Рішення № 102480568, 06.01.2022, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 січня 2022 року м. Київ № 320/9212/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного університету оборони України імені Івана Черняхівського про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

до суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з позовом до Національного університету оборони України імені Івана Черняхівського (03049, м. Київ, пр-кт Повітрофлотський, 28, код ЄДРПОУ 07834530), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Національного університету оборони України імені Івана Черняхівського щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- зобов`язати Національний університет оборони України імені Івана Черняхівського нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

В якості підстави позову позивач вказував на протиправну бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік.

Ухвалою суду від 03.08.2021 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Запропоновано відповідачеві протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву.

17.09.2021 судом отримано відзив на позовну заяву в якому відповідач, заперечуючи проти заявлених позивачем вимог, вказує зокрема на те, що невикористана додаткова відпустка, яка у тому числі є предметом спору даної адміністративної справи, надається один раз протягом календарного року та в силу вимог законодавства не переноситься на наступний рік і не підлягає грошовій компенсації.

Розглянувши позовну заяву, відзив на позов, докази наявні в матеріалах справи та оцінивши їх у сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданим 18.03.1996 Славутським МВ УМВС України в Хмельницькій області, має статус учасника бойових дій, що підтверджується дублікатом посвідченням серії НОМЕР_3 від 19.04.2021 та проходив військову службу у Національному університеті оборони України ім. Івана Черняхівського.

При цьому, згідно отриманих судом 20.12.2021 додаткових матеріалів по справі, а саме довідки від 25.11.2021 №143, виданої І Відділом Бучанського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки та виписки з послужного списку, позивач приймав участь у бойових діях на території Югославії зокрема в період з 05.11.1994 по 09.06.1995 та отримав статус учасника бойових дій.

Наказом Міністра оборони України від 19.02.2019 №81 (по особовому складу) позивача звільнено з військової служби та на підставі наказу начальника Національного університету оборони України ім. Івана Черняхівського від 25.03.2019 №62 (по стройовій частині) виключено зі списків особового складу університету.

Як вказано позивачем, після звільнення йому не було виплачено грошову компенсацію за невикористану соціальну (додаткову) відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, що зокрема підтверджується витягом із наказу начальника Національного університету оборони України ім. Івана Черняхівського від 25.03.2019 №62.

Звернувшись до відповідача з проханням надання інформації щодо причин невиплати грошової компенсації за невикористану соціальну (додаткову) відпустку під час проходження військової служби та власне щодо дати, коли така компенсація буде виплачена, листом від 07.07.2021 №182/3412 відповідач повідомив позивача, що відповідно до пункту 19 статті 10-1 розділу ІІ Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію надання військовослужбовцям додаткової відпустки як учаснику бойових дій припинено.

На час звільнення позивача з військової служби та виключення зі списків особового складу університету рапорт про виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивачем не подавався, питання щодо отримання компенсації не порушувалося.

Зважаючи на викладене, відповідач повідомляв, що на цей час підстав для нарахування та виплати позивачеві грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 по 2019 рік не вбачається.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач вирішив звернутись за захистом своїх прав до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Законом, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них є Закон України від 22.10.1993 № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-XII).

Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до статті 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Згідно з статтею 5 Закону № 3551-XII учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

При цьому, перелік підрозділів, що входили до складу діючої армії, та інших формувань визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 частини 1 статті 6 Закону № 3551-XII, яка визначає коло осіб, які належать до учасників бойових дій, передбачено, що учасниками бойових дій визнаються, зокрема, учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Крім того, учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, поліцейські, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.

Водночас, перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, і періоди бойових дій на їх території.

Відповідно до зазначеного Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63, Югославія належить до країни, на території якої в період з 15 липня 1992 року по 16 червня 1999 року велися бойові дії і якій надавалася допомога за участю військовослужбовців Збройних Сил.

