Рішення № 102527034, 12.01.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2022 року Справа№200/14447/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кошкош О. О., розглянувши в порядку загального провадження адміністративну справу (в письмовому провадженні) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (ідентифікаційний код 26288796, 84112, Донецька обл., місто Слов`янськ, вулиця Добровольського, будинок 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (ідентифікаційний код 37967785, 87500, Донецька обл., місто Маріуполь, проспект Миру, будинок 68) про визнання дій протиправними щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"; зобов`язання провести перерахунок суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) відповідно до ст.130 Конституцій України, ст.35 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", виплативши недоотриману частину. В обґрунтування позову зазначено, що всупереч вимог частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" відповідач здійснив нарахування та виплату суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмежень, визначених ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", чим порушив гарантії незалежності суддів, визначені Конституцією України.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду 01.11.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

09.11.2021 позивач надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

10.11.2021 відповідач надав відзив на позовну заяву та витребувані судом документи.

Ухвалою суду від 16.11.2021 відкладено підготовче судове засідання у справі.

06.12.2021 позивач надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

14.12.2021 судом закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 12.01.2022.

12.01.2022 представники сторін в судове засідання не прибули, докази належного повідомлення знаходяться в матеріалах справи. Разом з тим, позивач надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

В порядку частини першої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Отже, відсутні перешкоди для розгляду справи по суті.

Відповідно до частини дев`ятої статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до частини п`ятої статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що всупереч вимогам законодавства України про судоустрій і статус суддів, які регламентують розмір суддівської винагороди, за період квітень - серпень 2020 року позивачу була нарахована та виплачена суддівська винагорода відповідно до статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України» із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

Позивач вважає, що нараховуючи та виплачуючи їй суддівську винагороду із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України» відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.

Позивач не згоден з такими діями відповідача, просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що він не наділений правом самостійно, без правового врегулювання фінансової можливості здійснювати нарахування та виплату суддівської винагороди з 18.04.2020 по 28.08.2021 без обмежень, встановлених статтею 29 Закону України від 13.04.2020 №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону України від 13.04.2020 №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»). Також зазначає, що він з 18.04.2020 по 28.08.2020 здійснював нарахування та виплату суддівської винагороди відповідно до норм чинного законодавства.

Крім того, відповідач вважає, що він своїми діями чи бездіяльністю не здійснював заходи, спрямовані на порушення прав та законних інтересів позивача, тому Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області не є належним відповідачем у даній справі.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, просив відмовити в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 (а.с. 9-10).

Позивачу присвоєно реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (а.с. 11).

Позивача, ОСОБА_2 , указом Президента України «Про призначення суддів» від 15.01.2001 №12/2001 призначено на посаду судді Красноармійського міського суду Донецької області строком на п`ять років (а.с. 13-14).

Наказом начальника Донецького обласного управління юстиції №25 від 24.01.2001 ОСОБА_2 , призначеній суддею Красноармійського міського суду Донецької області, приступити до виконання обов`язків судді з 24.01.2001, з посадовим окладом у розмірі 210 грн., звільнивши її з посади помічника голови цього ж суду (а.с. 16).

Позивача, ОСОБА_2 , указом Президента України «Про переведення суддів місцевих загальних судів та призначення виконуючих обов`язки голів цих судів» від 23.03.2004 переведено на роботу на посаду судді новоутвореного місцевого загального суду Красноармійського міськрайонного суду Донецької області.

Наказом в.о. начальника управління державної судової адміністрації в Донецькій області №318-к від 19.04.2004 ОСОБА_2 переведено з Красноармійського міського суду Донецької області на посаду судді новоутвореного місцевого Красноармійського міськрайонного суду Донецької області (а.с. 18).

Позивача, ОСОБА_2 , постановою Верховної ради України від 12.01.2006 №3329-IV обрано на посаду судді місцевого Красноармійського міськрайонного суду Донецької області безстроково (а.с. 19).

Наказом в.о. начальника управління державної судової адміністрації в Донецькій області №84-к від 07.02.2006 ОСОБА_2 вважати такою, що приступила до виконання обов`язків судді місцевого Красноармійського міськрайонного суду Донецької області безстроково з 12.01.2006 (а.с. 20).

