Рішення № 102526901, 11.01.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2022 року Справа№200/17059/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шувалової Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області в частині незарахування до загального та пільгового періоду навчання в СПТУ № 86 з 01.09.1977 року по 29.04.1978 року, періоду проходження військової служби з 03.05.1978 року по 15.05.1980 року, періоди роботи з 13.08.1990 року по 13.01.1994 року, з 11.08.1980 року по 05.05.1985 року, з 05.05.1985 року по 19.08.1985 року, з 19.08.1985 року по 01.11.1985 року, з 01.11.1985 року по 30.07.1986 року, з 30.07.1986 року по 17.05.1987 року, з 18.01.1988 року по 20.03.1989 року, з 18.09.1991 року по 28.02.1992 року, з 23.03.1992 року по 06.03.1993 року, з 25.07.2007 року по 28.08.2007 року, з 03.08.2009 року по 15.04.2010 року, з 14.05.2012 року по 13.07.2012 року, з 13.07.2012 року по 14.12.2012 року, з 14.12.2012 року по 22.09.2014 року включно при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах позивачу;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до загального та пільгового періоду навчання в СПТУ № 86 з 01.09.1977 року по 29.04.1978 року, періоду проходження військової служби з 03.05.1978 року по 15.05.1980 року, періоди роботи з 13.08.1990 року по 13.01.1994 року, з 11.08.1980 року по 05.05.1985 року, з 05.05.1985 року по 19.08.1985 року, з 19.08.1985 року по 01.11.1985 року, з 01.11.1985 року по 30.07.1986 року, з 30.07.1986 року по 17.05.1987 року, з 18.01.1988 року по 20.03.1989 року, з 18.09.1991 року по 28.02.1992 року, з 23.03.1992 року по 06.03.1993 року, з 25.07.2007 року по 28.08.2007 року, з 03.08.2009 року по 15.04.2010 року, з 14.05.2012 року по 13.07.2012 року, з 13.07.2012 року по 14.12.2012 року, з 14.12.2012 року по 22.09.2014 року включно відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що він 27.05.2021 року звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Відповідачем було прийнято рішення від 23 жовтня 2021 року про відмову в призначенні пенсії, до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно із записами трудової книжки, оскільки дата народження на титульній сторінці дописана, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників та надані довідки видані адміністраціями підприємств і закладів, які розміщуються на тимчасово окупованій території. Вважає, що відповідач відмовляючи у призначенні пенсії, порушив його конституційні права на належний соціальний захист, тому зазначає про протиправність його дій.

Відповідач, заперечуючи проти позову, надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач через вебпортал надав заяву встановленого зразку та документи для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058- IV. До заяви надані сканкопії оригіналів документів: довідки про присвоєння РНОКПП, трудової книжки, військового квитка, довідки про навчання, довідки про підтвердження пільгового стажу, довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, паспорту. Право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років в період з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року мають особи за наявності страхового стажу не менше 27 років. За наданими документами та даними персоніфікованого обліку страховий стаж особи відповідно до статті 24 Закону України № 1058- IV склав 07 років 05 місяців 13 днів. До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки дата народження на титульній сторінці дописана іншими чорнилами, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Надані довідка про навчання з 01.09.1977 року по 02.05.1978 року та довідки про роботу не враховані при розрахунку страхового стажу, оскільки видані адміністраціями підприємств і закладів, які розміщуються на тимчасово окупованій території України, а саме в м. Сніжне Донецької області. За таких обставин, 03.06.2021 року ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України № 1058- IV і зв`язка з відсутністю необхідного страхового стажу - 27 років. На підставі викладеного, просили відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.с.54-55).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року відстрочено позивачу сплату судового забору за подання позову, відкрито спрощене позовне провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін, запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 січня 2022 року у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про розгляд справи в порядку загального позовного провадження відмовлено.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов , судом встановлено наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_3 (а.с.9-11).

Фактичним місце проживання позивача є: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою Управління соціального захисту населення Бахмутської міської ради від 21.05.2021 року № 1419-5000360659 (а.с.12).

27 травня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком (а.с.66).

