Рішення № 102497637, 01.12.2021, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа №752/23493/17

Провадження № 2/752/335/21

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

01.12.2021 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді - Колдіної О.О.

з участю секретаря - Потапенко Д.І..

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування,

в с т а н о в и в:

позивач звернулась до суду з позовом до Київської міської ради, ОСОБА_2 про визнання за нею права власності з порядку спадкування за законом на ј частину житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з будинку А-1 з прибудовою а-1, сараю під літ. Б., погрібу під літ.Б., сараю під літ.Г, погрібу під літ.Г, гаражу під літ.Д, убиральні під літ.Е, убиральні під літ.Ж, споруди № 1-3, після смерті матері - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що мати позивачки - ОСОБА_5 в період з 12.08.1934 р. перебувала в шлюбі з ОСОБА_6 . В лютому 1937 року її чоловіком ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було отримано дозвіл на забудову комунальної землі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та отримано право забудови. В період перебування у шлюбі з ОСОБА_6 у її матері народився син - ОСОБА_8 .

Чоловік матері - ОСОБА_6 загинув на фронті під час Великої Вітчизняної війни і після його смерті мати позивачки та її син - вступили в управління спадковим майном.

В подальшому мати позивачки одружилась з ОСОБА_9 та змінила своє прізвище на « ОСОБА_9 ».

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 .

Позивач посилається на те, що після смерті матері вона, як спадкоємиця першої черги подала заяву про вступ у спадщину.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_8 , після смерті якого його донька - ОСОБА_2 прийняла спадщину.

В обґрунтування позову позивач також зазначає, що їй було відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину на ј будинку АДРЕСА_3 , оскільки право власності спадкодавця на зазначене майно не було зареєстровано у встановленому законом порядку.

Посилаючись на положення ст.392 ЦК України позивач просить визнати за нею право власності на зазначене майно в судовому порядку.

26.01.2018 р. на підставі ухвали Голосіївського районного суду м.Києва відкрито провадження у справі.

12.09.2018 р. справа прийнята в провадження судді Колдіної О.О. та її розгляд призначено за правилами загального позовного провадження.

08.11.2018 р. надійшов відзив відповідача - Київської міської ради, відповідно до якого відповідач просить відмовити у задоволенні позову вповному обсязі в зв`язку з відсутністю доказів щодо належності спірного майна на праві власності спадкодавцю.

Відповідач ОСОБА_2 не скористалась своїм правом на подання письмового відзиву.

23.07.2021 р. судом вирішено питання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду.

В ході розгляду справи позивач та її представник підтримали позовні вимоги і обґрунтування позову в повному обсязі, просили його задовольнити, посилаючись на те, що позивач у визначений законом спосіб вступила у спадщину після смерті своєї матері, якій належала Ѕ частина будинку АДРЕСА_4 , право на забудову якого було надано її чоловікові. Оскільки право власності не було оформлено у визначений спосіб, нотаріус відмовила видати Свідоцтво про право на спадщину на зазначене майно, що стало підставою звернення до суду.

Представник відповідача ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позову, зазначаючи на те, що позивач вже зверталась до суду за захистом свого права з приводу даного предмету і у задоволенні її позову було відмовлено, та встановлено, що майно, на яке позивач просить визнати своє право власності не введено в експлуатацію, не належало спадкодавцю, а отже відсутні підстави для визнання права власності.

Представник відповідача - Київської міської ради, в судове засідання не з`явився, подавши клопотання про розгляд справи у його відсутність.

Третя особа в судове засідання не з`явилась, про місце і час розгляду справи була повідомлена належним чином, з клопотаннями про відкладення судового розгляду не зверталась, в зв`язку з чим суд вважає за можливе провести розгляд у її відсутність.

Вислухавши позивача та представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 12.08.1934 р. ОСОБА_6 був одружений з ОСОБА_5 у шлюбі « ОСОБА_5 ».

20.01.1937 р. між Житловим управлінням Київської міської ради з однієї сторони та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з другої сторони був укладений договір на право забудови земельної ділянки під АДРЕСА_3 .

Відповідно до даного договору забудовники повинні були закінчити будівництво не пізніше 01.08.1938 р. з додержанням всіх встановлених норм та подати на затвердження відповідний технічний проект. Також даний договір надавав забудовувачам право користуватись даною будівлею протягом дії договору, а після його закінчення вони повинні були передати будівлю до Житлового управління. У разі відмови Житлового управління прийняти від забудовника будівлю та сплатити її вартість, термін договору продовжувався.

ІНФОРМАЦІЯ_3 у ОСОБА_6 та ОСОБА_12 народився син - ОСОБА_8 .

В подальшому, ОСОБА_6 був призваний на фронт і вважається зниклим безвісти під час Великої Вітчизняної війни з січня 1944 року, про що містяться дані в Центральному архіві Міністерства оборони Російської Федерації та підтверджується довідкою Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років» (а.с.20).

Як встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась ОСОБА_1 , батьками якої є ОСОБА_9 та ОСОБА_13 (а.с.23, 24).

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , видним Відділом реєстрації смерті м.Києва (а.с. 25).

