Рішення № 102490164, 10.01.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2022 року місто Київ №640/22707/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом доГромадської організації «Центр безпекових досліджень «Сенсс» Голови Служби Зовнішньої Розвідки України Кондратюка Валерія Віталійовичапровизнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Громадська організація «Центр безпекових досліджень «Сенсс» звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Голови Служби Зовнішньої Розвідки України Кондратюка Валерія Віталійовича, в якій просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність Голови Служби Зовнішньої Розвідки України Кондратюка Валерія Віталійовича, що полягає у відмові у наданні інформації, що запитується громадською організацією «Центр безпекових досліджень «Сенсс» у пунктах 1, 2, 3, 4 запиту на інформацію від 13.08.2020 вих.№65/32-2020, а саме:

- яким документом (документами) визначаються основні напрями розвідувальної діяльності СЗР України на поточний рік? Чи існує методика оцінки відповідності діяльності СЗР України визначеним пріоритетам? Якщо так - ким затверджено таку методику та чи готується щорічний звіт (інший документ) СЗР України з даного питання;

- яким документом (документами) визначаються пріоритети реформування та розвитку СЗР України в поточному році? Чи існує методика оцінки прогресу у реформуванні та розвитку СЗР України? Якщо так - ким затверджено таку методику та чи готується щорічний звіт (інший документ) СЗР України з даного питання;

- яким документом (документами) визначаються комплекс завдань і заходів, спрямованих на підвищення ефективності СЗР України в поточному році? Чи існує методика оцінки виконання комплексу визначених завдань та заходів? Якщо так - ким затверджено таку методику та чи готується щорічний звіт (інший документ) СЗР України з даного питання;

- яким документом (документами) визначено потреби бюджетного фінансування, достатні для досягнення визначених цілей і виконанну передбачених завдань, затверджених у встановленому законом порядку, та основні напрями використання фінансових ресурсів беручи до уваги наявність трирічного періоду бюджетного планування;

2) зобов`язати начальника Голову Служби Зовнішньої розвідки України Кондратюка Валерія Віталійовича надати інформацію, яка запитується громадською організацією «Центр безпекових досліджень «Сенсс» у пунктах 1, 2, 3, 4 запиту на інформацію від 13.08.2020 вих.№64/32-2020, а саме:

- яким документом (документами) визначаються основні напрями розвідувальної діяльності СЗР України на поточний рік? Чи існує методика оцінки відповідності діяльності СЗР України визначеним пріоритетам? Якщо так - ким затверджено таку методику та чи готується щорічний звіт (інший документ) СЗР України з даного питання;

- яким документом (документами) визначаються пріоритети реформування та розвитку СЗР України в поточному році? Чи існує методика оцінки прогресу у реформуванні та розвитку СЗР України? Якщо так - ким затверджено таку методику та чи готується щорічний звіт (інший документ) СЗР України з даного питання;

- яким документом (документами) визначаються комплекс завдань і заходів, спрямованих на підвищення ефективності СЗР України в поточному році? Чи існує методика оцінки виконання комплексу визначених завдань та заходів? Якщо так - ким затверджено таку методику та чи готується щорічний звіт (інший документ) СЗР України з даного питання;

- яким документом (документами) визначено потреби бюджетного фінансування, достатні для досягнення визначених цілей і виконанну передбачених завдань, затверджених у встановленому законом порядку, та основні напрями використання фінансових ресурсів беручи до уваги наявність трирічного періоду бюджетного планування.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що 13.08.2020 він звернувся до Голови управління Служби Зовнішньої Розвідки України Кондратюка Валерія Віталійовича із запитом на інформацію №64/32-2020, однак 25.08.2020 позивачем отримано лист-відповідь №5/4-2458/П за підписом Першого заступника Голови СЗР України Андрія Алексєєнко, в якому надана відповідь лише на п`яте питання запиту на інформацію, а в наданні іншої запитуваної інформації (1, 2, 3, 4 питання) було відмовлено з мотивів того, що розголошення такої інформації може завдати шкоди національній безпеці та вона відноситься до інформації з обмеженим доступом. Позивач зауважив, що хоч запит на інформацію було адресовано Голові Служби Зовнішньої Розвідки України Кондратюку Валерію Віталійовичу, відповідь було надана іншою особою. Крім того, на думку позивача, не надавши відповідь на запитання, викладені в пунктах 1-4 запиту на інформацію, відповідач своїми діями порушив право позивача на здійснення громадського контролю за сектором безпеки, оборони та інтереси в цій сфері, оскільки запитувана громадською організацією «Центр безпекових досліджень «Сенсс» інформація не підпадає до таких видів інформації, а отже не може бути віднесена до державної таємниці (секретної інформації).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2020 позовну заяву залишено без руху. Позивач у встановлені судом строки усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.10.2020 прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №640/22707/20 та визначено, що справа буде розглядатись без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 30.10.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній позовні вимоги громадської організації «Центр безпекових досліджень «Сенсс» не визнає та зазначає про те, що доступ до інформації, що знаходиться у володіння суб`єктів владних повноважень регулюються Законом України «Про доступ до публічної інформації» та іншими нормативно-правовими актами, виданими на його виконання. Так, відповідач зауважив на тому, що позивач безпідставно стверджує про порушення його права на здійснення громадського контролю за сектором безпеки та оборони, а також інтересів в цій сфері.

На думку відповідача, з доводами позивача, викладеними у позовній заяві, погодитись неможливо, оскільки відповідно до статей 4 та 10 Закону України «Про національну безпеку України» громадським об`єднанням, зареєстрованим у встановленому законом порядку, гарантується відповідно до Конституції та законів України, а також статутних положень можливість отримувати у встановленому порядку від державних органів, зокрема, від керівників складових сектору безпеки і оборони, інформацію з питань діяльності складових сектору безпеки і оборони, крім інформації з обмеженим доступом.

З приводу тверджень позивача про те, що Службою зовнішньої розвідки України не надано відповіді на питання, зазначені в пунктах 1-4 запиту на інформацію від 13.08.2020 №64/32-2020 відповідач зазначив про те, що у своєму листі до позивача від 25.08.2020 №5/4/2458/П Службою зовнішньої розвідки було надано вичерпну відповідь оперуючи інформацією, яка не віднесена законодавством до інформації з обмеженим доступом. Так, на перше та друге питання, що містяться у запиті на інформацію позивача, відповідач у своїй відповіді, з урахуванням вимог законодавства у сфері охорони державної таємниці, зазначив, що відповідно до частини першої статті 32 Закону України "Про національну безпеку України" основні напрями розвідувальної діяльності СЗРУ визначаються в Національній розвідувальній програмі, яка схвалюється рішенням Ради національної безпеки і оборони України, затверджується Указом Президента України та зміст якої становить державну таємницю. На третє та четверте питання, що містяться у запиті на інформацію позивача, відповідач у своїй відповіді, з урахуванням вимог законодавства у сфері охорони державної таємниці, зазначив про те, що одним із основних документів, яким визначаються пріоритети реформування та розвитку СЗРУ є Концепція розвитку сектору безпеки і оборони України, введена в дію Указом Президента України від 14.03.2016 №92/2016, пунктом 3.13 якої визначено, що загальні напрями розвитку розвідувальних органів України визначені Стратегією національної безпеки України, затвердженою Указом Президента України від 26.05.2015 №287.

Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, громадська організація «Центр безпекових досліджень «Сенсс» звернулась до Голови Служби Зовнішньої Розвідки України Кондратюка Валерія Віталійовича із запитом про надання інформації від 13.07.2020 вих.№64/32-2020, в якому просила надати наступну інформацію:

- яким документом (документами) визначаються основні напрями розвідувальної діяльності СЗР України на поточний рік? Чи існує методика оцінки відповідності діяльності СЗР України визначеним пріоритетам? Якщо так - ким затверджено таку методику та чи готується щорічний звіт (інший документ) СЗР України з даного питання;

- яким документом (документами) визначаються пріоритети реформування та розвитку СЗР України в поточному році? Чи існує методика оцінки прогресу у реформуванні та розвитку СЗР України? Якщо так - ким затверджено таку методику та чи готується щорічний звіт (інший документ) СЗР України з даного питання;

- яким документом (документами) визначаються комплекс завдань і заходів, спрямованих на підвищення ефективності СЗР України в поточному році? Чи існує методика оцінки виконання комплексу визначених завдань та заходів? Якщо так - ким затверджено таку методику та чи готується щорічний звіт (інший документ) СЗР України з даного питання;

- яким документом (документами) визначено потреби бюджетного фінансування, достатні для досягнення визначених цілей і виконанну передбачених завдань, затверджених у встановленому законом порядку, та основні напрями використання фінансових ресурсів беручи до уваги наявність трирічного періоду бюджетного планування.