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 23 жовтня 2021 року, оформлене листом за № 0500-1502-8/91306 позивачу було відмолено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України № 1058, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу - 27 років, а саме: за наданими документами та даними персоніфікованого обліку страховий стаж особи відповідно до статті 24 Закону України № 1058- IV склав 07 років 05 місяців 13 днів. До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки дата народження на титульній сторінці дописана іншими чорнилами, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Надані довідка про навчання з 01.09.1977 року по 02.05.1978 року та довідки про роботу не враховані при розрахунку страхового стажу, оскільки видані адміністраціями підприємств і закладів, які розміщуються на тимчасово окупованій території України (а.с.13-14).

Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_4 та особової картки позивача, останній з 03.05.1978 року по 15.15.1980 року проходив військову службу в лавах Радянської армії (а.с.23-24).

Як убачається з копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , у спірні періоди позивач працював:

- 01.09.1977 - 29.04.1978 роки - навчання у Гірничому професійно технічному училищі;

- 03.05.1978 - 15.05.1980 роки - служба у Радянській армії;

- 11.08.1980 - прийнятий електрослюсарем третього розряду підземним з повним робочим днем у шахті на ділянці № 4 на шахту «Миусская»;

- 05.05.1985 - переведений учнем прохідника підземного з повним робочим днем у шахті;

- 19.08.1985 - направлений на курси прохідників;

- 01.11.1985 - переведений прохідником з повним робочим днем у шахті ІІ розряду;

- 30.07.1986 - переведений електрослюсарем підземним 5 розряду з повним робочим днем у шахті;

- 17.05.1987 - звільнений за статтею 38 КЗпП за власним бажанням;

- 18.01.1988 - прийнятий електрослюсарем підземним 4 розряду на шахту «Заря»;

- 20.03.1989 - звільнений за статтею 38 КЗпП за власним бажанням;

- 18.09.1991 - прийнятий електрослюсарем підземним 5 розряду на шахту «Заря»;

- 28.02.1992 - звільнений за статтею 38 КЗпП за власним бажанням;

- 23.03.1992 - прийнятий електрослюсарем підземним 5 розряду на шахту «Заря»;

- 06.03.1993 - звільнений за статтею 38 КЗпП за власним бажанням;

- 25.07.2007 - прийнятий електрослюсарем підземним 3 розряду на шахту «Заря»;

- 28.08.2007 - звільнений за статтею 38 КЗпП за власним бажанням;

- 03.08.2009 - прийнятий електрослюсарем 3 розряду на підземні роботи на шахту «Л.І. Лутугіна» шахтоуправління імені Л.І. Лутугіна Державного підприємства «Торезантрацит»;

- 15.04.2010 - звільнений за власним бажанням за статтею 38 КЗпП;

-14.05.2012 - прийнятий електрослюсарем 3 розряду на підземні роботи на шахту «Л.І. Лутугіна» шахтоуправління імені Л.І. Лутугіна Державного підприємства «Торезантрацит»;

- 13.07.2012 - переведений електрослюсарем 4 розряду на підземні роботи та направлений на ділянку ЕМО;

- 22.09.2014 - звільнений за власним бажанням за статтею 38 КЗпП (а.с.16-22).

Згідно довідки Державного навчального закладу «Сніжнянський професійний гірничий ліцей» від 17 листопада 2017 року № 170 ОСОБА_1 навчався у Гірничому професійно технічному училищі № 86 м. Сніжне за професією «електрослюсар підземний» з 01.09.1977 року по 19.07.1978 року та після закінчення училища здобув кваліфікацію «Електрослюсар підземний» третього розряду (а.с.15).

Відповідно до довідок Державного підприємства «Сніжнеантрацит» від 25.07.2007 року № 13.2-36-08-2388 та від 05.10.2014 року № 706.-11 у позивача у період з травня по жовтень 1985 року та у період з 25.07.2007 року по 28.08.2007 року наявні підземні спуски у шахту (а.с.31, 37)

Наказом виробничого об`єднання «Торезантрацит» шахта «Заря» від 26.01.1995 року № 9, наказом Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» відокремленого підрозділу «Шахтоуправління «Заря-Северная» від 14.02.2005 року № 84, наказом державного підприємства «Торезантрацит» відокремленого підрозділу «Шахтоуправління імені Л.І.Лутугіна» від 05.03.2005 року № 96 та від 03.03.2010 року № 158 про підсумки атестації робочих місць за умовами праці підтверджено право позивача на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 (а.с.32-33, 46-47).