Після смерті ОСОБА_4 позивач звернулась до Дев`ятої київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

09.10.2015 р. державним нотаріусом Дев`ятої київської державної нотаріальної контори Русіною Н.О. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 на житловий будинок АДРЕСА_3 в зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Звертаючись до суду позивач посилається на те, що її мати успадкувала зазначене майно після смерті свого чоловіка, який вважається зниклим безвісти з часів Другої світової війни і після його смерті вона залишилась з ОСОБА_8 проживати в будинку АДРЕСА_3 , чим фактично прийняла спадщину .

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до положень Цивільного кодексу УРСР в редакції 1922 року, який діяв на момент визнання ОСОБА_6 безвісно відсутнім, останньому належало право забудови земельної ділянки та користування нею протягом дії відповідного Договору забудови.

Відповідно до ст.71 ЦК УРСР в редакції 1922 року договори про надання міських ділянок під забудову укладались комунальними відділами з кооперативними об`єднаннями або іншими юридичними особами, а також з окремими громадянами на строк до 49 років.

Тобто, зазначений договір посвідчував лише право користування земельною ділянкою, виданою під забудову, та відповідною будівлею, зведеною на ній.

В силу положень ст.416 ЦК УРСР в редакції 1922 року права, які витікають з укладених органами держави з приватними особами договорів (орендних, концесійних, забудовних та ін.), переходять в порядку спадкування за законом та за заповітом в межах строків, вказаних в цих договорах, без обмеження граничною вартістю, встановленою цією статтею.

Спадкоємцями за законом є діти (в тому числі усиновлені), дружина та непрацездатні батьки померлого, а також інші непрацездатні, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті (ст.418 ЦК УРСР 1922 року).

Тобто, в даному випадку, ОСОБА_14 та її син - ОСОБА_8 після смерті ОСОБА_6 успадковували лише права забудови за Договором забудови від 20.01.1937 р. на будівництво Ѕ частини будинку за адресою: АДРЕСА_2 на час дії договору ,а не право власності на зазначену будівлю.

Крім того, спадщина відкривається з моменту смерті спадкодавця.

Стаття 12 ЦК УРСР в редакції 1922 року визначала порядок оголошення людини померлою у разі визнання її безвісно відсутньою.

Особу, безвісно відсутню, можна оголосити померлою, коли з дня оголошення про визнання її відсутнього пройшло повних п`ять років. Внесення такої особи в акти громадянського стану, як померлої, провадиться на підставі судового рішення з тим, що моментом смерті вважається час, коли судове рішення набуде сили.

Аналогічні правила для визнання особи померлою були передбачені і Цивільним кодексом УРСР в редакції 1963 р. та Цивільним кодексом Українив редакції 2003 року.

Як встановлено судом, ОСОБА_14 не зверталась до суду з заявою про ухвалення рішення щодо визнання ОСОБА_6 померлим.

Відповідно до Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 12.12.2017 р. Голосіївським районним у м.Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану, датою смерті ОСОБА_6 зареєстровано 10.11.2015 р.

Тобто, смерть ОСОБА_6 була зареєстрована вже після смерті ОСОБА_4 .

З огляду на встановлені судом обставини ОСОБА_14 не набула права власності на частину будинку АДРЕСА_4 , оскільки таке право не належало ОСОБА_6 за життя.

На час смерті ОСОБА_4 діяли норми Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963 року.

Відповідно до матеріалів спадкової справи ОСОБА_14 не залишила заповіт щодо розпорядження майном на випадок своєї смерті, а отже спадкування відбувалось згідно з законом.

Відповідно до ст.529 ЦК УРСР в редакції 1963 р. при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Позивач у справі та ОСОБА_8 були спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 .

Позивач звернулась у встановлений законом строк до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

Однак, до складу спадщини можуть належати лише ті права, які належали спадкодавцеві на день смерті.

Оскільки ОСОБА_14 за життя не набула у визначений законом спосіб право власності на ј частину будинку АДРЕСА_4 , то зазначене право не входить до складу спадщини і не може набуватись позивачем в порядку спадкування за законом.

Також в ході розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 в 2011 році звернулась до Голосіївського районного суду м.Києві з тих же підстав з позовом до Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації про визнання в порядку спадкування права власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_4 .

У задоволенні такого позову було відмовлено відповідно до рішення суду від 19.04.2012 р., яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 15.08.2012 р.

Судом при розгляді справи встановлено, що ОСОБА_1 не може набути права власності в порядку спадкування на Ѕ частину будинку АДРЕСА_4 , оскільки він не введений в експлуатацію.

В подальшому, ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду м.Києва з позовом до Київської міської ради про визнання за нею в порядку спадкування після смерті матері права власності на частину будинку АДРЕСА_4 .

Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 27.09.2016 р. у задоволенні позову було відмовлено, оскільки ОСОБА_4 за життя не набула права власності на будинок.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи викладене, оцінюючи досліджені судом докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність визначених законом підстав для визнання за позивачем права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 на ј частину будинку АДРЕСА_4 , оскільки таке право не належало спадкодавцеві на час її смерті, а отже позов не підлягає задоволенню.

Питання щодо судових витрат суд вирішує на підставі положень ст.141 ЦПК України і в зв`язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати не підлягають стягненню з відповідачів.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

у задоволененні позову ОСОБА_1 до Київської міської ради, ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасн иків справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя