Рішення № 102490265, 10.01.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2022 року м. Київ № 640/5256/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,

розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до1. Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України; 2. Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил Українипровизнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України (далі по тексту - відповідач 1), Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (далі по тексту - відповідач 2), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача 1, яка полягає у неприйнятті рішення про нарахування та виплату позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2018;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача 2 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08 серпня 2018 року;

- зобов`язати відповідача 1 прийняти рішення про нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08 серпня 2018 року;

- зобов`язати відповідача 1 виконати рішення суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили судовим рішенням;

- зобов`язати відповідача 2 після прийняття рішення відповідачем 1 нарахувати і виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 08 серпня 2018 року;

- зобов`язати відповідача 2 виконати рішення суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили судовим рішенням.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що відповідач протиправно при звільненні позивача з військової служби не нарахував та не виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2018 рік.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року відкрито провадження в справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (письмового провадження) на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач 1 подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки він не має повноважень щодо нарахувань та виплати позивачу коштів за невикористану відпустку як учаснику бойових дій; позивач перебував на фінансовому забезпеченні у Фінансовому управлінні Генерального штабу Збройних Сил України, яке є самостійною юридичною особою та розпорядником коштів, у зв`язку з чим відповідач 1 є неналежним відповідачем у справі.

Відповідач 2 подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки у зв`язку з дією особливого періоду додаткові відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік не надаються з березня 2014 року у по даний час. Крім того, порядок виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки звільненим з військової служби особам нормативно-правовими актами не встановлений.

Крім того, відповідачем 2 подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, мотивоване тим, що позивачем пропущено строк звернення до суду.

З приводу зазначеного клопотання суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).

Так, спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

Тому стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежене позовною давністю. На час відпустки, яка хоча і непов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.

Таким чином, у задоволенні клопотання відповідача 2 про залишення позову без розгляду слід відмовити.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що в межах спірних відносин відсутні законні підстави для невиплати компенсації за невикористану додаткову відпустку; законодавством не передбачено обов`язковість досудового врегулювання спору в межах спірних відносин. У відповіді на відзив позивач просить вирішити питання щодо притягнення до відповідальності ТВО начальника Головного управління морально-психологічного забезпечення ЗСУ Володимира Яцентюка за зловживання процесуальними правами.

Відповідно до статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

З урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) узгодження умов примирення, спрямованих на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами, суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

У той же час, відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд звертає увагу, що позивачем доказів на підтвердження того, що представник відповідача усвідомлено вчиняє дії щодо зловживання процесуальними правами не додано, а відтак, суд не виявив підстав для задоволення відповідного клопотання.

У запереченнях на відзив на адміністративний позов відповідач 1 зазначає, що не погоджується з позицією позивача щодо зловживання своїми процесуальними правами, оскільки право на судовий захист не позбавляє суб`єктів правовідносин можливості досудового врегулювання; щодо недотримання принципів верховенства права, вказано, що позиція, викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року винесена пізніше, ніж позивача виключено зі списків особового складу, тому на момент звільнення такі виплати не проводились.

Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.

Кожному гарантується право на оскарження в суді дій чи бездіяльності органів державної влади (стаття 55 Конституції України).

При розгляді спорів щодо оскарження дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень суд перевіряє, зокрема, чи вчинені вони на підставах, що визначені законами України (пункт 1 частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивач, оскаржуючи бездіяльність відповідачів, стверджує, що порушено його право як військовослужбовця та учасника бойових дій, а саме право на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2014 року по 2018 рік.

Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням встановлених законами особливостей (стаття 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (стаття 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Так, учасникам бойових дій надається пільга у вигляді одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (пункт 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).

Підстави та порядок надання додаткових відпусток визначені відповідними законами України (частина восьма статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Так, пунктом 4 та абзацом 2 пункту 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби, додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строк не більше 15 календарних днів.

У рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки (абзац 3 пункту 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

При цьому грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки (пункт 3 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260).

Отже, військовослужбовці, в тому числі учасники бойових дій, мають право на додаткову відпустку та, у випадку її невикористання, на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за всі минулі роки.

Суд не погоджується з доводами відповідача 2, що така грошова компенсація не має надаватися у зв`язку з відсутністю правового регулювання, оскільки відсутність нормативно-правового акта, яким регулюється порядок виплати такої грошової компенсації не звільняє відповідача від обов`язку здійснення даних виплат.

Крім того, суд зазначає, що Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію» в Україні постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію, з моменту оголошення якої настає особливий період (абзац четвертий статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Перелік відпусток, які можуть надаватися в особливий період визначений в пунктах 17, 18 та 19 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і є вичерпним. Вказаний перелік не передбачає надання жодних додаткових відпусток, в тому числі, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Проте, навіть якщо додаткові відпустки тимчасово не надаються в особливий період, це не означає, що право на неї скасовано. Відповідно, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не обмежує та не припиняє право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, навіть якщо така відпустка не надавалася під час особливого періоду.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у рішенні від 16 травня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18.