З довідки Державного підприємства «Сніжнеантрацит» про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 01.07.2015 року № 2541/13.2 та від 05.10.2014 року № 705-16 убачається, що позивач у період з 11.08.1980 року по 06.05.1985 року працював електрослюсарем підземним на підземних роботах в шахті повний робочий день, з 07.05.1985 року по 18.08.1985 року працював на підземних роботах в шахті учнем прохідника підземного повний робочий день, з 18.08.1985 року по 31.10.1985 року навчався на курсах по професії прохідника підземного з відривом від виробництва, з 01.11.1985 року по 29.07.1986 року зайнятий повний робочий день на підземних роботах у шахті прохідником підземним, з 30.07.1986 року по 17.05.1987 року зайнятий повний робочий день на підземних роботах в шахті електрослюсарем підземним, що передбачені Списком № 1 розділу 1 підрозділу 1 (а.с.35).

Довідкою Державного підприємства «Сніжнеантрацит» про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 30.07.2015 року № 13.2-36-12-2387 підтверджено, що позивач працював повний робочий день у відокремленому підрозділі Шахта «Заря» державного підприємства «Сніжнеантрацит» з 18.01.1988 року по 20.03.1989 року, з 18.09.1991 року по 28.02.1992 року, з 23.03.1992 року по 06.03.1993 року, з 25.07.2007 року по 28.08.2007 року електрослюсарем підземним ділянки по видобутку вугілля з повним робочим днем у шахті та виконував роботи, що передбачені Списком № 1 розділу 1 підрозділу 1, 1010100а, 1а (а.с.29-30).

Згідно із довідкою відокремленого підрозділу «Шахтоуправління імені Л.І.Лутугіна Державного підприємства «Торезантрацит» про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, позивач працював повний робочий день з 03.08.2009 року по 05.08.2008 року проходив техмінімум, з 06.08.2009 року по 15.04.2010 року електрослюсарем ділянки ЕМО на підземній роботі з повним робочим днем у шахті, з 14.05.2012 року по 15.05.2012 року проходив техмінімум, з 16.05.2012 року по 22.09.2014 року - електрослюсарем ділянки ЕМО на підземній роботі з повним робочим днем в шахті, що передбачено Списком № 1 розділу 1 підрозділу 1 код КП 1.1а (а.с.44).

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Форма-ОК 5) у період з 25.07.2007 року по 28.08.2007 року, з 03.08.2009 року по 15.04.2010 року, з 14.05.2012 року по 13.07.2012 року, з 13.07.2012 року по 14.12.2012 року, з 14.12.2012 року по 22.09.2014 підприємствами сплачувались щомісячні страхові внески (а.с.69).

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам суд виходить із наступного.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»(далі - Закон №1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналогічне положення закріплене пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) відповідно до якого, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пункт 3 зазначеного Порядку також вказує, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, записи про прийняття на роботу та про звільнення провадяться з додержанням певних правил, а саме необхідним є вказівка порядкового номеру запису (графа 1), дата прийняття на роботу/звільнення (графа 2), факт прийняття на роботу із вказівкою посади, відділу, підрозділу тощо/причина звільнення (графа 3), підстава внесення запису - наказ (розпорядження), його дата і номер (графа 4).

Відповідно до п. 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29 липня 1993 року № 58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до п. 2.12. Інструкції № 58 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа,

відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться

печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше

заповнювалася трудова книжка.

Оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової, не може ставитись в провину власнику трудової книжки.

Як убачається з трудової книжки позивача, в ній містяться відповідні записи про періоди роботи позивача, які засвідчені підписами відповідальних осіб та печатками підприємств. Будь-яких виправлень зазначені записи не містять. Отже, достовірність записів у трудовій книжці не викликає сумніву та не може бути підставою для відмови в зарахуванні до страхового стажу.

В свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства, а саме дописування дати народження позивача, не може бути підставою для позбавлення конституційного права на призначення пенсії, при тому, що всі записи спірного періоду роботи позивача, належним чином оформлені в трудовій книжці.