При цьому, участь Збройних сил України в Миротворчих Силах Організації Об`єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії здійснювалась на підставі Постанови Верховної Ради України від 03.07.1992 № 2538-XII «Про участь батальйону Збройних Сил України в Миротворчих Силах Організації Об`єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії». Відповідно до зазначеної постанови Верховною Радою України, беручи до уваги звернення Генерального секретаря ООН до Уряду України з проханням надіслати батальйон Збройних Сил України в Боснію і Герцеговину для участі в операціях Миротворчих Сил Організації Об`єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії, враховуючи зобов`язання України згідно із Статутом ООН виконувати рішення Ради Безпеки ООН, надавати у її розпорядження збройні сили, допомогу і відповідні засоби обслуговування, необхідні для підтримання миру і безпеки, було постановлено взяти участь в операціях Миротворчих Сил Організації Об`єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії. А також було доручено Міністерству оборони України терміново виділити батальйон чисельністю до 420 військовослужбовців із складу Збройних Сил України для участі в Миротворчих Силах Організації Об`єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії.

З вищезазначених нормативно-правовими актами вбачається, що в період з 15 липня 1992 року по 16 червня 1999 року військовослужбовці Збройних Сил в складі Миротворчих Силах Організації Об`єднаних Націй брали участь у бойових діях на території колишньої Югославії.

Таким чином, з урахуванням викладеного, позивач має статус учасника бойових дії, що підтверджується наявними матеріалами по справі.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504-96 учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом № 3551, особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім частини чотирнадцятої статті 10-1 Закону № 2011 передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Згідно з положеннями пунктів сімнадцять та вісімнадцять статті 10-1 Закону № 2011, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543) та Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-XII (далі - Закон № 1932).

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 3543, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932 визначає особливий період як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543 надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011 не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту дев`ятнадцятого статті 10-1 Закону № 2011 у періоди, передбачені пунктами сімнадцять та вісімнадцять цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом дванадцятим частини першої статті 12 Закону № 3551, частиною восьмою статті 10-1 Закону № 2011, статтею 16-2 Закону № 504/96.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (надалі - Порядок № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96 та пунктом дванадцятим частини першої статті 12 Закону № 3551.

Також суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що при звільненні військовослужбовця з військової служби він має право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку як учасника бойових дій, передбачену пунктом дванадцятим частини першої статті 12 Закону № 3551.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 84153019), якою залишено без змін рішення Верховного Суду від 16.05.2019 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 81798649), а також у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 813/1180/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 84703794).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права

Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про те, що відповідач протиправно не здійснив виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

При цьому суд вважає непереконливими посилання відповідача у листі від 07.07.2021 №182/3412 на неподання позивачем до моменту його виключення зі списків особового складу університету рапорту про виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, а також відсутність правових підстав для виплати компенсації у такому випадку.

Так суд зауважує, що абзацом 3 частини чотирнадцятої статті 10-1 Закону № 2011 передбачено, що у разі невикористання військовослужбовцями додаткової відпустки у рік звільнення зі служби їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Норми аналогічного змісту, як було вказано вище, закріплені у пункті 3 розділу XXXI Порядку № 260.

Наведені положення кореспондуються з приписами частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України, якою визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У свою чергу, частиною першою статті 116 цього Кодексу передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Таким чином, виплата вищевказаної компенсації здійснюється незалежно від наявності рапорту особи про це.

У зв`язку з цим суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.

При цьому стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, суд зазначає таке.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно пункту четвертого частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

З урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб`єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов`язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, а відтак вимога позивача щодо зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачеві грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби підлягає задоволенню.

Враховуючи, що під час звернення до суду позивач не сплачував судовий збір внаслідок звільнення від такої сплати, судові витрати, що підлягають розподілу - відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Національного університету оборони України імені Івана Черняхівського (03049, м. Київ, пр-кт Повітрофлотський, 28, код ЄДРПОУ 07834530) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати Національний університет оборони України імені Івана Черняхівського (03049, м. Київ, пр-кт Повітрофлотський, 28, код ЄДРПОУ 07834530) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 06.01.2022.

Суддя Панченко Н.Д.