Рішення № 102522618, 22.12.2021, Горохівський районний суд Волинської області

Справа №155/5/19

Провадження №2/155/558/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2021 року місто Горохів

Горохівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого-судді - Адамчук Г.М.,

за участю секретаря судового засідання - Ревуцької М.В.,

позивачки - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Мудрака Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Горохівської міської ради, державного реєстратора виконавчого комітету Горохівської міської ради Середи Ірини Юріївни, ФГ «Агроінвест-Топилище» про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора виконавчого комітету Горохівської міської ради щодо реєстрації права оренди земельної ділянки та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до виконавчого комітету Горохівської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора виконавчого комітету Горохівської міської ради щодо реєстрації права оренди земельної ділянки.

Ухвалою суду від 16 липня 2019 року до участі в справі залучено як співідповідача державного реєстратора Середу І.Ю.

Ухвалою суду від 20 вересня 2019 року до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору залучено ФГ «Агроінвест-Топилище».

Ухвалою суду від 19 грудня 2019 року процесуальний статус ФГ «Агроінвест-Топилище» з третьої особи було змінено на співвідповідача

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що їй належить земельна ділянка площею 2,70 га з кадастровим номером 0721182800:07:000:0122. Дана земельна ділянка призначена для ведення особистого селянського господарства та знаходиться на території Луковичівської сільської ради Іваничівського району Волинської області. 22 вересня 2010 року позивач уклала з ФГ «Агроінвест-Топилище» договір оренди вищевказаної земельної ділянки терміном на 8 років, тобто до 22 вересня 2018 року. Договір зареєстрований в Іваничівському райвідділі Волинської регіональної філії ДЗК 22 вересня 2010 року. Однак, як стало відомо позивачу, із Витягу з державного земельного кадастру, 18 травня 2018 року Горохівською міською радою було зареєстровано право оренди її земельної ділянки із орендарем ФГ «Агроінвест-Топилище» строком на 10 років. Однак позивач жодного нового договору оренди не підписувала та не мала наміру укладати його після припинення дії договору оренди, оскільки планувала самостійно обробляти земельну ділянку. Зважаючи, що державним реєстратором під час проведення державної реєстрації прав оренди земельної ділянки позивача 18 травня 2018 року не було здійснено запиту до органів влади, підприємств, організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та реєстрацію прав, то, на думку позивача, рішення щодо реєстрації права оренди на одну і ту ж земельну ділянку є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, 21 січня 2021 року позивач збільшила позовні вимоги та просила визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 18 травня 2018 року, що укладений між нею та ФГ «Агроінвест-Топилище» та стягнути з відповідачів судові витрати.

Заперечуючи вимоги позовної заяви, представник відповідача Виконавчого комітету Горохівської міської ради державний реєстратор Середа І.Ю. скерувала до суду відзив на позов. В своїх запереченнях на позов просить в задоволенні позову відмовити, зважаючи на те, що ФГ «Агроінвест-Топилище» надало всі необхідні для реєстрації іншого речового права документи, зокрема і оригінал договору із підписом позивача. Під час проведення реєстраційних дій реєстратор використовувала відомості Державного земельного кадастру отримані в порядку інформаційної взаємодії між реєстрами. Крім того, під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор також обов`язково використовував відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, а також відомості з інших інформаційних систем, доступ до яких передбачено законодавством, у тому числі відомості з Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру документів. Інформації щодо оренди та або суборенди земельної ділянки позивача у відомостях була відсутня. Отримані відомості зберігаються в електронній формі в Державному реєстрі прав, зокрема електронні копії оригіналів документів виготовлені шляхом сканування та долучені до відповідної заяви. Надати копії документів, якими вона керувалась при реєстрації права оренди неможливо, оскільки реєстраційна справа була передана до відділу державної реєстрації Іваничівської районної державної адміністрації Волинської області. Вважає, що реєстрацію іншого речового права було здійснено відповідно до норм чинного законодавства, а належним відповідачем по справі є ФГ «Агроінвест-Топилище».

У відповіді на відзив представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 заперечував відносно обставин зазначених у відзиві, та вважає, що державним реєстратором було порушено норми ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та нерухоме майно та їх обтяжень», не спростовано жодними доказами протиправність оскаржуваної реєстрації речового права на нерухоме майно, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 в судовому засіданні свої позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили позов задовольнити.

Представник відповідача, виконавчого комітету Горохівської міської ради, Мудрак Ю.І., в судовому засіданні позову не визнав, вважає його безпідставним та необґрунтованим, оскільки державним реєстратором було дотримано всіх вимог чинного законодавства при реєстрації права оренди земельної ділянки, належної позивачу, а тому просив в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача ФГ «Агроінвест-Топилище», Грищенко О.М., в судове засідання не з`явився, однак 21 грудня 2021 року подав до суду відзив на позов в якому вказав, що позивач не надав (окрім власного суб`єктивного пояснення/припущення) жодного належного доказу, котрі б надавали можливість встановити, допустити, припустити та стверджувати те, що позовні вимоги є правомірними та обґрунтованими. Також зазначив, що позивач у даній справі безпідставно вдався до застосування «правового пуризму», надмірної процесуальної формальності, залишивши поза увагою норми чинного законодавства України. Також позивачем не було враховано висновки щодо застосування процесуально-правові позиції Верховного Суду у подібних правовідносинах. Представник відповідача ФГ «Агроінвест-Топилище» зазначив, що доводи та думки позивача є надуманими, безпідставними та необґрунтованими, як такі, що спростовуються матеріалами справи, діючи ними нормами законодавства та усталеною судовою практикою. З огляду на це просив відмовити позивачу в задоволені позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги у їх сукупності та взаємозв`язку, об`єктивно оцінивши усі наявні докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяв по суті, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним; відновлення становища, яке існувало до порушення; припинення правовідношення.