Верховний Суд неодноразово у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17 висловлював правову позицію, що певні недоліки заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Щодо неврахування відповідачем до страхового стажу періоду навчання позивача в СПТУ № 86 з 01.09.1977 року по 29.04.1978 року та період проходження військової служби з 03.05.1978 року по 15.15.1980 року, оскільки довідки, які додані до заяви про призначення пенсії на пільгових умовах, були видані підприємством, яке зареєстроване та розташоване на території не підконтрольній українській владі, суд зазначає наступне.

Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Відповідно до частини першої статті 18 вказаного Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Частиною другою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Частиною третьою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Крім того, у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані «намібійські винятки», а саме: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016, § 142).

Враховуючи наведене суд вважає за можливе застосувати вказані загальні принципи («намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, які видані установами, що знаходяться на непідконтрольній українській владі території, як доказів, оскільки можливість збору відповідних доказів на такій території може бути значно обмежена, у той час як вони мають істотне значення для реалізації відповідних прав людини.

Аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного суду від 18.04.2019 року по справі № 344/16404/16-а.

Окрім того, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 тощо).

Таким чином, суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Згідно з частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Отже, позивач опинився в ситуації, що, відповідно, позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.

Та обставина, що довідки, видані підприємством та архівним відділом, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, не є підставою для позбавлення позивача права на отримання пільгової пенсії за віком за Списком № 1 за наявності у нього необхідного стажу, підтвердженого записами в трудовій книжці.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах 30 жовтня 2018 року у справі № 234/3038/17 (провадження № К/9901/30786/18) та від 27 лютого 2019 року у справі № 266/4889/16-а (провадження № К/9901/18644/18).

Аналізуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що подані позивачем разом із заявою про призначення пенсії документи, містять обов`язкові відомості про періоди роботи позивача, підстави їх видачі, що у повному обсязі надають змогу встановити періоди роботи позивача достатніми для вирішення питання про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 1. Тому, неврахування відповідачем наданих позивачем документів є порушенням його конституційних прав на отримання належного пенсійного забезпечення.

Щодо позовних вимог позивача про зарахування вказаних спірних періодів до пільгового стажу, суд зазначає, що період навчання в СПТУ № 86 з 01.09.1977 року по 29.04.1978 року, період проходження військової служби з 03.05.1978 року по 15.05.1980 року, періоди роботи з 11.08.1980 року по 05.05.1985 року, з 05.05.1985 року по 19.08.1985 року, з 19.08.1985 року по 01.11.1985 року, з 01.11.1985 року по 30.07.1986 року, з 30.07.1986 року по 17.05.1987 року, з 18.01.1988 року по 20.03.1989 року, з 18.09.1991 року по 28.02.1992 року, з 23.03.1992 року по 06.03.1993 року, з 25.07.2007 року по 28.08.2007 року, з 03.08.2009 року по 15.04.2010 року, з 14.05.2012 року по 13.07.2012 року, з 13.07.2012 року по 14.12.2012 року, з 14.12.2012 року по 22.09.2014 року включно ще не були проаналізовані Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області та в цій частині рішення щодо зарахування або незарахування відповідачем до пільгового стажу позивача не приймалось, тому позовні вимоги в цій частині є передчасними та задоволенню не підлягають.

Стаття друга та частина четверта статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок прийняття відповідачем рішення про відмову у призначенні пенсії, яке викладено у формі листа.

Таким чином, порушене право позивача підлягає поновленню шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 23 жовтня 2021 року про відмову у призначенні пенсії, оформлене листом за № 0500-1502-8/91306 та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 27.05.2021 року про призначення пенсії.

