Рішення № 102526844, 12.01.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2022 року Справа № 160/21439/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рябчук О.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини 3036 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

05.11.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до військової частини 3036 Національної гвардії України з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини 3036 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- зобов`язати військову частину 3036 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.03.2021 року по день фактичного розрахунку при звільненні, а саме, до 29.10.2021 року у сумі 111 231,51 грн. без врахування податків, зборі та інших обов`язкових платежів.

В обґрунтування позовних вимог позивачем заявлено наступне. Позивач 22.03.2021 року припинив контракт про проходження військової служби та перед звільненням склав рапорт про виплату грошової компенсації вартості речового майна, що належить до видачі. Фактично грошову компенсацію за речове майно, що належить до видачі, було отримано лише 29.10.2021 року на картковий рахунок позивача. Отже, починаючи з 29.10.2021 року виникло право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. З врахуванням викладеного позивач вважає бездіяльність військової частини 3036 Національної гвардії України щодо затримки розрахунку при звільненні протиправною та просить стягнути середній заробіток за весь час затримки.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді О.С. Рябчук.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.11.2021 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

23.12.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду засобами поштового зв`язку від військової частини 3036 Національної гвардії України надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач проти позову заперечує, вказує, що відповідно до наказу командира військової частини від 22.03.2021 року (по стройовій частині) № 67 з ОСОБА_1 було припинено контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України та виключено його із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Наказом було призначено до виплати всі види грошового забезпечення, що передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовців Національної гвардії України та іншим особам, затвердженим наказом МВС України від 15.03.2018р. №200. 13.07.2021 року позивач звернувся до військової частини 3036 Національної гвардії України з запитом про отримання грошової компенсації за невикористане майно відповідно до наданої довідки про вартість майна. 19.07.2021 року було надано відповідь, якою повідомлено, що довідку анульовано, як помилкову та зазначено, що кошти будуть нараховані після отримання фінансування. Відповідач вказує, що ними було вчинено активні дії в цілях проведення з позивачем остаточного розрахунку, отже вважає, що протиправної бездіяльності ним не допускалось. Враховуючи наведене просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За змістом приписів п.3 ч.6 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи, зокрема, щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5 ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Згідно з 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Наказом командира військової частини 3036 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 22.03.2021 року № 67 припинено контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 .

Наказом № 67 від 22.03.2021р. призначено до виплати ОСОБА_1 відповідно до ч.2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік в сумі 136 686,00грн.

Згідно з Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовців Національної гвардії України та іншим особам, затвердженим наказом МВС України від 15.03.2018р. № 200 виплатити:

надбавку за особливості проходження служби в розмірі 50 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років;

премію за особистий внесок у загальні результати служби за період з 01 по 22 березня 2021 року у розмірі 135 відсотків посадового окладу;

грошову компенсацію за невикористані 98 днів додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2015-2021 року в розмірі 47 000,80грн.

13.07.2021р. ОСОБА_1 звернувся з інформаційними запитами до військової частини 3036 Національної гвардії України в якому просив розглянути запит по суті, надати завірену копію довідки про вартість речового майна, що належить до виплати та здійснити таку виплату.

19.07.2021 року військовою частиною 3036 Національної гвардії України надано належним чином завірені копії документів, що були запитані позивачем в інформаційному запиті та роз`яснено, що виплата компенсації за неотримане речове майно буде здійснена після отримання фінансування військовою частиною.

20.07.2021 року військовою частиною 3036 Національної гвардії України надано відповідь за № 6/36/27/3-808 на звернення позивача, якою повідомлено, що довідка № 669 про нараховану грошову компенсацію за неотримане речове майно за час проходження служби була анульована та вважається недійсною у зв`язку з тим, що при нарахуванні грошової компенсації за повсякденне формене обмундирування були помилково зменшені строки його експлуатації.

Відповідно до виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 , наданої Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк», компенсація вартості не отриманого речового майна була здійсненна 29.10.2021 року.

Вважаючи затримку виплати розрахунку при звільненні протиправною, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

В той же час, вирішуючи питання про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з такого.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Разом з тим, слід зазначити, що стягнення такого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме: - факту невиплати належних працівникові сум при звільненні; - факту проведення з працівником остаточного розрахунку.

Матеріалами справи підтверджується, що станом на час пред`явлення до суду позову та станом на час судового розгляду цієї справи, остаточний розрахунок з позивачем проведено 29 жовтня 2021 року, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача.

Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012р. № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117, 237 КЗпП України, вказав на те, що згідно зі ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також у вказаному судовому рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Матеріалами справи встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини 3036 Національної гвардії України № 67 було припинено контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України з ОСОБА_1 22.03.2021 року. Остаточний розрахунок при звільненні проведено 29 жовтня 2021 року, про що свідчить зарахування компенсації вартості не отриманого речового майна на картковий рахунок позивача. Отже, загальний строк затримки розрахунку при звільненні становив період з 22 березня 2021 року по 29 жовтня 2021 року.

Позивачем заявлено суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 111 231,51грн.

Суд звертає увагу на те, що як роз`яснено у п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Згідно зі ст.27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За приписами абзацу третього пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом, при визначені правомірності застосування істотності частки недоплаченої суми індексації порівняно із середнім заробітком позивача, встановлено наступне.

Середньоденна заробітна плата позивача, визначена виходячи з виплат за останні фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні, складає 481,32грн., про що військовою частиною 3036 Національної гвардії України надано довідку, обчислену відповідно до Постанови Кабінету Міністрів № 100 від 08.02.1995р. «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Отже, розрахункова сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 березня 2021 року по 29 жовтня 2021 року складає 120 811,32грн. (251 день х 481,32грн. середньоденного грошового забезпечення).

Істотна частка середнього заробітку, яка підлягає відшкодуванню розраховується наступним чином: невиплачена сума вихідної допомоги при звільненні 42 140,71грн. / 120811,32грн. (розрахункова сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку) х 100 = 34,88%.

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 34,88% становить: 481,32грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 34,88%= 167,88грн.; 167,88грн х 251( днів затримки розрахунку) = 42 137,88грн.

Суд звертає увагу, що Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року (справа №6-113цс16) дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

При вирішенні даної справи, суд вважає за можливе врахувати висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 року по справі №6-113цс16, застосувавши принцип співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.

З врахуванням принципу співмірності та істотності частки недоплаченої суми коштів порівняно із середнім заробітком, за час затримки розрахунку позивачеві слід виплатити 42 137,88грн., а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно до п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Враховуючи докази, що надані сторонами на підтвердження своїх правових позицій, доводів та пояснень суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу даного позову до суду в сумі 556,15 грн. підлягає стягненню з відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст.9, 72-77, 242-246, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини 3036 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 3036 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати військову частину 3036 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 42 137,88грн (сорок дві тисячі сто тридцять сім гривень 88 коп.).

Судові витрати стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Військової частини 3036 Національної гвардії України ( 49021, м. Дніпро, вул. Пожежна, буд. 35 , код ЄДРПОУ 23316220) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 556,15грн.( п`ятсот п`ятдесят шість гривень 15 коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Рябчук