Рішення № 102527111, 11.01.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2022 року Справа№200/13643/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Циганенка А.І., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕМАН-БЕТОН» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу,

ВСТАНОВИВ:

13 жовтня 2021 року позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЕМАН-БЕТОН», звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, Державної служби України з безпеки на транспорті, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову№283793 про застосування адміністративно-господарського штрафу, винесену 05.10.2021 Державною службою України з безпеки на транспорті в особі Східного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач протиправно виніс постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу. 30 серпня 2021 року відповідачем було складено Акт № 0053637 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, а саме модель VOLVO БМ 380 спеціальний вантажний бетонорозмішувач-С з реєстраційним номером НОМЕР_1 , та акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 284737. Даним транспортним засобом позивач перевозив бетон. В акті зазначається про перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 10 до 20 відсотків при перевезенні вантажу без відповідного дозволу. Вказані акти було складено на підставі довідки №050818 від 30 серпня 2021 року про результати здійснення габаритно-вагового контролю, якої було встановлено перевищення навантаження на строєну вісь з нормативної 22 т до 26,28 т (п.22.5 Правил дорожнього руху України). За результатом розгляду вищевказаних матеріалів, відповідачем прийнято постанову №283793 про застосування адміністративно-господарського штрафу у сумі 17000,00 гривень за порушення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Позивач не може нести відповідальність за абз.16 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за відсутність у нього під час перевезення подільного вантажу передбаченого ст.48 ЗУ «Про автомобільний транспорт» дозволу, який дає право на рух автомобільними дорогами України, оскільки видача таких дозволів для перевезення подільних вантажів не передбачена, що випливає з абз.15 ст.60 зазначеного Закону. До позивача може лише бути застосована відповідальність у вигляді плати за проїзд, якщо при зважуванні вантажу встановлено порушення вагових параметрів.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 814/1460/16.

Відповідачем порушені вимоги підпункту 2 пункту 2 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року №879, відповідно до якого вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

У відповідача така методика відсутня, про що він повідомив у відповіді на адвокатський запит №65, а відсутність методики виконання вимірювання навантажень та маси транспортних засобів в свою чергу підтверджує неправомірність здійснення контролю, відповідно - винесення постанови.

Згідно з інформацією, наданої відповідачем на адвокатський запит №68 від 15.09.2021, контроль здійснювався за допомогою ваговимірювальної системи «Ваги автомобільні ВА-Д-2-1WWS-0/9, які не можуть використовуватись для зважування транспортного засобу спеціальний вантажний бетонорозмішувач-С. На даних вагах можливо проводити зважування з визначенням навантаження на вісь транспортних засобів із сипучим вантажем та автоцистерн. Спеціальний вантажний бетонорозмішувач-С не є автоцистерною, це спеціальний транспортний засіб, під час експлуатації якого з часу наповнювання бетоном бочки, остання постійно рухається, тому, для зважування такого транспортного засобу необхідна як спеціальна методика так і спеціальна ваговимірювальна система.

Таким чином, при зважуванні бетонорозмішувача відповідачем не враховано властивості вантажу та особливості транспортного засобу, який перевозив бетон, що є рідким вантажем, який постійно переміщується по всім осям транспортного засобу під час руху.

Як вбачається з талону зважування № 159 , на підставі якого був складений Акт № 0053637 від 30.08.2021 габаритно-ваговий контроль транспортного засобу, за результатами якого 05.10.2021 винесена оскаржувана постанова, здійснений у динамічному режимі (зважування у русі), тобто, без зупинки транспортного засобу.

Таким чином, проведення зважування у русі, шляхом поосьового заїзду спеціального вантажного бетонорозмішувача на платформу ваг без дотримання часу, необхідного для врівноваження рідкого вантажу, не може дати достовірних результатів навантаження на транспортний засіб та причіп. Адже це не дозволяє врахувати перерозподіл тиску на осі та зсув центру ваги під час нахилу тягача та причепа при заїзді на платформу ваг, тоді як вантаж, в силу своїх властивостей, легко деформується під дією мінімальних сил.

