Ухвала суду № 102530942, 11.01.2022, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

11 січня 2022 р. м. Чернівці Справа № 600/6782/21-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Анісімов О.В., розглянувши матеріали позову ОСОБА_1 до Тернопільської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Тернопільської обласної прокуратури (далі - відповідач-1), Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач-2), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора № 127к від 06.09.2019 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Тернопільської області та органів прокуратури;

- поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури України на посаді керівника Тернопільської обласної прокуратури з 11 вересня 2019 року;

- стягнути з Тернопільської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 11 вересня 2019 року до дня прийняття судом рішення про поновлення на роботі;

- допустити до негайного виконання рішення про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 09.12.2021 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.

Підставою для залишення позовної заяви без руху слугувало те, що позивач звернувся до суду із позовною заявою щодо оскарження наказу про звільнення після сплину місячного строку. Прим цьому, наведені у заяві про поновлення пропущеного строку на звернення до суду причини його пропуску суддя, згідно ухвали суду від 09.12.2021 року, не визнав поважними.

04.01.2022 року на усунення недоліків позовної заяви позивачем подано до суду заяву, згідно якої вказує, що з оспорюваним наказом Генерального прокурора № 127к від 06.09.2019 року його ознайомлено в день його видання. На той час йому достеменно було відомо, що цей наказ видано незаконно з причин примушення звільнитись з органів прокуратури.

Щодо часу та обставин, коли позивач дізнався про наступні порушення своїх прав та незаконність наказу Генерального прокурора № 127к від 06.09.2019 року є час допиту позивача як потерпілого слідчим Державного бюро розслідувань 01.09.2021 та момент ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, у ході якого позивачу стало відомо, що при виданні оскаржуваного наказу, з мотиву примушення його до звільнення, Генеральним прокурором окрім зазначеного ще не була задіяна, чим порушена, процедура звільнення позивача з посади у порушення вимог ст.ст.41, 71 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, яка діяла на час звільнення позивача) і не отримано рекомендація Ради прокурорів України на звільнення прокурора Тернопільської області ОСОБА_1 . Тобто, ознайомившись з наказом Генерального прокурора № 127к від 06.09.2019 року в день його видання, позивач міг лише оскаржити його незаконність через примушення до написання заяви про звільнення з органів прокуратури, оскільки позивачу про це було відомо.

На той час і надалі позивач не знав, що видаючи вказаний наказ № 127к від 06.09.2019 року про звільнення була порушена його процедура, а саме нехтування п.1 ст.41 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, діючій від 01.01.2019 р.) - звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої п.п.2, 3, 6-8, 11 ч. 1 ст.39 цього Закону, здійснюється Генеральним прокурором за рекомендацією Ради прокурорів України на підставі подання заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням.

Розглянувши матеріали позову, заяву позивача, подану на усунення недоліків позовної заяви, проаналізувавши доводи позивача, суддя зазначає наступне.

Так, відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно пункту 9 частини 3 статті 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є зокрема неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; та інше.

У силу статті 44 КАС України учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки. Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Суд зазначає, що крім наявних прав учасники справи наділені також певними обов`язками, що кореспондують процесуальним правам інших осіб, та дають змогу здійснювати ефективний розгляд справи судом.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Суддя звертає увагу на те, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Згідно ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 вказаної вище статті визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 3 ст. 5 КАС України).

Так, згідно ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За визначенням, яке зазначено у п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Дослідженням матеріалів позову суддею встановлено, що позивачем оскаржується наказ Генерального прокурора № 127к від 06.09.2019 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Тернопільської області та органів прокуратури.

А тому, такий позов відносяться до категорії справ щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, щодо яких встановлено строк звернення до суду в межах одного місяця.

Відтак, як наголошувалося суддею в ухвалі про залишення позову без руху від 09.12.2021 року з вказаним позовом, позивач звернувся з порушенням місячного строку, оскільки наказ № 127к датований 06.09.2019 р.

Тобто, в ухвалі про залишення позову без руху суддя вказав позивачеві на недоліки позовної заяви, а саме на пропуск строку звернення до суду. При цьому, суддею було відхилено доводи позивача щодо обставин пропущення строку звернення до суду, оскільки наведені позивачем обґрунтування не підтверджено жодними доказами та будуються виключно на суб`єктивних та оціночних доводах позивача щодо виниклих правовідносин. Окрім цього, суддею було вказано, що доводи стосовно неприпустимості неправомірних дій Генерального прокурора в контексті поновлення строку на звернення до суду є недоречними, оскільки оцінка таких дій можлива лише при вирішенні справи по суті.

Більше того, станом на час видачі оскаржуваного наказу № 127к від 06.09.2019 року пункти 1, 2 частини 1 статті 41 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції від 01.01.2019 року) передбачали, що звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої п.п.2, 3, 6-8, 11 ч. 1 ст.39 цього Закону, здійснюється Генеральним прокурором за рекомендацією Ради прокурорів України на підставі: подання заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням; переведення на посаду до іншого органу прокуратури (крім адміністративної посади, передбаченої пунктами1-3 частини третьої статті 39 цього Закону);

Як видно з матеріалів позову позивача оскаржуваним наказом звільнено із займаної посади та органів прокуратури, зокрема, згідно пункту 2 частини 1 статті 41 Закону України «Про прокуратуру» на підставі поданої ним заяви. З даним наказом позивач належним чином ознайомлений у день його видання.

Відтак, з огляду на положення діючої, на час винесення оскаржуваного наказу, редакції статті 41 Закону України «Про прокуратуру» позивач знав, або ж мав би знати, про порушення своїх прав в частині його процедури видання такого наказу.

Натомість, позивачем, до заяви про усунення недоліків позовної заяви від не надано суду жодних доказів, які б вказували про наявність обставин, які є об`єктивно непереборними та не залежали від волевиявлення позивача і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій щодо звернення до суду у встановлений строк.

Доступ до правосуддя не може бути безумовним, оскільки його часові рамки обумовлені певними строками. Відтак, поновлення строку звернення до суду без об`єктивних причин його пропуску призведе до порушення принципу правової визначеності в правовідносинах, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, суддя дійшов висновку щодо відсутності підстав для поновлення строку для звернення до суду.

Згідно пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Окрім цього, згідно частин 1, 2 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

З огляду на викладене, суддя приходить до висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви на підставі частини 2 статті 123 КАС України та пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України.

На підставі наведеного та керуючись статтями 123, 169, 241, 243, 248 КАС України, суддя -

У Х В А Л И В:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Тернопільської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути позивачеві з підстав пропуску строку звернення до суду.

2. Роз`яснити, що відповідно до частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково. Апеляційна скарга на ухвалу подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя О.В. Анісімов