000 грн. 00 коп., внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 804 857 грн. 64 коп. (904 857,64 грн. - 100 000,00 грн.).

При цьому суд відзначає, що матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості саме в сумі 804 857 грн. 64 коп., а не в заявленій позивачем до стягнення сумі 805 457 грн. 00 коп.; доказів наявності заборгованості в заявленій до стягнення сумі позивач не надав.

Доказів на підтвердження повної оплати виконаних позивачем у грудні 2019 року, лютому 2020 року та березні 2020 року робіт на залишкову суму 804 857 грн. 64 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача в частині стягнення основного боргу підлягають частковому задоволенню в сумі 804 857 грн. 64 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Так, пунктом 10.4. договору передбачено, що у випадку порушення встановлених договором строків перерахування авансів та платежів за виконані роботи, замовник сплачує підряднику за кожен день прострочення пеню в розмір подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 10.4. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 01.05.2020 по 01.09.2021 в сумі 144 191 грн. 45 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було невірно визначено граничний строк оплати залишку вартості робіт, а саме: враховуючи умови пункту 5.5. договору (не пізніше 30 банківських днів після повного закінчення робіт та підписання акту виконаних робіт сторонами), граничним строком оплати залишку вартості робіт в сумі 804 857 грн. 64 коп., є 15.05.2020, отже прострочення виникло лише з 16.05.2020. Більше того, під час здійснення розрахунку пені позивачем не були враховані положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, а саме: нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Як встановлено судом, в договорі сторонами не було узгоджено інший період застосування штрафних санкцій за прострочення виконання генпідрядником зобов`язань щодо оплати виконаних робіт за договором. Також судом було встановлено, що заборгованість відповідача становить 804 857 грн. 64 коп., а не 805 457 грн. 00 коп., яку заявив до стягнення позивач, та на яку, відповідно, здійснив нарахування пені.

Враховуючи вказане, розрахунок пені, здійснений позивачем (а.с.9), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено, що граничним строком оплати залишку в сумі 804 857 грн. 64 коп. є 15.05.2020, отже пеня підлягає нарахуванню в період з 16.05.2020 по 15.11.2020 на суму заборгованості 804 857 грн. 64 коп. та в цей період складає 50 930 грн. 34 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 50 930 грн. 34 коп.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з травня 2020 року по липень 2021 року у сумі 81 512 грн. 07 коп.

З приводу вказаних вимог суд зазначає таке.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) – показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до статті 3 цього Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с.8), та встановлено, що під час його проведення позивачем не були враховані наведені вимоги, крім того, як було встановлено вище, була невірно визначена сума заборгованості та період прострочення.

Отже, розрахунок інфляційних втрат визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що в період прострочення з 1605.2020 по 31.07.2021 інфляційні втрати підлягають нарахуванню на суму заборгованості у розмірі 804 857 грн. 64 коп. та в цей період складають суму більшу, ніж нарахував та заявив до стягнення з відповідача позивач.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаному вище періоді інфляційні втрати, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 81 512 грн. 07 коп.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 01.05.2020 по 01.09.2021 у сумі 32 307 грн. 00 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с.7), та встановлено, що під час його проведення позивачем було невірно визначено граничний строк оплати залишку вартості робіт, а саме: враховуючи умови пункту 5.5. договору (не пізніше 30 банківських днів після повного закінчення робіт та підписання акту виконаних робіт сторонами), граничним строком оплати залишку вартості робіт в сумі 804 857 грн. 64 коп., є 15.05.2020, отже прострочення виникло лише з 16.05.2020. Більше того, судом було встановлено, що заборгованість відповідача становить 804 857 грн. 64 коп., а не 805 457 грн. 00 коп., яку заявив до стягнення позивач, та на яку, відповідно, здійснив нарахування 3% річних.

Враховуючи вказане, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем (а.с.7), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено, що граничним строком оплати залишку в сумі 804 857 грн. 64 коп. є 15.05.2020, отже 3% річних підлягають нарахуванню в період з 16.05.2020 по 01.09.2021 на суму заборгованості 804 857 грн. 64 коп. та в цей період складають 31 314 грн. 80 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 31 314 грн. 80 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору в сумі 14 529 грн. 22 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Технопарк 1" до Приватного підприємства "Барицентр" про стягнення заборгованості за договором підряду №06/12-19 від 06.12.2019 у загальному розмірі 1 063 467 грн. 52 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Барицентр" (03150, м. Київ, вулиця Ковпака, будинок 19, офіс 15; ідентифікаційний код 32793717) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технопарк 1" (49000, м. Дніпро, вулиця Романа Шухевича, будинок 64; ідентифікаційний код 37375098)) 804 857 грн. 64 коп. - основного боргу, 50 930 грн. 34 коп. - пені, 81 512 грн. 07 коп. - інфляційних втрат, 31 314 грн. 80 коп. - 3% річних та 14 529 грн. 22 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 12.01.2022.

Суддя Ю.В. Фещенко