Листом від 25.08.2020 №5/4/2458/П за результатами опрацювання запиту громадської організації «Центр безпекових досліджень «Сенсс» від 13.07.2020 вих.№64/32-2020 відповідач повідомив про те, що відповідно до частини першої статті 32 Закону України "Про національну безпеку України" основні напрями розвідувальної діяльності СЗРУ визначаються в Національній розвідувальній програмі, яка схвалюється рішенням Ради національної безпеки і оборони України, затверджується Указом Президента України та зміст якої становить державну таємницю. Одним із основних документів, яким визначаються пріоритети реформування та розвитку СЗРУ є Концепція розвитку сектору безпеки і оборони України, введена в дію Указом Президента України від 14.03.2016 №92/2016, пунктом 3.13 якої визначено, що загальні напрями розвитку розвідувальних органів України визначені Стратегією національної безпеки України, затвердженою Указом Президента України від 26.05.2015 №287.

Крім того, у своїй відповіді від 25.08.2020 №5/4/2458/П відповідач зазначив, що основним документом, яким врегульовано бюджетне фінансування державних органів, та, зокрема, СЗРУ, є Бюджетний кодекс України. Відповідно до глави 4 Бюджетного кодексу України СЗРУ як головний розпорядник бюджетних коштів виступає учасником бюджетного процесу. Зазначеною главою Бюджетного кодексу України визначено всі стадії цього процесу від складання та розгляду Бюджетної декларації до звіту про виконання бюджету.

Позивач вважає, що його запит від 13.07.2020 вих.№64/32-2020 був підписаний не уповноваженою особою, оскільки він був адресований безпосередньо Голові Служби Зовнішньої Розвідки України. Крім того, не надавши відповідь на запитання, викладені в пунктах 1-4 запиту на інформацію, відповідач своїми діями порушив право позивача на здійснення громадського контролю за сектором безпеки, оборони та інтереси в цій сфері, оскільки запитувана громадською організацією «Центр безпекових досліджень «Сенсс» інформація не підпадає до таких видів інформації, а отже не може бути віднесена до державної таємниці (секретної інформації).

Вважаючи, що відповідач неналежним чином розглянув його запит від 25.08.2020 №5/4/2458/П, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

У відповідності до частини першої статті 4 Закону України "Про національну безпеку"від 21.06.2018 №2469-VIII (далі - Закон №2469-VIII) у межах повноважень, наданих відповідно до Конституції України, сектор безпеки і оборони підлягає демократичному цивільному контролю (далі - цивільний контроль). Система цивільного контролю складається з контролю, зокрема, громадського нагляду.

Частиною четвертою статті 4 Закону №2469-VIII передбачено, що предметом цивільного контролю є:

1) дотримання вимог Конституції і законів України у діяльності органів сектору безпеки і оборони, недопущення їх використання для узурпації влади, порушення прав і свобод людини і громадянина;

2) зміст і стан реалізації стратегій, доктрин, концепцій, державних програм та планів у сферах національної безпеки і оборони;

3) стан правопорядку в органах сектору безпеки і оборони, їх укомплектованість, оснащеність сучасним озброєнням, військовою і спеціальною технікою, забезпеченість необхідними запасами матеріальних засобів та готовність до виконання завдань за призначенням у мирний час та в особливий період;

4) ефективність використання ресурсів, зокрема бюджетних коштів, органами сектору безпеки і оборони.

Відповідно до частин першої, другої статті 10 Закону №2469-VIII громадяни України беруть участь у здійсненні цивільного контролю через громадські об`єднання, членами яких вони є, через депутатів місцевих рад, особисто шляхом звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або до державних органів у порядку, встановленому Конституцією України, Законом України "Про громадські об`єднання" та іншими законами України. Сфера громадського нагляду може бути обмежена виключно Законом України "Про державну таємницю".

Громадським об`єднанням, зареєстрованим у встановленому законом порядку, гарантується відповідно до Конституції і законів України, а також статутних положень можливість:

1) отримувати в установленому порядку від державних органів, зокрема від керівників складових сектору безпеки і оборони, інформацію з питань діяльності складових сектору безпеки і оборони, крім інформації з обмеженим доступом;

2) здійснювати дослідження з питань національної безпеки і оборони, публічно презентувати їх результати, створювати для цього громадські фонди, центри, колективи експертів тощо;

3) проводити громадську експертизу проектів законів, рішень, програм, представляти свої висновки і пропозиції для розгляду відповідним державним органам;

4) брати участь у громадських дискусіях та відкритих парламентських слуханнях з питань діяльності і розвитку сектору безпеки і оборони, питань правового і соціального захисту військовослужбовців та працівників розвідувальних та правоохоронних органів, зокрема звільнених у запас чи відставку, учасників бойових дій та членів їх сімей.

Таким чином, позивач є учасником спірних правовідносин, які виникли за наслідками опрацювання відповідачем запиту від 13.07.2020 вих.№64/32-2020.

Як зазначив позивач, 13.08.2020 він звернувся до Голови управління Служби Зовнішньої Розвідки України Кондратюка Валерія Віталійовича із запитом на інформацію №64/32-2020, однак 25.08.2020 отримано лист-відповідь №5/4-2458/П за підписом Першого заступника Голови СЗР України Андрія Алексєєнко.

Судом встановлено, що Законом України "Про доступ до публічної інформації" не визначено уповноважену особу на підписання відповідей на запит, оскільки з аналізу положень вказаного Закону вбачається, що така відповідь має містити підпис розпорядника інформації.

При цьому, відповідно до пункту 3.5 розділу ІІІ "Інструкції про порядок доступу до публічної інформації у Службі зовнішньої розвідки України", затвердженої Наказом Служби зовнішньої розвідки України від30.12.2011 № 379, розгляд по суті запиту на інформацію здійснюється уповноваженим підрозділом з обов`язковим погодженням проекту відповіді (на другому примірнику) із співвиконавцями та Юридичним управлінням СЗРУ. Проект відповіді на запит на інформацію (запитувана інформація, відмова у наданні інформації або повідомлення про продовження строку розгляду запиту) доповідається уповноваженим підрозділом Голові СЗРУ, заступникам Голови відповідно до розподілу функціональних обов`язків або за дорученням Голови СЗРУ начальнику Апарату Голови СЗРУ для прийняття рішення.

Наведене свідчить про те, що підписана Першим заступником Голови СЗР України Андрієм Алексєєнко відповідь на запит від 25.08.2020 №5/4/2458/П є такою, що підписана уповноваженою особою розпорядника інформації - Служби зовнішньої розвідки України.

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII (далі - Закон №2657-XII) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Статтею 20 зазначеного Закону визначено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація (стаття 21 Закону № 2657-XII).

У відповідності до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI (далі - Закон №2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 3 Закону №2939-VI визначено, що право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Такі випадки встановлені частиною першою статті 6 Закону №2939-VI, згідно з якою публічною інформацією з обмеженим доступом, є:

1) конфіденційна інформація;

2) таємна інформація;

3) службова інформація.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 2939-VI таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.

Згідно з статтею 23 Закону №2939-VI право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації, згідно із пунктами 3, 4 частини другої якої запитувач має право оскаржити ненадання відповіді на запит на інформацію, а також надання недостовірної або неповної інформації

При цьому, відповідно до частини третьої статті 23 Закону №2939-VI оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, системний аналіз норм пункту 2 частини першої і пункту 3 частини четвертої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» дає підстави для висновку, що відмова у наданні інформації у зв`язку з тим, що остання належить до категорії інформації з обмеженим доступом, допускається лише з одночасним обґрунтуванням розпорядником публічної інформації того, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини (так званий «трискладовий тест»).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі №9901/510/18 та у постанові Верховного Суду від 18 липня 2019 року по справі №554/11837/14-а.

Водночас, слід зазначити, що стаття 9 Закону №2939-VI до службової відносить інформацію:

1) що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;

2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці (частини перша цієї статті).

Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф «для службового користування». Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб`єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 07 лютого 2019 року у справі №9901/478/18 зазначила, що обмеження доступу до інформації допускається, якщо інформація належить до службової в розумінні пункту 1 частини першої статті 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та застосовуються в сукупності вимоги пунктів 1-3 частини другої статті 6 цього Закону.

Разом з тим, належність запитуваної інформації до конфіденційної, таємної або для службового користування на підставі статей 7, 8, 9 Закону № 2939-VI відповідно, не є єдиною достатньою підставою для обмеження доступу до неї. Обмеження доступу до конкретної інформації допускається у разі, якщо за визначенням вона є конфіденційною або таємною або для службового користування та за умови застосування сукупності вимог п. 1-3 ч. 2 ст. 6 Закону № 2939-VI.

З відмови у доступі до публічної інформації повинно вбачатися:

1) якому з перелічених у пункті 1 частини другої статті 6 Закону №2939-VI інтересів відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу (інтересам);

2) у чому конкретно полягає шкода інтересу (інтересам); яким є причинно-наслідковий зв`язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації;

3) чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач на запит позивача від 13.07.2020 вих.№64/32-2020 листом від 25.08.2020 №5/4/2458/П відмовив у наданні запитуваної позивачем у пунктах 1-4 інформації, зокрема, щодо наступних питань:

- яким документом (документами) визначаються основні напрями розвідувальної діяльності СЗР України на поточний рік? Чи існує методика оцінки відповідності діяльності СЗР України визначеним пріоритетам? Якщо так - ким затверджено таку методику та чи готується щорічний звіт (інший документ) СЗР України з даного питання;

- яким документом (документами) визначаються пріоритети реформування та розвитку СЗР України в поточному році? Чи існує методика оцінки прогресу у реформуванні та розвитку СЗР України? Якщо так - ким затверджено таку методику та чи готується щорічний звіт (інший документ) СЗР України з даного питання;

- яким документом (документами) визначаються комплекс завдань і заходів, спрямованих на підвищення ефективності СЗР України в поточному році? Чи існує методика оцінки виконання комплексу визначених завдань та заходів? Якщо так - ким затверджено таку методику та чи готується щорічний звіт (інший документ) СЗР України з даного питання;

- яким документом (документами) визначено потреби бюджетного фінансування, достатні для досягнення визначених цілей і виконанну передбачених завдань, затверджених у встановленому законом порядку, та основні напрями використання фінансових ресурсів беручи до уваги наявність трирічного періоду бюджетного планування.

Водночас, суд зазначає, що належність запитуваної інформації до службової на підставі статті 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не є єдиною підставою для обмеження доступу до неї.

Як зазначалось вище обмеження доступу до конкретної інформації допускається за умови застосування її розпорядником у сукупності вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з наведених вище трьох підстав означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 9901/510/18 (провадження № 11-840апп18).

Відповідач, надсилаючи позивачу лист від 25.08.2020 №5/4/2458/П, не вказав у ньому висновків про наявність визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передумов для можливості обмеження доступу до запитуваної позивачем інформації.

Належність запитуваної інформації до конфіденційної, таємної або для службового користування на підставі статей 7, 8, 9 Закону № 2939-VI відповідно, не є єдиною достатньою підставою для обмеження доступу до неї. Обмеження доступу до конкретної інформації допускається у разі, якщо за визначенням вона є конфіденційною або таємною або для службового користування та за умови застосування сукупності вимог п. 1-3 ч. 2 ст. 6 Закону № 2939-VI.

Крім того, аналізуючи лист відповідача від 25.08.2020 №5/4/2458/П, відповідач не надав належних доводів необхідності обмеження доступу до інформації, або віднесення її до такої, що становить державну таємницю.

Тому, суд вважає, що відмовляючи в наданні позивачу певної інформації відповідач у своїй відповіді від 25.08.2020 №5/4/2458/П не обгрунтував свою відмову.

Разом з тим, відповідач є розпорядником публічної інформації в розумінні статті 13 Закону №2939-VI.

При цьому, відповідач надаючи відповідь на запит позивача від 13.07.2020 вих.№64/32-2020 обмежився лише загальними нормами Закону України "Про національну безпеку України" та "Про розвідувальні органи України", з яких, на переконання суду, неможливо встановити, що запитувана позивача в пунктах 1-4 запиту від 13.07.2020 вих.№64/32-2020 інформація відноситься до інформації з обмеженим доступом чи до інформацію, що становить державну таємницю, у зв`язку з чим не підлягає розголошенню.

