Рішення № 102487810, 01.12.2021, Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/1501/21

Провадження № 2/361/2265/21

01.12.2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2021 року Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

судді - Сердинського В.С.

при секретарі - Удовенко Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бровари в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальності «Фінансова компанія Фін Пей» про захист прав споживачів та визнання недійсним договору позики,

установив:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до ТОВ «Фінансова компанія Фін Пей» про захист прав споживачів та визнання недійсним договору позики.

Позивач зазначала, що 28.04.2019 р. між нею та відповідачем ТОВ «Фінансова компанія Фін Пей» було укладено договір позики №2324214662-205427.

Відповідно до п.1.1. кредитного договору, позикодавець надає позичальникові грошові кошти в розмірі 3500,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Позика надається за вирахуванням комісії, вказаної в п. 1.4. договору в розмірі 1,00% з суми, що підлягає одержанню позичальником у користування, шляхом перерахування на банківську картку позичальника НОМЕР_1 .

Згідно п.1.3. кредитного договору, строк позики складає 31 день, позика має бути повернута до 29.05.2019 р.

Відповідно до п. 1.5. кредитного договору, строк та проценти за користування позикою за договором позики обчислюються за фактичну кількість календарних днів користування позикою на наступних умовах: 1.5.1. кредитного договору - протягом строку позики, встановленого пунктом 1.3 договору, розмір відсотків складає: - 1,99% від суми позики щоденно, за кожен день користування позикою, починаючи з дня видачі кредиту до дня фактичного повернення позики включно, тобто строку зазначеного в п.1.3 цього договору, що становить 726,35% річних; 1.5.2. - у разі якщо позичальник не повернув суму позики у строк встановлений пунктом 1.3 договору, нарахування процентів, встановлених п. 1.5.1 договору, проводиться за фактичну кількість календарних днів користування позикою та до дня повного погашення заборгованості за позикою, включаючи день погашення.

Крім того, додатково до основних процентів, позичальник зобов`язаний сплатити 4,00% додаткових відсотків від суми позики за кожен день прострочення з першого дня прострочення. При цьому нарахування процентів проводиться в момент внесення позичальником коштів на погашення позики та належних на дату погашення платежів.

В разі прострочення сплати заборгованості за кредитним договором більш ніж на 30 днів, додаткові відсотки позичальника збільшуються на 2%. Тобто загальна сума додаткових відсотків з 31 дня прострочення буде становити 6% від суми позики за кожен день прострочення з 31 дня прострочення до дня повного погашення заборгованості за позикою, включаючи день погашення, які позичальник зобов`язується сплатити позикодавцю.

Згідно з п. 1.6. кредитного договору, позика надається на споживчі цілі. Сума позики може бути використана позичальником для будь-якої мети, що не заборонена цим договором або чинним законодавством України.

04.07.2020 р. офіційно змінилась назва ТОВ «Фінансова компанія «Є гроші» на назву «Фінансова компанія Фін Пей».

Вважає, що при укладанні вищевказаного кредитного договору порушені її права як споживача, згідно з нормами ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ЗУ «Про споживче кредитування» у зв`язну з чим, нею у досудовому порядку неодноразово направлялись листи про припинення порушень з боку відповідача, проте, такі вимоги були залишені без задоволення, а тому вона вимушена була звернутись до суду.

Порушення своїх споживчих прав вбачає в наступному.

Перед укладенням договору про надання кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про обставини, зазначені в ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів». У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Проте фактично працівники ТОВ «Фінансова компанія «Є гроші» при видачі кредитних коштів не ознайомлюють позичальника з умовами кредитування та ризиками, що передбачено ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», як про це вона ніде і не ставила свій підпис.

