Рішення № 102509996, 11.01.2022, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2022 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя в складі судді Зарютіна П.В., за участю секретаря судового засідання Овчаренко К.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, цивільну справу №336/9305/21, пр.№ 2/336/1522/2022 за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Запорізька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат №2» Запорізької обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач 15.11.2021 звернувся до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя із зазначеним позовом.

В підтвердження позову позивач посилається на те, що працює за трудовим договором у КЗ «Запорізька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 2» Запорізької обласної ради на посаді вчителя-логопеда.

Наказом від 08.11.2021 № 44-к позивача відсторонено від роботи з 08 листопада 2021, як працівника, що відмовляється або ухиляється від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 без збереження заробітної плати.

Вказаний наказ в частині відсторонення від роботи, позивач вважає таким, що є незаконним та просить його скасувати.

Ухвалою суду від 17.11.2021 відкрито провадження по справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Директор КЗ «Запорізька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат №2» Запорізької обласної ради Нечипоренко К.С. надав відзив на позовну заяву в якому заперечує проти задоволення позову, вважає відсторонення позивача від роботи законним і обґрунтованим, оскільки той відмовився від щеплення проти COVID-19.

Свій відзив мотивував тим, що рішення про відсторонення позивача від роботи прийнято з врахуванням та на виконання вимог діючих нормативно-правових актів. Наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153 затверджено перелік організацій, працівники яких підлягають обов`язковій вакцинації проти COVID-19, до якого також входять працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної, загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Оскільки наказ МОЗ України № 2153 вступив в силу 04.11.2021, саме цього дня позивач був попереджений про можливе відсторонення від роботи в разі, якщо до 08.11.2021 від нього не надійде підтвердження факту вакцинації проти COVID-19 (хоча б однією дозою дводозної вакцини) або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19. Також позивачу були роз`яснені правові наслідки такого відсторонення від роботи та запропоновано підписати попередження про відсторонення на підтвердження факту його ознайомлення. Позивач відмовився підписувати попередження про відсторонення від роботи, про що був складений АКТ № 1 від 04.11.2021.

Постановою КМУ від 09 грудня 2020 № 1236 (із змінами від 20.10.2021) визначено санкції для керівників, які не дотримаються вимог роботи, тому він як керівник, змушений був відсторонити від роботи невакцинованих працівників, бо в іншому разі мав відповідати за порушення зазначених вимог.

Оскільки, 08.11.2021 позивач не надав документів, які підтверджують факт вакцинації проти COVID-19 (хоча б однією дозою дводозної вакцини) або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19 та категорично відмовлявся від проведення вакцинації проти COVID-19, його було відсторонено від роботи наказом Закладу № 44-к від 08.11.2021 до усунення причин, що зумовили відсторонення.

Також у відзиві зазначено, що позивач був не звільнений, а відсторонений від роботи, за час відсторонення за ним зберігається посада та місце роботи, після зняття обмежень в результаті відміни в країні карантину позивача буде допущено до роботи.

Таким чином, директор КЗ «Запорізька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат №2» Запорізької обласної ради Нечипоренко К.С. вважає, що його дії по відстороненню ОСОБА_1 здійснені не з власної ініціативи, а відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів, інших нормативних актів, а тому є правомірним і з цих підстав в позові останнього слід відмовити.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв`язку із розглядом справи за відсутності учасників справи, не здійснюється згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч.5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутністю учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши надані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позичав працює за трудовим договором у КЗ «Запорізька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 2» Запорізької обласної ради на посаді вчителя-логопеда.

03.11.2021 директором КЗ «Запорізька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 2» Запорізької обласної ради було винесено попередження про повідомлення працівників закладу про те, що з 08 листопада 2021 запроваджується обов`язкове профілактичне щеплення усіх працівників закладів загальної середньої освіти проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронарівусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України. Працівники, які не матимуть обов`язкового щеплення або документа, що підтверджує протипоказання для його проведення, з 08 листопада 2021 будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати.

Однак, позивач відмовився підписувати попередження про відсторонення від роботи, про що був складений Акт №1 від 04.11.2021.

Наказом директора КЗ «Запорізька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 2» Запорізької обласної ради від 08.11.2021 № 44-к позивача відсторонено від роботи з 08.11.2021, як працівника, що відмовляється або ухиляється від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 без збереження заробітної плати.