В листі від 25.08.2020 №5/4/2458/П відповідач посилається на приписи частини другої статт 20 Закону України "Про національну безпеку України" та статтю 24 Закону України "Про розвідувальні органи України", відповідно до яких пріоритетні завдання розвідувальним органам визначаються Президентом України. Контроль за діяльністю розвідувальних органів України в межах конституційних повноважень здійснюється Президентом України, в тому числі через керовану ним Раду національної безпеки і оборони України. Розвідувальні органи України доповідають Президентові України і звітують перед ним з питань та в порядку, що визначаються Президентом України.

Відповідач наголошує, що оцінювання відповідності діяльності СЗРУ визначеним пріоритетам та розроблення/застосування для такого оцінювання будь-яких методик належать до виключної компетенції Президента України.

З приводу зазначеного суд зауважує, що не має значення, який суб`єкт обмежив доступ до інформації (застосував той чи інший гриф). Розпорядник, який отримав запит і який володіє запитуваною інформацією, зобов`язаний його розглянути і прийняти рішення по суті щодо надання чи відмови в доступі. При цьому він може провести консультації з іншим органом влади, який первинно обмежив доступ до інформації, але в межах встановлених законом строків для розгляду такого запиту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.02.2021 у справі №640/6710/20.

Враховуючи протиправність дій відповідача щодо ненадання інформації, запитуваної позивачем, та скерування заяви позивача до Служби безпеки України, з метою захисту порушеного права позивача, керуючись приписами частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вказує про необхідність зобов`язання відповідача повторно розглянути запит позивача від 16 березня 2020 року, з урахуванням висновків суду у даній адміністративній справі.

При цьому, суд враховує приписи частини першої статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», яким встановлено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

У контексті спірних правовідносин, що склались між сторонами, суд вважає за необхідне звернути увагу на постанову Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18, у якій зазначено, що правова процедура («fair procedure» - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.

Таким чином, враховуючи викладені вище обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій Голови Служби Зовнішньої Розвідки України Кондратюка Валерія Віталійовича , що полягає у відмові у наданні інформації, що запитується громадською організацією «Центр безпекових досліджень «Сенсс» у пунктах 1, 2, 3, 4 запиту на інформацію від 13.08.2020 вих.№65/32-2020 та зобов`язання останнього повторно розглянути питання, викладені у пунктах 1, 2, 3, 4 запиту на інформацію громадської організації «Центр безпекових досліджень «Сенсс» від 13.08.2020 вих.№65/32-2020 протягом 5 днів з дня набрання рішенням законної сили та надати обгрунтовану відповідь з урахуванням висновків, викладених в рішенні суду у цій справі.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За таких обставин, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи зазначене, судовий збір підлягає відшкодуванню в частині вимог, що задоволені судом, а саме 1 051,00 грн.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов громадської організації «Центр безпекових досліджень «Сенсс» задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Голови Служби Зовнішньої Розвідки України Кондратюка Валерія Віталійовича, що полягають у відмові у наданні інформації, що запитується громадською організацією «Центр безпекових досліджень «Сенсс» у пунктах 1, 2, 3, 4 запиту на інформацію від 13.08.2020 вих.№65/32-2020.

3. Зобов`язати Голову Служби Зовнішньої Розвідки України Кондратюка Валерія Віталійовича повторно розглянути питання, викладені у пунктах 1, 2, 3, 4 запиту на інформацію громадської організації «Центр безпекових досліджень «Сенсс» від 13.08.2020 вих.№65/32-2020 протягом 5 днів з дня набрання рішенням законної сили та надати обгрунтовану відповідь з урахуванням висновків, викладених в рішенні суду у цій справі.

4. Стягнути на користь громадської організації «Центр безпекових досліджень «Сенсс» (01133, м. Київ, вул. Мечнікова, 10/2, кв. 25, код ЄДРПОУ 38544750) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 051,00 грн. (одна тисяча п`ятдесят одна гривня) за рахунок бюджетних асигнувань Служби зовнішньої розвідки України (04107, м. Київ, вул. Нагірна, 24/1, код ЄДРПОУ 33240845).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іщук І.О.