Також, як споживачу, їй не була надана інформація, яка стосується суті наданих відповідачем фінансових послуг, а отже відсутнє і будь-яке письмове підтвердження про ознайомлення її з вищенаведеною інформацією та взагалі з усіма умовами кредитного договору, що суперечить ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Здійснюючи оформлення кредиту через мережу Інтернет, за 15-ти хвилинний проміжок часу вона не мала можливості об`єктивно оцінити та осмислити умови кредитування, виявити їх недоліки та оцінити всі ризики та збитки, які вона отримає в результаті укладання кредитної угоди.

Тому вважає, що недотримання та невиконання відповідачем імперативних вимог Закону, встановлених ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» є підставою згідно ст. 215 ЦК України, для визнання даного кредитного договору недійсним, в зв`язку з недотриманням відповідачем норм законодавства, щодо істотних умов договору, які є необхідними для його укладення.

Крім того, згідно з п.5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції (послуг) у разі невиконання ним зобов`язань за договором).

Відповідно до п. 1.5.1. кредитного договору, протягом строку позики, встановленого пунктом 1.3 договору, розмір відсотків складає: - 1,99% від суми позики щоденно, за кожен день користування позикою, починаючи з дня видачі позики до дня фактичного повернення позики включно, тобто строку зазначеного в п.1.3 цього договору, що становить 726,35% річних.

Поряд з цим, відповідно до п.1.3. договору, строк позики за цим договором складає 31 день, позика має бути повернута до 29.05.2019 р.

Отже за користування позикою в розмірі 3500 грн. протягом 31 день позичальник, відповідно до п. 1.5.1., сплачує кредитору з розрахунку: 3500х(1,99х365)%/365х31= 2159,15 грн.

Таким чином, загальна сума, яку позичальник повинен сплатити кредитору за користування позикою за 31 день становить 2159,15 грн. (за 62 дні користування коштами - 4318,30 грн.).

Натомість, відповідно до абзацу 1, 2 п.1.5.2. договору, у разі якщо позичальник не повернув суму позики у строк встановлений пунктом 1.3 договору, здійснюється нарахування процентів у розмірі 1,99% від суми позики щоденно, за фактичну кількість днів користування позикою, що складає 726,35% річних.

Крім того, додатково до основних процентів, позичальник зобов`язаний сплатити 4,00% додаткових відсотків від суми позики за кожен день прострочення з першого дня прострочення. При цьому нарахування процентів проводиться в момент внесення позичальником коштів на погашення позики та належних на дату погашення платежів.

Отже, за користування позикою в розмірі 3500 грн. якщо позичальник порушує умови договору строком до 31 дня, то, відповідно до абзацу 2 п. 1.5.2., сплачує фінансовій установі з розрахунку 3500х0,99+4х365)%/365х31=6499,15 грн., а отже, сума компенсації становить більше 100%, що відповідно до ч.5 п.3 ст.18 Закону «Про захист прав споживачів» є несправедливою умовою.

Натомість, відповідно до абзацу 3 п.1.5.2. договору, в разі прострочення сплати заборгованості за кредитним договором більш ніж на 30 днів, додаткові відсотки позичальника збільшуються на 2%. Тобто загальна сума додаткових відсотків з 31 дня прострочення буде становити 6% від суми позики за кожен день прострочення з 31 дня прострочення до дня повного погашення заборгованості за позикою, включаючи день погашення, які позичальник зобов`язується сплатити позикодавцю.

Тому за користування позикою в розмірі 3500 грн., якщо позичальник порушує умови договору строком понад 31 день, то відповідно до абзацу 3 п. 1.5.2., сплачує кредитору з розрахунку 3500х(1,99+6х365)%/365х31=8669,15 грн. а отже, сума компенсації становить більше 400%, що відповідно до ч.5 п.3 ст.18 Закону «Про захист прав споживачів» є несправедливою умовою.

Також, згідно з п. 4.3. кредитного договору, в разі прострочення заборгованості більш ніж 61 день, позичальник зобов`язується сплатити штраф у розмірі половини суми кредиту, визначену відповідно п. 1.1. договору. Штраф включає в себе витрати позикодавця на повідомлення різними способами (телефонним дзвінком, смс-повідомленням, надсиланням поштових повідомлень, повідомлень на електронну адресу) позичальника про заборгованість, розшук позичальника для врегулювання у досудовому порядку спору, та інші витрати пов`язані з захистом своїх прав позикодавцем.

Таким чином, відповідно до п.1.5.1. договору за 62 дні користування коштами позичальник повинен заплатити 4318,30 грн. Тому сума компенсації на рівні 3500 грн. становить більше 50%, що відповідно до ч.5 п.3 ст.18 Закону «Про захист прав споживачів» є несправедливою умовою, а тому зазначені п.1.5.1. та п. 4.3. договору повинні бути визнані недійсними.

Договір укладено без строку договору та порядку його припинення.

Крім того, договір не містить умов про відповідальність відповідача, зокрема і в розділі договору під назвою «Відповідальність сторін», що є порушенням норм, встановлених п.8, 9 ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Тому відсутність у кредитному договорі умови про припинення дії договору, про відповідальність відповідача є підставою для визнання такого договору недійсним.

Відповідно до умов п.3.5. договору, у разі прострочення сплати заборгованості за договором позики, повернення позики позикодавцю та сплата основних процентів, додаткових процентів у разі несвоєчасного повернення заборгованості позичальником, тощо здійснюється у такій черговості: - у першу чергу - штраф, передбачений п. 4.3 договору; - у другу чергу - позичальник сплачує додаткові проценти за користування позикою згідно підпункту 1.5.2, за умови їх нарахування; - у третю чергу - нараховані проценти за користування позикою у відповідності до Графіку розрахунків згідно підпункту 1.5.1; - у четверту чергу - сума позики, надана позичальнику у відповідності до Графіку розрахунків.

Таким чином, встановлена п.3.5. договору черговість погашення суперечить ст. 19 ЗУ «Про споживче кредитування», а це в свою чергу є підставою для визнання такого пункту договору не дійсним.

Посилаючись на викладене, позивач просила суд визнати недійсним договір позики №2324214662-205427 від 28 квітня 2019 року.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, у позовній заяві просила про розгляд справи у її відсутність.

В судове засідання представник відповідача ТОВ «Фінансова компанія Фін Пей» не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлялося належним чином, направили до суду відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнали, заперечували проти їх задоволення в повному обсязі. Зазначали, що жодними доказами не підтверджуються обставини, викладені позивачем в позовній заяві, та такі обставини взагалі суперечать дійсності. Так, наприклад, позивач стверджує, що умови оспорюваного договору позики не містять порядок його припинення та відповідальності за порушення зобов`язань за договором, проте цьому присвячені окремі розділи договору позики. Позивач також стверджує, що не був належним чином ознайомлений з умовами договору, проте вся необхідна інформація для прийняття свідомого рішення споживачем міститься на веб-сайті позикодавця, підписанням договору позики позивач підтвердив, що був з нею ознайомлений, інформація, надана позичальнику, забезпечила вірне розуміння позичальником суті фінансової послуги, він ознайомлений з правилами надання грошових коштів у позику, своїми правами та обов`язками відповідно до вимог законодавства та умов договору тощо.

Посилаючись на викладене, просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

У відповідності до ст.ст. 12,13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 28.04.2019 р. між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ТОВ «Фінансова компанія Фін Пей» було укладено договір позики №2324214662-205427.

Відповідно до п.1.1. кредитного договору, позикодавець надає позичальникові грошові кошти в розмірі 3500,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Позика надається за вирахуванням комісії, вказаної в п. 1.4. договору в розмірі 1,00% з суми, що підлягає одержанню позичальником у користування, шляхом перерахування на банківську картку позичальника НОМЕР_1 .

Згідно п.1.3. кредитного договору, строк позики складає 31 день, позика має бути повернута до 29.05.2019 р.