Наказом начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області №384 від 03.10.2016 ОСОБА_2 , суддю Красноармійського міськрайонного суду Донецької області, в подальшому іменувати ОСОБА_1 (а.с. 21).

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 29.07.2016 ОСОБА_2 після реєстрації шлюбу змінила прізвище « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 » (а.с. 22).

Відповідно до довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, виданої судді Красноармійського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 в тому що, за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 їй нараховано та фактично виплачено суддівську винагороду в наступних розмірах: нарахована сума з урахуванням обмеження 137607,49 грн.; до сплати з урахуванням обмеження 110774,03 грн.; сума без урахування обмежень 330712,49 грн.; до сплати без урахування обмеження 266223,555 грн.; різниця у нарахуванні 193105,00 грн. (а.с. 43).

Спірним питанням у справі, є правомірність невиплати відповідачем суддівської винагороди, встановленої статтею 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», за період з 18.04.2020 по 28.08.2020.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.

Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі з приводу виплати суддівської винагороди, врегульовані нормами Конституції України та Законом України №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною першою статті 135 Закону України №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною четвертою статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Відповідно до частини п`ятої статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Частиною дев`ятою статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Водночас, 12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12.03.2020 на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Аналізуючи вищезазначені норми права, суд зазначає, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону №1402-VIII, з огляду на таке.

Так, статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11.03.2020 в справі №4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: "Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 18.06.2007 № 4-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 19.11.2013 № 10-рп/2013, від 08.06.2016 № 4-рп/2016, від 04.12.2018 № 11 -р/2018, від 18.02.2020 № 2-р/2020).

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24.06.1999 № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 03.06.2013 № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 04.12.2018 № 11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01.01.2001 №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 09.12.2019 № 969/2019 (далі - Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя.

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження.

Таким чином, суд дійшов висновку, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом №1402-VIII, при цьому застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України. Адже, зміни до статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» не внесено.

Відповідно до частини першої-четвертої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд робить висновок, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку, суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Відтак, застосування відповідачем до спірних правовідносин статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не відповідає гарантіям, передбаченим статтею 130 Конституції України, яка є нормою прямої дії.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-ІХ зі змінами;

- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ.

Отже, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Відтак, зазначені висновки Конституційного Суду України не застосовуються до спірних правовідносин.

Отже, питання обрахунку та розміру суддівської винагороди врегульовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII, що в свою чергу виключає можливість застосовувати до правовідносин щодо суддівської винагороди інші Закони.

Фактичне зменшення винагороди, що вже реально виплачується суддям у грошовому виразі, є недопустимо, оскільки безпосередньо впливає на гарантії незалежності суддів, про що зазначила Велика Палата Верховного суду у пункті 80 постанови від 04.11.2020 по справі № 200/9195/19-а.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020 саме Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Донецькій області, що підтверджується сторонами по справі.

Враховуючи вищезазначене, суд не бере до уваги твердження відповідача, що він не є належним відповідачем у даній справі.

Вказане свідчить, що нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням обмеженням її розміру, відповідач діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та недоотримання суддівської винагороди саме за період з 18.04.2020 по 28.08.2020.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).

Так, враховуючи висновок суду, що нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням обмеженням її розміру, відповідач діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застуванням обмеження її розміру, застосованого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу на підставі статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за період з 18.04.2020 по 28.08.2020, з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Щодо питання негайного виконання судового рішення суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини першої статті 371 КАС України рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць виконуються негайно.

Оскільки позовні вимоги позивача спрямовані на зобов`язання відповідача вчинити певні дії (нарахувати та виплатити); вимог щодо стягнення певних сум позивачем не заявлено, відтак правові підстави для застосування вказаних норм відсутні.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки позивач в даній категорії справ звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, виходячи з положень статті 139 КАС України судові витраті розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застуванням обмеження її розміру, застосованого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (ідентифікаційний код 26288796, 84112, Донецька область, вул. Добровольського, 2) здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на підставі статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» за період з 18.04.2020 по 28.08.2020, з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

Рішення складено у повному обсязі прийнято та підписано 12.01.2022.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя О.О. Кошкош