Ані ваги, ані методика, призначена для зважування неподільного вантажу, не призначені для роботи з таким видом транспорту, який належить позивачу.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні в повному обсязі з наступних підстав. Відповідно до п. 22.5 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

За результатами габаритно-вагового контролю транспортного засобу, який належить позивачу, було встановлено, що загальна маса транспортного засобу разом з вантажем становила 33,51 т при нормі 40 т; навантаження на передню одиночну вісь тягача становило 7,23 т при нормі 11 т; навантаження на строєну вісь тягача становило 26,28 т (7,1+9,63+9,55) при нормі 22 т. Про вказані результати габаритно-вагового контролю свідчить талон про зважування №159 від 30.08.2021.

Відповідно до ч. 4 п. 4 Порядку взаємодії Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Міністерства внутрішніх справ України, Державного агентства автомобільних доріг України під час організації та проведення робіт із зважування та здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на автомобільних дорогах загального користування, який затверджений спільним наказом Міністерства інфраструктури України та Міністерства внутрішніх справ України №1007/1207 від 10.12.2013, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 04.02.2014 за №215/24992№, на підставі талону про зважування №159 від 30.08.2021, контролюючими особами Східного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки було складено довідку про здійснення габаритно-вагового контролю № 050818 від 30.08.2021.

На підставі п. 6 Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної служби з безпеки на транспорті та її територіальних органів, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України №422 від 20.05.2013, у зв`язку з виявленими під час здійснення габаритно-вагового контролю невідповідності фактичних вагових параметрів нормам та правилам, контролюючими особами Східного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, було складено Акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів №0053637 від 30.08.2021.

Таким чином, допущене позивачем порушення законодавства про автомобільний транспорт підпадає під дію абзацу 15 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Статтею 33 Закону України «Про автомобільні дороги» передбачено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 16 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №198 від 30.03.1994, перевезення небезпечних, великогабаритних і великовагових вантажів автомобільним транспортом по дорожніх об`єктах допускається за окремим дозволом в порядку і за плату, що визначені окремими актами законодавства.

Пунктом 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями, та залізничними переїздами, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 №30, визначено, що рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.

Стаття 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» зазначає про те, що у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

Факт відсутності у позивача дозволу, який дає право на рух автомобільними дорогами України транспортним засобом з перевищенням вагових параметрів, виданий компетентними уповноваженими органами, зафіксований в акті №284737 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 30.08.2021.

Станом на 30.08.2021 (дата проведення габаритно-вагового контролю транспортного засобу Позивача) необхідність використання співробітниками Укртрансбезпеки під час здійснення габаритно-вагового контролю методики, затвердженої Мінекономрозвитку, не передбачена жодним нормативно-правовим актом.

03 листопада 2021 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначений за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).

В період з 04 по 06 січня 2022 року суддя Циганенко А.І. перебував у відпустці.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд встановив наступне.

30 серпня 2021 року Східним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки видано направлення на рейдову перевірку №011797 для проведення рейдової перевірки транспортних засобів у період з 30 серпня по 05 вересня 2021 року (а.с. 58).

Відповідно до довідки №050818 від 30 серпня 2021 року за результатами здійснення габаритно-вагового контролю транспортного засобу марки VOLVO, реєстраційний номер НОМЕР_1 , було встановлено результати вагового контролю навантаження на осі, тонн: 1) 7,23; 2) 7,1; 3) 9,63; 4) 9,55; повна маса транспортного засобу 33,51 тн (а.с. 60).

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу транспортний засіб марки VOLVO, реєстраційний номер НОМЕР_1 , належить позивачу (а.с. 26).

Відповідно до акту №0053637 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 20 березня 2021 року нормативно-допустима повна маса зазначеного транспортного засобу складає 40 тонн, фактична 33,51 тонн, фактичне осьове навантаження 26,28 тонн (а.с. 23).

Відповідно до акту №284737 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 30 серпня 2021 року виявлено перевезення вантажу з перевищенням встановленого габаритно-вагових норм (а.с 22).

22 вересня 2021 року Східним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки запрошено позивача на розгляд справи у зв`язку з виявленими порушення законодавства про автомобільний транспорт при здійсненні державного контролю 30 серпня 2021 (а.с. 64).