Відповідно до п. 1.5. кредитного договору, строк та проценти за користування позикою за договором позики обчислюються за фактичну кількість календарних днів користування позикою на наступних умовах: 1.5.1. кредитного договору - протягом строку позики, встановленого пунктом 1.3 договору, розмір відсотків складає: - 1,99% від суми позики щоденно, за кожен день користування позикою, починаючи з дня видачі кредиту до дня фактичного повернення позики включно, тобто строку зазначеного в п.1.3 цього договору, що становить 726,35% річних; 1.5.2. - у разі якщо позичальник не повернув суму позики у строк встановлений пунктом 1.3 договору, нарахування процентів, встановлених п. 1.5.1 договору, проводиться за фактичну кількість календарних днів користування позикою та до дня повного погашення заборгованості за позикою, включаючи день погашення.

Крім того, додатково до основних процентів, позичальник зобов`язаний сплатити 4,00% додаткових відсотків від суми позики за кожен день прострочення з першого дня прострочення. При цьому нарахування процентів проводиться в момент внесення позичальником коштів на погашення позики та належних на дату погашення платежів.

В разі прострочення сплати заборгованості за кредитним договором більш ніж на 30 днів, додаткові відсотки позичальника збільшуються на 2%. Тобто загальна сума додаткових відсотків з 31 дня прострочення буде становити 6% від суми позики за кожен день прострочення з 31 дня прострочення до дня повного погашення заборгованості за позикою, включаючи день погашення, які позичальник зобов`язується сплатити позикодавцю.

Так, стаття 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Позивач у своєму позові не заперечує той факт що при укладенні вищевказаного договору вона скористалася інтернет-сайтом кредитодавця, та для отримання кредиту скористалася розміщеною на ньому публічною інформацією.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановила, що у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством.

Зі змісту оспорюваного договору №2324214662-205427 від 28 квітня 2019 року вбачається, що в ньому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування. Позичальник ОСОБА_1 погодилася на укладення договору саме такого змісту.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як встановлено в ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 230 ЦК України закріпила, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

В статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» також зазначено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Стаття 19 Закону встановлює, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Оскільки в ході розгляду справи не було встановлено обставин, які б свідчили про невідповідність умов договору позики №2324214662-205427 від 28 квітня 2019 року вимогам законодавства та про несправедливість його умов, так як доводи ОСОБА_1 про ненадання повної інформації щодо умов та настання ризиків при укладенні договору та нечесну підприємницьку практику ґрунтуються виключно на її поясненнях і спростовуються самим змістом договору.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання спірного договору недійсним з підстав, передбачених ст.ст. 203, 215, 230 ЦК України та ст.ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Доводи позивача про те, що договір позики №2324214662-205427 від 28 квітня 2019 року було укладено з порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів», так як перед його укладенням, всупереч частині 2 статті 11, позичальнику не було повідомлено в письмовому вигляді про кредитні умови, суд вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Так, в пункті 7.5. договору позики №2324214662-205427 від 28 квітня 2019 року, підписаного позивачем ОСОБА_1 , прямо зазначено, що позичальник підтверджує, що отримав від позикодавця до укладення цього договору інформацію, зазначену в ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та в ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», ознайомлений та повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватися правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту товариства.

Крім того, згідно п. 1.2. договору №2324214662-205427 від 28 квітня 2019 року, позика надається позичальнику виключно за допомогою веб-сайту позикодавця (https://e-groshi.com) за умови ідентифікації позичальника та використання електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором.

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Правила надання грошових коштів у кредит ТОВ «Фінансова компанія Фін Пей» перебувають в загальному доступі, будучи опублікованими на сайті.

Ці правила є публічною пропозицією (офертою), у розумінні ст.ст. 641, 644 ЦК України, на укладення договору кредиту, та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що перед укладенням договору вона не була ознайомлена з усією інформацією про умови кредитування, як того вимагає ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки, звернувшись до ТОВ «Фінансова компанія Фін Пей» із заявкою на отримання кредиту та, підписавши договір, ОСОБА_1 засвідчила той факт, що вона обізнана з правилами, які включають в себе і умови кредитування.

За тридцять один день користування кредитом, із застосуванням передбаченої договором відсоткової ставки, сукупний обсяг кредитування становив 5659,15 грн., про що позичальнику було доведено до відома шляхом зазначення даної суми в графіку розрахунку.

Також суд критично оцінює посилання позивача на недійсність договору у зв`язку з порушенням відповідачем норм ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» у пункті 4.3. оскаржуваного договору, оскільки вказаним пунктом встановлена відповідальність позичальника у разі порушення ним умов кредитного договору.

Доводи позовної заяви про те, що умови договору позики №2324214662-205427 від 28 квітня 2019 року є несправедливими, так як сума компенсації за порушення позичальником виконання зобов`язань щодо погашення суми кредиту та/або процентів становить більше 50%, суд відхиляє, оскільки кредит надавався позивачу на строк до тридцять один день, відсоткова ставка за користування кредитними коштами становила 1,99% за кожен день користування кредитом та була їй відома в момент укладення договору, в той час як обраховувати та застосовувати річну ставку у кредитора не було підстав, виходячи з незначного строку кредитування.

Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту отримання копії примірника договору, проте реалізація вказаного права споживача і припинення дії кредитного договору можлива при дотриманні споживачем трьох умов, передбачених законом, а саме: подача письмового повідомлення кредитодавцю про відмову від кредитного договору в строки, встановлені законом; одночасного/разом з відкликанням згоди/повернення виданого кредиту або отриманого товару по договору; сплати нарахованих процентів, які були нараховані банком за весь час користування грошовими коштами.

Проте, позивач правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом чотирнадцяти днів з моменту отримання копії примірника договору не скористалася.

Твердження позивача щодо порушення відповідачем вимог, встановлених п.п. 8, 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не відповідає дійсності, оскільки порядок зміни та припинення договору закріплено у розділі 6 оспорюваного договору позики; відповідальність за порушення виконання зобов`язань за договором визначена у п. 1.5.2 та розділі 4 оспорюваного договору позики.

Необґрунтованими є доводи позивача щодо порушення норм, встановлених ст. 19 ЗУ «Про споживче кредитування», оскільки згідно п. 1, п. 7, ч. 2 ст. З ЗУ «Про споживче кредитування», цей закон не поширюється на: 1) договори, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця, та кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця; 7) кредитні договори, загальний розмір кредиту за якими не перевищує однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на день укладення кредитного договору.

Згідно ст. 8 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2019 рік», установити у 2019 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 4173 гривні.

Таким чином, на правовідносини які склалися між позивачем та відповідачем не розповсюджується дія Закону України «Про споживче кредитування», оскільки кредитний договір укладався строком до одного місяця, а розмір кредитування не перевищує однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на день укладання кредитного договору.

Інших переконливих та істотних доводів щодо несправедливості умов договору позики №2324214662-205427 від 28 квітня 2019 року, існування суттєвого дисбалансу між договірними правами і обов`язками сторін на шкоду споживачеві, позивачем не наведено.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.ч.1,5 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ч.ч.1,2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючі докази, мають обов`язок обґрунтовувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

ЄСПЛ у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може різнитися залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Таким чином, суд не вбачає підстав для визнання недійсним спірного договору позики.

З урахуванням викладених обставин, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія Фін Пей» про захист прав споживачів та визнання недійсним договору позики.

Керуючись ст.ст. 509, 526, 527, 530, 610, 611, 625, 1050, 1054 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про електронну комерцію», ст.ст. 12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальності «Фінансова компанія Фін Пей» про захист прав споживачів та визнання недійсним договору позики - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В. С. Сердинський