Ухвала суду № 102541001, 13.01.2022, Калинівський районний суд Вінницької області

Справа №132/112/22

Провадження №2/132/319/22

Ухвала

Іменем України

"13" січня 2022 р. місто КАЛИНІВКА

Суддя Калинівського районного суду Вінницької області Сєлін Є.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Виробничого підрозділу «Жмеринська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

12.01.2022р. до Калинівського районного суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Виробничого підрозділу «Жмеринська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.01.2022р., передана на розгляд судді Сєліну Є.В.

Перевіривши подану позовну заяву та додані до неї документи, приходжу до наступних висновків:

Відповідно до ч.4 ст.177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Із позовної заяви вбачається, що позивачем ОСОБА_1 заявляються одночасно декілька вимог: 1) визнання незаконним та скасування наказу начальника Виробничого підрозділу «Жмеринська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Буравського В.Л. від 08.12.2021р. № 1263/ос «Про відсторонення від роботи»; 2) стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 10.12.2021р. по дату прийняття судом рішення про скасування наказу про відсторонення від роботи.

За приписами ч.4 ст.175 ЦПК України, якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.

В порушення зазначених вимог процесуального закону, позивачем ОСОБА_1 до позовної заяви не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення її від сплати судового збору відповідно до закону, а зміст позовної заяви не містить посилань на підстави для звільнення від сплати судового збору.

Пунктом 1 частиною першою статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Як слідує із змісту позовної заяви та наведених ОСОБА_1 мотивів, останньою оспорюється наказ відповідача № 1263/ос від 08.12.2021р. про відсторонення її від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19, без збереження заробітної плати, тобто фактично нею порушується питання про допуск до виконання своїх трудових обов`язків, адже її не було звільнено із займаної посади, а лише відсторонено.

Разом з тим, поняття відсторонення від роботи і звільнення з роботи згідно положень чинного КЗпП України не є тотожними, оскільки поновлення на попередній роботі можливе лише в разі визнання незаконним звільнення працівника або переведення його на іншу роботу (що передбачає остаточне припинення попередніх трудових обов`язків працівником та отримання ним винагороди (заробітної плати) за виконану роботу) на відміну від відсторонення, яке передбачає лише тимчасове припинення виконання працівником трудових обов`язків без позбавлення займаної посади, та поновлення виконання працівником попередніх трудових обов`язків на займаній посаді після припинення обставин, що слугували причинами відсторонення.

Отже, оскільки предметом цього позову є оскарження наказу про відсторонення від роботи, яке по своїй суті є призупиненням виконання трудових обов`язків, а не звільнення із займаної посади/роботи/професії, що мало б наслідком вирішення питання про поновлення на роботі працівника, а тому ОСОБА_1 не звільнена від сплати судового збору за вказану позовну вимогу.

Окрім цього, за змістом приписів ст.ст.94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та ст.ст.1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав працівників від незаконного звільнення з роботи, і не входить до структури заробітної плати, оскільки середній заробіток не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою.

Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу під час розгляду таких справ у всіх судових інстанціях.

Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ст.1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір – це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом.

Платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення (стаття 2 Закону України «Про судовий збір»).

Сплата судового збору особами, які звертаються до суду - це процесуальний обов`язок, який визначається нормами цивільного процесуального закону та Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою підприємцем, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання позовної заяви немайнового характеру, яка подана юридичною особою або фізичною особою – підприємцем, ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п.10 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014р. № 10 (надалі Постанова), подані до суду позовні заяви чи заяви, а також зустрічні позовні заяви можуть містити кілька самостійних позовних вимог, кожна з яких є об`єктом справляння судового збору.

Згідно п.11 Пленуму, розміри ставок судового збору визначаються з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна позовна заява, інша заява і скарга подані до суду. При цьому ставки судового збору також визначаються розміром мінімальної заробітної плати, встановленої у році, коли позовну заяву, іншу заяву і скаргу було подано до суду.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік», розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2022 року становить 2481,00грн.

Таким чином, заявнику позову необхідно було здійснити оплату судового збору за вимогу про визнання незаконним та скасування наказу начальника Виробничого підрозділу «Жмеринська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» Буравського В.Л. від 08.12.2021р. № 1263/ос «Про відсторонення від роботи» (вимогу немайнового характеру) у розмірі 992,40грн., а за вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 10.12.2021р. по дату прийняття судом рішення про скасування наказу про відсторонення від роботи (вимогу майнового характеру) у розмірі 992,40грн., а всього 1984,80грн.

Натомість матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження сплати судового збору.

Крім цього, в порушення вимог п.6, 7, 9, 10 ч.3 ст.175 ЦПК України, позовна заява не містить відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Згідно із ч.1 ст.185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

На підставі наведеного, вважаю за необхідне залишити вказану позовну заяву без руху, надавши позивачу строк для усунення її недоліків /тобто, для надання місцевому суду – квитанції про сплату судового збору, або надати доказ звільнення позивача від сплати судового збору, а також привести у відповідність до вимог закону позовну заяву/.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

У зв`язку з наведеним, вимога суду про усунення недоліків позовної заяви не є порушенням права на справедливий судовий захист.

Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Керуючись ст.ст. 177 та 185 ЦПК України, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Виробничого підрозділу «Жмеринська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – залишити без руху.

Надати заявнику строк для усунення недоліків позовної заяви, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, роз`яснивши при цьому, що в разі не усунення вищевказаних недоліків в наданий строк, позовна заява буде вважатися неподаною та повернута.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя