Ухвала суду № 102545315, 24.12.2021, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2/760/7329/21

Справа № 760/9838/21

УХВАЛА

про залишення позову без розгляду

24.12.2021 м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва в складі головуючого судді - Зуєвич Л.Л., розглянувши заяву відповідача ОСОБА_1 про залишення позовної заяви акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» /далі - АТ «КБ «ПриватБанк»/ (код ЄДРПОУ: 14360570; адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50) до ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості, без розгляду,

В С Т А Н О В И В :

Рух справи

16.04.2021 до Солом`янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява, датована 05.04.2021, за підписом представника позивача - адвоката Безменко М.Є. (діє на підставі довіреності), в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 14.07.2017 у розмірі 208 005,14 грн станом на 19.01.2021.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.04.2021 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л.

Судом в порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача у справі. Відповідь на запит надійшла до суду 26.04.2021.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 30.04.2021 вказану позовну заяву прийнято до провадження, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмове провадження).

Щодо заяви відповідача про залишення позову без розгляду

18.06.2021 від відповідача надійшла заява відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з тим, що у провадженні Солом`янського районного суду міста Києва перебуває аналогічна справа між тими самими сторонами з того самого предмета та тих самих підстав, а саме: суддею Ішуніною Л.М. розглядається цивільна справа № 760/1030/21 за позовом АТ «КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг б/н від 14.07.2017.

Серед додатків до заяви відповідача про залишення позову без розгляду містяться докази направлення її копії позивачу.

Щодо заперечень позивача на заяву відповідача про залишення позову без розгляду

22.09.2021 до суду надійшли заперечення позивача на заяву відповідача про залишення позову без розгляду, в яких звертається увага на те, що під час генерації позову було допущено помилку, у зв`язку з чим АТ «КБ «ПриватБанк» подано уточнено позовну заяву.

Вказується, що ОСОБА_1 звернувся до АТ «КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву б/н від 13.05.2019.

Стосовно посилань відповідача на звернення Банка з позовом до суду по справі № 760/1030/21 вказується, що по справі № 760/1030/21 АТ «КБ «ПриватБанк» звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості по договору від 14.07.2017, однак заборгованість відповідача по кредитній карті World Black Edition , в той час, заборгованість відповідача по даній справі за карткою Infinite.

Щодо уточненої позовної заяви

09.09.2021 до суду надійшла уточнена позовна заява АТ «КБ «ПриватБанк» (з додатками) в якій позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 13.05.2019 у розмірі 419 624,30 грн станом на 30.08.2021.

Мотиви суду

Дослідивши матеріали справи, суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, подавати до суду заяви та клопотання.

За змістом ч.ч. 2, 3 ст. 49 ЦПК України позивач, зокрема, вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Як зазначено в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.11.2021 у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21):

Процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об`єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову.

При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

За приписами частини шостої статті 185 ЦПК України про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржена.

При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвала суду першої інстанції про відмову у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог не входить до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду в порядку статті 353 ЦПК України.

Наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви позивачу.

Водночас, пунктом 6 частини першої статті 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (частина дев`ята статті 10 ЦПК України).

У справі «Скорик проти України» від 08 січня 2008 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

Таким чином, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь у розгляді справи у випадках та порядку, встановлених ЦПК України.

Зважаючи на те, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог є повернення такої заяви, яка, у свою чергу, може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до вимог пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що на ухвалу суду про відмову у прийняті заяви про збільшення позовних вимог може бути подана апеляційна скарга окремо від рішення суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19) вказано, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога. При цьому одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Суд звертає увагу на те, що первинно предметом спору у цій справі була вимога про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 14.07.2017 у розмірі 208 005,14 грн станом на 19.01.2021. До позову, зокрема додано розрахунок заборгованості за договором б/н від 14.07.2017, анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 14.07.2017.

В «уточненій позовній заяві» позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КВ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 13.05.2019 у розмірі 419 624,30 грн станом на 30.08.2021. До «уточненої позовної заяви» позивач додав, зокрема, розрахунок заборгованості за договором б/н від 13.05.2019, анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 13.05.2019.

Суд враховує, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Слід зазначити, що правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Отже зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Відповідні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 та від 15.10.2020 у справі № 922/2575/19.

Враховуючи наведене суд вважає, що «уточнена позовна заява» АТ «КБ «ПриватБанк» за своєю суттю фактично є новим позовом, у зв`язку з чим залишає її без розгляду.

Щодо заяви відповідача про залишення первинно поданого позову АТ «КБ «ПриватБанк» без розгляду суд зазначає наступне.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому суд зазначає, що на сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Процесуальне законодавство покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Також такий стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Відповідний підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN» ) ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Суд звертає увагу, що ні позивачем до заяви про залишення позову без розгляду, ні відповідачем до заперечень до такої заяви не додано копії позову у справі № 760/1030/21.

Разом з тим, заперечуючи проти заяви про залишення позову без розгляду позивач послався на помилки в первинному позові які усунуто шляхом подання уточненого позову.

Проте, даною ухвалою суд дійшов висновку про неможливість прийняття такої уточненої позовної заяви до розгляду.

Інших суттєвих аргументів та доказів на їх підтвердження щодо заяви відповідача про залишення позову без розгляду позивачем не надано, та її доводів не спростовано.

Враховуючи наведене та з огляду на вказані стандарти доказування суд прийшов висновку про задоволення заяви відповідача про залишення прозову у даній справі без розгляду, оскільки позивачем не спростовано доводів відповідача про те, що у провадженні суду є справа № 760/1030/21 із спором між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, п. 3 ст. 44, ст.ст. 49, 257, 259-261, 352-355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Уточнену позовну заяву акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без розгляду.

Заяву ОСОБА_1 про залишення позовної заяви без розгляду - задовольнити.

Позовну заяву акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання /ч. 2 ст. 261 ЦПК України/.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Суддя Л. Л. Зуєвич