05 жовтня 2021 року Східним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №283793, відповідно до якої за порушення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. 15 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» постановлено стягнути з ТОВ «ЛЕМАН-БЕТОН» адміністративно-господарський штраф у сумі 17000,00 грн. (а.с. 65)

При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Відповідно до положень статті 6 Закону України від 5 квітня 2001 року №2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон №2344-ІІІ) реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі - Положення №103), визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, підготовку пропозицій щодо їх удосконалення, а також законодавства про судноплавство на суднах, у морських і річкових портах, територіальних та внутрішніх водах, на внутрішніх водних шляхах України, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.

Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу (пункт 8 Положення №103).

Згідно зі статтею 2 Закону №2344-III законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України «Про транспорт», «Про дорожній рух», чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.

Частиною 2 статті 29 Закону України від 30 червня 1993 року №3353-XII «Про дорожній рух» передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів.

Відповідно до вимог частини 4 статті 48 Закону №2344-III у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (статті 33 Закону України від 8 вересня 2005 року №2862-IV «Про автомобільні дороги»).

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 №198 затверджено Єдині правила ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони.

Відповідно до п. 16 цієї Постанови, перевезення небезпечних, великогабаритних і великовагових вантажів автомобільним транспортом по дорожніх об`єктах допускається за окремим дозволом в порядку і за плату, що визначається окремими актами законодавства.

Правила проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 №30.

Згідно з п. 3 цих Правил транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Пунктом 22.5 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, передбачено що за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.

Забороняється рух транспортних засобів з навантаженням на вісь понад 7 т або фактичною масою понад 24 т автомобільними дорогами загального користування місцевого значення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 №879 затверджено Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, який визначає механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що використовуються на автомобільних дорогах загального користування. (далі - Порядок №879).

Відповідно до пп. 4 п. 2 вказаного Порядку габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

Пунктом 3 Порядку №879 передбачено, що габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.

Згідно з абз. 1 п. 28 Порядку №879 плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.

Перевізник зобов`язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки.

Таким чином, обов`язок внесення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів покладено саме на перевізника.

Згідно зі статтею 1 Закону №2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах. Для виконання перевезень небезпечних вантажів автомобільний перевізник повинен одержати відповідну ліцензію (стаття 33 Закону №2344-III).

Відповідно до абзаців 14, 15, 16 ч. 1 ст. 60 Закону №2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм без відповідного дозволу.

Згідно з підпунктом 6 пункту 2 Порядку №879 вимірювальне і зважувальне обладнання - технічні засоби, які застосовуються під час визначення габаритно-вагових параметрів транспортних засобів і мають нормовані метрологічні характеристики.

При цьому, пункт 12 Порядку №879 передбачає, що вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Пунктом 13 Порядку № 879 визначено, що під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.

За приписами пунктів 1-3, 8 розділу ІІ Вимог до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю на автомобільних дорогах загального користування, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.07.2016 №255, габаритно-ваговий контроль пересувними пунктами здійснюється на спеціально обладнаних ділянках доріг I - IV категорій. Пересувний пункт габаритно-вагового контролю влаштовується на автомобільних дорогах загального користування з урахуванням параметрів видимості для певної категорії дороги згідно з вимогами ДБН В.2.3-4:2015 «Автомобільні дороги. Частина I. Проектування. Частина II. Будівництво» у спеціально обладнаних для проведення габаритно-вагового контролю місцях або на майданчиках для відпочинку, стоянках та майданчиках для короткочасної зупинки автомобілів, обладнаних перехідно-швидкісними смугами. Пересувний пункт габаритно-вагового контролю повинен мати: 1) позначення відповідними тимчасовими дорожніми знаками; 2) рівну поверхню із поздовжнім та поперечним ухилом Ј 3 проміле; 3) тверде покриття (асфальтобетонне або цементобетонне) без деформацій дорожнього одягу; 4) ширину не менше ніж 7,0 м. Вимірювальне і вагове обладнання пересувного пункту повинно бути атестовано на проведення вимірювань та мати відповідне свідоцтво спеціально уповноваженого органу у сфері метрології.

