Рішення № 102485890, 10.01.2022, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2022 р.м. ХерсонСправа № 540/6777/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ковбій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання незаконною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2021 року №Ф-14418-51, стягнення моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - відповідач, ГУ ДПС), у якому просить:

- визнати незаконною та скасувати Вимогу про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (недоїмки) від 13 листопада 2020 року № Ф-14418-51, в розмірі 27906,56 грн, видану Головним управлінням Державної податкової служби у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі;

- стягнути з Головного управління Державної податкової служби у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 27.10.2021 позивачка отримала повідомлення від КБ "Приватбанк" про блокування її кредитної картки Корабельним відділом ДВС у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). 27.10.2021 позивачка звернулась до Корабельного відділу ДВС у м. Херсоні та в цей же день отримала від державного виконавця Постанову про відкриття виконавчого провадження №67265472 від 26.10.2021 та копію оскаржуваної вимоги ГУ ДПС про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (недоїмки) від 13.11.2020 №Ф-14418-51 в розмірі 27906,56 грн, оскільки від відповідача дану вимогу позивачка не отримувала. Позивачка вважає дану вимогу відповідача протиправною, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", Закону № 2464 є звільненою від сплати єдиного внеску, починаючи з 2017 року - дати подання до ДПІ в м. Херсоні заяви за формою 5-ОПП для реєстрації, як самозайнятої особи (незалежна професійна діяльність) в якості ліквідатора ( арбітражного керуючого), оскільки жодного дня як ліквідатор (арбітражний керуючий) не працювала, а працювала за трудовим договором в різних організаціях, що підтверджується записами у трудовій книжці і відповідно ЄСВ за неї сплачував роботодавець, як це і передбачено Законом № 2464.

В обґрунтування вимоги про стягнення моральної шкоди позивачка зазначила, що в результаті подання відповідачем протиправної вимоги до виконання, виконавчою службою було накладено арешт на її карткові рахунки як зарплатний так і кредитні, в зв`язку чим протягом 5 днів вона була повністю позбавлена засобів існування. Крім того, після отримання повідомлення від виконавчої служби в неї було нервове потрясіння, яке виразилося у безсонні. Також вказала на те, що у результаті арешту коштів по кредитній картці була підірвана її репутація як сумлінного користувача кредитними рахунками банків, і що в результаті накладеного арешту зменшено кредитний ліміт з 20000,00 грн до 0. Оскільки завдані позивачці моральні страждання спричинені незаконними діями податкового органу, які привели до обмеження прав на користування її особистим майном - заробітною платою, через накладення арешту в результаті виконання незаконного рішення відповідача і на певний час побавили мене засобів до існування та завдали шкоди моїй репутації як платника податків, вважає, що їй має бути відшкодована завдана такими діями моральна шкода, яку вона оцінює в 5000 грн.

Ухвалою суду від 08.11.2021 відкрито провадження, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

03.12.2021 відповідачем надано до суду відзив на позов, згідно якого останній позов не визнає, Зазначає, що спірна вимога сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Так, за даними ІКП з ЄСВ станом на 31.10.2020 за ОСОБА_1 обліковувався борг у сумі 30 660,74 грн, у зв`язку з чим ГУ ДПС сформована вимога про сплату боргу від 13.11.2020 № Ф-14418-51 на суму 30660,74 грн, яка була надіслана на податкову адресу позивачка рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Зазначену вимогу 28.12.2020 було повернуто за зворотною адресою з відміткою за закінченням терміну зберігання. Після закінчення процедури узгодження, податковим органом сформовано вимогу від 13.11.2020 № Ф-14418-51 на суму 27906,56 грн, яка була направлена для примусового стягнення.

Щодо стягнення моральної шкоди відповідач зазначив, що позивачкою не надано суду жодних переконливих доказів на підтвердження заподіяння й моральної шкоди з боку ГУ ДПС та причинного зв`язку між діями відповідача та завданням моральної шкоди.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відзив відповідача, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 взята на облік як платник ЄСВ 02.08.2017 за № 2108033981 як особа, що провадить незалежну професійну діяльність, а саме - арбітражного керуючого, що не заперечується сторонами у справі.

Згідно витягу з Інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 "Єдиний соціальний внесок, що сплачується фізичними особами - підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну діяльність" станом на 31.10.2020 обліковувалась заборгованість в загальній сумі 30660,74 грн.

13.11.2020 ГУ ДПС сформовано вимогу № Ф-14418-51 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування станом на 31.10.2020 в розмірі 30660,74 грн, що підтверджується корінцем вимоги про сплату боргу (недоїмки) ( а.с. 58).

28.11.2020 вимога була направлена на адресу позивачки рекомендованим листом з повідомленням про вручення, проте 28.12.2020 повернулась не врученою ОСОБА_1 з відміткою Укрпошти "за закінченням терміну зберігання" (а.с.59).

В подальшому оскаржувану вимогу було направлено на примусове виконання до Корабельного відділу ДВС у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-14418-51 на суму 27906,56 грн протиправною, позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян в Україні.

Частиною 1 статті 7 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначені особи, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а частиною другою цієї статті встановлено, що перелік, доповнення та уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а також конкретних видів загальнообов`язкового державного соціального страхування, до яких належать особи, визначаються законами України за видами.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі-Закон №2464-VI).

Положеннями статті 2 Закону №2464-VI встановлено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної зі збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок, ЄСВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI).

Пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ установлено, що платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 2464-VI узяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Наказом від 24.11.2014 № 1162 затверджено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі-Порядок №1162).

Питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах ДФС, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття на облік/зняття з обліку платників єдиного внеску визначаються Порядком № 1162 (пункт 2 розділу І Порядку № 1162).

Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI (пункт 3 розділу І Порядку № 1162).

Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб-підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам-підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” (далі - Закон № 755-IV) (пункт 4 розділу ІІ Порядку № 1162).

Платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755-IV, контролюючим органом наступного робочого дня з дня взяття на облік безоплатно надсилається (вручається) повідомлення про взяття їх на облік за формою № 2-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 3 розділу ІІІ Порядку № 1162).

Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац другий частини третьої статті 16 Закону № 2464-VI).

Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, користувачами цього реєстру є органи доходів і зборів та фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац третій частини першої статті 20 Закону № 2464-VI).

Отже, платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Разом з тим, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові від 23.01.2020 по справі № 480/4656/18 Верховний Суд дійшов висновку про те, що особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, на підставі наказу Міністерства юстиції України №1869/5 від 12.06.2017 року ОСОБА_1 видано свідоцтво на право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №1799 від 29.06.2017 року.

На підставі наказу Міністерства юстиції України про припинення діяльності арбітражного керуючого №21/5 від 05.01.2021 року припинено дію свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №1869/5 від 12.06.2017 року ОСОБА_1 .

Відтак, у період з 29.06.2017 року по 05.01.2021 року на ОСОБА_1 був покладено обов`язок сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу за умови, що така особа не є найманим працівником.

Як вбачається з даних витягу з Інтегрованої картки по єдиному соціальному внеску за ОСОБА_1 станом на 31.10.2020 року обліковувався борг в сумі 30660,74 грн, а саме:

- 02.05.2018 - 3520 грн (нарахування за 3-4 квартал 2017 року (серпень- грудень);

- 19.04.2018 - 2457,18 грн (нарахування за 1 квартал 2018 року);

- 19.07.2018 - 2457,18 грн (нарахування за 2 квартал 2018 року);

- 19.10.2018 - 2457,18 грн (нарахування за 3 квартал 2018 року);

- 21.01.2019 - 2457,18 грн (нарахування за 4 квартал 2018 року);

- 19.04.2019 - 2754,18 грн (нарахування за 1 квартал 2019 року);

- 19.07.2019 - 2754,18 грн (нарахування за 2 квартал 2019 року);

- 21.10.2019 - 2754,18 грн (нарахування за 3 квартал 2019 року);

- 20.01.2020 - 2754,18 грн (нарахування за 4 квартал 2019 року);

- 21.04.2020 - 2078,12 грн (нарахування за 1 квартал 2020 року (січень- лютий);

- 20.07.2020 - 1039,06 грн (нарахування за 2 квартал 2020 року (червень);

- 19.10.2020 - 3178,12 грн (нарахування за 3 квартал 2020 року.

З дослідженої судом копії трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 (а.с.13-16), у період діяльності арбітражного керуючого з 29.06.2017 по 05.01.2021 ОСОБА_1 була найманим працівником, що підтверджується наступними записами:

- з 13.04.2017 по 28.02.2018 - ТзОВ "ЛП Девелопмент" (записи №№ 23, 24);

- з 03.04.218 по 13.12.2018 - ПрАТ "Херсонський КХП" (записи №№ 25, 26);

- з 14.12.2018 по теперішній час - Чорноморська митниця ДФС (записи №№ 27-36).

Відповідачем не надано жодних доказів на спростування вказаної інформації.

Судом встановлено, а відповідачем не заперечується, що позивачці нарахована сума ЄСВ за період часу, що вона була найманим працівником, ЄСВ за неї, як за застраховану особу, сплачувався роботодавцем, що вбачається з довідки ОК-5.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" визначає, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі “Шпачек s.r.о.” проти Чеської Республіки” (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic” №26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі “Бейелер проти Італії” (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Аналізуючи поняття “якість закону” Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі “Солдатенко проти України” (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам “доступності”, “передбачуваності” та “зрозумілості”; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як “закон”, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах “Сєрков проти України”, заява № 39766/05, пункт 51; “Редакція газети “Правоє дело” та Штекель проти України”, заява № 33014/05, пункт 51, 52; “Свято-Михайлівська Парафія проти України”, заява №77703/01, пункт 115; “Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства” (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 37; “Санді Таймс” проти Об`єднаного Королівства” (№ 1) (“SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1)”), серія А, № 30, пункти 48-49; “Мелоун протии Об`єднаного Королівства” (“Malone v. The United Kingdom”), серія А, № 82, пункт 66); “Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції” (“Margareta and Roger Andersson v. Sweden”), серія А, № 226-А, п. 75; “Круслен проти Франції” (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; “Ювіг проти Франції” (Huvig v. France), серія А № 176-В, пункт 26; “Аманн проти Швейцарії” (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів “доброго врядування” і “належної адміністрації” (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до “якості” закону).