Отже, на підставі викладеного, з урахуванням вимог частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне, задовольнити частково позовні вимоги позивача, шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 23 жовтня 2021 року, оформлене листом за № 0500-1502-8/91306 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву від 27.05.2021 року про призначення ОСОБА_1 пенсії та прийняти рішення щодо пільгового стажу позивача за період навчання в СПТУ № 86 з 01.09.1977 року по 29.04.1978 року, період проходження військової служби з 03.05.1978 року по 15.05.1980 року, періоди роботи з 11.08.1980 року по 05.05.1985 року, з 05.05.1985 року по 19.08.1985 року, з 19.08.1985 року по 01.11.1985 року, з 01.11.1985 року по 30.07.1986 року, з 30.07.1986 року по 17.05.1987 року, з 18.01.1988 року по 20.03.1989 року, з 18.09.1991 року по 28.02.1992 року, з 23.03.1992 року по 06.03.1993 року, з 25.07.2007 року по 28.08.2007 року, з 03.08.2009 року по 15.04.2010 року, з 14.05.2012 року по 13.07.2012 року, з 13.07.2012 року по 14.12.2012 року, з 14.12.2012 року по 22.09.2014 року включно та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 27.05.2021 року про призначення пенсії, зарахувавши до його страхового стажу період навчання в СПТУ № 86 з 01.09.1977 року по 29.04.1978 року, період проходження військової служби з 03.05.1978 року по 15.05.1980 року, періоди роботи з 11.08.1980 року по 05.05.1985 року, з 05.05.1985 року по 19.08.1985 року, з 19.08.1985 року по 01.11.1985 року, з 01.11.1985 року по 30.07.1986 року, з 30.07.1986 року по 17.05.1987 року, з 18.01.1988 року по 20.03.1989 року, з 18.09.1991 року по 28.02.1992 року, з 23.03.1992 року по 06.03.1993 року, з 25.07.2007 року по 28.08.2007 року, з 03.08.2009 року по 15.04.2010 року, з 14.05.2012 року по 13.07.2012 року, з 13.07.2012 року по 14.12.2012 року, з 14.12.2012 року по 22.09.2014 року включно, з урахуванням висновків суду.

Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки сплату судового збору відстрочено до ухвалення судового рішення у даній справі, а судовий збір не сплачено, суд дійшов висновку про необхідність стягнення суми судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб`єкта владних повноважень на користь Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2, 5-11, 14, 72-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області 23 жовтня 2021 року, оформлене листом за № 0500-1502-8/91306 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву про призначення ОСОБА_1 пенсії та прийняти рішення щодо пільгового стажу за період навчання в СПТУ № 86 з 01.09.1977 року по 29.04.1978 року, період проходження військової служби з 03.05.1978 року по 15.05.1980 року, періоди роботи з 11.08.1980 року по 05.05.1985 року, з 05.05.1985 року по 19.08.1985 року, з 19.08.1985 року по 01.11.1985 року, з 01.11.1985 року по 30.07.1986 року, з 30.07.1986 року по 17.05.1987 року, з 18.01.1988 року по 20.03.1989 року, з 18.09.1991 року по 28.02.1992 року, з 23.03.1992 року по 06.03.1993 року, з 25.07.2007 року по 28.08.2007 року, з 03.08.2009 року по 15.04.2010 року, з 14.05.2012 року по 13.07.2012 року, з 13.07.2012 року по 14.12.2012 року, з 14.12.2012 року по 22.09.2014 року включно.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27 травня 2021 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зарахувавши до його страхового стажу період навчання в СПТУ № 86 з 01.09.1977 року по 29.04.1978 року, період проходження військової служби з 03.05.1978 року по 15.05.1980 року, періоди роботи з 11.08.1980 року по 05.05.1985 року, з 05.05.1985 року по 19.08.1985 року, з 19.08.1985 року по 01.11.1985 року, з 01.11.1985 року по 30.07.1986 року, з 30.07.1986 року по 17.05.1987 року, з 18.01.1988 року по 20.03.1989 року, з 18.09.1991 року по 28.02.1992 року, з 23.03.1992 року по 06.03.1993 року, з 25.07.2007 року по 28.08.2007 року, з 03.08.2009 року по 15.04.2010 року, з 14.05.2012 року по 13.07.2012 року, з 13.07.2012 року по 14.12.2012 року, з 14.12.2012 року по 22.09.2014 року включно, з урахуванням наданої судом у цьому рішенні правової оцінки.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 13486010, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3)на користь спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України, місцезнаходження: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) за наступними реквізитами: рахунок - UA908999980313111256000026001, код ЄДРПОУ - 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106, судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяті днів з дня складання повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано 11 січня 2022 року.

Суддя Т.О. Шувалова