Згідно із ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 46 Кодексу законів про працю України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Стаття 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року № 1645-III встановлює, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Отже, статтею 12 Закону до обов`язкових віднесено щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу; щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 за статтею 12 Закону не є обов`язковим. Нормами цієї статті також передбачено запровадженні інших обов`язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.1-2 ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необгрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Підпунктами 1-2 пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 № 1236 (в редакції, чинній на 08 листопада 2021 року) «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладено забезпечення: 1) контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 № 2153), відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

За Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019).

Оскаржуваний наказ директором закладу винесений на підставі п. 19 Постанови внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236», п.41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та наказу МОЗ України від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням".

Порядок відмови від здійснення обов`язкових профілактичних щеплень визначений у частині 6 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», в якій вказано, що якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Окрім цього, відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необгрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Суду не надано достатніх належних та допустимих доказів того, що роботодавцем при відстороненні позивача від роботи у зв`язку із відсутністю у нього щеплення проти COVID-19 дотримано вимог ч.6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» в частині отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акту, складеного у присутності свідків, в разі відмови дати таке підтвердження, а також вимог ч.2 ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» щодо недопуску позивача від роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

Натомість відповідач виніс оскаржуваний наказ про відсторонення на підставі одного лише повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення, яке саме по собі не створює жодних юридичних наслідків та не засвідчує юридичного факту відмови чи ухилення позивача від обов`язкового профілактичного щеплення, а також факту ненадання ним медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я.

Враховуючи викладене, винесення відповідачем оскаржуваного наказу лише підставі повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення, є порушенням вимог частин другої та шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини 2 статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», відсторонивши позивача від роботи з порушенням вимог законодавства, відповідач порушив законне право позивача на працю.

Крім того, не приймає суд і посилання відповідача на практику Європейського суду з прав людини у контексті виправдання дій відповідача при відстороненні працівника від виконання ним роботи, бо в протилежному випадку це суперечило б суті та змісту самої Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, покликаної до забезпечення і розвитку прав людини та її основоположних свобод у будь-яких сферах особистого/суспільного/трудового життя цієї особи. Крім того, і у приведених самим же відповідачем прикладах судової практики ЄСПЛ, і в інших випадках Європейський суд дотримується послідовної практики, за якою обмеження прав особи дійсно допускається, але будь-які втручання мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

Право на працю та право заробляти працею на життя, яке гарантоване статтею 43 Конституції, включено до розділу ІІ Конституції і належить до основних прав і свобод людини та громадянина.

За статтею 64 Конституції конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією.

Зокрема, пунктом 1 статті 92 Конституції встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

У своєму рішенні від 28 серпня 2020 року Конституційний Суд України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України „Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", положень частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік", абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II „Прикінцеві положення" Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік"» наголосив:

п. 3.2. Конституційний Суд України зазначає, що згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 4, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Конституційний Суд України наголошує, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

Суд констатує, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова КМУ і Наказ МОЗ.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України (ст. 76 Конституції).

Відповідно до пункту 2 статті 116 Конституції Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянами, втім цей орган не наділений повноваженнями ухвалювати нормативно-правові акти, спрямовані на звуження або обмеження цих прав.

Частинами другою, третьою, шостою статті 10 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України; якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує цей закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято у формі Постанови Кабінету Міністрів України та в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції та статті 12 Закону, і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, суд доходить висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Постанови КМУ та необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 64, 92 Конституції, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги позивача про визнання незаконним та скасування Наказу №44-к від 08.11.2021 про відсторонення його від роботи роботи без збереження заробітної плати, є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, ч. 8 цієї статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 908,00 грн.

На підставі ст.ст.43, 64, 92 Конституції України, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», керуючись ст. 46, 235 КЗпП України, ст. ст. 5, 10, 23, 247, 258-259, 264-265, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального закладу «Запорізька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат №2» Запорізької обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Комунального закладу «Запорізька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 2» Запорізької обласної ради від 08.11.2021 №44-к «Про відсторонення від роботи працівників КЗ «Запорізька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат №2» в частині відсторонення від роботи - ОСОБА_1 .

Стягнути з Комунального закладу «Запорізька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 2» Запорізької обласної ради (ЄДРПОУ 20508858, що розташований за адресою: м.Запоріжжя, вул..Куйбишева, буд.267) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 908,00 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя: П.В.Зарютін