У пунктах 70-71 рішення у справі “Рисовський проти України” (заява №29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу “належного урядування”, зазначивши, що цей принцип передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах “Беєлер проти Італії” (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, “Онер`їлдіз проти Туреччини” (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, “Megadat.com S.r.l. проти Молдови” (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, “Москаль проти Польщі” (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах “Лелас проти Хорватії” (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, “Тошкуце та інші проти Румунії” (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. згадані вище рішення у справах “Онер`їлдіз проти Туреччини” (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та “Беєлер проти Італії” (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Отже, контролюючий орган, дотримуючись принципів законності та належного врядування як суттєвих елементів принципу верховенства права, повинен був врахувати, що хоча процедура щодо обліку платника єдиного внеску була встановлена нормативно-правовим актом, однак у частині визначення типів (видів) платників єдиного соціального внеску не відповідала Закону № 2464-VI, тому немає підстав вважати, що дії органу, який використовував таку процедуру відповідали принципам належного врядування, оскільки надано перевагу приписам не Закону, а нормативно-правовому акту, нижчому за ієрархією.

Оскільки йдеться про майновий інтерес, то контролюючий орган повинен був діяти у належний спосіб та з урахуванням послідовності дій (способів) у частині взяття на облік платника єдиного внеску з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (зміни таких) та застосовувати ті процедури, які б вказували на ясність дій.

Аналогічна позиція викладена Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі №520/3939/19 підкреслила існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання порушує принцип правової визначеності.

За наявного існуючого правового регулювання, суд розглядає дану справу з урахуванням принципу найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платника податку, адже такий принцип так само може бути застосований до платників загальнообов`язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.

Таким чином, вимога про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ від 13.11.2020 № Ф-14418-51 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 27906,56 грн є протиправною та підлягає скасуванню.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Статтею 77 КАС України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано жодного доказу на правомірність нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування, а отже не доведена правомірність оскаржуваного рішення (у даному випадку вимоги).

Щодо стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Обґрунтовуючи підстави для стягнення моральної шкоди позивачка зазначає, що в результаті подання відповідачем протиправної вимоги до виконання, виконавчою службою було накладено арешт на її карткові рахунки як зарплатний так і кредитні, в зв`язку чим впродож 5 днів вона була повністю позбавлена засобів існування. Крім того, після отримання повідомлення від виконавчої служби в неї було нервове потрясіння, яке виразилося у безсонні. Також вказала на те, що у результаті арешту коштів по кредитній картці була підірвана її репутація як сумлінного користувача кредитними рахунками банків, і що в результаті накладеного арешту зменшено кредитний ліміт з 20000,00 грн до 0. Оскільки завдані позивачці моральні страждання спричинені незаконними діями податкового органу, які привели до обмеження прав на користування її особистим майном - заробітною платою, через накладення арешту в результаті виконання незаконного рішення відповідача і на певний час побавили мене засобів до існування та завдали шкоди моїй репутації як платника податків, вважає, що їй має бути відшкодована завдана такими діями моральна шкода.

Положеннями ст.56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до п. 4,5 Постанови, у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з п. 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.10.2020 року справа № 580/1881/19, від 19.12.2018 у справі № 640/14909/16-ц, від 04.03.2019 у справі № 295/443/17 та від 08.05.2019 у справі № 233/3464/17.

Однак, будь-яких допустимих та достатніх доказів того, що рішення, дії чи бездіяльність відповідача будь-яким чином вплинули на стан здоров`я позивачки, спричинили погіршення її стану, зумовили фізичні, душевні, психічні страждання останньої, позивачкою не надано. Самого лише посилання на їх протиправність недостатньо для прийняття рішення про відшкодування моральної шкоди, як і не підтверджених доказами зазначень про наявність моральних страждань.

Позивачкою не надано жодного документального доказу на підтвердження заподіяння моральної шкоди та на підтвердження причинного зв`язку моральної шкоди із діями заподіювача шкоди, розрахунку суми визначення моральної шкоди.

Враховуючи, що позивачкою не було надано належних та достатніх доказів заподіяння відповідачем їй моральної шкоди, суд дійшов висновку про те, що підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Судовий збір розподілити згідно ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 13.11.2020 №Ф-14418-51 про сплату боргу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (недоїмки) на суму 27 906,56 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (73026, м. Херсон, пр. Ушакова, 75, код ЄДРПОУ ВП 43995495).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.В. Ковбій

кат. 111060000