Верховний Суд зазначив, що висновки у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах за зверненням до суду осіб, звільнених з військової служби, яким при звільнені було відмовлено у виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період, визначений підпунктами 17, 18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Таким чином, аналіз законодавчих норм в їх сукупності дає підстави вважати, що під час звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу, із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок, в тому числі, нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за всі роки, включно із роком звільнення, не залежно від оголошення особливого періоду.

При цьому, судом не береться до уваги посилання відповідача 2 на роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 25 липня 2019 року №248/5571 згідно із яким при звільненні з військової служби компенсація за ненадані під час особливого періоду дні додаткових і соціальних відпусток (у тому числі військовослужбовцям - учасникам бойових дій) не виплачується, оскільки, на думку суду, право позивача на нарахування та отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпуски гарантовано Законом, а вказаний лист носить виключно інформативний характер.

Отже, позивач має право на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, а відповідач не має права відмовити в нарахуванні та виплаті такої компенсації, якщо доказами підтверджено такі умови (елементи):

1) позивач є військовослужбовцем, учасником бойових дій;

2) позивач звільнився з військової служби;

3) позивач не використав календарні дні додаткової відпустки за період з 2014 року по 2018 рік;

4) компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2014-2018 роки не нарахована та виплачена відповідачем.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України тягар доведення в адміністративній справі лежить на відповідачеві - суб`єкті владних повноважень.

Суд розглянув наявні докази та прийшов до таких висновків щодо кожного з цих пунктів.

1) Позивач є військовослужбовцем та учасником бойових дій.

Статус позивача, як військовослужбовця та учасника бойових дій відповідно до визначень, встановлених пунктом 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» підтверджується: копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого Головним управлінням особового складу Генерального штабу ЗСУ 17 березня 2007 року, відповідно до якого ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

2) Позивач звільнився з військової служби.

Відповідно до витягу із наказу начальника Головного управління морально-психологічного забезпечення ЗСУ від 16 липня 2018 року №131 (по стройовій частині) позивач звільнений у запас за пунктом «а» частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби; надано щорічну основну відпустку за 2018 рік з виїздом у місто Ніжин, Чернігівської області терміном 23 доби з 17 липня по 08 серпня 2018 року з наступним виключенням зі списків особового складу Головного управління морально-психологічного забезпечення ЗСУ.

3) Позивач не використав календарні дні додаткової відпустки за період з 2014 року по 2018 рік.

Як стверджує позивач та не заперечується відповідачами, позивачем, як учасником бойових дій, не використані дні додаткової відпустки за період з 2014 року по 2018 рік.

Крім того, відповідачі у відзиві на позовну заяву не спростували та не заперечили, що компенсація невикористаної додаткової відпустки позивачу не здійснювалась.

4) Грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, на які позивач має право, як учасник бойових дій, за період з 2014 року по 2018 рік не нарахована та виплачена відповідачем.

Відповідач 2 у відзиві на позовну заяву зазначає, що відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік не надаються з березня 2014 року по цей час.

Будь-які докази, що підтверджують виплату позивачу, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки в період з 2014 року по 2018 рік в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2014 року по 2018 рік.

При цьому, суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

У зв`язку з встановленими обставинами суд дійшов висновку про наявність ознак протиправної бездіяльності відповідача 2 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та, як наслідок, задоволення позовних вимог у частині визнання протиправною бездіяльності відповідача 2 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2018 рік та зобов`язання відповідача 2 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Разом з тим, беручи до уваги, що обов`язок щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2014-2018 роки покладено саме на Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України, а також з огляду на те, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем 2 протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII за 2014-2018 роки, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у вказаній частині.

З урахуванням викладеного, у задоволенні позовних вимог позивача щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача 1, яка полягає у неприйнятті рішення про нарахування та виплату позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2018, зобов`язати відповідача 1 прийняти рішення про нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08 серпня 2018 року та зобов`язати відповідача 1 виконати рішення суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили судовим рішенням не підлягають задоволенню.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 9, статтею 72, частинами першою, другою, п`ятою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем 2 не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню не підлягають.

Згідно з частиною першою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

При цьому, жодних переконливих доводів стосовно можливого допущення відповідачем - суб`єктом владних повноважень протиправної поведінки щодо невиконання судового рішення позивачем не наведено, а судом таких намірів відповідача під час розгляду справи не виявлено, підстав для вжиття відповідних заходів по встановленню судового контролю за виконанням рішення суду немає.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.

3. Зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України (код ЄДРПОУ 22990368; адреса: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 30 днів з моменту складення повного тексту.

Суддя: Н.А. Добрівська