Окремо суд наголошує, що відсутність зазначення будь-яких ідентифікуючих реквізитів приладу, яким здійснювався габаритно-ваговий контроль у чеку (квитанції) такого приладу (а.с. 59), тобто в документі, який встановлює обсяг ваги транспортного засобу, викликає обґрунтовані сумніви у суду щодо здійснення заходів такого контролю.

В Акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом немає жодних доказів того, що габаритно-ваговий контроль позивача було здійснено у спеціально відведених та належно облаштованих для нього місцях, та здійснено на обладнанні, яке відповідає вимогам законодавства.

Відсутність таких документів на пристрій, яким проводилося зважування транспортного засобу, позбавляє можливості перевірити відповідність цього приладу параметрам та технічному стану, що пред`являються до таких пересувних контрольних пунктів.

Таким чином, чек (квитанція), на підставі якої відповідачем складено Акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, Довідка про результати здійснення габаритно-вагового контролю не може бути належним та допустимим доказом, який підтверджує факт зважування транспортного засобу позивача вимірювальною технікою, яка була встановлена належним чином, перебувала в робочому стані.

При цьому, надана довідка про результати здійснення габаритно-вагового контролю не є належним доказом здійснення габаритно-вагового контролю, оскільки не містить відомостей про ваговий комплекс, якій застосовувався при здійсненні габаритно-вагового контролю.

Таким чином, у складених за результатом габаритно-вагового контролю акті, довідці не зазначені будь-які характеристики зважувального обладнання, яке було використане відповідачем при проведенні габаритно-вагового контролю, зокрема, якими саме вагами проводилось зважування транспортного засобу позивача, який відсоток похибки таких ваг.

Крім того, відповідно до пункту 22 Порядку №879, у разі виявлення на стаціонарних або пересувних чи автоматичних зважувальних пунктах порушення правил проїзду великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів такий транспортний засіб тимчасово затримується згідно із статтею 265-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачені частинами першою, другою, третьою, п`ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 126, частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 130, статтями 132-1, 206-1 цього Кодексу, працівник Державної автомобільної інспекції тимчасово затримує транспортний засіб шляхом блокування або доставляє його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку (якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху), в тому числі за допомогою спеціального автомобіля - евакуатора. Про тимчасове затримання робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення (частина 1 статті 265-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Відповідно до пункту 23 Порядку №879 власник великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу або уповноважена ним особа має право привести габаритно-вагові параметри транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами шляхом часткового розвантаження, перевантаження на інший транспортний засіб або у будь-який інший спосіб.

Згідно з пунктом 24 Порядку №879 після приведення габаритно-вагових параметрів транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами і внесення плати за проїзд такий засіб спрямовується для здійснення повторного габаритно-вагового контролю. Якщо під час здійснення повторного габаритно-вагового контролю фактів перевищення габаритно-вагових параметрів не виявлено, транспортний засіб може продовжити подальший рух.

Матеріали справи не містять жодних доказів з приводу того, що встановивши перевищення нормативно допустимих вагових параметрів, водієві або власникові транспортного засобу пропонувалось привести габаритно-вагові параметри транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами чи доказів відмови водія або власника транспортного засобу привести габаритно-вагові параметри транспортного засобу у відповідність з установленими нормативами.

Наведені обставини ставлять під сумнів об`єктивність проведеного габаритно-вагового контролю та достовірність його результатів.

Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

Тобто, за змістом наведених норм, правила перевезення неподільного та подільного вантажів у випадку перевищення вагових або габаритних параметрів є різними:

- перевезення неподільного вантажу допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі;

- перевезення подільного вантажу не допускається взагалі.

Наведене свідчить про те, що законодавець з метою збереження автомобільних доріг встановив порядок перевезення як неподільного так і подільного вантажів, оскільки можливо безперешкодно розділити неподільний вантаж по різних автомобілях, не перевищуючи їх технічні характеристики та не пошкоджуючи автомобільні дороги. Натомість, для неподільних вантажів така можливість відсутня, а тому законодавством допускається перевезення таких вантажів з перевищенням габаритно-вагових параметрів, але за умови отримання відповідного дозволу.