Судом встановлено, що між сторонами виник спір, пов`язаний з правом оренди земельної ділянки.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, яка означає, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору, тощо (ст. 6, 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 182 ЦК України та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація договору оренди, його зміни та розірвання здійснюється відповідним органом за зверненням осіб з наданням відповідних документів, які є підставою для такої реєстрації (договір, судове рішення).

Відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю серії І-ВЛ №009019, виданого Іваничівською районною державною адміністрацією 20 листопада 2002 року, ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 2,70 га, яка розташована на території Луковичівської сільської ради Іваничівського району та призначена для ведення особистого селянського господарства. Дана обставина також підтверджується й витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 13 червня 2017 року.

Відповідно до ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України і відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

22 вересня 2010 року у Іваничівському райвідділі Волинської регіональної філії ДЗК було зареєстровано за №041008400360 договір оренди землі, укладений між позивачем і відповідачем ФГ «Агроінвест-Топилище». Договір укладено на 8 років. Згідно з п. 37 Договору дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено, придбання орендарем земельної ділянки у власність, викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-0704167962018, державна реєстрація земельної ділянки площею 2,6998 га, яка призначена для ведення особистого селянського господарства та розташована на території Луковичівської сільської ради, кадастровий номер: 0721182800:07:000:0122, на праві власності належить ОСОБА_1 , проведена 11 квітня 2018 року Відділом у Іваничівському районі Міськрайонного управління в Іваничівському районі та м. Нововолинську Головного управління Держгеокадастру у Волинській області.

Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №124808854 вбачається, що 18 травня 2018 року державний реєстратор Горохівської міської ради Середа І.Ю. здійснила державну реєстрацію речового права оренди вищезазначеної земельної ділянки, орендарем зазначено ФГ «Агроінвест-Топилище», договір укладено на 10 років.

28 березня 2018 року позивач звернулася до ФГ «Агроінвест-Топилище» із повідомленням про те, що після припинення договору оренди землі, укладеного 22 вересня 2010 року вона має намір обробляти належну їй земельну ділянку самостійно, від укладення нового договору відмовляється.

Однак всупереч даному повідомленню, 18 травня 2018 року відповідачем було здійснено державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки строком на 10 років, який позивачка підписала.

За ч. 1 ст. 14 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час укладення спірного договору оренди, договір оренди землі укладається в письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

За ч. 1 ст. 15 вказаного Закону в зазначеній редакції істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

Згідно ст. 20 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно ст. 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч. 5 ст. 126 ЗК України право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Згідно з частинами другою, третьою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-ІV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:

1) формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2) прийняття документів, що подаються разом із заявою про державну реєстрацію прав, виготовлення їх електронних копій шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та розміщення їх у Державному реєстрі прав;

3) встановлення черговості розгляду заяв про державну реєстрацію прав, що надійшли на розгляд;

4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації;

6) відкриття (закриття) розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав;

7) формування інформації з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником;

8) видача документів за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав (частина перша статті 18 Закону).

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам (частина четверта статті 18 Закону).

Частиною третьою статті 10 Закону №1952-ІV передбачено, що державний реєстратор:

- встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом, відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав, відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах, наявність обтяжень прав на нерухоме майно та наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

- перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

- під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних інформаційних систем, документів та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов`язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі;

- під час проведення державної реєстрації прав на земельні ділянки використовує відомості Державного земельного кадастру шляхом безпосереднього доступу до нього у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Із системного аналізу законодавчо закріпленої компетенції державного реєстратора убачається, що одним із його обов`язків є встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. І для перевірки цієї інформації з метою недопущення одночасного існування подвійної державної реєстрації прав державний реєстратор не лише вправі, а й повинен, зокрема, запитувати від відповідних органів інформацію, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, вимагати у разі потреби подання додаткових документів тощо.

Такий обов`язок узгоджується із закріпленими частиною першою статті 3 Закону №1952-IV засадами державної реєстрації прав, зокрема гарантуванням державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження (пункт 1).

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Так, судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що позивачці на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 2,7 га, яка розташована на території Луковичівської сільської ради Іваничівського району та призначена для ведення особистого селянського господарства.

Також позивачкою не заперечується й той факт, що вона 22 вересня 2010 року уклала з відповідачем ФГ «Агроінвест-Топилище» договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 8 років.

Крім того, позивачкою не заперечується той факт, що вона 18 травня 2018 року уклала з відповідачем ФГ «Агроінвест-Топилище» ще один договір оренди належної їй земельної ділянки. Даний договір укладено строком на 10 років і підписаний нею особисто, про що вона ствердила безпосередньо в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 2, 3 ст. 89 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Позивачкою, а також її представником, не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження порушення її прав зі сторони державного реєстратора виконавчого комітету Горохівської міської ради та ФГ «Агроінвест-Топилище» і, відповідно, своїх позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора виконавчого комітету Горохівської міської ради щодо реєстрації права оренди земельної ділянки та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки. Також позивачкою та її представником не спростовано належними та допустимими доказами заперечення відповідачів щодо суті пред`явленого позову.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Керуючись ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 133, 137, 139, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-282 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Горохівської міської ради, державного реєстратора виконавчого комітету Горохівської міської ради Середи Ірини Юріївни, ФГ «Агроінвест-Топилище» про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора виконавчого комітету Горохівської міської ради щодо реєстрації права оренди земельної ділянки та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 4 січня 2022 року.

Головуючий