Рішення № 102485490, 11.01.2022, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

11 січня 2022 р. справа № 520/8877/21

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Бідонько А.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини А0501 (Польова пошта В6250) (вул. Горішного, буд. 142,м. Чугуїв,Харківська область,63503) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- Визнати протиправними дії (бездіяльність) військової частини А0501. яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально- побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби за 2016-2017 рік.

- Зобов`язати військову частину А0501 здійснити перерахунок матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 яку отримував під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби за 2016-2017 рік з урахуванням раніше виплачених сум.

- Зобов`язати військову частину А0501 виплатити ОСОБА_1 матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди з урахуванням раніше виплачених сум за 2016-2017 рік.

- Стягнути з військової частини А0501 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати у вигляді правничої допомоги у розмірі - 7000,00 грн. (сім тисяч гривень).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що при виплаті матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2016-2017 рік відповідач протиправно не включив в її розмір щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою № 889, яку він отримував в період проходження служби щомісячно. Позивач наполягає на тому, що щомісячна додаткова грошова винагорода має постійний характер, а тому відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-XII така винагорода повинна включатися до розрахунку грошової допомоги для оздоровлення.

Ухвалою суду від 25.05.2021 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.

Ухвалою суду від 25.06.2021 року зупинено провадження по справі до набрання законної сили судовим рішенням судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Верховного Суду у справі № 825/997/17.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2021 року поновлено провадження у справі.

Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву представник відповідача вказав, що обчислення і виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань військовослужбовцю у спірних правовідносинах були вчинені відповідно до закону.

Згідно з положеннями ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що старший солдат ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у військовій частині А0501 з 14.07.2016 по 30.06.2018 що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_1 (а.с. 10-12).

Наказом командира військової частини А0501 (по особовому складу) від 02.05.2019 року №82-РС позивача звільнено з військової служби в запас за підпунктом "а" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" (у зв`язку із закінченням строку контракту).

Наказом командира Військової частини А0501 від 30.06.2019 року № 143 позивача було виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення з 30.06.2019 року. (а.с. 13).

19.04.2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання інформації стосовно отриманої матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889, однак станом на момент подачі позову відповіді не надходило.

Відповідно до картки особового рахунку ОСОБА_1 позивач отримав матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань в: 2016 році - в сумі 4444 грн. 00 коп. Дата виплати 31.10.2016, а сума заробітної плати на момент витати становить 7003 грн 74 коп. в 2017 році - в сумі 3293 грн. 60 коп. Дата витати 22.12.2017, а сума заробітної тати становила на момент витати 5448 грн 86 коп.

Отже, протягом 2016-2017 років позивач отримував матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань, при цьому під час її розрахунку не було враховано що місячну додаткову грошову винагороду, виплата якої передбачена постановою КМУ від 22.09.2010 №889, що не заперечувалось сторонами.

Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Згідно із статтею 17 Конституції України, Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

За змістом частин першої, другої, четвертої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України".

Наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 року №260 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Зазначена Інструкція діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно пункту 30.1 розділу ХХХ зазначеної Інструкції, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 2 п. 33.3 Інструкції до місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються посадові оклади, оклади за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Заявник у позовній заяві стверджував про виплату йому у 2016-2017 роках матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань, але не у повному розмірі.

Факт виплати вказаної допомоги позивачу підтверджено карткою особового рахунку військовослужбовця, що відповідачем, у свою чергу, не спростовано.

Також, відповідачем не заперечується, що до складу щомісячного грошового забезпечення, з якого обраховувалася матеріальна допомога на вирішення соціально - побутових питань за 2016 - 2017 роки, не були включені суми щомісячної додаткової грошової винагороди.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) закріплено питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої вказаної постанови, установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил України (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

На виконання зазначеної Постанови Уряду, наказом Міністерства оборони України від 24 жовтня 2016 року № 550, затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України.

У цьому акті визначені умови та порядок виплати особам офіцерського складу винагороди, окреслено перелік військовослужбовців, яким вона виплачується, регламентовано повноваження командира (начальника) військової частини (організації, установи) щодо підстав та розміру її виплати. За пунктом 5 Інструкції винагорода виплачується як окремий платіж разом (одночасно) з грошовим забезпеченням. Пунктом 8 Інструкції встановлено, що грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. У пункті 9 Інструкції передбачено, що розміри винагороди встановлюються наказами Міністра оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони (Головного управління розвідки Міністерства оборони) в Державному бюджеті України на відповідний рік. Відповідно до положень пункту 10 Інструкції, командир військової частини за наявності обставин, передбачених у цьому пункті, має право зменшувати розмір винагороди.

Суд також враховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Так, ухвалюючи постанову від 06.02.2019 у вищеозначеній справі Велика палата дійшла наступних висновків:

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.

Наведені висновки відповідають правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 по справі №522/2738/17 та Верховним Судом у постановах від 24.06.2020 по справі №640/4032/18, від 16.05.2019 по справі № 826/11679/17.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.11.2021 року у справі №825/997/17 дійшла висновку про необхідність відступу від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 04 листопада 2014 року у справі № 21-473а14, від 03 березня 2015 року у справі № 21-32а15 та від 19 травня 2015 року у справі № 21-466а15 у правовідносинах з питань регулювання складових грошового забезпечення військовослужбовців, що враховуються для проведення виплат при звільненні.

Так, Верховний Суд вказав, що відповідно до змісту Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671 (у редакції, чинній на час затвердження Інструкції № 550), одним з основних завдань Міністерства оборони України як центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, було встановлення порядку грошового забезпечення.

Зазначене повноваження Міністерства оборони України корелює із пунктами 1 Інструкцій № 550 та 595.

Водночас Велика Палата Верховного Суду наголошує, що встановлення підзаконним нормативно правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили.

Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.

Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, застосуванню підлягають норми Закону № 2011-ХІІ та постанови № 889, а не Інструкцій № 595 та №550.

Нормами Закону № 2011-ХІІ також встановлено право військовослужбовців на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

З наведених вище мотивів до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми Інструкції № 260 в частині обмеження включення до грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, щомісячної додаткової грошової винагороди.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2021 року у справі №825/997/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною четвертою статті 9 Закону №2011-ХІІ Міністру оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до їх компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон №2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам Закону №2011-ХІІ.

Водночас, у відзиві на позов стосовно невключення до складу грошового забезпечення при розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань щомісячної додаткової грошової винагороди відповідач посилається на норми постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010р. №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", затвердженої наказом Міністерства оборони України №260 від 11.06.2008.

Разом з тим, карткою особового рахунку військовослужбовця підтверджено, що виплачена заявнику щомісячна додаткова грошова винагорода 2016-2017 роках носила систематичний, а не епізодичний характер.

Відповідачем вказаного не спростовано.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що розрахунок грошової допомоги для оздоровлення позивача повинен був проводитися з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.

Щодо вимоги про визнання протиправними дії (бездіяльність) військової частини А0501, яка полягає у не здійсненні нового розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, суд зазначає наступне.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Суд зазначає, що за загальним правилом як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Проте, у даному конкретному випадку у суду відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності, позаяк діяння, реально вчинене Військовою частиною, за суттю є діями суб`єкта владних повноважень.

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку про те, що оскільки у спірних правовідносинах відповідачем вчинено протиправні дії щодо нарахування та виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань без урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди (а не дії щодо не здійснення нового розрахунку грошової допомоги для оздоровлення, на чому наполягає заявник), то належним способом захисту порушеного права позивача є визнання вказаних дій протиправними, зобов`язавши відповідача здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та фактично виплачених сум.

Щодо вимог про відшкодування позивачу витрат на надання професійної правничої допомоги, суд зазначає наступне.

Положеннями ч. 1 ст. 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз долучених позивача до матеріалів справи доказів свідчить, що в обґрунтування заявленої вимоги до суду подано договір про надання правової допомоги №02/04-09 від 04.09.2020 року , додаткову угоду №1, копію акту виконаних послуг від 14.05.2021 року.

Відповідно до акту виконавцем в інтересах клієнта надавались послуги: 1. надання консультацій та узгодження правової позиції; 2. опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців; 4. складання позовної заяви про стягнення матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, а також завірення додатків для суду та сторін.

Сторони домовились, що вартість виконаних робіт згідно умов договору становить 7000 грн.

Відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц.

Військовою частиною А0501, у відзиві на позовну заяву зазначено про неспівмірність заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу з предметом позову та складністю справи.

Разом з тим, суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Надаючи оцінку доказам, наданим позивачем на підтвердження понесених витрат, суд зазначає, що послуги з надання консультацій та узгодження правової позиції, складання та подання адвокатського запиту, опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, направлення позовної заяви до суду , є складовою процесу написання адміністративного позову, тому вказані витрати не можуть підлягати окремій компенсації за рахунок позивача.

Враховуючи те, що справа, по якій адвокатом надано послуги, є справою незначної складності, суд зазначає, що складання адвокатом в рамках даної адміністративної справи документів, такі послуги не є послугами значного обсягу. Крім того, справа слухалась у порядку спрощеного провадження без виклику сторін, отже представництво інтересів у судовому засіданні не потребувало витрат часу.

Суд, враховуючи заяву відповідача про зменшення витрат на правову допомогу, час витрачений адвокатом на надання послуг, вважає, що заявлена сума 7000 грн. є неспівмірнимою із фактично наданими послугами, а тому, з урахуванням принципу справедливості та витраченого часу, присуджує на користь позивача понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 1 000 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що заява позивача про розподіл судових витрат, понесених на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню та стягнення на його користь суми сплачених витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 1 000 грн.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 19, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (

АДРЕСА_1 ) до Військової частини А0501 (Польова пошта В6250) (вул. Горішного, буд. 142,м. Чугуїв,Харківська область,63503) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини А0501 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2016-2017 рік без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди. Зобов`язати Військову частину А0501 здійснити перерахунок матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 за 2016-2017 рік роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та провести виплату з урахуванням раніше проведених платежів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А0501 витрати на професійну правничу допомогу на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) у розмірі 1 000 грн. (одна тисяча гривень ).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Бідонько А.В.