Сторонами у справі не заперечується обставина, що позивач перевозив бетон, який за своїм характером є подільним, тобто може при завантаженні бути поділений на окремі частки без втрати або пошкодженні його властивостей, а тому перевезення такого вантажу з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм, відповідно до п. 22.5 Правил дорожнього руху заборонено, що виключає можливість отримання перевізником відповідного дозволу.

Суд зазначає, що заборона руху транспортних засобів з перевищенням вагових параметрів при перевезенні подільного вантажу унеможливлює отримання перевізником дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів.

За таких умов, оскільки видача дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, які перевозять подільні вантажі з перевищенням габаритно-вагових параметрів, не передбачена, то на особу не може бути накладений штраф відповідно до абзацу 15 частини 1 статті 60 Закону № 2344-IIІ за відсутність такого дозволу.

Відповідно до п. 31-1 Порядку №879, якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру.

Аналіз указаної норми свідчить про те, що законодавець вимагає від перевізника або дозвіл, або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 29.01.2020 по справі №814/1460/16, у випадку перевезення подільних вантажів з перевищенням вагових параметрів автомобільними дорогами до перевізника лише може бути застосована відповідальність у вигляді плати за проїзд, якщо при зважуванні вантажу встановлено порушення вагових параметрів.

Враховуючи правовий висновок Верховного Суду суд вважає, що у цій справі до позивача має бути застосована саме відповідальність у вигляді нарахування посадовою особою Укртрансбезпеки плати за проїзд, відповідно до п. 31-1 Порядку №879.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що спірна постанова підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір в сумі 2270,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Згідно з частинами 1 та 3 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України), тобто розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховий Суд, про що останнім вказується, зокрема, в постанові від 01.10.2018 року у справі № 569/17904/17.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, з аналізу змісту статті 134 КАС України вбачається, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем подані: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №4201 від 03.01.2012, договір про надання правої допомоги від 01.09.2021, укладений між позивачем та адвокатом Снєжко А.Г., квитанція до прибуткового касового ордеру б/н від 03.09.2021 про сплату 7000,00 гривень на підставі договору від 01.09.2021 по акту №0053637.

В клопотанні про стягнення витрат на правову допомогу адвокат Снєжко А.Г. покликається на те, що розмір гонорару згідно з пунктом 2.2 договору про надання правової допомоги від 29.07.2021 складає 10000,00 гривень та є фіксованим.

Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом Снєжко А.Г. укладений договір про надання правої допомоги від 01.09.2021. В пункті 2.2 вказаного договору не визначений розмір гонорару.

В підпункті 4.1 пункту 4 вказаного договору зазначено, що позивач оплачує юридичну допомогу, що надається адвокатом, в гривнях в такому обсязі та порядку, зокрема, за представництво в адміністративному суді з питань оскарження постанов Укртрансбезпеки - в розмірі 12000,00 гривень під час отримання адвокатом постанови в касу адвоката або на картковий рахунок.

Дана справа була розглянута в письмовому провадженні без участі сторін, а отже адвокат Снєжко А.Г. не здійснювала представництво позивача в адміністративному суді.

З квитанції до прибуткового касового ордеру б/н від 03.09.2021 вбачається, що адвокат отримала 7000,00 гривень на підставі договору від 01.09.2021 по акту №0053637, а не за представництво в адміністративному суді з питань оскарження постанов Укртрансбезпеки.

Отже, позивачем не подані належні, допустимі, достовірні та достатні докази обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт та їх вартості, які пов`язані з даною справою.

Враховуючи зазначене, суд не вбачає підстав для розподілу між сторонами витрат на правничу допомогу адвоката Снєжко А.Г.

Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 72-76, 90, 132, 134, 139, 143, 159, 241-246, 250, 251, 255, 291, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕМАН-БЕТОН» (місцезнаходження: 84404, Донецька область, місто Лиман, вулиця Переїздна, будинок 1 «В», код ЄДРПОУ 34843832) до Державної служби України з безпеки на транспорті (місцезнаходження: 03135, м. Київ, пр. Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №283793, винесену 05 жовтня 2021 року Державною службою України з безпеки на транспорті в особі Східного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕМАН-БЕТОН» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 копійок.

Повний текст рішення складений 11 січня 2022 року.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду в порядку і строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.І. Циганенко